Класифікація інновацій з точки зору операційного менеджменту.

По-перше, проблема управлінського забезпечення інновацій виникає, якщо зміни порушують сформований рівень координації й інтеграції підрозділів ланок і функцій. Якщо ж зміни в окремих ланках не породжують таку проблему, то система здатна самоадаптуватися до них і, отже, ліквідувати пряму необхідність в управлінському втручанні.

Потреби в контролі і регулюванні випливають тільки тоді, коли не забезпечено належного рівня цілісного поводження операційної системи без управлінського втручання.

Решту процесів варто аналізувати і спостерігати на предмет виявлення можливої неузгодженості. Пряме ж втручання в них недоцільне, бо призводить до перевантаження управлінського апарата, не дає можливості йому сконцентруватися на дійсно важливих і невідкладних діях.

Другий аспект керування інноваціями пов'язаний із запасом мінливості операційної системи, тобто її здатністю асимілювати в собі нововведення екзогенного характеру — ті нововведення, які нею не виробляються і які в окремих істотних компонентах не відповідають характерові системи.

Формування запасу мінливості системи підпорядковуєть­ся визначеним граничним умовам зовнішнього і внутрішньо­го характеру.

Потенціалом запасу мінливості є:  галузева приналежність; тип впровадженої технології;характер організації операційної системи.

Прийнято вважати, що найбільший запас мінливості в системах, де основним чинником є людина; найменші запаси мінливості — у галузях з капіталомісткими технологіями.

Третій аспект характеризується тим, що нововведення виступає як об'єкт планування, проектування, створення і використання в операційній системі, у межах якої здійснюєть­ся розподіл ресурсів і реалізується загальна місія організації.

Четвертий аспект пов'язаний з розробкою, функціонуванням і розвитком новації як самостійної системи, використовуваної для досягнення цілей операційними системами.

Реально всі інновації в операційному менеджменті можна поділити на три групи:сприятливі (позитивні);нейтральні; небезпечні (негативні).

Ефективна операційна система повинна максимально використовувати позитивні інновації, надавати в міру можливого сприятливий характер нейтральним інноваціям і ізо­люватися, хоча б частково, від негативів.

Запас мінливості і поточна ефективність дуже часто рухаються в протилежних напрямах, тобто через запас мінливості — менш ефективне використання ресурсів і поточних можливостей.

Мистецтво керування визначеними інноваціями полягає в компромісі між запасом мінливості і поточною ефективністю.

Інновації в операційному менеджменті найчастіше носять характер змушених адаптацій і пристосувань, обумовлених істотними змінами в граничних умовах.

Ці граничні умови обумовлюють особливу інноваційну позицію операційного менеджера: він найчастіше — новатор мимохіть. Його головна функція — це забезпечення стабільності операційної системи. Чіткість і однозначність функцій припускає перевагу консервативної управлінської позиції, однак зміна граничних умов змушує реалізовувати цю позицію шляхом неминучих змін.

Процес операційних інновацій є конфліктним, бо в неявному виді надає можливість істотного перерозподілу повноважень. Якщо операційний менеджер стає ініціативним і свідомим новатором, цілком може статися, що цільове джерело даного бізнесу переміститься від офіційного вищого керівника до операційного. Для власників фірми це може стати при­водом для кадрових змін, що реформує реальний статус операційного керівника.

Далеко не кожні удосконалювальні інновації забезпечують довгострокову стабільність операційної системи. Можлива ситуація, коли поточні поліпшення ведуть до виникнення довгострокового, поступово підсилюючи дисбаланс між функціями і підрозділами системи. Тому важливим завданням операційного менеджера є селекція стабілізуючих і дес­табілізуючих інновацій.

У процесі відновлення керованість операційною системою частково знижується. Відмінності в політиці менеджменту персоналу в залежності від моделі ринку праці Співвідношення між підконтрольними і непідконтрольними чинниками змінюється на користь останніх. Керівник не має ставити і вирішувати проблему збереження вихідного рівня керованості системою за будь-яку ціну. Якщо її і можна буде вирішити, то тільки ціною повної нейтралізації інновацій. Досяжною є мета збереження загальної керованості операційною системою.

Операційні інновації за визначенням повинні вичерпуватися операційним рівнем керування і найчастіше зводяться до поточних поліпшень і адаптивних змін, що не порушують сформованих вимог до результату (продукту) і використовуваних ресурсів (витрат). Якщо ж операційні зміни вимагають узгодження суміжних функцій і підрозділів і призводять до істотних змін у результаті і витратах, то компетенції операційного менеджера тут уже замало. Керувати такими інноваціями необхідно на більш високому рівні (вищий менеджмент).