|
|
Специфіка лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції
|
Сільське господарство традиційно сприймається як винятко-вий або чутливий сектор глобальної торговельної системи. Навіть притому, що сільськогосподарські товари, на відміну від послуг, є продуктами праці, які фізично перетинають національні кордони, в системі СОТ вони виділяються окремо через свою особливу природу та роль у розвитку міжнародної торгівлі. Ця "відмінна” природа полягає в особливостях виробничого процесу в сільському господарстві, постійному попиті на харчові продукти, які забезпечують щоденні природні потреби людини, а також у важливій ролі, яку відіграє агропромисловий сектор в історичному розвитку, культурі та економіці багатьох суспільств. Саме через надзвичайну чутливість сільського господарства договірним сторонам ГАТТ після кількох десятиріч періодичних переговорів не вдалося досягти суттєвого прогресу в сфері відмови від протекціоністських національних політик щодо цього сектора. Відтак економічні бар’єри в міжнародній торгівлі сільськогосподарськими товарами зміцнилися досить сильно, тоді як в інших секторах торгівлі товарами вони прогресивно знижувалися. Так, якщо на початку діяльності ГАТТ середній рівень ставок мита на промислові товари сягав приблизно 40 %, то на сьогодні він знизився до 4 %. Робота зі зниження тарифів на деякі видами товарів виробничо-технічного призначення, яка була почата в 40-х роках, майже закінчена. Проте це не стосується сільськогосподарських товарів, лібералізація світового ринку яких до Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів йшла надто повільно. Більше того, деякі країни широко практикували програми субсидування своїх сільськогосподарських виробників. Сучасний рівень лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією можна порівняти з ситуацією в торгівлі товарами, яка існувала 70—80 років тому. І все ж, досвід, отриманий у ході лібералізації торгівлі промисловими товарами, тепер може бути застосований і по відношенню до ринку сільськогосподарської продукції.
Шукаючи причини вповільненої лібералізації світового ринку сільськогосподарської продукції, слід згадати, що ГАТТ була створена одразу після ІІ світової війни, коли гострими були го-лод, нестача харчових продуктів та проблеми налагодження їх безперебійного постачання. Саме ці умови стали причиною по-новлення урядами захисних політик і розробки спеціальних про-грам підтримки національних виробників та стимулювання роз-витку місцевого сільського господарства. Утім, дедалі частіше законні заходи щодо захисту внутрішніх виробників сільськогосподарських продуктів стають залежними від інших національних і міжнародних політичних цілей, не пов’язаних із загрозою голоду. Політичні діячі охоче погоджуються захищати внутрішніх виробників від конкурентних дій з боку іноземних компаній, здобуваючи при цьому голоси виборців у сільській місцевості. А витрати від такого захисту повинні відшкодовувати національні споживачі та платники податків. У міжнародному плані ринкові диспропорції, викликані застосуванням сільськогосподарських субсидій, призводять до глобальних наслідків: субсидовані товари, стаючи більш конкурентоспро-можними, завдають шкоди несубсидованим виробникам, які на-магаються змагатися на тому самому ринку. Наприклад, коли Сполучені Штати Америки субсидують фермерів таким чином, щоб вони могли продавати зерно в Мексиці за дуже низькими цінами, то мексиканські виробники зерна, які вдавалися до штучних заходів зниження цін на свою продукцію, можуть бути виключені з бізнесу. Крім того, країни, що не можуть дозволити собі субсидування своїх експортерів, також не зможуть конкуру-вати на мексиканському ринку зерна. Таким чином, з погляду виробників, експортні субсидії можуть приносити короткостро-кову вигоду для одних, але створювати довгострокові втрати для інших. А з погляду лібералізації міжнародної торгівлі, уряди, які застосовують субсидії, створюючи штучні конкурентні переваги національним товаровиробникам, деформують умови конкуренції, порушуючи принцип лібералізації реґіональних та товарних ринків.
Відомо, що найчастіше з боку багатьох країн критикувалося і критикується за субсидуючі дії Європейське Співтовариство, яке з свого боку аргументує виправданість своїх дій тим, що держав-на підтримка фермерів сприяє збереженню сільських населених пунктів Європи, сільських земель і власне стилю життя. Але це справедливо тільки для європейців, чиї дешевші внаслідок суб-сидування сільськогосподарські товари продаються не тільки в самій Європі, а й по усьому світу. Такі дії європейців завдають шкоди сільському населенню інших країн, які внаслідок цього не можуть конкурувати на ринку Західної Європи.
