Регіональні банки розвитку

Регіональні банки розвитку створені в 60-х pp. у Азії, Африці, Латинській Америці для вирішення специфічних проблем і розширення співробітництва країн цих регіонів, що розвиваю і їй я.

Міжамериканській банк розвитку (МаБР, Вашингтон, створений у 1959 році).

Африканський банк розвитку (АфБР, Абіджан, створений у 1963 році) (Азіатський банк розвитку (АзБР, Маніла, створений у 1965 році) переслідують єдині цілі: довгострокове кредитування проектів розвитку відповідних регіонів, кредитування регіональних об'єднань. Загальною рисою цих банків є істотний вплив на їх діяльність розвинутих країн, яким належить значна частина капіталу банків і вони складають приблизно 1/3 їх членів. У регіональних банках розвитку встановлено єдиний принцип формування ресурсів, залучення позикових коштів у соціальні фонди, проводиться кредитна політика багато в чому за зразком групи МБРР.

Існують розходження у діяльності регіональних банків розвитку.

Вони визначаються різним рівнем економічного, культурного розвитку країн трьох континентів — Латинської Америки, Азії й Африки, особливостями їх історичних традицій.

Регіональні валютно-кредитні та фінансові організації західноєвропейської інтеграції являють собою складову частину її інституціональної структури. Вони мають на меті зміцнення інтеграції та створення економічної й валютної спілки (ЄС) відповідно до Маастрихтської угоді 1993 року, проведення погодженої політики стосовно країн, що розвиваються, асоційованим з ЄС.

До основних регіональних організацій ЄС відносяться:

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ, Люксембург), надає кредити на термін від семи до двадцяти років, а країнам, що розвиваються, — до сорока років. Мета ЄІБ — розвиток відсталих регіонів країн ЄС, реконструкція підприємств, створення спільних господарських об'єктів, розвиток пріоритетних галузей;

Європейський фонд розвитку (ЄФР, 1958 р.) здійснює колективну політику ЄС стосовно країн, що розвиваються, координує двосторонні програми офіційної допомоги розвитку цих країн;

Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства (1969 р.) сприяє створенню загального аграрного ринку («Зелена Європа»);

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР, 1975 р.) надає кредити за рахунок коштів спільного бюджету ЄС з метою вирівнювання регіональних диспропорцій у країнах-членах, оскільки там нараховується 25 найбідніших районів, рівень життя у який у 2,5 рази нижчий, ніж у 25 найбільш процвітаючих країнах;

Європейський валютний інститут (ЄВІ, Франкфурт-на-Майні, 1994 р.) замінив Європейський фонд валютного співробітництва, створений у 1973 році, — це наднаціональний орган у складі керуючих дванадцяти центральних банків, що здійснює координацію грошової й кредитної політики цих банків, сприяє створенню системи європейських центральних банків і переходу на єдину валюту. До ЄВІ перейшла функція емісії ЄВРО й надання кредитів на покриття дефіциту балансу країн-членів.

Трансформація діяльності світових фінансових організацій. Діяльність світових фінансових організацій від часу їхнього створення до тепер постійно змінюється у зв'язку з безліччю об'єктивних причин, найбільш вагомою з яких є стан світового фінансового ринку. І в даний час внесення коректив у основні напрямки своєї діяльності обґрунтовано формуванням нової світової фінансової системи. Вже зараз визначаються контури майбутньої фінансової системи XXI ст.

1. Революційні перетворення, викликані впровадженням сучасних технологій і розвитком засобів зв'язку, загострюють конкурентну боротьбу на фінансовому ринку. її інструментами виступають:

-      зниження операційних витрат і вартості фінансових послуг;
- підвищення якості й диверсифікованість послуг, що надаються;

-     розвиток і удосконалення систем керування фінансовими ри
зиками.

Лібералізація фінансових ринків додає конкурентній боротьбі міжнародного розмаху.

Зростають обсяги міжнародних операцій. Частка експорту філій американських транснаціональних корпорацій у обсязі їх продажів зросла з 20% у 1966 році до 40% у 1993 році. Промислові компанії, курс акцій яких установлює національний фондовий індекс Франції, 70% своїх операцій здійснюють за межами країни. Більшість компаній, що пройшли лістинг на фондових ринках Західної Європи, половину прибутків одержують від закордонної діяльності. У США частка прибутків від закордонної діяльності американських корпорацій, чиї акції котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі, складає в середньому 25-30%.Світовий фінансовий ринок усе більше набуває рис дворівневої системи. Верхній (наднаціональний, або глобальний) рівень оцінює обіг цінних паперів ведучих міжнародних корпорацій, чия діяльність носить глобальний характер. На нижньому рівні обертаються цінні папери національних компаній. їх обіг забезпечується інфраструктурою локальних фінансових ринків. Межі між двома рівнями стираються, і на даний час їх в основному визначають самі компанії, чиї цінні папери мають ходіння на фінансовому ринку.

2. В інституціональній структурі фінансового ринку як на глобальному, так і національному рівні зростає роль інвестиційних банків і компаній за рахунок послаблення позицій комерційних банків. Це обумовлено наступними причинами:

Перша — трансформація традиційних банківських інститутів у фінансові компанії надання різних видів послуг. Банки все активніше опановують нові для себе види діяльності, створюючи власні відділення для проведення інвестиційних, страхових операцій на цьому ринку, керуючи фінансовими активами.

Друга — конкуренція, що загострюється, між банківськими й небанківськими фінансовими інститутами за залучення й розміщення вільних коштів.

Лідируючі позиції у нинішньому списку глобальних фінансових інститутів ринку займають американські інвестиційні банки «Merrill Lynch», «Morgan Stanley», «Goldman Sachs». Вони завоювали безперечний авторитет при консультуванні й проведенні приватизації, приєднань і поглинань, реструктуризації.

Успіх забезпечує здійснювана ними стратегія. Це — впровадження напрацьованих стандартів і прийомів інвестиційно-банківської діяльності у практику відносин із конкретними клієнтами, а також прагнення проникнути якнайглибше у структуру фінансових ринків інших країн і інтегрувати проведені там операції у свою глобальну діяльність.

Слідом за лідируючою трійкою інвестиційних банків іде американський «J.P. Morgan». Він являє собою приклад успішної трансформації комерційного банку в універсальний, який поєднує традиційну банківську діяльність із наданням послуг на фінансово-валютному й кредитному ринках. Відзначений напрямок став останнім часом домінуючим, що дає підстави зарахувати його до інвестиційних банків. У структурі його фінансових активів уже тільки 15% відносяться до кредитів (у 1985 році їх частка дорівнювала 53%).

3.                Під впливом сучасних технологій перетворюються традиційні торгові системи (біржові й не біржові) і виникають нові автоматичні торгові системи (automatic trading systems), що виступають конкурентами традиційних. Біржові торгові системи завершують перехід на електронні технології. Через мережу іноземних терміналів біржова торгова діяльність виходить за рамки національних кордонів.

4.                Зростають вимоги до надійності інвестицій. Надійними вважаються державні цінні папери ведучих країн, а також найбільших промислових компаній. Значний інтерес до цінних паперів перспективних компаній у таких галузях, як комунікації й зв'язок, виробництво конструкційних матеріалів,  електронного устаткування, фармацевтичної продукції.

Створення загальноєвропейського ринку цінних паперів змінює структуру інвестиційних портфелів у Західній Європі, що, в свою чергу, потребує забезпечення на міждержавному рівні більш чіткого регулювання валютно-кредитних відносин між країнами.