Міжнародні правила, обумовлені Угодою про технічні бар’єри в торгівлі

Впровадження санітарних та фітосанітарних заходів державами дозволяється для захисту:

-          життя людин або тварин від ризику неякісної продовольчої продукції рослинного походження, що зростає на основі добавок, токсинів, або шкідливих речовин;

-          здоров’я людей від тваринних або рослинних захворювань;

-          тварин і рослин від паразитів і захворювань. [2, с.63]

Угодою визначено, що санітарним або фітосанітарним заходом є "будь-який захід, що проводиться:

-          для захисту життя або здоров’я тварин чи рослин на території Члена СОТ від ризиків, що виникають у результаті проникнення, укорінення чи поширення шкідників, хвороб, організмів, які є носіями хвороб, а також хвороботворних організмів;

-          для захисту життя або здоров’я тварин чи рослин на території Члена СОТ від ризиків, що виникають від добавок, забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів, які містяться у продуктах харчування, напоях чи кормах;

-          для захисту життя та здоров’я людини на території Члена СОТ від ризиків, що виникають у результаті хвороб, які переносяться тваринами, рослинами або продукцією, що виробляється з них, або в результаті проникнення, укорінення чи поширення шкідників;

-          для уникнення чи обмеження іншої шкоди на території Члена СОТ, що завдається в результаті проникнення, укорінення і поширення шкідників”. [2, с.71]

Основна розбіжність між технічними положеннями і санітарними/ фітосанітарними нормами полягає в меті, заради якої вони застосовуються. ОЦІНКА ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Щодо санітарних /фітосанітарних норм, то мета тут обмежена і специфічна – захист життя і здоров’я людей, тварин, рослин, запобігання проникнення в країну захворювань тваринного або рослинного походження. Технічні ж положення, з іншої сторони, застосовуються в широкому колі політичних цілей, через забезпечення відповідності вимог безпеки здоров’я і норм безпеки щодо продукції, пакування та маркування. Турбуючись про якість і безпеку імпортованої продукції, уряди непомітно створюють технічні бар’єри для обмеження доступу іноземних виробників на внутрішній ринок країни.

Як і Угода про Технічні бар’єри в торгівлі, Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів вимагає від країн:

-            основувати свої санітарні/фітосанітарні заходи на міжнародних стандартах, рекомендаціях, що розроблені уповноваженими міжнародними організаціями;

-            брати активну участь в діяльності вищезгаданих міжнародних організацій з метою проведення гармонізації санітарних і фітосанітарних заходів на міжнародній основні;

-            надавати можливість зацікавленим сторонам в інших країнах надавати пропозиції щодо довершеності проекту стандартів, коли вони не основані на міжнародних стандартах, або коли вони відхиляються від таких стандартів, або ж коли вони не є міжнародними;

-            приймати санітарні /фітосанітарні заходи країн-експортерів як еквівалентні, в випадку досяжності ними того ж рівня, що і санітарний і фітосанітарний захист в своїй країні.

Правила Угоди про застосування санітарних та фітосанітарних заходів (СФЗ) відрізняється від Угоди про Технічні бар’єри торгівлі в чотирьох аспектах:

Перший пов’язаний з важливістю наукового підтвердження в формуванні положень. В випадку санітарних та фітосанітарних заходів, необхідність основувати їх на науковому підгрунті є очевидною. Згідно Угоди заходи повинні бути "основані на наукових принципах” і не повинні запроваджуватись без вагомого наукового підтвердження. ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Угода про Технічні бар’єри в торгівлі, з іншого боку, визначає, що використання наукового підтвердження буде залежати від цілей, заради яких технічні положення прийняті. Загалом заходи з метою захисту здоров’я і безпеки людини повинні мати наукове обгрунтування, однак коли метою певного регламенту є захист проти недоброчинної діяльності, або він прийнятий з причини загрози національній безпеці, то наукове обгрунтування відходить на другий план.

