|
|
Специфіка та класифікація послуг як предмета торгівлі
|
Фахівці зазначають, що послугам притаманні певні особливо-сті, які відрізняють їх від товарів, обумовлюють специфічність організації та обліку міжнародної торгівлі ними, суттєво вплива-ють на міжнародні маркетингові дії фірм-експортерів послуг. Так, Ф. Котлер називає чотири особливості послуги як товару: неосяжність, невіддаленість від джерела, непостійність якості та нездатність до збереження [4, с. 638—639].
Справді, до послуги не можна доторкнутися, її не можна пот-римати в руках, і тому часто виникають труднощі стосовно моніторингу, вимірювання та, відповідно, оподаткування таких операцій. Зазвичай послуги надаються та споживаються в один і той самий час, тобто споживач бере безпосередню участь у процесі надання послуги (наприклад, отримує консультації). Послуги часто не є стандартизованими: вони пристосовані до потреб конкретного споживача. В цілому можна говорити про те, що існує значна диференціація послуг. Слід також зазначити, що послуги в різних країнах різняться між собою. Послуги неможливо зберегти, як виробничі запаси. Це також передбачає певні особливості торгівлі послугами в просторі та часі. Часто важко відокремити послуги від товарів, з якими вони можуть бути пов’язані тією чи іншою мірою.
Стрімкий науково-технічний прогрес кількох останніх десяти-річ у галузі транспорту, обчислювальної техніки та телекомуні-кацій, у тому числі розвиток Інтернету та електронної торгівлі, привів до того, що фірми тепер використовують віддаленіші ре-сурси та можуть обслуговувати дедалі обширніші ринки. Ця тен-денція до глобалізації, посилена політикою лібералізації та знят-тям бар’єрів регулювання економічної діяльності, викликала стійке зростання обсягів міжнародних інвестицій і збільшення торгівлі товарами та послугами. Вдосконалення засобів зв’язку та поява транснаціональних підприємств також спрощують переміщення людей як самостійних постачальників послуг.
Сфера послуг є найбільшим реципієнтом міжнародних інвес-тицій, які 1999 року становили трохи більше половини світових потоків. За показниками платіжного балансу на послуги припадає п’ята частина світової торгівлі [14, с. 26].
Сьогодні є лише незначна кількість надійних міжнародних зі-ставлень даних торгівлі послугами через закордонні філіали, проте, згідно з даними, лише по США 1998 року обсяг послуг, наданих на зовнішніх ринках зарубіжними філіалами американських компаній та на ринках США американськими філіалами іноземних компаній, перевищив відповідні обсяги експорту та імпорту послуг, зареєстрованих у платіжному балансі США.
Існує низка статистичних систем та класифікацій послуг (час-то непорівнянних між собою), зокрема: Керівництво з платіжного балансу (п’яте видання МФВ), Система національних рахунків 1993 року, Класифікація основних продуктів ООН, Міжнародна стандартна галузева класифікація всіх видів економічної діяльно-сті, Класифікація торгівлі послугами ОЕСР та Євростату, реко-мендації зі статистики міжнародної міграції ООН тощо. Розгля-немо основні з них.
Система національних рахунків 1993 року являє собою ком-плексну систему рахунків, пов’язаних з економічною діяльністю та секторами економіки країни. Для збору даних по операціях певної країни з усіма іншими в цій системі передбачений «рахунок зовнішніх операцій». У рамках цього рахунку існує «рахунок зовнішніх операцій по товарах та послугах», де окремо реєструються торгівля товарами та послугами.
До речі, ГАТС не дає визначення послуг, а в системі націона-льних рахунків 1993 року застосовується таке визначення: «Пос-луги не можуть приймати форму матеріальних об’єктів, на які могли б розповсюджуватись права власності. Реалізація послуг та їх виробництво невід’ємні одне від одного. Послуги являють собою результат різноманітної діяльності, що здійснюється виробниками на замовлення споживачів, і яка зазвичай призводить до зміни стану одиниць, що споживають ці послуги. Момент завершення виробництва збігається з моментом надання цих послуг споживачам» [14, с. 7].
У п’ятому виданні Керівництва з платіжного балансу МФВ (КПБ) міститься опис концептуальної основи, яка є фундаментом статистики платіжних балансів. У відомостях платіжного балансу систематично сумуються за певний період часу операції, що здійснюються між тими чи іншими країнами. Операції, головним чином між резидентами та нерезидентами, включають ті, в яких беруть участь товари, послуги та доходи; в яких є фінансові вимоги та зобов’язання відносно іншої країни; і ті (наприклад дарування), які класифікуються як трансфери. Поняття операції визначається як економічний потік, що відображає створення, перетворення, обмін, передачу чи ліквідацію економічної вартості або передбачає перехід права власності на товари та/чи фінансові активи, надання послуг чи праці та капіталу.
Основні компоненти послуг цієї статистичної системи вклю-чають:
1) транспортні послуги;
2) поїздки;
3) послуги зв’язку;
4) будівельні послуги;
5) страхові послуги;
6) фінансові послуги;
7) комп’ютерні та інформаційні послуги;
8) роялті та ліцензійні платежі;
9) інші ділові послуги;
10) послуги приватним особам і послуги у сфері культури та відпочинку;
11) державні послуги, не віднесені до інших категорій.
До транспортних послуг належать усі види транспортного обслуговування, що здійснюється резидентами однієї країни для резидентів іншої країни, які включають пасажирські перевезення, вантажні перевезення (фрахт), оренду (для перевезень за угодою чи чартерних перевезень) транспортних засобів разом з екіпажем, а також пов’язані з цим супутні та допоміжні послуги. При цьому з категорії транспортних послуг виключають деякі види суміжної діяльності: страхування зовнішньоторгових вантажів (які входять у страхові послуги), товари, придбані в портах транспортними підприємствами-нерезидентами, та ремонт транспортного устаткування (які враховуються як товари, а не послуги); ремонт залізничних шляхів, конструкцій та споруд у морських портах та аеропортах (який включається в будівельні послуги); оренда чи чартер транспортних засобів без екіпажу (яка включається в операційний лізинг).
