|
|
Раунди багатосторонніх торгових переговорів
|
Однією з найважливіших функцій СОТ згідно з Марракеською угодою про заснування Світової організації торгівлі є те, що ця організація виступає форумом для проведення торгових перего-ворів [1, c. 5]. Слід зазначити, що система ГАТТ/СОТ успішно виконує цю функцію вже понад 50 років.
Переговори є одночасно рушійною силою та основним ін-струментом світової торгової системи. Вони використовуються для розробки домовленостей про правила міжнародної торгівлі, періодичного перегляду (зниження) торгових бар’єрів, прийняття нових країн до організації та вирішення торгових спорів. Інсти-туційно СОТ являє собою постійно діючий форум торговельних переговорів. Тут можуть обговорюватися та узгоджуватися в то-му числі ті торгові питання, які так чи інакше вже висвітлені в укладених угодах. Переговори проходять як у постійно діючих, так і в спеціально створених органах, і часто є неформальними. При цьому в СОТ можуть обговорюватись і узгоджуватися (вдо-сконалюватися) як ті питання, які вже висвітлені в укладених угодах, так і нові, дискусійні.
Хоча СОТ і є багатосторонньою організацією, її діяльність ба-гато в чому ґрунтується на двосторонній та груповій взаємодії між країнами—Членами. Будь-яка домовленість, що з’являється, завдяки дії режиму найбільшого сприяння (РНС) поширюється на всіх Членів і так стає багатосторонньою.
Ще в рамках системи ГАТТ країни-учасниці створили механізм регулярних багатосторонніх переговорів, на яких обговорювалися найважливіші проблеми багатостороннього регулювання світової торгівлі та шляхів її лібералізації. Юридичною основою цих переговорів були положення ГАТТ 1947 року, які передбачали необхідність проведення переговорів про подальше узгоджене зниження торгових бар’єрів (Стаття XXVIII-bis «Тарифні переговори»).
Ці переговори відомі як раунди переговорів ГАТТ. Багатосто-ронні переговори проходили у формі періодичних сесій (раун-дів), тривалість яких сягала іноді 7 років. Усього відбулося 8 та розпочато новий, 9-й раунд багатосторонніх торгових перегово-рів. Найважливіші з них отримали свою назву від прізвищ держа-вних діячів, які відіграли важливу роль у їх започаткуванні, чи від назви місць початку цих переговорів (табл. 5).
Таблиця 5
РАУНДИ ТОРГОВИХ ПЕРЕГОВОРІВ [20, c.101]
Місце
проведення Роки Кількість
країн Питання Результати
Женева, Швейцарія 1947 23 Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію поступки щодо 45 000 тарифних позицій
Аннесі, Франція 1949 29 Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію 5000 тарифних поступок;
9 приєднань
Торкі, Ан-глія 1951 32 Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію 8700 тарифних поступок;
4 приєднання
Женева, Швейцарія 1956 33 Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідовно позиція за позицію помірне знижен-ня
Женева, Швейцарія (раунд Діллона) 1960—1961 39 Тарифи: переговори на основі запитів та пропозицій послідо-вно позиція за пози-цію, викликані поча-сти необхідністю збалансувати постуки після створення ЄЕС обмін 4400 по-ступками;
відхилення про-позиції ЄЕС що-до 20 % лінійного зниження тарифів на промислові товари
Продовження табл. 5
Місце
проведення Роки Кількість
країн Питання Результати
Женева, Швейцарія (раунд Кеннеді) 1964—1967 74 Тарифи: формульний підхід (лінійне зниження) та переговори позиція за позицію
Нетарифні заходи: антидемпінг, митна оцінка середній рівень тарифів зменшився на 35 %; зв’язано 33000 тарифних ліній; угоди про митну оцінку та антидемпінг
Женева, Швейцарія (Токійсь-кий раунд) 1973—1979 99 Тарифи: форму-льний підхід з ви-нятками
Нетарифні заходи: антидемпінг, митна оцінка, субсидії та компенсаційні захо-ди, державні закупівлі, ліцензування ім-порту, стандарти на продукцію, захисні заходи, спеціальний та диференційований режим для країн, що розвиваються середній рівень тарифів зменши-вся на третину до 6 % на промисловий імпорт країн ОЕСР; узгоджено добровільні кодекси поведінки щодо всіх нетарифних питань, крім захисних заходів
Пунта-дель-Есте, Уругвай Марракеш, Марокко (Уругвай-ський ра-унд) 1986—1994 117 Тарифи: формульний підхід та переговори позиція за позицією
