|
|
Основні принципи торгових переговорів
|
Механізм міжнародного торгового переговорного процесу ґрунтується на опрацьованих світовою практикою комерційної дипломатії принципах, серед яких слід виділити такі основні:
― взаємність;
― етапність;
― багатосторонність;
― обумовленість позицій сторін національними пріоритета-ми;
― повторюваність (та неперервність).
Принцип взаємності полягає в тому, що переговори є фактич-но обміном зобов’язаннями з багатьох питань між країнами—Членами СОТ.
Багатосторонні торгові переговори включають обмін поступ-ками (лібералізацію зобов’язань). У процесі переговорів учасни-ки формулюють запити до торгових партнерів (свої побажання стосовно лібералізації з боку партнера) та пропозиції (які сфери вони готові лібералізувати самі). Так само в будь-якій ринковій ситуації кожен намагається отримати якомога більше, заплатив-ши якомога меншу ціну. Завдяки взаємним переговорам договір-ні сторони намагаються досягти збалансованого обміну поступ-ками. Значення «збалансованого» різнитиметься залежно від того, що є предметом переговорів. Відсутність взаємозамінного засобу обміну вимагає від торгових переговорів такого порядку денного, який враховував би інтереси всіх учасників, і дозволяв би поліпшити їх ситуацію порівняно зі статусом-кво.
Таким чином, порядок денний переговорів є надзвичайно важливим. Зазвичай до початку переговорів відбувається інте-нсивний підготовчий процес, протягом якого формуються мо-жливі питання, визначаються пріоритети, ранжуються проблеми, формулюються початкові позиції і готується пропозиція з урахуванням змісту порядку денного переговорів. Процес ви-роблення порядку денного Уругвайського раунду, наприклад, тривав 5 років. Він почався підготовкою до Конференції Міні-стрів 1982 року, протягом якої США намагалися досягти згоди на початок нового раунду багатосторонніх торгових переговорів (однак це їм, як відомо, не вдалося). А закінчився цей процес Конференцією Міністрів 1986 року в Пунта-дель-Есте (Уругвай), де нарешті було досягнуто згоди про порядок денний переговорів Уругвайського раунду. Провал Конференції Міністрів у Сіетлі щодо початку нового раунду багатосторонніх торговельних переговорів, як уже зазначалося вище, значною мірою був обумовлений неспроможністю досягти згоди щодо його порядку денного.
Взаємність є фундаментальним принципом, який використо-вувався в переговорних процесах ГАТТ. У загальному плані вза-ємність — це практика здійснення взаємної дії за умови здійс-нення дії партнером. Стаття XXVIII-bis ГАТТ («Тарифні пере-говори») визначає, що «переговори на взаємній та взаємовигідній основі, спрямовані на значне зниження загального рівня тарифів та інших зборів на імпорт та експорт... мають велике значення для розширення міжнародної торгівлі» [2, c. 476].
Переговори, передбачені цією Статтею, можуть проводитися на вибірковій потоварній основі чи шляхом застосування таких багатосторонніх процедур, які можуть бути прийняті переговор-ними сторонами. Такі переговори можуть бути спрямовані на зниження мит, зв’язування мит на поточному рівні чи на при-йняття зобов’язань, що окремі мита чи середні мита на певні ка-тегорії товарів не перевищуватимуть встановленого рівня. Зв’я-зування проти підвищення невисоких мит чи безмитного режиму, в принципі, має визнаватися як поступка, рівноцінна за своїм значенням зниженню високих мит [20, c. 123].
Таким чином, щодо тарифних переговорів у рамках ГАТТ чи СОТ застосовуються три основні правила:
1) переговори повинні проводитись на взаємній та взаємови-гідній основі;
2) поступки мають бути зв’язані;
3) поступки повинні застосовуватися на основі режиму най-
більшого сприяння.