Поїздки як компонент відрізняються від більшості інших між-народних послуг тим, що їх характерною особливістю як функці-ональної категорії є орієнтація на споживача, тоді як інші послу-ги переважно класифікуються за видом продукту. До якоїсь краї-ни прибуває її нерезидент з метою придбання товарів та послуг. Дорожні витрати визначаються покупцем і не обмежуються од-ним продуктом, тому вони не визначені в жодній відповідній ка-тегорії Класифікації основних продуктів ООН. Фактично в ком-понент поїздки включаються витрати з широкого діапазону послуг і товарів.
Послуги зв’язку включають два підкомпоненти — поштове обслуговування та службу кур’єрського зв’язку; а також послуги в галузі телекомунікацій. Стаття «поштове обслуговування та служба кур’єрського зв’язку» включає збір, транспортування та доставку листів, газет, періодичних видань, брошур і інших дру-кованих видань, посилок та бандеролей, а також послуги пошто-вих відділень зв’язку чи оренду абонементних поштових скри-ньок. Стаття «послуги в галузі телекомунікацій» охоплює передачу звуку, зображень та інших інформаційних потоків за допомогою телефону, телекса, телеграфу, радіо- та телевізійного мовлення, супутникового зв’язку, електронної пошти, факсимі-льного зв’язку і т. ін., в тому числі обслуговування комерційних інформаційних мереж, проведення телеконференцій та здійснен-ня допоміжних послуг. До статті не включається вартість наданої інформації. До цієї категорії належать також послуги сотового телефонного зв’язку, магістральних мереж та надання доступу в режимі он-лайн, у тому числі забезпечення доступу в Інтернет. Не включаються послуги з наладки обладнання телефонних ме-реж (включені до статті «будівельні послуги»), послуги зі ство-рення баз даних та супутні комп’ютерні послуги із забезпечення доступу до даних та їх обробки, які надаються з використанням серверів баз даних (включені до статті «комп’ютерні та інформа-ційні послуги»).
Будівельні послуги включають побудову об’єктів та монтаж обладнання, які виконуються працівниками підприємства за ме-жами економічної території, на якій воно розташоване. Рекомен-дується проводити розбивку цієї статті на будівництво за кордо-ном та будівництво в країні ведення обліку. Такий поділ дозволяє реєструвати на валовій основі як надані будівельні послуги, так і товари та послуги, придбані в країні-рецепієнті нерезидентами-постачальниками послуг. Таким чином, підкомпонент будівництво за кордоном включає будівельні послуги, надані нерезидентам підприємствами-резидентами країни, що веде статистику (кредит), а також товари чи послуги, придбані цими підприємствами в країні-рецепієнті (дебет).
Страхові послуги включають здійснення страховими компані-ями-резидентами різних видів страхування для нерезидентів, і навпаки. Такі послуги обчислюються чи оцінюються на основі плати за послуги, що включається до загальної суми отриманих страхових премій, а не за загальною сумою страхових премій.
Фінансові послуги включають посередницькі та допоміжні по-слуги, за винятком послуг підприємств зі страхування життя та пенсійних фондів (які включаються в страхування життя та пенсійне забезпечення), а також страхові послуги, які здійсню-ються між резидентами та нерезидентами. Такі послуги можуть надаватися банками, фондовими біржами, факторинговими ком-паніями, підприємствами—емітентами кредитних карток та ін-шими підприємствами. До цієї статті входять послуги, що нада-ються у зв’язку зі здійсненням операцій з фінансовими інст-рументами, а також інші послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю — такою, як консультування, зберігання цінних папе-рів та управління активами підприємств.
Комп’ютерні та інформаційні послуги поділяються на 3 під-компоненти: комп’ютерні послуги, послуги інформаційних агентств та інші послуги з надання інформації. Комп’ютерні по-слуги охоплюють послуги, пов’язані з апаратним та програмним забезпеченням, та послуги з обробки даних. Вони включають по-слуги технічного консультування та впровадження апаратних і програмних засобів; послуги технічного обслуговування та ремонту комп’ютерів і периферійного обладнання; послуги з ліквідації аварійних збоїв, сервісне обслуговування та допомогу в питаннях, пов’язаних з використанням комп’ютерних ресурсів, тощо. Послуги інформаційних агентств включають забезпечення засобів масової інформації новинами, фотографічними матеріалами та тематичними статтями. Інші послуги з надання інформації включають послуги, пов’язані з базами даних, — створення, зберігання та розповсюдження даних та баз даних (у тому числі абонентські книги та списки адрес) як в інтерактивному режимі, так і на магнітних, оптичних чи друкованих носіях; портали пошуку web-сторінок (послуги пошуку адрес Інтернету для клієнтів, які зробили запит за ключовим словом). Також вони включають пряму, не колективну передплату газет та журналів з вико¬ристанням пошти, електронних каналів передачі інформації чи інших засобів.
Роялті та ліцензійні платежі поділяються на 2 підкомпонен-ти: права в системі «Франчайз» і аналогічні права та інші роялті та ліцензійні платежі. Перший включає міжнародні платежі та надходження у вигляді зборів за використання прав «франчайз» та роялті, що сплачуються за використання зареєстрованих тор-гових марок. Інші роялті та ліцензійні платежі включають між-народні платежі та надходження за використання на законних пі-дставах невироблених, нефінансових активів нематеріального характеру та прав власності (таких, як патенти, авторські права, технологічні процеси та конструкторські розробки) та викорис-тання на основі ліцензійних угод вироблених оригіналів та про-тотипів (таких, як рукописи, комп’ютерні програми, кінемато-графічні твори та звукові записи). При цьому не включаються платежі та надходження від прямого придбання чи продажу цих активів та прав (вони реєструються в КПБ на рахунку операцій з капіталом, а не як послуги), а також права на прокат аудіовізу-альних продуктів, які діють протягом обмеженого часу чи в об-меженому районі (які належать до статті «створення аудіовізуа-льних програм та пов’язані з ними послуги»).
Інші ділові послуги включають перепродаж за кордоном та ін-ші зовнішньоторгові послуги, операційний лізинг, різні ділові, професійні та технічні послуги (в тому числі юридичні, бухгал-терські, консультаційні, в галузі зв’язків з громадськістю), послу-ги в галузі архітектури, інженерні та інші технічні послуги, пос-луги в галузі сільського господарства, видобутку корисних копалин та обробки продукції на місцях (в тому числі обробки відходів та очистки навколишнього середовища), інші ділові пос-луги.