Нетарифні заходи: всі питання Токійсь-кого раунду плюс послуги, інтелектуальна власність, передвід-вантажувальна інспекція,
Правила походження, пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи, врегулювання спорів, прозорість та огляд торгової по-літики середній рівень тарифів знову в середньому зменшився на третину;
врегульовано питання торгівлі текстилем та одягом, сільськогоспо-дарською проду-кцією; створення СОТ; нові угоди про послуги та ТРІПС; більшість кодексів Токійсь-кого раунду по-ширено на всіх Членів СОТ
Женева (Доський раунд роз-витку) 2001—донині 144 Послуги, доступ до ринку, сільське господарство, торговельні аспекти прав інтелек-туальної власності, врегулювання суперечок, інші пи-тання —
Перші п’ять раундів практично цілком були присвячені пи-танням тарифів. У результаті першого раунду багатосторонніх торгових переговорів у Женеві в 1947 році було створено Гене-ральну угоду з тарифів і торгівлі. Було «здійснено обмін» приб-лизно 45000 тарифними поступками, які охоплювали практично половину обсягу світової торгівлі. Наступні два раунди пройшли майже одразу після створення ГАТТ і складалися в основному з переговорів про приєднання. Під час раунду в Аннесі (Франція) в 1949 році до ГАТТ приєдналося 9 країн, а в Торкі (Велика Брита-нія) в 1951 році — 4 країни. Таким чином, кількість договірних сторін досягла 32 країн.
Жоден з перших чотирьох раундів не мав такого великого впливу на зменшення середніх рівнів тарифного захисту, як ра-унд 1947 року. В середньому зниження тарифів США в 1947 році становило 21,1 %, а в наступних трьох раундах — відповідно, 1,9 %; 3,0 % та 3,5 % [20, c.103].
Середньозважений тариф провідних промислово розвинутих країн у середині 50-х років було знижено практично до 15 %.
Після заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) 1957 року в ГАТТ було проведено низку широкомасштаб-них торговельних переговорів. У статті XXIV ГАТТ «Територіа-льне застосування — Прикордонна торгівля — Митні союзи та зони вільної торгівлі» зазначається, що створення митного союзу чи зони вільної торгівлі повинно охоплювати значну частину то-ргівлі і не повинно призводити до більшого рівня захисту по від-ношенню до країн, які не є його/її членами [2, c. 470—471].
При цьому країна, на яку негативно впливає утворення митно-го союзу через підвищення тарифів членом союзу, має право на компенсацію. Двосторонні переговори з ЄЕС про компенсацію проходили одночасно з більш загальними багатосторонніми тор-говими переговорами під час раунду в 1960—1961 роках, у якому взяли участь 34 країни. Раунд Ділона (за прізвищем Державного секретаря США, який ініціював проведення переговорів) мав досить обмежені результати — лише 4400 тарифних поступок. Жодних поступок не було здійснено щодо сільськогосподарської продукції та багатьох інших чутливих товарів, незважаючи на те, що внаслідок створення ЄЕС, і особливо Спільної сільськогосподарської політики цього інтеграційного угрупування, очікувалося підвищення тарифів та торгових бар’єрів на цю продукцію.
В раунді Кеннеді взяло участь 46 країн, хоча кількість членів у ГАТТ на кінець раунду досягла 74 країн. Щодо промислових товарів було запроваджено новий метод ведення тарифних переговорів — загальний формульний підхід, результатом якого стало 35 %-не зниження середнього рівня тарифів на ці товари. Переговори «позиція за позицію» стосовно сільськогосподарської продукції були менш успішними. Раунд Кеннеді, названий на честь президента США, був першим раундом багатосторонніх торгових переговорів, де крім тарифних питань було розглянуто також деякі нетарифні заходи. В результаті було прийнято Кодекс про антидемпінг, угоду про процедури митної оцінки США на певну продукцію. Також раунд Кеннеді став відомим внаслідок того, що на ньому було прийнято першу країну з централізованою економікою — Польщу, яка приєдналася до Угоди наприкінці раунду, а також щодо надання преференційного режиму на користь країн, що розвиваються. Це було включено в частину IV Генеральної угоди 1965 року. Починаючи з раунду Кеннеді увага країн-учасниць переноситься на питання нетарифних обмежень і проблеми торгівлі сільськогосподарською продукцією.
