Правила визначення походження товару

 Сучасний розвиток світового виробництва і торгівлі вимагає чіткого розуміння правил визначення походження товару. Вільний обмін продукцією, сировиною та комплектуючими між країнами робить важчим можливість визначення походження. Необхідність урядів застосовувати широке коло інструментів торгової політики щодо інших країн вимагає розробки чітких правил визначення походження товару.

Правила визначення походження використовуються урядами імпортуючої країни для визначення країни, в якій товари були вироблені. Революційні зміни, які мають місце в сферах телекомунікації і транспорту надають можливість виробникам залучати ресурси, що застосовуються при виробництві кінцевої продукції з інших країн, де існує більш кваліфікована робоча сила, дешевші ресурси, розвинена інфраструктура. Тенденція залучення ресурсів з різних країн в подальшому призводить до обходження тарифних і інших бар’єрів в торгівлі, що застосовуються до товарів, що імпортуються в країну.

Дійсно, майже вся продукція, що продається на світовому ринку, вироблена в більш ніж одній країні. Це стосується як товарів народного споживання, так і складних машин і обладнання, що використовується для їх виробництва.

Наприклад, при виробництві взуття, часто трапляється, що шкіра або синтетична тканина вироблені в одній країні, пофарбовані в другій, а кінцевий товар вироблений в третій країні.

Будучи вперше розроблені, правила походження розглядалися як необхідний захід, який забеспечував держави інформацією про ведення дискримінаційної політики. Коли походження товару є визначеним, імпортуюча країна може застосувати до імпортованого товару певний інструмент, що має бути застосований у відповідності з загальнодержавною торговельною політикою країни. Наприклад Росія накладає 10 % мито на металопродукцію з України і 15 % на металопродукцію з Китаю, таким чином Росія встановлює рівні мита на металопродукцію, що надходить на ринок країни.

Інформація про походження товару допомагає країнам зводити статистичні данні і надавати споживачам важливу інформацію. Треба звернути увагу на те, що дійсно надпис на продукції «MADE IN …», який можна знайти майже на всіх товарах, має неабиякий вплив на купівельне рішення.

Правила походження не були стіль дискусійними поки більшість продукції вироблялось на території однієї країни і задовільняло всебічні потреби свого населення. Крім того була можливість застосовувати широкий спектр протекціоністських заходів.

Однак, дві причини створили проблематичність існування правил походження:

―  були розроблені і впроваджені глобалізовані методи виробництва, що спричинило диверсифікацію виробництва і міжнародну кооперацію;

―  при виникненні правил визначення походження світова торговельна система була ще в своєму зародженні і діяло багато механізмів торговельного протекціонізму.

З того часу, як система ГАТТ/СОТ показала свою ефективність для більшості країн, члени погодились обмежити свої протекціоністські заходи.

В системі ГАТТ/СОТ визначено два типи правил походження: преференційні і непреференційні. Преференційні правила походження використовуються для визначення товару, або групи товарів, які підлягають преференційному тарифному режиму в преференційному торговельному угрупованні країн або в зоні вільної торгівлі. Непреференційні правила походження, з іншої сторони, застосовуються до країн, що не входять до преференційного угруповання країн.[1, c.224]

Метою зон вільної торгівлі (FTA) є надання тарифних преференцій для їх членів. Так як всі члени угруповання торгують з широким колом країн, а також застосовують реекспортні операції, необхідним є визначення походження товарів для чіткого розуміння застосовуваного режиму для продукції, що імпортується.

Правила походження є основою для визначення так званої «національності» продукції. Вони застосовуються країнами-членами зони вільної торгівлі або зони преференційної торгівлі з метою запобігання так званому феномену «торговельного відхилення» («trade deflection») , який характеризує ситуацію, коли товари з третьої країни імпортуються в зону, наприклад, преференційної торгівлі через країну-члена цієї зони з істотно нижчим тарифом. Потім вони реекспортуються цією країною на ринки країн-учасниць зони преференційної торгівлі за загальноприйнятим преференційним режимом. Для більш повного розуміння проблеми розглянимо приклад:

Припустимо, що Росія і Україна входить до Зони вільної торгівлі (FTA). Україна має 20 % імпортне мито на продукцію, що походить з третіх країн, в той час, як Росія тільки 10 %. Тоді, третя країна буде експортувати продукцію в Росію за 10 % ставкою мита і в подальшому, через свого ділера, реекспортувати її в Україну.