Послуги приватним особам та послуги в сфері культури та відпочинку поділяються на 2 підкомпоненти: створення аудіові-зуальних програм та пов’язані з ними послуги й інші послуги приватним особам та інші послуги в галузі культури та відпочинку. Стаття «створення аудіовізуальних програм та пов’язані з ними послуги» включає послуги та відповідні платежі, пов’язані зі створенням художніх фільмів (на плівці та відеокасетах), радіо- та телевізійних програм (у прямому ефірі чи в запису) та з записом музичних творів. Вона враховує платежі та надходження від прокату; суми, отримані акторами, постановниками, режисерами і т.д., які є резидентами даної країни, за постановки за кордоном тощо. Стаття «інші послуги приватним особам та інші послуги в галузі культури та відпочинку» включає послуги, пов’язані з роботою музеїв, бібліотек, архівів, а також послуги з організації інших заходів у сфері культури, спорту та відпочинку.
Державні послуги, не віднесені до інших категорій, включа-ють решту зовнішньоекономічних операцій з надання послуг державними установами (в тому числі міжнародними організаці-ями), які не ввійшли до складу жодного з перелічених вище ком-понентів. Вони включають усі зовнішньоекономічні операції (з товарами та послугами) посольств, консульств, військових пред-ставництв та оборонних організацій, які здійснюються резиден-тами країни, в якій розташовані ці посольства, консульства, вій-ськові представництва та оборонні організації, а також з іншими країнами світу. Не враховуються їх операції з резидентами тієї країни, інтереси яких представляють посольства, консульства, військові представництва та оборонні організації, а також торгові операції, що здійснюються господарськими підрозділами, по-штовими відділеннями на території цих посольств і консульств [14, с. 72—99].
Сукупність цих 11 компонентів класифікації послуг в основ-ному відповідає компонентам класифікації ГАТС, за певними винятками. По-перше, з ГАТС переважно виключено державні послуги. По-друге, деякі операції, які в ГАТС розглядаються як послуги, в КПБ реєструються як товари (наприклад, товари, що відправляються за кордон для ремонту). По-третє, деякі компо-ненти КПБ, особливо поїздки, включають операції з товарами. По-четверте, в КПБ входять роялті та ліцензійні платежі. За ви-нятком платежу «франчайз» цей компонент до сфери ГАТС не входить.
ГАТС охоплює міжнародну торгівлю послугами, за винятком послуг, що надаються органами державної влади (ті, що нада-ються на некомерційній основі та не є конкурентними по відно-шенню до інших постачальників послуг — поліція, митниця то-що), а також багатьох авіатранспортних послуг. Сторони, що брали участь у затвердженні ГАТС, визначили перелік послуг, що складається з 12 секторів та 155 підсекторів. Цей перелік, як і перелік КПБ, базується на Класифікації основних продуктів ООН (Central Product Classification of the UN), яка є частиною системи взаємопов’язаних класифікацій видів економічної діяльності та продуктів (тобто товарів і послуг). Вона є стандартом для всіх продуктів, що виробляються в результаті економічної діяльності, в тому числі транспортованих і нетранспортованих товарів і послуг. Щодо товарів Класифікація основних продуктів (КОП) цілком узгоджена з Гармонізованою системою опису та кодування товарів (ГС). Щодо послуг, то КОП є першою міжнародною класифікацією, що охоплює весь спектр послуг, що надаються.
Класифікація послуг, прийнята в СОТ, має таку структуру:
1. ДІЛОВІ ПОСЛУГИ
А. Професійні послуги:
(a) юридичні послуги;
(b) бухгалтерські та аудиторські послуги;
(c) податкові послуги;
(d) архітектурні послуги;
(e) інженерні послуги;
(f) інтегровані інженерні послуги;
(g) послуги з планування міст і ландшафтної архітектури;
(h) медичні та стоматологічні послуги;
(і) ветеринарні послуги;
(j) приватні послуги акушерів та медичних сестер, фізіотера-певтів і медичного персоналу;
(k) інші.
В. Комп’ютерні та суміжні послуги:
(a) консультаційні послуги, пов’язані із встановленням комп’ютерного обладнання;
(b) послуги із застосування програмного забезпечення;
(c) послуги, пов’язані з обробкою даних;
(d) послуги, пов’язані з базами даних;
(e) інші.
С. Послуги з досліджень та розробок:
(a) послуги з досліджень та розробок у галузі природничих наук і техніки;
(b) послуги з досліджень та розробок у галузях суспільних і гуманітарних наук;
(c) послуги з досліджень та розробок у міждисциплінарних га-лузях.
D. Послуги у сфері нерухомості.
Е. Послуги, супутні позичанню або лізингу без операторів.
F. Інші ділові послуги:
(a) рекламні послуги;
(b) послуги з ринкових досліджень та збору громадської думки;
(c) консультативні послуги з управління;
(d) послуги з консалтингу з питань менеджменту;
(e) послуги з технічних випробувань та аналізу з метою сер-тифікації продукції;
(f) послуги у сільському господарстві, полюванні та лісницт-ві;
(g) послуги у рибальстві;
(h) гірничо-видобувні послуги;
(і) послуги, що пов’язані з виробництвом;
(j) послуги з розподілу енергії;
(k) послуги з розміщення та постачання персоналу;
(l) послуги щодо розслідувань та безпеки;
(m) відповідні наукові та консультативно-технічні послуги;
(n) послуги з догляду та обслуговування обладнання (не включаючи морських суден, літаків або будь-якого транспортно-го обладнання);
(о) послуги з прибирання будівель;
(р) фотографічні послуги;
(q) послуги з пакування;
(r) послуги з друку та публікацій;
(s) договірні послуги;
(t) інші.
2. ПОСЛУГИ ЗВ’ЯЗКУ
А. Поштові послуги.
В. Кур’єрські послуги.
С. Телекомунікаційні послуги:
(a) послуги голосової телефонії;
(b) послуги з передачі пакетів даних;
(c) послуги з передачі даних комутаційними каналами;
(d) телексні послуги;
(e) телеграфні послуги;
(f) факсимільні послуги;
(g) послуги з приватних виділених ліній;
(h) послуги електронної пошти;
(і) послуги з передачі голосових повідомлень;
(j) інформація он-лайн та пошук і вибірка по базах даних;
(k) електронний обмін даними (EDI);
(l) надання послуг з факсимільного зв’язку з доданням вартос-ті, включаючи зберігання і відсилку, а також зберігання та отри-мання цих даних;
(m) конвертування кодів і протоколів;
(n) інформація он-лайн і/або обробка бази даних (включаючи обробку передач);
(о) інші.