В Токійському раунді взяли участь 99 країн, на які припадало вже 90 % обсягів світової торгівлі. Тарифи було зменшено на ти-сячі промислових та сільськогосподарських товарів, і близько 33000 додаткових тарифних ліній було зв’язано. Загальний обсяг торгівлі, на який вплинули взяті зобов’язання, дорівнював 300 млрд доларів США (за показниками імпорту 1981 року). В результаті середньозважений імпортний тариф на промислову продукцію промислово розвинених країн знизився до 6 %. Це зниження у 34 % (за показниками доходів від тарифів) порівняне зі зниженням тарифів в результаті раунду Кеннеді. Токійський раунд також завершився прийняттям низки специфічних угод, які включали правила стосовно преференційних тарифів та нетариф-ного режиму на користь країн, що розвиваються, та ряд кодексів щодо нетарифних заходів та специфічних продуктів. Було узго-джено кодекси про субсидії та компенсаційні заходи, технічні бар’єри в торгівлі (стандарти на продукцію), державні закупки, митну оцінку товарів, процедури ліцензування імпорту, антидем-пінг (перегляд кодексу, прийнятого в результаті раунду Кеннеді), яловичину, молочні продукти та цивільну авіатехніку. Викорис-тання кодексів почасти було викликано прагненням країн, що ро-звиваються, не розширювати правила ГАТТ, оскільки вони вва-жали, що не можна буде подолати бар’єр у дві третини голосів, необхідні для внесення доповнень до ГАТТ. Шляхом узгодження кодексів країни із схожими позиціями могли співпрацювати без участі всіх договірних сторін ГАТТ. Водночас нерідко лунали аргументи, що це послаблює міжнародну торговельну систему, оскільки дозволяє країнам робити вибір серед правил, що стосу-валися питань, охоплених ГАТТ.
Наступний, Уругвайський раунд багатосторонніх торгових переговорів продовжив попередні тенденції розширення порядку денного переговорів (кількості питань), збільшення кількості кра-їн-учасниць та тривалішого терміну раунду. До порядку денного крім правил торгівлі товарами було додано пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи, правила торгівлі послугами та торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.
Уругвайський раунд стимулював подальшу лібералізацію мі-жнародної торгівлі, в тому числі не лише за рахунок зниження тарифів, а й шляхом усунення тарифів на певні товарні групи, так звані нульові угоди (zero-for-zero agreements). Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року включала серію угод зі специфічних питань — багато з них стало результатом проведення повторних переговорів щодо кодексів Токійського раунду. Створення нової редакції ГАТТ дозволило договірним сторонам оминути необхідність формальної процедури доповнення ГАТТ 1947 року та одночасно забезпечити прийняття результатів раунду в Єдиному пакеті (Single Undertaking) і наступне їх дотримання всіма країнами-Членами. Для інституційного оформлення створеної торговельної системи та забезпечення функціонування ГАТТ, ГАТС і ТРІПС було створено Світову організацію торгівлі.
Середньозважену за обсягами торгівлі величину тарифу на промислові товари промислово розвинутих країн було знижено з 6,4 % до 4 % — майже 40 % зниження. Для порівняння: серед-ньозважене мито під час створення ГАТТ 1947 року становило 35 % і приблизно 15 % під час раунду Кеннеді, тобто на початку 60-х років.
На першій Конференції Міністрів СОТ у Сингапурі в грудні 1996 року планувалося, що її порядок денний буде багато в чому націлений на визначення робочої програми СОТ. Проте на відмі-ну від попередньої практики підбиття підсумків, що характеризу-вало Конференції Міністрів ГАТТ, Сингапурська конференція перетворилася на сесію переговорів. Країни з високим рівнем до-ходів намагалися додати до порядку денного СОТ питання дер-жавних закупівель, спрощення торгівлі, конкурентну та інвести-ційну політику. Меншість розвинутих країн під керівництвом США та Франції також шукали можливість додати питання тру-дових стандартів. Протягом 1996 року країни АТР (Азійсько-Тихоокеанського економічного об’єднання) та ЄС розробляли угоду з метою усунення торгових бар’єрів на продукти інформа-ційних технологій. Пропозицію щодо прийняття такої угоди було представлено в Сингапурі, що стало несподіванкою для країн, що розвиваються, які не входили до країн АТР. Тому деякі країни висловили незгоду щодо презентації цієї угоди за принципом «або ухвалюйте, або не беріть участі в угоді». Але зрештою угоду про інформаційні технології було укладено 40 Членами СОТ. Вона стала прикладом нульової угоди, згідно з якою Члени СОТ домовилися цілковито усунути тарифи на визначений перелік товарів. Країнам, що розвиваються, вдалося досягти того, що трудові стандарти не було внесено до порядку денного СОТ. Крім того, країни—Члени домовилися створити робочі групи для обговорення та вивчення таких питань: взаємозв’язок між торгівлею та правилами щодо конкуренції та інвестицій, прозорість державних закупівель та спрощення процедур торгівлі.