Досить тривалий час перші два правила стосувалися лише ро-звинених країн. До недавнього часу від країн, що розвиваються, не вимагалося надання взаємних поступок чи зв’язування тариф-них рівнів. Взаємність у контексті ГАТТ була визначена в термі-нах Акта про взаємні торгові угоди 1934 року, який передбачав зниження рівня захисту однієї країни в обмін на еквівалентне зниження рівня захисту іншої країни [20, c. 122]. Критерій взаєм-ності, який використовується учасниками в переговорах, може бути двох видів:
― обмін поступками однакової природи (тарифні поступки в обмін на тарифні поступки на товар чи групу товарів);
― обмін поступками різної природи (тарифні поступки в об-мін на усунення квот).
Критерій взаємності може стосуватися певного товару, так званих переговорів «позиція за позицію» чи бути більш загаль-ним. Прикладом останнього є т. зв. загальні зниження торгових бар’єрів за формульним підходом: Х-процентне зниження серед-ніх рівнів тарифу чи Y-процентне зниження відхилення тарифів.
Зазвичай у торговельній практиці виникає проблема оцінки еквівалентності поступок, що надаються. Історично договірні сторони ГАТТ використовували ряд критеріїв для оцінки збалан-сованості обміну тарифними поступками. Розглядаючи принцип взаємності чи баланс пропозицій, теоретично сторони повинні враховувати такі фактори, як вплив зниження торгових бар’єрів на майбутні торгові потоки, рівень зайнятості, ціни тощо. Але на практиці, як правило, використовуються простіші методи, які враховують обсяги торгівлі різних країн, дані про які є загально-доступними для країн—Членів організації.
Оцінювання збалансованості обміну тарифними поступками при цьому здійснюється за таким методом [20, с. 124]: зниження тарифу, помножене на обсяг імпорту товару. Наприклад, якщо обсяг імпорту товару становить 10 млн доларів, а мито знижується з 55 % до 30 %, то обсяг торгівлі становитиме 2,5 млн доларів. Цей метод часто використовувався під час перших раундів багатосторонніх торгових переговорів, коли торгівля між двома країнами, які вели переговори, не була збалансована за певним товаром.
Інший метод — зниження середніх величин. Якщо обсяг ім-порту комп’ютерів країни А становить 10 млн доларів та прин-терів — 15 млн доларів, і протягом торгових переговорів вони погоджуються знизити тарифи на ці товари, відповідно, на 4 % та 12 %, то середньозважена величина зниження імпортного тарифу на ці товари для країни А становитиме 8,8 %. Проте цей критерій не завжди є адекватним індикатором величини торгової лібералі-зації. Наприклад, якщо тарифи країни є настільки високими, що імпорту просто не існує, то попередні методи покажуть хибну картину. Через це в більшості випадків ефект зниження тарифів підраховується (зважується) з використанням показників внутрі-шнього споживання чи виробництва цих товарів, а також світово-го обсягу торгівлі такими товарами.
Принцип етапності полягає в тому, що багатосторонні торгові переговори складаються з багатьох етапів: починаються країною чи лідером, потім відбувається підготовчий процес, що призво-дить до формування порядку денного переговорів, дещо пізні-ше — проходять власне багатосторонні торгові переговори, за якими настає постпереговорний етап — етап впровадження чи імплементації досягнутих угод.
Період переговорів, у свою чергу, поділяється на певні стадії:
― період дослідження, протягом якого учасники повідомля-ють свої преференції щодо різних питань, визначають можливос-ті формування різних видів коаліцій, вивчають різні можливі ва-ріанти домовленостей тощо;
― переговори, коли учасники вимагають поступки та відпові-дають на запити інших учасників;
― завершальний етап зазвичай починається незадовго до кін-цевого терміну завершення переговорів. Часто-густо на практиці це — дата закінчення повноважень на проведення переговорів делегації США.
Багатосторонні переговори є сферою реалізації національних інтересів багатьох країн-учасниць. Зрозуміло, що вони є склад-нішими, ніж двосторонні переговори. Можливості однієї країни відстояти свої інтереси під час раунду переговорів вельми обме-жені, тому для захисту своїх інтересів країни об’єднуються в ко-аліції. Прикладом такої коаліції є Кернська група (або група «Пі-раміда»), яка об’єднує 18 країн—експортерів сільськогосподарсь¬кої продукції, що забезпечують третину світового експорту даної продукції. Членами Кернської групи є Аргентина, Австралія, Болівія, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Фіджі, Гватемала, Індонезія, Малайзія, Нова Зеландія, Парагвай, Філіппіни, Південна Африка, Таїланд та Уругвай [39].