D. Аудіовізуальні послуги.
Е. Інші.
3. БУДІВНИЦТВО ТА СУМІЖНІ ІНЖЕНЕРНІ ПОСЛУГИ
А. Загальні будівельні роботи.
В. Загальні будівельні роботи для цивільного інжинірингу.
С. Роботи з установки та складання.
D. Закінчення будівництва.
Е. Інші.
4. ПОСЛУГИ ДИСТРИБ’ЮТОРІВ
А. Послуги комісійних агентів.
В. Послуги оптової торгівлі.
С. Послуги роздрібної торгівлі.
D. Франчайзинг.
Е. Інші.
5. ПОСЛУГИ У СФЕРІ ОСВІТИ
А. Послуги у сфері початкової освіти.
В. Послуги у сфері середньої освіти.
С. Послуги у сфері вищої освіти.
D. Освітні послуги для дорослих.
Е. Інші освітні послуги.
6. ПОСЛУГИ З ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДО-ВИЩА
А. Послуги каналізації та очищення стоків.
В. Послуги з прибирання сміття.
С. Санітарно-епідеміологічні послуги.
D. Інші.
7. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ
А. Послуги страхування та послуги, що стосуються страху-вання:
(a) послуги зі страхування життя;
(b) послуги страхування, не пов’язані зі страхуванням життя;
(c) послуги з перестрахування та ретроцесії;
(d) допоміжні послуги зі страхування (в тому числі брокерські та агентські операції).
В. Банківські та інші фінансові послуги (крім страхування):
(a) прийом депозитів та інших позичкових коштів від насе-лення;
(b) кредитування всіх видів, включаючи споживчий кредит, кредит під заставу, факторинг і фінансування комерційних дого-ворів;
(c) фінансовий лізинг;
(d) усі види послуг з переказу платежів та готівки;
(e) гарантії та зобов’язання;
(f) торгівля за власний рахунок чи за рахунок клієнтів або на валютній біржі чи на позабіржовому ринку або іншим чином, зо-крема:
― інструментами грошового ринку (в тому числі чеками, пе-реказними векселями, депозитними сертифікатами);
― іноземною валютою;
― деривативами, включаючи, але не виключно, ф’ючерсні ко-н¬тракти та опціони;
― інструментами, пов’язаними зі зміною курсів та процентних ставок, включаючи контракти «своп», форвардні контракти тощо;
― переказними цінними паперами;
― іншими обіговими цінними паперами та фінансовими акти-вами, в тому числі зливками (дорогоцінних металів);
(g) участь в емісії всіх видів цінних паперів, включаючи гаран-тування розміщення їх випуску на ринку та розміщення як агента (публічна або закрита підписка) і надання послуг, що стосуються випуску цінних паперів;
(h) брокерські операції на грошовому ринку;
(і) операції з управління активами — такими, як готівка та портфельні інвестиції, всі форми управління спільними інвести-ційними проектами, управління пенсійними фондами, послуги депозитаріїв і трастові послуги;
(j) послуги зі здійснення платежів і клірингових розрахунків за фінансовими активами, включаючи цінні папери, деривативи та інші обігові документи;
(k) консультативні, посередницькі та інші допоміжні фінансо-ві послуги з усіх видів діяльності, перелічених у статті 1В MTN.TNC/W/50, в тому [1] числі відомості про позичальників і кредитний аналіз, дослідження та рекомендації щодо інвестицій і портфелів цінних паперів, рекомендації з питань придбань, рест-руктуризації та стратегії діяльності підприємств;
(l) забезпечення та передача фінансової інформації, обробка фінансових даних і надання відповідного програмного забезпе-чення провайдерами інших фінансових послуг.
С. інші.
8. СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я
А. Послуги лікарень.
В. Інші послуги, пов’язані зі здоров’ям людини.
С. Соціальні послуги.
D. Інші.
9. ПОСЛУГИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ТУРИЗМОМ
А. Послуги готелів та ресторанів.
В. Послуги туристичних агентств та агентів.
С. Послуги екскурсоводів.
D. Інші.
10. ПОСЛУГИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ОРГАНІЗАЦІЄЮ ВІДПОЧИН-КУ, КУЛЬТУРНИХ І СПОРТИВНИХ ЗАХОДІВ
А. Відпочинок (включаючи театр, концерти, цирк).
В. Послуги інформаційних агентств.
С. Бібліотеки, архіви, музеї та інші послуги закладів культури.
D. Спортивні та інші послуги, пов’язані з організацією відпо-чинку.
Е. Інші.
11. ТРАНСПОРТНІ ПОСЛУГИ
А. Послуги морського транспорту:
(a) перевезення пасажирів;
(b) перевезення вантажів;
(c) оренда суден з екіпажами;
(d) обслуговування та ремонт суден;
(e) послуги буксирування;
(f) допоміжні послуги для морського транспорту.
В. Внутрішній водний транспорт:
(a) перевезення пасажирів;
(b) перевезення вантажів;
(c) оренда суден з екіпажами;
(d) обслуговування та ремонт суден;
(e) послуги буксирування;
(f) допоміжні послуги для внутрішнього водного транспорту.
С. Послуги авіаційного транспорту:
(a) перевезення пасажирів;
(b) перевезення вантажів;
(c) оренда суден з екіпажами;
(d) обслуговування та ремонт літаків;
(e) допоміжні послуги для авіаційного транспорту.
D. Космічний транспорт.
Е. Залізничний транспорт:
(a) перевезення пасажирів;
(b) перевезення вантажів;
(c) послуги буксирування;
(d) обслуговування та ремонт залізничного обладнання;
(e) допоміжні послуги для залізничного транспорту.
F. Автомобільний транспорт:
(a) перевезення пасажирів;
(b) перевезення вантажів;
(c) оренда машин з водіями;
(d) обслуговування та ремонт автомобільного транспорту;
(e) допоміжні послуги для автомобільного транспорту.
G. Трубопровідний транспорт:
(a) транспортування палива;
(b) транспортування інших товарів.
