|
|
Національні розклади послуг
|
Абсолютно неможливо зрозуміти зобов’язання щодо послуг країни—Члена СОТ, беручи до уваги лише загальні правила ГАТС. Зобов’язання кожної окремої країни — навіть у таких фу-ндаментальних положеннях, як сприяння іноземному постачаль-нику послуг на такій самій основі, як і національному постачаль-нику, залежить більшою мірою від специфічних зобов’язань, які країна зазначила у своєму національному Розкладі.
Розклади послуг є складними документами та значно відріз-няються від розкладів ГАТТ. Вони складаються з двох частин. Перша містить таку інформацію:
― сектори та підсектори послуг, які підпорядковуються спе-цифічним зобов’язанням;
― ступінь доступу на ринок для зазначених секторів;
― обмеження в національному режимі стосовно зазначених секторів;
― інші обмеження (див. розділ 3.1 цієї монографії).
Специфічні зобов’язання, що стосуються доступу на ринок, національного режиму, а також інших додаткових зобов’язань, повинні зазначатися в розкладах специфічних зобов’язань країн. ГАТС не зобов’язує країни брати на себе зобов’язання в якомусь конкретному секторі. Таким чином, ця угода залишає можливість коригування рівня та структури зобов’язань, що бере на себе країна, з урахуванням її специфічних завдань та обмежень.
Проте слід зазначити, що це більшою мірою стосувалось договірних сторін ГАТТ та результатів Уругвайського раунду переговорів. Тепер у спеціальному дослідженні СОТ «Доступ до ринків: незавершена справа» визнається, що країни, які вступали до СОТ після її створення, тобто з 1995 року, взяли на себе (внаслідок вимог з боку країн—Членів СОТ) більш жорсткі зобов’язання в сфері доступу до ринків послуг порівняно з традиційними Членами СОТ. При цьому, якщо Еквадор, Монголія, Болгарія та Панама в середньому взяли на себе зобов’язання по 63 з 155 підсекторів, то для Киргизької Республіки, Латвії, Естонії, Йорданії та Грузії (країн, які приєдналися дещо пізніше) це значення майже вдвічі більше — 118 підсекторів, адже ці держави взяли зобов’язання з усіх під-секторів телекомунікаційних, будівельних та суміжних інженер-них послуг, і майже з усієї решти підсекторів [8, с. 114]. Отже, з плином часу кількість зобов’язань збільшується.
Потрібно зауважити, що на відміну від правил ГАТТ, які за-стосовуються до всіх товарів, зобов’язання ГАТС з доступу на ринок та національного режиму стосуються тільки тих видів по-слуг, які зазначені в Розкладі кожної окремої країни. Якщо сек-тор не включено до розкладу специфічних зобов’язань країни, то це означає, що вона не має жодних зобов’язань з приводу за-безпечення національного режиму чи доступу на ринок у цьому секторі.
А якщо сектор включено до розкладу, то специфічні зо-бов’язання можуть братися по відношенню до будь-якого з 4 способів постачання послуг, передбачених ГАТС (транскордонне постачання, споживання за кордоном, комерційна присутність та присутність фізичних осіб).
Відносно того чи іншого сектора та способу постачання по-слуг відповідне зобов’язання може коливатися від дозволу ві-льної конкуренції до цілковитої заборони доступу на ринки та надання національного режиму. В багатьох випадках країни-члени вибирають проміжний стан — певні обмеження в певних секторах.
Так, якщо у графіку міститься термін «Немає» (None) щодо певного способу поставки, то це означає, що жодних обмежень стосовно доступу на ринок країни за цим способом поставки не існує. Досить часто ніяких обмежень не існує щодо транскордон-ної торгівлі та споживання за кордоном.
Термін «Не зв’язані» (Unbound) означає, що за цим методом постачання у специфічних секторах не існує зобов’язань. Іншими словами, країна залишає за собою право вільно встановлювати чи підтримувати заходи, які є несумісними з зобов’язаннями щодо доступу на ринок або національного режиму для іноземних послуг чи компаній.
У деяких випадках у графіках поряд із словом «немає» може ставитися позначка «зірочка». Це означає, що цей конкретний спосіб поставки не може застосовуватися з технічних причин, тобто це технічно неможливо в даному секторі послуг.
Більшість розкладів не містить обмежень у горизонтальній частині графіка щодо 1 та 2 способів постачання (транскордонне постачання та споживання за кордоном). Але більшість країн за-стосовує обмеження щодо 3 та 4 способів постачання (комерцій-на присутність і присутність фізичних осіб). Така ситуація голов-ним чином складається за рахунок того, що більшість країн має різноманітні обмеження щодо іноземних інвестицій та щодо руху іноземної робочої сили.
Як зазначалося вище, Стаття IІ ГАТС «Режим найбільшого сприяння» дозволяє застосування членами заходів, які не узго-джуються з режимом найбільшого сприяння. Такі заходи мають бути внесені до Переліку винятків з режиму найбільшого спри-яння, що є другою частиною розкладу.
Взагалі, зобов’язання за розкладом можуть бути модифіковані або відкликані, але це має супроводжуватися переговорним про-цесом з країнами, на які такі зміни матимуть вплив. Більш того, країни на які негативно впливають такі зміни, мають право на отримання компенсації.
З іншого боку, будь-яка країна може поглибити чи підвищити свої зобов’язання щодо доступу на ринок у будь-який момент та модифікувати згідно зі змінами свій розклад. Оскільки зо-бов’язання країн щодо відкриття сектора послуг є остаточними, то зобов’язання в національному розкладі є практично гаранто-ваними умовами для закордонних експортерів та імпортерів пос-луг. Наприкінці 1999 року в СОТ було 135 національних Розкла-дів послуг, які охоплювали 160 видів послуг. Більшість розкладів є досить деталізованими та великими за обсягами документами, особливо це стосується розвинутих країн, які мають зобов’язання в багатьох секторах. Жоден з розкладів не є тотож-ним хоча б ще одному. Досить різними є й умови та обмеження, які кожен з урядів підтримує щодо доступу на ринок та національного режиму з кожного виду діяльності.
|
|
|