По-друге, Угода про Технічні бар’єри в торгівлі вимагає, щоб технічні регламенти використовувались у відповідності з принципами найбільшого сприяння імпорту та національного режиму. Санітарні і фітосанітарні норми, націлені на запобігання проникненню захворювань тваринного, рослинного походження на територію країни, можуть бути більш або менш вибагливими залежно від рівня  (поширеності) окремої хвороби на території країни або регіону. Таким чином, Угода СПЗ вимагає від країни переконатись, що їх санітарні і фітосанітарні заходи пристосовані до санітарних і фітосанітарних характеристик регіону – будь-то країна, частина країни, всі або декілька країн – з яких продукція походить і в які продукція постачається. Однак необхідно підкреслити, що гнучкість у відхиленні від принципу найбільшого сприяння дозволяється тільки для санітарних/ фітосанітарних заходів, які націлені на запобігання проникнення хвороб рослинного або тваринного характеру в країну.

По-третє, Угоди відрізняються у відношенні умов, за якими для країни стає можливим відхилення від міжнародних стандартів. Багато з цих розбіжностей виникає з причин цілей для яких технічні регламенти і санітарні/ фітосанітарні заходи приймаються. Угода (ТВТ), наприклад, визначає умови за якими країни можуть відхилятись від міжнародних стандартів: там, де міжнародні стандарти існують, країна може прийняти національний стандарт, який відрізняється або є вищим ніж міжнародний стандарт, якщо це вважається за необхідне, для кліматичних, географічних факторів, або технологічних проблем. Угода СПЗ, з іншого боку, надає країні необмежене право запровадження санітарних /фітосанітарних заходів, що призводить до вищого рівня захисту ніж це було б досягнуто за рахунок заходів, основаних на відповідних міжнародних стандартах, рекомендаціях якщо на це є відповідне обгрунтування і країна на основі оцінки ризику визначає, що вищий рівень санітарного /фітосанітарного захисту буде необхідним.

По-четверте, Угода про СФЗ дозволяє країнам приймати санітарні /фітосанітарні заходи, коли існує неминучий ризик розповсюдження хвороби, хоча наукове обгрунтування є недостатнім.

Спільними рисами цих Угод є, по-перше, те, що технічні регламенти, санітарні і фітосанітарні заходи, стандарти і системи оцінки відповідності розробляються не тільки центральними органами, а й на місцевому рівні. В країнах з федеральним устроєм велика кількість заходів проголошується місцевими урядами. В багатьох країнах, добровільні стандарти розробляються і приймаються професійними організаціями або автономними національними органами з стандартизації.

По-друге, Угоди ТБТ та СПЗ накладають зобов’язання на країни-члени вимагати від підконтрольних органів повного виконання умов цих Угод. Однак, якщо центральний уряд не наділений Конституцією повноваженнями накладати зобов’язання на місцеву владу або автономні органи з стандартизації, Угоди звертаються до центральної влади з вимогою вжити відповідні заходи щодо створення умов для повного виконання місцевою владою положень цих Угод СОТ.

По-третє, Угоди містять положення про існування спеціального і диференційованого режиму до країн, що розвиваються. Згідно з цими положеннями, країни, що розвиваються мали можливість відкладати виконання Угоди СПЗ, за винятком положень про прозорість, строком до 2 років з моменту приєднання до Угоди. Перехідний період для прийняття умов Угоди найменш розвиненими країнами складав 5 років і сплинув 1 січня 2001 року. Обидві Угоди проголошують, що з метою досягнення погодження з положеннями, відповідні комітети можуть, за вимогою країн що розвиваються або найменш розвинутих країн, подовжити цей термін. Жодна з країн, однак, не вимагала такого виключення.

Крім того, Угоди також містять положення, які закликають Секретаріат Членів СОТ надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються і найменш розвинутим країнам в розвитку правової і інституціональної структури, яка необхідна для застосування положень Угоди про технічні бар’єри у торгівлі та Угоди про застосування санітарних і фітосанітарних заходів.