Н. Допоміжні послуги для всіх видів транспорту:
(a) обслуговування вантажів;
(b) послуги зі збереження та складування;
(c) послуги вантажних агентств;
(d) інші.
І. Інші транспортні послуги.
12. ІНШІ ПОСЛУГИ, НЕ ЗАЗНАЧЕНІ НІДЕ ІНДЕ [17]
Хоча сфера застосування правил ГАТС досить широка, деякі важливі для постачальників послуг питання не регулюються Угодою, зокрема:
― імміграційні правила;
― послуги уряду;
― фіскальні та податкові заходи (гарантії того, що податки справді стягнуті на підставі режиму найбільшого сприяння);
― митна система (імпорт обладнання і товарів, необхідних для постачання послуг);
― деякі аспекти захисту інвестора стосовно руху капіталу;
― приватизація (процедури для монополій і державних торго-вельних підприємств);
― управління обмінним курсом.
З останнього питання СОТ співпрацює з МВФ та Світовим банком з метою створення умов для більшої економічної стабільності.
Повертаючись до питання класифікації послуг, слід зазначити, що оскільки сторони, що вели переговори про ГАТС, не змогли знайти універсального визначення для терміна «послуга», було вирішено, що Угода застосовуватиметься для всіх послуг, які можуть надаватися юридичними чи фізичними особами.
В ГАТС виділяються такі 4 способи (методи) постачання послуг:
1. Транскордонне постачання: послуги надаються фірмою в одній країні, а споживач перебуває в іншій (наприклад, консуль-таційні послуги, що надаються через міжнародні телефонні ме-режі).
2. Споживання за кордоном: споживачі приїжджають до іншої країни, щоб отримати чи придбати послуги (наприклад, туристи-чні послуги, освіту тощо).
3. Комерційна присутність: постачальник через філіал, пред-ставництво, дочірню компанію чи іншу структуру надає послуги на території іншої країни, де перебуває споживач (наприклад, по-слуги в країні філіалу іноземного банку).
4. Присутність фізичних осіб, які здійснюють подорож до країни споживача для надання йому послуг (наприклад, відря-дження консультантів, медиків та ін.). Це також називається тим-часовим в’їздом. Можливість тимчасового в’їзду є важливою для менеджерів або спеціалізованого персоналу.
Концептуальною основою методу 1 та 2 є місце споживання послуги. За методом 1 споживач отримує послуги у власній краї-ні, а за методом 2 він їде до іншої країни. На противагу цьому, в методі 3 та 4 концептуальною основою є місце надання послуги (схема на рис. 12). Правила ГАТС побудовані навколо цих чоти-рьох методів надання послуг.
Рис. 12. Способи поставки послуг згідно з ГАТС
Важливо розуміти роль способів поставки послуг у виконанні зобов’язань за Угодою. Головною метою розрізнення 4 методів постачання є полегшення ідентифікації відповідних заходів регу-лювання.
Доступ до ринку може бути значним, якщо зобов’язання приймаються за декількома способами постачання (внаслідок то-го, що зв’язок між транскордонним постачанням, комерційною присутністю та присутністю фізичних осіб може мати особливе значення для постачальника послуг, який має значну частку рин-ку певної послуги).
Із зазначенням комерційної присутності та присутності фізич-них осіб ГАТС зробила крок уперед у порівнянні з ГАТТ, суттєво обмеженої рамками транскордонного постачання товарів постачальником в одній країні споживачеві в іншій.
2002 року 6 міжнародних організацій (ООН, ЄК, МВФ, ОЕСР, ЮНКТАД та СОТ) завершили розробку інструкції зі статистики міжнародної торгівлі послугами, в якій вони запропонували сфо-рмувати нову, розширену класифікацію послуг, що відобража-ються в платіжному балансі. В цій інструкції також зазначено, які системи про які послуги можуть дати дані (табл. 40).
Таблиця 40
ДЖЕРЕЛА СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ ПРО ТОРГІВЛЮ
ПОСЛУГАМИ ЗА СПОСОБАМИ ПОСТАВКИ
Способи
постачання Статистичні
системи Види послуг
Спосіб 1. Тра-нскордонне постачання Інструкція з пла-тіжного балансу МВФ, п’яте ви-дання (КПБ) Транспортні (більшість), послуги зв’язку, страхування, фінансові, роялті та ліцензійні платежі; частково: комп’ютерні та інформаційні послуги, інші ділові послуги, послуги приватним особам, послуги у сфері культури та відпочинку
Спосіб 2. Споживання за кордоном КПБ Поїздки (крім товарів, куплених нерезидентами), ремонт перевізників в іноземних портах (товари), частково транспортні послуги (супутні та допоміжні послуги перевізникам у зарубіжних портах)
Спосіб 3. Ко-мерційна при-сутність Статистика торгівлі послугами через зарубіжні фі-ліали
КПБ Усі категорії (види) економічної дія-льності згідно з Міжнародною стандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності для зарубіжних філіалів;
частково будівельні послуги
Спосіб 4. Присутність фізичних осіб КПБ Частково: комп’ютерні та інформаційні послуги, інші ділові послуги, послуги приватним особам, послуги культури та відпочинку; будівельні послуги;
(додаткова інформація): потоки, пов’язані з оплатою праці;
(додаткова інформація): зайнятість іноземного персоналу в зарубіжних філіалах
Статистика торгівлі послугами через зарубіжні фі-ліали
Інші джерела
2.3.4. Основні правила торгівлі послугами
Генеральна угода з тарифів і послуг регулює застосування країнами—Членами СОТ заходів у галузі торгівлі послугами. Такі заходи включають закони, нормативні акти, адміністративні правила та рішення, що стосуються придбання, оплати чи ви-користання послуг або присутності іноземних постачальників послуг.
Дія положень ГАТС поширюється на заходи державних орга-нів усіх рівнів (центральних, реґіональних та місцевих урядів або органів влади) та недержавних органів (незалежних агенцій, ко-місій, органів самоврядування тощо), які виконують функції, де-леговані органами державної влади. Це положення є винятково важливим, оскільки у сфері послуг реґіональні та місцеві органи влади багатьох країн мають ширшу компетенцію, ніж центральні.