Критики Спільної Сільськогосподарської Політики Європи (Common Agricultural Policy — CAP) доводять, що коли ЄС штучно створює потужний ринок, здатний виробляти і спожива-ти майже необмежену кількість товарів, це створює стимул ви-робляти занадто багато низькоякісних товарів, тому що не існує жодної конкуренції для стимулювання виробництва товарів більш високої якості, зниження їх ціни та оптимізації їх вироб-ництва. В результаті, Європа має проблеми з резервами сільськогосподарських товарів, які влучно називають "горами масла” та "озерами вина”. САР, подібно до інших політик підтримки сільського господарства, є економічною стратегією урядів, що використовується для виконання соціальних функцій, які включають підтримку та вирівнювання доходів, збереження стилю життя, залучення населення до роботи з землею, щоб збе-регти її для майбутніх поколінь. Чимало аналітиків стверджує, що такі соціальні політики, з одного боку, не мають за своєю сутністю нічого поганого, але, з іншого — торгові обмеження та субсидії, що завдають шкоди сільгоспвиробникам в інших країнах, не є найефективнішим та найдоцільнішим способом до-сягнення соціальних цілей, тож дедалі більше держав зацікавлені в розробці та захисті своїх соціальних політик, але за допомогою способів, які мінімально деформують міжнародну торгівлю і не знижують її ефективності в глобальному контексті.
Зростання рівня субсидування сільськогосподарського екс-порту створило умови для виникнення серйозних торгових су-перечок у 80-х роках, у центрі яких були США та ЄС. Засуд-жуючи дії один одного з приводу "несправедливого” сільськогос¬подарського субсидування, вони водночас на основі більш дешевого (субсидованого) експорту посилили конкурентну боротьбу і зменшили світові ціни на сільськогосподарські товари. В таких умовах інші країни-виробники сільськогосподарської продукції не могли конкурувати на світовому ринку. Бо більше невеликі національні виробники менш розвинених країн були виштовхнуті з бізнесу, а потужніші усвідомлювали, що в цій грі не буде переможця. Проблема почала обговорюватися договірними сторонами на початку Уругвайського раунду (1986 р.). Метою зацікавлених сторін було внесення значних змін до правил торгівлі сільськогосподарською продукцією. Щоб урівноважити інтереси ЄС і США та стимулювати реформи міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, ряд невеликих країн об’єднався в Кернську Групу (Cairns Group). Членами цієї групи стали Аргентина, Австралія, Болівія, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Фіджі, Гватемала, Індонезія, Малайзія, Нова Зеландія, Парагвай, Філіппіни, Південна Африка, Таїланд і Уругвай. Частка цих країн у світовій торгівлі сільськогосподарською продукцією становить 30 %.
З моменту формування Кернської Групи в 1986 році, вона до-моглася того, що питання сільського господарства перебуває се-ред основних проблем, обговорюваних на багатосторонніх пере-говорах. Завдяки зусиллям Кернської Групи сільське господарство стало окремим предметом переговорів на Уругвай-ському раунді, в результаті чого була укладена Угода про сільське господарство.
Члени Кернської Групи були задоволені результатами Уруг-вайського раунду переговорів. Проте, на їхню думку, чимало пи-тань залишається невирішеними. Передусім це стосується необхідності переходу до сільськогосподарської політики, яка керується виключно ринковими підходами.
Після Уругвайського раунду Кернська Група конструктивно проаналізувала угоди СОТ, що стосуються сільського господар-ства. Її пропозиції сприяли формуванню більш жорстких правил роботи Комітету з сільського господарства та Комітету з санітар¬них і фітосанітарних заходів. Група також запропонувала полегшити координацію діяльності членів при переговорах СОТ, а ще взяла участь в обговоренні сільськогосподарської реформи Європейського Союзу.
Відповідно до Угоди про сільське господарство СОТ, багатосторонні переговори щодо цього сектора економіки розпо-чалися в січні 2000 р. Протягом першого року переговорів Керн-ська Група внесла пропозиції по трьох проблемах сільського господарства: внутрішня підтримка, доступ на ринки та експорт-на конкуренція. Кернська Група переконана, що переговори з сільськогосподарських проблем позитивно вплинуть на подаль-шу реформу торгівлі сільськогосподарською продукцією.
Цілі Кернської Групи з приводу сільськогосподарських переговорів викладені у відповідній заяві і включають: глибоке скорочення всіх тарифів і припинення збільшення тарифів; ско-рочення будь-яких внутрішніх субсидій, що деформують торгівлю; скорочення експортних субсидій; створення прозорих правил з метою запобігання експортним субсидіям. [38]
Члени Кернської Групи вважають, що для лібералізації ринку сільськогосподарської продукції повинні враховуватися потреби економічного розвитку держав, особливо це стосується країн, що розвиваються, яким необхідно надавати відповідну технічну підтримку.
|
|
|