|
|
Правові основи іноземного інвестування в Україні
|
В Україні власне законодавство про інвестиційну діяльність і про іноземні інвестиції з'явилося після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України.
Закон України від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність» став першим нормативним актом, у якому в узагальненому вигляді викладені правові, економічні і соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.
Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 року — перший нормативний акт, що регламентував процес саме іноземного інвестування в Україні. Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. №55-93 його дія була припинена. Це обумовлено тим, що вищезгаданий Закон мав ряд істотних недоліків. Зокрема, у ньому не були передбачені мінімальний розмір і вид іноземних інвестицій, для яких установлювалися податкові пільги. За період дії цього Закону за деякими підрахунками до 42% всіх іноземних інвесторів вклали в економіку України менше ніж 1000 доларів США, а траплялися і такі спільні підприємства, у яких іноземні інвестиції дорівнювали 7 доларам США.
19 березня 1996 року Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про режим іноземного інвестування», що скасовував дію вищевказаного Декрету. У цілому цей Закон містить безліч положень, що були запозичені з Декрету. Однак поряд з цим у ньому є багато якісно нових елементів. Найбільш важливою істотною рисою нового Закону, що відрізняє його від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної й іншої господарчої діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством. Законом передбачено, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державної програми розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної й іншої господарської діяльності. Чітко встановлено момент присвоєння підприємству статусу підприємства з іноземними інвестиціями.
У розділі II Закону України «Про режим іноземного інвестування» установлюються державні гарантії захисту іноземних інвестицій.
Законодавством України передбачені такі державні гарантії захисту іноземних інвестицій:
1. Гарантії від примусового вилучення іноземних інвестицій (за винятком випадків виконання рятувальних робіт у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і надзвичайних ситуацій), а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб.
2. Гарантії компенсації і відшкодування збитку іноземним інвесторам (включаючи втрачену вигоду і моральний збиток, заподіяний їм унаслідок дій чи бездіяльності, неналежного виконання державними органами України своїх обов'язків).
3. Гарантії у випадку припинення інвестиційної діяльності (тобто право на повернення не пізніше ніж через 6 місяців від дня припинення діяльності, інвестицій у натуральній формі чи у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі відповідно до їх реальної вартості на момент припинення інвестиційної діяльності).
4. Гарантії безперешкодного і негайного переведення за кордон прибутку, доходів й інших коштів, отриманих унаслідок здійснення іноземного інвестування.
теорія конкурентних переваг портера
Здійснюючи інвестиції в Україні, іноземні компанії і банки можуть переслідувати такі цілі:
1. Одержання високої норми прибутку при створенні виробництв з випуску продукції, дефіцитної в Україні, ціни на яку в Україні значно вище світових.
2. Використання факторів виробництва, ціна яких в Україні нижче світових: порівняно дешева (але кваліфікована) робоча сила, низька ціна деяких видів сировини.
3. Використання родовищ корисних копалин та інших природних ресурсів, розробка яких в Україні дешевше, ніж в інших країнах, чи доступ до яких в інших країнах утруднений.
4. Купівля потенційно ефективних українських підприємств (звичайно зкспортноорієнтованих) за низькою ціною з метою отримання високого прибутку після обмежених інвестицій у створення системи збуту, проведення маркетингу і реструктуризації номенклатури виробленої продукції.
5. Просування на український ринок своєї продукції: створення торгівельно-збутової мережі, складальних виробництв, сервісних підприємств, упровадження своїх стандартів на українському ринку. До інвестицій такого типу підштовхують і високі митні збори.
6. Використання морально застарілого чи екологічно шкідливого устаткування, яке неможливо ефективно використовувати у розвинутих країнах. Випуск застарілої продукції, технологія виробництва якої добре відпрацьована.
7. Інвестування коштів українського походження під виглядом іноземних, щоб мати більше можливостей для захисту капіталу від дій влади.
На думку деяких вітчизняних учених, диференціація привабливості для іноземних інвесторів полягає у бажанні отримати прибуток за найкоротший період. Але це відноситься тільки до незначної частини економіки.
Дійсно, частина значних інвесторів, що володіють реальними фінансовими ресурсами і мають мотивацію, обумовлену станом світового ринку, жадає від країни-реципієнта інвестицій мінімального циклу обороту капіталу. В Україні така ситуація склалася в деяких підгалузях транспорту, в оптово-торгівельних ланках хімічної, металургійної і харчової промисловості. У цих підгалузях велика частина обороту практично монополізована підприємствами з іноземними інвестиціями. У той же час у використанні та модернізації базових фондів галузей частка іноземних інвесторів мізерна.
|
|
|