Як зазначалося раніше, основу ГАТС становлять:
― зобов’язання загального характеру, чимало з яких прямо та автоматично поширюються на всіх Членів СОТ та на всі по-слуги;
― специфічні зобов’язання, тобто конкретні зобов’язання кра-їн, прийняті в результаті переговорів, дія яких обмежується тими секторами та операціями, щодо яких країни прийняли на себе зо-бов’язання стосовно забезпечення доступу на ринок та націона-льного режиму (розклади специфічних зобов’язань країн в секто-рі послуг є невід’ємною складовою ГАТС);
― кілька додатків, що охоплюють конкретні сектори (телеко-мунікації, фінансові та авіатранспортні послуги) чи пов’язані з торгівлею питання — такі, як переміщення фізичних осіб.
Основними загальними зобов’язаннями є забезпечення режи-му найбільшого сприяння (ст. ІІ ГАТС) та прозорості (ст. ІІІ ГАТС). Крім того, є низка інших загальних зобов’язань:
― взаємне визнання кваліфікацій, необхідних для постачання послуг (ст. VII ГАТС);
― правила, що регулюють монополії та виключних постача-льників послуг, інші види ділової практики, що стримують кон-куренцію (ст. VIII та IX ГАТС);
― забезпечення зростання участі країн, що розвиваються, в міжнародній торгівлі послугами (ст. ІV ГАТС) [11, с. 195].
Першим і найважливішим серед зобов’язань загального ха-рактеру є принцип режиму найбільшого сприяння (РНС). У Статті ІІ ГАТС «Режим найбільшого сприяння» зазначено, що «щодо будь-якого заходу, який охоплюється цією Угодою, кож-ний Член повинен надати негайно і безумовно для послуг і пос-тачальників послуг будь-якого іншого Члена режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких же послуг або постачальників послуг будь-якої іншої країни» [1, с. 304]. Ін-шими словами, забороняється будь-яка форма дискримінації по відношенню до послуг та постачальників послуг, що мають різні країни походження. Незалежно від того, чи дозволена в секторі країни іноземна конкуренція чи ні, країна повинна застосовувати однаковий режим для послуг та постачальників послуг з решти країн—Членів СОТ.
При цьому країна може вживати заходи, несумісні з РНС, за умови, що такий захід внесено до «переліку вилучень з РНС» і його застосування відповідає умовам Додатку щодо відмови від зобов’язань за Статтею ІІ. Термін дії цих вилучень загалом не повинен перевищувати 10 років з моменту набуття чинності ГАТС. Іншими словами, вони мають бути скасовані до 1 січня 2005 року [11, с. 194].
Винятки з РНС можуть бути результатом угод, укладених з метою економічної інтеграції, в яких Члени СОТ надають одна одній преференційні режими щодо послуг. Зрозуміло, що такі угоди не повинні призводити до підвищення бар’єрів у торгівлі послугами для інших (третіх) країн.
Наприклад, уряд Малайзії зазначив винятки з РНС, які дозво-ляють країні надавати преференційний режим для країн-членів АСЕАН щодо інвестування в сектор рекламних послуг. Малайзія також залишила за собою право обмежувати іноземну участь (присутність) окремих компаній та бізнесових структур у всіх секторах послуг з метою досягнення визначених урядом пріоритетів національного розвитку.
Канада, наприклад, зазначила винятки з РНС, що дозволяє їй надавати преференційний режим американським страховим аге-нт¬ствам щодо доступу на ринок страхових послуг у провінції Онтаріо. Також Канада не надає всім Членам COT РНС щодо заснування банків на її території: рішення з цього приводу приймається лише в результаті двосторонніх переговорів з окре-мими країнами.
Ще одне зобов’язання загального характеру (транспарент-ність) вимагає від усіх країн—Членів СОТ публікувати інформа-цію про всі заходи, що стосуються торгівлі, та створити націона-льні довідкові пункти, призначені для надання відповідей на запити інших Членів.
Кожна країна—Член СОТ повинна «оперативно і, за винятком надзвичайних обставин, щонайпізніше напередодні набрання чинності публікувати інформацію про всі відповідні заходи зага-льного застосування, які мають відношення до цієї Угоди або то-ркаються її дії» [1, с. 305]. Це стосується й випадків, коли уряд підписав угоди, що мають відношення до торгівлі послугами. Оприлюднені повідомлення повинні містити інформацію не лише про заходи центральних органів управління, а й про запроваджені зміни щодо регулювання сектора послуг на реґіональному та місцевому рівнях.
Крім зобов’язання щодо публікування інформації про всі за-проваджувані заходи, країни мають оперативно, принаймні раз на рік, інформувати Раду з торгівлі послугами «про прийняття нових або внесення будь-яких змін до існуючих законів, нормативних актів або адміністративних розпоряджень», які суттєво впливають на ринок послуг у секторах і підсекторах, щодо яких були прийняті конкретні зобов’язання.
Для реалізації принципу прозорості уряди зобов’язуються «оперативно давати відповіді на всі запити будь-якого іншого Члена щодо конфіденційної інформації, яка стосується будь-яких заходів загального застосування або міжнародних угод» і створити «один або більше інформаційних пунктів» [1, с. 305]. Ці пункти призначені для урядового, а не для приватного сектора.
Фірми приватного сектора можуть інформувати офіційних осіб своєї країни про заходи іншої держави, що суперечать її зо-бов’язанням. У цьому разі країна може вирішити таке питання через механізм врегулювання суперечок СОТ. Також країна може інформувати Раду з торгівлі послугами про будь-які заходи іншої країни, які, на її думку, негативно впливають на виконання ГАТС. Така процедура відома як зустрічне інформування.
Специфічні зобов’язання, що стосуються доступу на ринок, національного режиму, а також інших додаткових зобов’язань, повинні зазначатися в розкладах специфічних зобов’язань країн. Специфічні зобов’язання можуть прийматися по відношенню до будь-якого з 4 способів постачання послуг, передбачених ГАТС (транскордонна поставка, споживання за кордоном, комерційна присутність і присутність фізичних осіб). Щодо того чи іншого сектора та способу поставки послуг відповідне зобов’язання мо-же коливатися від дозволу вільної конкуренції до цілковитої за-борони доступу на ринки та надання національного режиму. В багатьох випадках країни—Члени СОТ вибирають проміжний стан — певні обмеження в певних секторах.