З часу свого створення у 1986 році Кернська група успішно захищала інтереси своїх членів під час багатосторонніх торгових переговорів. Значною мірою завдяки зусиллям Кернської групи під час Уругвайського раунду торгових переговорів уперше були створені рамки для реформування та лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією, визначені в Угоді СОТ про сільське господарство.
Ця група бере активну участь і в Доському раунді розвитку. Пропозиція Кернської групи від 12 вересня 2002 року щодо по-ліпшення доступу до ринку сільськогосподарської продукції міс-тить, зокрема, такі положення:
― значно знизити тарифи через застосування Швейцарської формули, де Кінцевий тариф = (початковий тариф * а) / (початковий тариф + а); для розвинених країн пропонується коефіцієнт а = 25; для країн, що розвиваються, — три види зниження: початковий тариф від 0 до 50 %, коефіцієнт а = 50; початкові тарифи понад 50 % і до 250 % мають бути зменшені вдвічі; початкові тарифи понад 250 % повинні бути зменшені до 125 %, що є максимальним рівнем тарифу для країн, що розвиваються;
― знизити всі тарифи розвинутих країн до 25 % та нижче;
― збільшити тарифні квоти розвинутих країн (на 20 % їх вну-трішнього споживання);
― поліпшити управління тарифними квотами; виключити мо-жливість застосування захисного механізму для розвинутих кра-їн; для країн, що розвиваються, створити новий механізм, який застосовуватиметься в узгоджених випадках.
Оскільки жодна з країн, що приєднувались останнім часом, не отримала статусу країни, що розвивається, а статусу країни з пе-рехідною економікою в угодах СОТ просто не існує, то за умови прийняття та схвалення цієї пропозиції Членами СОТ, цим краї-нам (а в майбутньому й Україні) доведеться виконувати вимоги, встановлені для розвинутих країн.
Застосовуючи цю формулу, неважко підрахувати імпортний тариф, який повинна буде встановити Україна, наприклад, на цу-кор. Якщо діюча ставка дорівнює 50 %, то кінцевий тариф стано-витиме 17 %. При цьому неважко уявити наслідки таких змін для сільського господарства України в цілому. До речі, слід зауважи-ти, що коли є країни, які пропонують такі зміни, це означає, що вони до таких змін вже готові.
Принцип зумовленості внутрішніми пріоритетами полягає в тому, що позиції сторін на переговорах віддзеркалюють цілі на-ціональних торговельних політик. Часто-густо учасники багатос-торонніх торгових переговорів можуть витратити менше часу на переговори з торговими партнерами, ніж на внутрішні процеси, пов’язані з формулюванням конкретних економічних інтересів і цілей торговельної політики, а також на пов’язану з нею систему пріоритетів. В країні часто виникають великі розбіжності з при-воду питань порядку денного: між провінціями та штатами, між різними галузями, споживачами, виробниками й іншими зацікав-леними групами. ЄС як Член СОТ — це, взагалі, союз країн зі своїми національними пріоритетами, але спільною торговою по-літикою. Під час Уругвайського раунду він складався з 12 Членів, кожен з яких одночасно працював над визначенням преференцій власних національних компаній, асоціацій, об’єднань з різних питань та узгоджував ці преференції з 11 партнерами з метою вироблення спільної позиції на багатосторонніх торговельних переговорах щодо цих питань.
Принцип повторюваності (та неперервності) переговорів по-лягає в тому, що багатосторонні торгові переговори тривають досить довго, а зустрічі делегацій відбуваються періодично. Крім того, оскільки раунди багатосторонніх переговорів мають визначений кінцевий термін, часто балансування поступок відбувається саме наприкінці раунду.
|
|
|