|
|
Громадська підтримка міжнародних дво- та багатосторонніх торгових переговорів
|
Участь країн у переговорному процесі має на меті розв’язання їх урядами двох основних проблем: реалізацію національних інтересів власних країн та забезпечення прийнятності для країни досягнутих на міжнародному рівні домовленостей (з політичного, соціального, економічного поглядів), а також їх адекватного сприйняття громадськістю [12, с. 412].
В різних національних умовах і в різні історичні епохи понят-тя національні інтереси розумілося неоднаково. По-різному воно трактується залежно від основи дослідження: етнічної, політико-правової, ідеологічної, класової або в контексті громадянського суспільства. Одні визначають «національні інтереси», виходячи з «права землі», інші — з «права крові» і т. ін. [13, c. 84].
На сучасному етапі розвитку світової економіки національні економічні інтереси слід розглядати як характерну рису цивілізо-ваного, тобто громадянського суспільства. Це передбачає, що суспільство структуроване, всі його суб’єкти діють за єдиними правилами, свої проблеми розв’язують у режимі діалогу, визнають та неухильно дотримуються не лише своїх прав та обов’язків, а й також поважають права інших. У найзагальнішому плані національний економічний інтерес включає спроможність кожного суспільства, кожної держави виконувати такі завдання:
― розвивати та модернізовувати національну економіку, змі-цнювати життєздатні національні підприємства з метою поси-лення їх конкурентних позицій у світовому господарстві, а разом з тим покращення (посилення) міжнародного статусу власної країни;
― використовувати участь у міжнародно-кооперованих виро-бництвах (у тому числі транснаціонального типу) для вдоскона-лення внутрішньої галузевої структури та піднесення ефективно-сті національної економіки;
― передбачати можливість відмови від неефективних націо-нальних виробництв, у тому числі шляхом сприяння переведен-ню їх за кордон;
― забезпечувати зростання добробуту населення, розширення інвестиційного та споживчого ринків, розвиток національних традицій у культурі, мистецтві, підприємництві і т. ін.;
― надавати національному середовищу відповідну соціальну орієнтацію, розвивати та заохочувати суспільну відповідальність бізнесу;
― активно та конструктивно брати участь у міжнародних по-літичних структурах в інтересах адекватного врахування націо-нальних інтересів під час розробки та модернізації «правил гри» на світовому ринку [13, c.84].
Важкий процес торгу урядів у міжнародній сфері — явище не нове: уряди завжди намагались отримати політичну прихильність у власній країні, досягаючи для неї сприятливих результатів на міжнародній арені. Проте зростання складності торгових переговорів на сьогодні стає джерелом серйозних проблем для урядів, які намагаються збалансувати цілі та заходи національної торговельної політики з правилами і нормами міжнародної торговельної системи.
Погоджуючись у результаті переговорів на скасування проте-к¬ціоністських торгових бар’єрів, уряди неминуче наражаються на гостру критику місцевої політичної опозиції. Тому до початку торгових переговорів необхідно виявити ті кола, які зацікавлені в лібералізації, та сформувати політичну коаліцію для внутрішньо-політичної підтримки відповідної торгової угоди.
Промислові асоціації та великі підприємства, як правило, ма-ють більшу зацікавленість в активній підприємницькій діяльності як на національному, так і на міжнародному рівнях (як щодо лі-бералізації, так і щодо встановлення більш високого рівня захис-ту), ніж малі і середні фірми. Оскільки фірми не мають прямого доступу до СОТ, вони певною мірою впливають на формування міжнародних правил торгівлі через свої уряди.
Інтереси бізнесу відіграють ключову роль у створенні та імп-лементації торговельних правил. Часто-густо специфічні питання щодо правил, про які йдуть переговори, є незрозумілими, якщо немає ясності щодо сил, які за цим стоять. Наприклад, на думку експертів, значну роль у створенні нових правил торгівлі послугами під час Уругвайського раунду та, особливо переговорів з фінансових послуг 1997 року, відіграли «Амерікен експрес», «Сіті-банк» та інші фінансові інститути.
У відомій суперечці стосовно режиму ЄС щодо імпорту бана-нів, яка розглядалась Органом врегулювання суперечок СОТ, ос-новними зацікавленими сторонами були:
― імпортери бананів країн Африки, басейну Карибського мо-ря та Тихого океану — три фірми (Geest, Fyffes та Jamaica Producers) разом з Карибською асоціацією експортерів бананів (CBEA) і її представництвом у Лондоні були основними бенефі-ціарами запровадженого в 1993 році нового режиму ЄС;
― виробники бананів у Латинській Америці — Dole Foods, Chiquita and Del Monte контролюють 70 % глобального імпорту та активно лобіювали проти запропонованого в 1993 році режиму ЄС. Фірма Chiquita була основною силою, що стояла за рішенням Офісу торговельного представника США почати справу в СОТ;
― імпортери латиноамериканських бананів — дистриб’ю-тори — лобіювали та виступали проти режиму 1993 року в судах Німеччини та ЄС;
― карибські виробники — використовували CBEA для того, щоб лобіювати на користь преференцій для країн Африки, басей-ну Карибського моря та Тихого океану й включення Протоколу про банани до Ломейської конвенції.
Для того, щоб керувати зовнішньоторговельними системами, сільськогосподарською політикою, технічними стандартами, ре-жимами інтелектуальної власності та іншими питаннями, які ці-кавлять трейдерів й виробників, які перебувають в країнах—Членах СОТ потрібні сотні законодавчих актів. На формування цього законодавства впливають (шляхом лобіювання) зацікавлені фірми чи їх об’єднання. Така практика діє в ЄС, США, інших країнах ОЕСР.
Основні торгові країни визнають лобізм як частину демокра-тичного процесу та вважають його корисним засобом просування інтересів бізнесу. В ЄС лобіювання при формуванні торговельної політики відчувається досить гостро. Сотні європейських і міжнародних федерацій та сотні транснаціональних компаній мають представництва в Брюсселі. Чисельні консалтингові фірми тримають офіси поруч з Єврокомісією та беруть активну участь у формуванні торгової політики ЄС. 1998 року в Брюсселі працювало 13000 професійних лобістів — майже по одному на кожного службовця Єврокомісії.
Лобіювання в ЄС може стати ще інтенсивнішим з огляду на Маастрихтські угоди, які роблять наголос на проведенні консультацій на кожній стадії процесу прийняття рішень.
Таким чином, дедалі більша складність міжнародної торгової системи вимагає від урядів застосування заходів, які б дозволяли їм на чітко регламентованій основі проводити огляд позицій зацікавлених у торгових переговорах сил, і з їх допомогою формувати переговорні стратегії. В цілому процеси внутрішніх переговорів для досягнення загальної позиції, наприклад, щодо питань лібералізації торгівлі сільською продукцією чи торгівлі послугами, є надзвичайно кропіткими та складними, вони потребують активної участі уряду, чіткого визначення ним інтересів країни в даній сфері, а також інформування громад-ськості.
|
|
|