Національний режим у межах внутрішнього ринку втілює принцип недискримінації між іноземними та місцевими фірмами. Порівняно з ГАТТ, де зобов’язання стосуються лише ввезених товарів, національний режим в ГАТС застосовується не тільки до імпортованих послуг, а також і до постачальників послуг на рин-ку.
В Статті XVII ГАТС «Національний режим» зазначено, що «у секторах, які входять до національного Розкладу, і за виконання умов та кваліфікаційних вимог, обумовлених у ньому, кожний Член повинен надати послугам і постачальникам послуг будь-якого іншого Члена щодо всіх заходів, які торкаються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає таким же своїм послугам або постачальникам послуг» [1, с. 317].
Таким чином, критерієм недискримінації є рівність конкурен-тних можливостей, що значно посилює принцип національного режиму ГАТС порівняно з ГАТТ. Це цілком виправдано, оскіль-ки національний режим має важливіше значення для послуг, ніж для товарів. У торгівлі товарами існує тенденція до «обмежень на кордоні» (тому основний наголос у ГАТТ спрямований на зменшення тарифів, заборону кількісних імпортних обмежень тощо), тоді як послуги підлягають більше внутрішньому національному контролю, що визначає не лише методи, а й обсяги поставок у межах ринку.
Зобов’язання за національним режимом ГАТС застосовуються тільки для послуг, які входять до національних розкладів зобов’язань. Якщо сектор або послуга включені до національного розкладу і там не міститься обмежень, то уряд зобов’язаний ставитися до іноземних послуг або компаній, що надають послуги на їхньому ринку, не менш сприятливо, ніж до таких самих національних послуг та постачальників послуг, тобто в повному обсязі виконувати умови національного режиму.
Чимало країн включило обмеження до національного режиму, які базуються на врахуванні історичних, соціально-культурних, політичних чинників або програм уряду, що існували до укла-дання ГАТС. Тут, зрозуміло, залишається дискримінація закор-донних компаній, що надають послуги, на відміну від аналогіч-них національними постачальників.
Багато країн залишає обмеження щодо прав власності на зем-лю для іноземних постачальників послуг. Є також чимало інших обмежень. Чилі, наприклад, вимагає від іноземних інвесторів тримати свій капітал у країні принаймні 3 роки від дати вхо-дження на ринок. Також принаймні 85 % найманих працівників компаній, що надають послуги шляхом комерційної присутності (іншими словами, розташованих у Чилі), повинні бути чилійця-ми, за винятком компаній, у яких служить менше 15 працівників.
Доступ до ринку передбачає, що країна повинна «надати послугам та постачальникам послуг будь-якого іншого члена режим, не менш, сприятливий, ніж той, який надається згідно з правилами, обмеженнями і умовами, узгодженими і зазначеними в його Розкладі» (Стаття XVI ГАТС «Доступ на ринок») [1, с. 316].
На відміну від ГАТТ для товарів, в ГАТС не існує загального зобов’язання надавати постачальнику послуг безумовного права входження на ринок. Умови доступу до ринку визначаються кра-їнами залежно від сектора та способу постачання послуги. При цьому країна зобов’язана надати доступ до ринку тією мірою, якою це передбачено в її розкладі зобов’язань. Стаття XVI ГАТС «Доступ на ринок» визначає обмеження, які можуть існувати що-до доступу на ринок:
― обмеження кількості постачальників послуг або у формі кі-лькісних квот, монополій, виключних постачальників послуг, або вимоги підтвердження економічної необхідності;
― обмеження загальної кількості операцій з послугами або активів у формі кількісних квот чи вимог підтвердження еконо-мічної необхідності;
― обмеження загальної кількості операцій з послугами або за-гального обсягу продукції послуг, вираженого у показниках, що встановлюють цифрові одиниці у формі квот чи вимоги підтвер-дження економічної необхідності;
― обмеження загальної кількості фізичних осіб, які можуть бути зайняті у певному секторі послуг, або кількості фізичних осіб, яких постачальник послуг може найняти і які необхідні, і мають безпосереднє відношення до поставки певної послуги у формі кількісних квот чи вимоги підтвердження економічної не-обхідності;
― заходи, які обмежують або вимагають конкретних типів юридичних осіб або спільних підприємств, через які постачаль-ник послуги може надавати послугу;
― обмеження на участь іноземного капіталу у формі обме-ження максимального відсотка іноземного володіння акціями або загальної вартості індивідуальних чи сукупних іноземних інвес-тицій» [1, с. 316].
Більшість із цих заходів не є дискримінаційними за своєю природою, оскільки вони також можуть застосовуватися і для на-ціональних постачальників послуг. Проте всі вони використову-ються з метою здійснення контролю над діяльністю іноземних постачальників на внутрішньому ринку шляхом кількісних та інших обмежень.
Наприклад, Польща вимагає, щоб усі закордонні компанії, які бажають постачати послуги шляхом комерційної присутності, створювали товариства з обмеженою відповідальністю або акціо-нерні товариства. Це правило стосується навіть спільних підпри-ємств. Австралія встановила, що іноземці, які надають юридичні послуги в країні, можуть лише приєднуватися до австалійської юридичної фірми як наймані працівники або консультанти, і не можуть вступати у самостійні партнерські зв’язки чи наймати мі-сцевих юристів (мати власну юридичну практику).
На сьогодні найважливішим є те, сам текст ГАТС визначає, що доступ на ринок повинен бути забезпеченим на умовах розк-ладу. Це перешкоджає збереженню інших бар’єрів на шляху дос-тупу до ринку там, де це не передбачено розкладами країн.
Розглянемо деякі інші загальні зобов’язання за ГАТС. Визна-ючи те, що заходи внутрішнього регулювання є винятково важ-ливими для контролю та обмеження міжнародної торгівлі послу-гами, ГАТС вимагає від урядів здійснювати регулювання сфери послуг «розумно, об’єктивно та неупереджено» — Стаття VI ГАТС «Внутрішнє регулювання» [1, с. 308].
ГАТС також намагається запобігати використанню урядами адміністративних рішень, що є прихованими протекціоністськи-ми заходами — це стосується як надання переваг внутрішнім фі-рмам, так і встановлення бар’єрів для іноземних фірм. Для цього уряди повинні створити адекватні механізми (судові, арбітражні, адміністративні) для перегляду та виправлення адміністративних рішень, що негативно впливають на іноземних постачальників послуг чи стримують міжнародну торгівлю послугами.