В світі в данний час нараховується понад 200 преференційних угруповань, які мають різні правила походження. В Азіатсько-тихоокеанському реґіоні існує приблизно 90 різних правил походження. Велика кількість і розбіжність правил походження створює проблему для експортерів і імпортерів в світі. Намагання відповідати правилам походження, з метою отримання преференційного режиму, створює для виробників та експортерів додаткові адміністративні бар’єри. Крім того, це потребує часу і витрат, пов’язаних з отриманням сертифікатів походження, що видаваються уповноваженими державними органами країни.

Світова організація торгівлі в липні 1995 року започаткувала програму з гармонізації непреференційних правил походження для країн-членів, яка повинна була закінчитися в липні 1998 року. Робота була покладена на Комітет СОТ з правил походження і Технічний комітет з правил походження Світової митної організації в Брюселі.

Робоча програма повинна була ґрунтуватись на наступних засадах:

―  правила визначення походження повинні застосовуватися однаково для всіх цілей;

―  правила визначення походження повинні забеспечувати, щоб країною, яка визнається, як країна походження товару, була або та країна, де товар було повністю вироблено, або, якщо до виробництва товару залучено більше, ніж одну країну, та країна, де було проведено більш суттєву переробку товару;

―  правила визначення походження повинні бути об’єктивними, зрозумілими та передбачуваними для всіх країн;

―  незалежно від заходів або інструментів торговельної політики, з якими пов’язані правила визначення походження, вони не повинні використовуватися прямо чи непрямо як інструменти для досягнення цілей торгівлію. Вони не повинні самі по собі здійснювати обмежувального, спотворюючого або руйнівного впливу на міжнародну торгівлю. Вони не повинні накладати невиправдано жорстких вимог чи вимагати виконання певної умови, яка не стосується виробництва або переробки, як основи для визначення країни походження. Проте витрати, що прямо не відносяться до виробництва або переробки, можуть включатись для застосування адвалорного відсотка;

―  правила визначення походження повинні застосовуватись послідовно, однаково, об’єктивно і розумно;

―  правила визначення походження повинні бути узгодженні між собою;

―  правила визначення походження повинні базуватися на позитивному критерії. [1, c. 230-231]

Національні системи визначення походження значно різняться між собою. Більш того, серед країн правила можуть різнитися відносно цілей заради яких вони існують (наприклад, впровадження кількісних обмежень, впровадження преференційного мита, застосування позначок про походження).

Існують два моменти визначення походження товару:

Перший, — коли продукція повністю отримана або вироблена в країні.

Другий, — коли продукція підлягає суттєвій переробці в країні.

Виріб вважається «повністю вироблений» в країні, якщо весь процес виробництва, включаючи застосування матеріалів і комплектуючих, проходив всередині країні. Практично, цей спосіб застосовується головним чином до сировини, сільськогосподарської, риболовецької і лісної продукції.

Повністю отриманий товар достатньо просто визначити, і вони є найменш проблематичні для правил визначення походження.

Походження товару не завжди просто визначити, особливо, якщо мається більш ніж одне місце, де продукція була перероблена а виробничий процес проходив в більш ніж одній країні. Для визначення походження в цьому випадку використовують різні правила і методи, які мають як свої переваги, так і недоліки.

Угода Kyoto по Гармонізації і Спрощенню Митних Процедур (1974) передбачає, що походження товару повинно бути визнано за останньою(кінцевою) країною, в якій відбулась»суттєва переробка» продукції. [Module 12]. Суттєва переробка визначається, застосовуючи один з наступних методів:

·      Зміна в тарифному заголовку;

·      Доданий процент;

·      Визначений виробничий процес.

Метод «Зміна в тарифному заголовку» оснований на міжнародній системі класифікації товарів. відносні переваги Під цим методом, товар розглядається «суттєво трансформованим» якщо він відрізняється від матеріалів або частин, з яких він вироблений в тарифному заголовку.

Цей метод є найбільш популярним порівняно з іншими в усьому світі. Він застосовується угрупованнями країн NAFTA, Південноамерикаським спільним ринком (MERCOSUR), і був прийнятим на Уругвайському Раунді багатосторонніх торговельних переговорів.

Однак, в багатьох правилах визначення походження, зміна тарифного заголовку не завжди відповідає походженню. Існують недоліки цього методу через те, що деякі заголовки і підзаголовки не описують товар достатньо повно, щоб визначити, коли відбулася «суттєва трансформація». В таких випадках, для визначення того, чи є зміни в тарифному заголовку істотними, необхідно використовуватися інші додаткові критерії.

Іншим критерієм виступає мінімальний процент, який повинен бути доданий країною при трансформації.

Рівень проценту широко відрізняється серед різних країн і торговельних блоків. В той час, як визначення значення проценту (наприклад 55 %) здається простим, розрахунок часто залежить від комплексу спірних питань. Крім того, цей метод є вигідним для країн з високою заробітною платою, так як заробітна плата враховується у значенні доданих витрат, ніж для країн з низькою.

