|
|
ЕКОНОМІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
|
Два економічних фактори відображають привабливість тієї або іншої країни як ринку: структура промисловості цієї країни і розподіл доходу в ній.
Структура промисловості країни визначає її потреби у виробах і послугах, рівні доходу і рівні зайнятості. Існує чотири типи структур промисловості.
1. Натуральне господарство (економіка, яка виробляє тільки необхідні засоби існування). У натуральному господарстві основна маса населення зайнята в найпростішому сільському господарстві. Велика частина виробленої продукції споживається усередині країни, а інше обмінюється на прості товари і послуги. Можливості ринку в цьому випадку вкрай обмежені.
2. Економіка, орієнтована на експорт сировини. Така економіка спирається на наявність у країні одного або декількох видів природних ресурсів, а в інших відносинах країна бідна. Головним джерелом валового доходу таких країн є експорт цих ресурсів. Прикладами є Чилі (олово і мідь), Заїр (мідь, кобальт і кава) і Саудівська Аравія (нафта). У цих країнах хороший ринок для великого устаткування, вантажівок, верстатів та інструментів. При наявності безлічі постійно проживаючих там іноземців і процвітаючого вищого класу ці країни є і непоганим ринком для предметів розкоші.
3. Економіка з промисловістю, що розвивається. В економіці з промисловістю, що розвивається, обробне виробництво складає від 10 до 20% всієї економіки країни. Прикладами таких країн є Китай, Філіппіни, Індія і Бразилія. В міру зростання виробництва країна має потребу в зростанні імпорту неопрацьованих текстильних матеріалів, сталі і продукції важкого машинобудування. У той же час скорочується потреба в імпорті готового текстилю, паперової продукції й автомобілів. Індустріалізація, як правило, створює новий клас багатих і невеликий, але зростаючий середній клас. Ці категорії населення мають потребу в нових типах імпортних товарів. Наприклад, у Китаї люди з високим доходом хочуть витрачати гроші на модний одяг, відеомагнітофони, програвачі компакт-дисків і розчинну каву.
4. Економіка з розвинутою промисловістю. Країни з економікою такого типу є основними експортерами товарів обробної промисловості та інвестицій. Вони торгують товарами один з одним і, крім того, експортують їх у країни з іншими типами економіки в обмін на сировину і напівфабрикати. Різноманітні типи виробництв, зосереджені в цих промислово розвинутих країнах, а також їх численний середній клас роблять ці країни дуже привабливим ринком для усіх видів продукції. Нові індустріальні азіатські країни Тайвань, Сінгапур, Південна Корея і Малайзія потрапляють у цю групу.
Другим економічним фактором є розподіл доходу в даній країні. Розрізняють країни з п'ятьма різними схемами розподілу доходу: (1) дуже низький дохід на сім’ю; (2) в основному низький дохід на сім’ю; (3) дуже низький/дуже високий дохід на сім’ю; (4) низький/середній/високий дохід на сім’ю; (5) в основному середній дохід на сім’ю.
функції операційного менеджменту
Однак люди навіть у країнах з низьким доходом знаходять способи купувати товари, важливі для них. Крім того, у багатьох випадках найбідніші країни можуть мати невеликі, але досить багаті сегменти споживачів з вищим рівнем доходів.
У США перші антени для прийому сигналів супутникового телебачення (так звані супутникові тарілки) з'явилися в найбідніших районах Аппалачів. У найбідніших кварталах Калькутти зосереджено 70 тисяч відеомагнітофонів. У Мексиці набагато більше квартир з кольоровими телевізорами, ніж квартир, обладнаних водопроводом. Таким чином, за низьким середнім доходом на сім’ю може ховатися дуже живий ринок. У Варшаві (де середньорічний дохід складає 2500 доларів) добре одягнені перехожі полюбляють відвідувати елегантні бутики з парфумерією від Christian Dior і взуттям від Valentino. У Китаї, де середній річний дохід на душу населення не перевищує 600 доларів, швейцарська компанія Rado продає тисячі своїх годинників, які коштують 1000 доларів.
|
|
|