Серія угод Уругвайського раунду, переважно щодо сільського господарства та послуг, включала «вбудований порядок денний переговорів», який передбачав початок переговорних процесів стосовно зниження торгових бар’єрів протягом п’яти років з часу набуття чинності угоди про заснування СОТ. Щодо послуг та сільського господарства — результати переговорів були значною мірою обмежені створенням рамок, які б дозволили прогресивну лібералізацію в майбутньому. Інші угоди містили положення про їх перегляд. З метою збільшення кількості вигідних поступок щодо різних питань та зміцнення світової торгової системи низка урядів на чолі з ЄС запропонувала продовжити роботу не лише за «вбудованим порядком денним», а розширивши робочу програму та включивши до неї тарифи і товари, а також деякі нові питання. Таким чином, ці уряди прагнули розпочати новий повномасштабний раунд переговорів. Женевська Конференція Міністрів 1998 року затвердила повноваження на проведення роботи з підготовки до початку нового раунду під час наступної конференції, яку було заплановано на листопад 1999 року в Сіетлі (США). Проте сіетлська конференція не змогла започаткувати нового раунду. Політики США відіграли ключову роль у конференції щодо внесення питань трудових стандартів до порядку денного СОТ, однак чимало країн, що розвиваються, були проти ухвалення по-рядку денного, який би включав питання трудових стандартів. Крім того, значні розбіжності щодо масштабу лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції між ЄС, з одного боку, та США й інших експортерів цієї продукції, з іншого, були також важливим фактором неефективності Конференції Міністрів у Сіетлі.
Протести на вулицях у Сіетлі протягом Конференції Міністрів 1999 року проводило майже 30 тисяч активістів з різних країн світу, що представляли інтереси різноманітних спілок, захисників довкілля, представників релігійних об’єднань, які виступали проти процесу глобалізації та були стурбовані активізацією діяльності та новими напрямками роботи СОТ. Протестанти виголошували гучні промови проти всього — від постачання генетично модифікованих рослинних культур та використання дитячої праці до ембарго США проти Куби та загрози життю морських черепах. Об’єднуючим чинником стала недовіра до системи СОТ, хоча більшість демонстрантів мала обмежене уявлення про цю організацію. Значну роль у підготовці таких масштабних демонстрацій відіграла мережа Інтернет — обмін інформацією через електронну пошту та висвітлення подій на веб-сторінках.
Багато звинувачень за крах переговорів у Сіетлі було висунуто на адресу неефективної та непрозорої системи прийняття рішень, яка вже не задовольняла вимоги організації з такою великою кількістю членів, складністю питань, які розглядалися, та неминучими розбіжностями в основних цінностях і культурі учасників. Представники країн, що розвиваються, відмовлялись обговорювати будь-який зв’язок між торгівлею та стандартами праці і заявляли, що надто мало уваги приділяється потребам їхніх держав. Для багатьох з них провал Сіетла був своєрідною перемогою. Багатьма урядами розвинутих країн вуличні демонстрації сприймалися як відображення отих тісних зв’язків, що існують між торгівлею, з одного боку, та навколишнім середовищем, правами робітників та добробутом дітей — з іншого. Було зроблено чимало публічних заяв з приводу того, що це є початок нової ери «людей без прибутку» натомість «глобалізації з людським обличчям». У будь-якому разі після Сіетла СОТ, за влучними висловами західних журналістів, залишилася «побитою» та «поляризованою».
Країнами, що розвиваються, події Сіетла були сприйняті як спроба багатих країн деформувати порядок денний СОТ. Вони вважали, що неурядові організації та лобістські групи, що базу-ються в країнах з високим рівнем життя, і чиї інтереси значно ві-дрізняються від інтересів людей, які живуть у бідних країнах, змогли захопити ініціативу на Конференції Міністрів. Сіетл бага-тьма був сприйнятий як заздалегідь і добре прорахований крок з боку розвинутих країн для захисту трудомістких галузей від кон-куренції країн-експортерів з низьким рівнем доходів. Засобами масової інформації багатьох країн, що розвиваються, в той же час відзначалося, що в ряді випадків агітатори неурядових організацій на вулицях у Сіетлі виявляли зверхність та презирство щодо бідних країн.
Пізніше СОТ було визнано, що головним фактором поразки в Сіетлі був той, що конференцію було погано підготовлено та проведено: процес об’єднання пропозицій у єдиний текст розпо-чався лише за 8 тижнів до Конференції в Сіетлі; Голова Генера-льної Ради СОТ та Генеральний директор не змогли досягти по-долання розбіжностей між позиціями основних делегацій; текст, який було представлено в Сіетлі, був скупченням питань, які ні-хто не вважав адекватними рівню Конференції Міністрів.
