У практиці світового бізнесу міжнародні корпорації проходять три основні етапи інтернаціоналізації:

1) початковий;     

2) локальної ринкової експансії;     

3) транснаціональний.
Кожний з етапів характеризується не лише специфікою зав­дань зарубіжної діяльності, але й відмінностями в орієнтації ви­щого менеджменту.

Ці етапи детально досліджував Перлмуттер за допомогою моделі EPRG.

Відповідно до цієї моделі домінуючим ставленням управлінсь­кого персоналу до фірми, що не має міжнародного досвіду, є етноцентризм (Е). Таке ставлення передбачає розгляд зарубіжних операцій як підпорядкованих діяльності на внутрішньому ринку. При цьому повністю зберігаються критерії оцінки результативності, що використовуються при аналізі роботи фірми всередині країни.

Поліцентрична орієнтація (Р) підкреслює важливість ура­хування специфіки соціально-культурного середовища бізнесу в різних країнах і використання розроблених на місцях і адаптованих до локальних умов процедур оцінки і контролю.

Регіоцентрична (R) орієнтація фокусується на регіональній організації повноважень і комунікаційних потоків.

Геоцентрична, або глобальна (G), орієнтація передбачає спів­робітництво між штаб-квартирою та філіями для розробки стандартів і процедур, які відповідають як загальним, так і локальним завданням фірми.

Більшість сучасних ТНК прагнуть використовувати концепцію геоцентризму в управлінні своєю зарубіжною діяльністю. Регіо-центрична орієнтація характерна для тих випадків, коли специфіка бізнесу (наприклад, у харчовій промисловості, сфері телеко-мунікацій, металургії і т.ін.) не дозволяє досягти повної стандар­тизації управлінських процедур.

Етноцентризм - цінності та інтереси материнської компанії є головними в стратегічних рішеннях. ТНК схильна до централізації основних маркетингових рішень.

Поліцентризм - стратегічні рішення змінюються від країни до країни, в яких діє компанія.

Регіоцентризм - поєднання власних інтересів фірми з інтере­сами ії регіональних відділень.

Геоцентризм - інтегрування рішень в єдину глобальну систему.

Планування міжнародної діяльності пов'язане з оцінюванням багатонаціонального зовнішнього середовища, визначенням май­бутніх світових можливостей і небезпек, формулюванням глобаль­них цілей і стратегій підприємства у світлі оцінки зовнішніх умов і внутрішнього обстеження сильних і слабких сторін підприємства. Планування міжнародної діяльності включає формулювання короткострокових і довгострокових цілей і завдань, розподш ресурсів (людей, капіталів, технологій, інформації) в міжнародному маштабі для досягнення глобальних цілей підприємства. Оскільки підприєм­ницька діяльність на міжнародних ринках впливає на всі функції компанії, необхідний широкий підхід до формулювання міжна­родних цілей.