Ще одним методом є застосування методу «Визначеного виробничого процесу», за яким визначення походження відбувається за критерієм встановленого порядку проходження виробничого процесу. Однак, коли правила є основаними на деталях виробничого процесу, заікавлені галузі промисловості, напевно, будуть мати істотний вплив в формулювання цих правил. Приклад цьому Сполучені Штати, які використовували вказану систему для формування текстильних правил походження починаючи з 1984. Критики доказують, що це було розроблено з метою захисту інтересів Американської текстильної галузі і галузі виробництва готової одежі.

Головним недостатком правил походження, основаних на виробничому процесі є те, що вони опосередковано стримують технологічний прогрес, обмежуючи доступ на внутрішній ринок продукції, виробленої за більш ефективною технологію за кордоном. Однак, не дивлячись на різноманіття прийнятих систем, вони всі засновані на двох принципах.

ГАТТ не мала специфічних правил визначення походження. Це надає гнучкості країнам в прийнятті своїх власних правил і застосуванні їх різним чином, в залежності від цілі заради якої вони використовувалися. Більше того, ця гнучкість надавала країнам можливість приймати правила походження з метою захисту власних виробників, наприклад, відмінювату квоту на товар на основі того, що імпортована продукція не може розглядатися як та, що походить з країни, наділеної квотою.

Для вирішення цієї та інших проблем, що виникли в результаті відсутності чітких правил, під час Уругвайського раунду була прийнята Угода про правила походження.

Основною метою Угоди є вимога від країн прийняти загальну систему гармонізованих правил визначення походження товарів, що імпортуються на основі режиму найбільшого сприяння (MFN). Оскільки очікувалось, що технічна робота над розробкою таких правил буде потребувати часу, Угода передбачаю два положення:

Перше, полягає в заходах, які країни повинні виконати протягом перехідного періода, тобто до часу вступу в силу нових гармонізованих правил. Технічна робота над гармонізацією цих правил на даний момент проводиться технічним комітетом Світової митної організації (WCO) під керівництвом Комітета з правил походження СОТ, який був оснований у відповідності з Угодою.

Друге, полягає в положеннях, які необхідно застосовувати по проходженню перехідного періоду. Воно також визначає принципи і рекомендації щодо технічної роботи над гармонізацією правил походження.

В перехідний період, країни можуть застосовувати різні стандарти в відповідності з цілями заради яких правила використовуються. Після перехідного періоду, однак, встановлюються гармонізовані стандарти, незалежно від мети для якої вони використовуються. Іншими словами, країні не дозволяється використовувати ряд стандартів з метою введення кількісних обмежень. Угода, далі встановлює принципи (такі як прозорість, недискримінаційність), які очікуються будуть виконуватись країнами в перехідному періоді.

Після перехідного періоду, правила стверджують, що походження товару повинно бути визначено як «країна, де була проведена кінцева істотна трансформація». З цією метою, технічний комітет WCO був призваний розробити систему для окремих товарів або груп товарів, секторів, де відображаються зміни в тарифній структурі, що повинні відбутися по мірі проходження товару виробничого процесу. Однак, для товарів, які важко позиціонувати в тарифній сітці або визначити міру «істотної трансформації», комітет використовує додаткові критерії.

Технічна робота над гармонізацією правил походження повинна була закінчитись до 1998 р. Складна природа роботи і розбіжності, що виникли між країнами з приводу специфічних критеріїв визначення походження в окремих товарних групах не дало змогу технічному комітету WCO закінчити роботу до належного часу. Результати їх роботи, після погодження з Комітетом з питань правил походження СОТ, були прийняті на міністерській конференції СОТ. Від всіх країн-членів вимагалось застосовувати гармонізовані критерії.

Необхідно відмітити, що в доповнення до зобов’язань щодо застосування гармонізованого критерію, країни-члени також повинні слідувати принципам прозорості, недискримінаційності, адміністративної правової оцінки.

Хоча гармонізовані правила походження, розроблені WCO не застосовуються до імпорту продукції в рамках преференційних угруповань або Генеральних систем преференцій, Угода стверджує що країни повинні брати до уваги основні принципи, у застосуванні і управлінні правилами походження.

Прийняття гармонізованого критерію для визначення походження може вирішити багато проблем, з якими зіткаються сьогодні експортери.

Гармонізація запобігає поточним розбіжностям в національних правилах визначення походження. Це, в свою чергу зменшує адміністративний тягар, накладений на експортуючі підприємства, які на сьогоднішній день повинні бути переконані, що вони зустрінуть однакові вимоги збоку різних країн щодо своєї продукції.