Доський раунд багатосторонніх торгових переговорів («До-ський раунд», або «Доський раунд розвитку») — перший раунд у рамках СОТ — розпочато 14 листопада 2001 року, на IV Конфе-ренції Міністрів СОТ, що проходила в м.Доха, Катар. Прийнята Декларація IV Конференції Міністрів СОТ визначила напрямки та створила вихідну базу для подальших торгових переговорів з широкого кола питань: про подальшу лібералізацію торгівлі сільськогосподарською продукцією, промисловою продукцією, послугами, зниження імпортного тарифу з особливою увагою до усунення тарифних піків; вдосконалення торговельних аспектів захисту прав інтелектуальної власності, а також чинних правил здійснення державних закупівель, процедур митного оформлення та митної оцінки, механізму захисту внутрішніх ринків від недобросовісної конкуренції (антидемпінгові, компенсаційні заходи) тощо (Додаток 15).
Декларація Міністрів особливо наголошує на проблемах країн, що розвиваються, та найменш розвинутих країн, закликаючи надати підтримку цим країнам, та зобов’язує міністрів звернути увагу «на особливу вразливість найменш розвинутих країн та на специфічні структурні проблеми, з якими вони зустрічаються в глобальному економічному середовищі» [30].
Відповідно до Декларації, Члени СОТ проведуть переговори або консультації також з таких питань: прозорість держаних за-купівель; сприяння торгівлі; правила СОТ щодо реґіональних то-рговельних угод; врегулювання спорів; торгівля та навколишнє середовище; електронна торгівля; торгівля, борги та фінанси; то-ргівля та передача технологій; технічне співробітництво та ство-рення нових можливостей; проблеми найменш розвинутих країн; спеціальний і диференційований режими стосовно країн, що роз-виваються; питання та проблеми, пов’язані з імплементацією угод.
Крім багатосторонніх раундів, як уже зазначалося, певна переговорна робота може йти у вигляді:
― переговорів у рамках «вбудованого порядку денного»;
― переглядів угод;
― доповнення робочої програми СОТ новими питаннями.
Переговори в рамках «вбудованого порядку денного» (built-in-agenda) починаються і проводяться у відповідності з положеннями, які вже містяться в угодах СОТ. Тому такі положення отримали назву «вбудований порядок денний» переговорів. Наприклад, переговори з метою лібералізації торгівлі в секторах телекомунікацій та фінансовому були проведені та завершені після закінчення Уругвайського раунду згідно з положеннями Угоди про торгівлю послугами. Так само, 2000 року було розпочато переговори з метою лібералізації торгівлі в усіх секторах та переговори з метою досягнення більшого ступеня лібералізації та поліпшення програми реформування сільського господарства (Угода про сільське господарство). Нині ці переговори проходять у рамках Доського раунду розвитку.
Стосовно перегляду угод слід зазначити, що додатково до по-ложень щодо початку переговорів у певні строки деякі Угоди СОТ передбачають огляд усіх або певних положень з метою пе-ревірки їх виконання чи необхідності своєчасного вдосконален-ня. Зокрема, до початку нового Доського раунду багатосторонніх переговорів підлягали перевірці такі Угоди: Домовленість про правила та процедури врегулювання суперечок; Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (наприклад, щодо виключення рослин, тварин, окрім мікроорганізмів з патентування Ст. 27.3.в); Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (визначення необхідності проведення переговорів з питання «інвестиційної та конкурентної політики») тощо.
Доповнення робочої програми СОТ новими питаннями відбу-вається таким чином. Рішення додати нові питання до робочої програми СОТ з метою визначити, чи слід проводити переговори з метою прийняття правил у цих сферах, приймаються на Конфе-ренціях Міністрів, що проходять кожні два роки. До робочої про-грами СОТ у результаті рішень, прийнятих на Конференції Міні-стрів у Марракеші в 1995 році, Сингапурі в 1996 році та Женеві в 1998 році, було додано такі питання: торгівля та охорона навко-лишнього середовища; торгівля та інвестиції; торгівля та конку-рентна політика; сприяння торгівлі; прозорість державних заку-півель; електронна комерція. Дослідження та аналіз пов’язаних з торгівлею проблем, які виникають у кожній з цих сфер, прово-дяться на основі інформації, що готується Секретаріатом, та на основі документації, що надається делегаціями. При цьому не передбачається жодних зобов’язань з боку країн—Членів, які проводять переговори щодо створення правил.
|
|
|