Положеннями ГАТС Раді з торгівлі послугами надані виключні повноваження щодо створення необхідних дисциплін для забезпечення того, щоб заходи, які стосуються «кваліфікаційних вимог і процедур, технічних стандартів та вимог ліцензування, не створювали невиправданих бар’єрів у торгівлі послугами» [1, с. 308].
ГАТС не забороняє існування монополій та виключних постачальників послуг як таких. Однак уряди зобов’язані згідно зі Статтею VIII ГАТС («Монополії і виключні постачальники послуг») забезпечувати, щоб «будь-який монопольний постачальник послуг на його території при монопольній поставці послуги на відповідному ринку не діяв у спосіб, що є несумісним із зобов’язаннями цього Члена», режимом найбільшого сприяння та конкретними зобов’язаннями [1, с. 310].
ГАТС зобов’язує уряди країн надавати гарантії того, що мо-нопольний постачальник на їхній території дотримується зо-бов’язань за РНС і не зловживає своїм монопольним становищем, надаючи послуги поза сферою монополії. На вимогу Ради з торгівлі послугами необхідно надавати інформацію про те, як структуровано монополію і в яких межах їй дозволено діяти. А якщо уряд країни дає право новій монополії на надання послуг, які передбачені його зобов’язаннями, то про це необхідно заздалегідь (не пізніше ніж за три місяці) поінформувати Раду з торгівлі послугами.
Все це стосується й виключних постачальників послуг, якщо країна «формально або фактично дозволяє або створює невелику кількість постачальників послуг і значно обмежує конкуренцію серед таких постачальників на своїй території» [1, с. 311].
ГАТС визнає, що певні види ділової практики потенційно мо-жуть обмежити міжнародну торгівлю послугами і закликає краї-ни до проведення консультацій, обміну інформацією та інших форм співробітництва з метою обмеження такої діяльності.
Хоча ділова практика і вважається вельми важливою пробле-мою в сфері послуг, Рада з торгівлі послугами не планує прово-дити ґрунтовної роботи з неконкурентної діяльності. Це поясню-ється тим, що взаємозв’язок торгової та конкурентної політик вивчається в СОТ окремо.
З моменту прийняття зобов’язань щодо відкриття певних сек-торів послуг для іноземних компаній шляхом зазначення цих се-кторів у національному розкладі зобов’язань, уряд країни не по-винен обмежувати рух із країни коштів, які є платежем за надану послугу в цій галузі згідно зі Статтею ХІ ГАТС «Платежі та пе-рекази». Проте країна може застосовувати обмеження на платежі та перекази за виняткових обставин, пов’язаних з необхідністю ліквідації диспропорцій платіжного балансу. Такі обмеження мають бути тимчасовими й відповідати вимогам та умовам Статті ХІІ ГАТС «Обмеження з метою захисту платіжного балансу».
Врегулюванню суперечок щодо торгівлі послугами в ГАТС присвячені дві статті — Стаття ХХІІ «Консультація» та Стаття ХХІІІ «Врегулювання суперечок і виконання рішень». Ці статті дозволяють будь-якому Членові СОТ звернутися по консульта-цію до іншого Члена з будь-якого питання, що стосується торгів-лі послугами. Якщо питання, через яке виникла суперечка, немо-жливо вирішити на рівні двосторонніх консультацій, то країни можуть звернутися до Ради з торгівлі послугами чи Органу з врегулювання суперечок для його розв’язання (порядок розв’язання суперечок у міжнародній торгівлі докладно викладено в розділі 3.3 цієї монографії).
На сьогодні ГАТС не регулює заходи, що визначають порядок закупки держаними установами послуг для державних цілей. Тобто загальні зобов’язання щодо дотримання РНС, специфічні зобов’язання щодо доступу на ринок та національного режиму не застосовуються до законів, правил і вимог, якими регулюються державні закупівлі послуг, здійснені урядовими установами для державних цілей. Цей виняток не поширюється на державні закупівлі для комерційного перепродажу чи використання при наданні послуг на комерційній основі [1, с. 313].
Ми розглянули основні правила міжнародної торгівлі послу-гами, що формують відповідні зобов’язання країн. Але уряди всіх країн цікавлять можливості досягнення гнучкості національних торговельних політик, їх адаптивності до умов міжнародного економічного середовища. Зрозуміло, що мова йде про спектр винятків, якими можуть оперувати уряди з метою дотримання національних інтересів. В ГАТТ існує сформована та опрацьована система винятків щодо регулювання торгівлі товарами. Аналогічні положення передбачені і в ГАТС:
― Стаття Х «Надзвичайні захисні заходи»;
― Стаття ХІІ «Обмеження з метою захисту платіжного балан-су»;
― Стаття XVI «Загальні винятки»;
― Стаття XIV-bis «Винятки з міркувань безпеки».
Стосовно надзвичайних захисних заходів слід зазначити, що відповідна стаття ГАТС лише констатує необхідність і терміни проведення переговорів з цього питання. Умови обмежень з ме-тою захисту платіжного балансу є аналогічними щодо відповід-них положень ГАТТ.
Загальні винятки стосуються можливості застосування краї-нами заходів, необхідних для:
― захисту суспільної моралі чи збереження громадського по-рядку;
― захисту життя і здоров’я людей, тварин та рослин;
― забезпечення дотримання законів чи регулятивних поло-жень, які стосуються: запобігання практиці введення в оману або невиконання зобов’язань за контрактами у сфері послуг; захисту приватного життя; безпеки [1, с. 313—314].
Загальні винятки не повинні застосовуватися з протекціоніст-ською метою (як приховані обмеження торгівлі послугами).
Стаття XIV-bis Генеральної угоди з торгівлі послугами «Ви-нятки з міркувань безпеки» передбачає, що ніщо в цій Угоді не передбачає можливості «висунення до будь-якого з урядів вимог щодо надання інформації, розголошення якої він вважає як таке, що суперечить суттєво важливим інтересам його безпеки» або створення перешкод для вжиття заходів, «які він вважає за необ-хідні для захисту істотно важливих інтересів його безпеки», або ж перешкоджають виконанню своїх зобов’язань згідно зі Стату-том ООН в ім’я збереження міжнародної безпеки та миру [1, с. 315].
|
|
|