|
|
Забезпечення доступу до ринку
|
Необхідність забезпечення країнами-членами СОТ доступу до своїх внутрішніх ринків є принциповим положенням світової то-рговельної системи, яке дістає відображення в застосуванні ре-жиму найбільшого сприяння та національного режиму. Заходи щодо забезпечення доступу до ринку в Угоді про сільське госпо-дарство спрямовані на ліквідацію бар’єрів у торгівлі сільського-сподарською продукцією, що виникли внаслідок застосування країнами нетарифних обмежень. Ці заходи передбачають:
― виключення застосування нетарифних заходів як методу регулювання торгівлі;
― трансформування нетарифних заходів у рівноцінні тарифи;
― скорочення рівня тарифів;
― зв’язування рівня тарифу будь-якого товару, охопленого Угодою, та його скорочення протягом визначеного часу.
Одним з найбільших досягнень Угоди про сільське господар-ство є курс на відміну нетарифних заходів у торгівлі сільськогосподарською продукцією. Для цього країни, які засто-совують нетарифні заходи (такі як кількісні обмеження, вибіркове ліцензування (discretionary licensing) та змінювані збо-ри (variable levies)), повинні скасувати їх, розрахувавши їх тарифні еквіваленти та додавши до фіксованого тарифу. Цей процес фахівці називають тарифікацією. Внаслідок тарифікації країни-імпортери встановлюють нові ставки мита для товарів, щодо яких до цього вони застосовувати нетарифні заходи. Такий тарифний еквівалент нетарифних заходів був розрахований країнами на основі середніх світових ринкових цін на товари, до яких застосовувалися нетарифні заходи, та внутрішньої ціни в країні-імпортері за 1986—1988 роки.
На практиці, однак, трансформація кількісних обмежень у та-рифи мало знижує торгові бар’єри. Ця проблема називається "брудною тарифікацією”, адже замість лібералізації торгівлі спостерігається фактичне короткострокове зростання торгових бар’єрів. Так, 1997 року канадські тарифи на імпорт олії в межах 2488 тонн становили від 2,6 до 21,4 центів за кілограм, а після тарифікації квоти тариф становив 333,8 %. [29] Отже, доступ на ринок і за такої тарифікації був фактично неможливий.
Незважаючи на те, що Угодою передбачається скасування не-тарифних заходів у сільськогосподарському секторі, зберігаються ще деякі винятки з цієї вимоги. Так, це не стосується заходів, що застосовуються у відповідності до положень щодо платіжного балансу, а також інших заходів, що вживаються відповідно до загальних положень ГАТТ 1994 (тобто тих, які не стосуються конкретно сільського господарства), або інших угод СОТ, зокрема, захисних заходів та заходів, що застосовуються відповідно до загальних винятків, передбачених Статтею ХХ ГАТТ 1994. Крім того, за певних обставин країна може не здійснити тарифікацію щодо окремих товарів, але в цьому разі повинна передбачати можливість певного мінімального рівня імпорту такого товару щороку із застосуванням низького тарифу.
Нетарифні заходи, за винятком зазначених вище випадків, мають бути трансформовані в еквіваленті тарифи, які додаються до звичайних митних тарифів на відповідні товари. Отриманий у результаті тариф включається до Розкладу країни-члена СОТ.
У системі заходів щодо забезпечення доступу до ринків пере-дбачено скорочення існуючих тарифів, включаючи ті, що були отримані в результаті процесу тарифікації. Умови та терміни зниження тарифів подані в табл. 16.
Таблиця 16
УМОВИ ТА ТЕРМІНИ СКОРОЧЕННЯ СТАВОК ТАРИФІВ НА
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ ЗА ГРУПАМИ КРАЇН
Розвинуті країни та перехідні економіки Країни, що розвива-ються
Терміни скорочення 1995—2000 1995—2004
Середнє скорочення для всіх сільськогосподарських товарів – 36 % – 24 %
Мінімальне скорочення кожної тарифної лінії – 15 % – 10 %
Поряд з усуненням у результаті тарифікації нетарифних захо-дів та скорочення ставок тарифів їх зв’язування стало одним з найвагоміших здобутків програми реформування, оскільки до її прийняття лише незначна частка тарифів як розвинених країн, так і країн, що розвиваються, була зв’язана. Отже, тарифи на сільськогосподарську продукцію (включаючи отримані в резуль-таті тарифікації) були зв’язані усіма країнами (розвиутими, тими, що розвиваються, найменш розвиненими, перехідного типу) від підвищення понад рівні, визначені у їх Розкладах поступок.
Країнам, що розвиваються, та найменш розвиненим країнам була надана можливість зв’язувати свої тарифи, встановлюючи їх верхній граничний рівень, що перевищує чинні ставки або ті, що отримані після знижень, погоджених у результаті переговорів. Низка таких країн скористалася наданою можливістю гнучкого визначення верхнього граничного рівня тарифів і взяла на себе зобов’язання не підвищувати тарифи на сільськогосподарську продукцію понад узгоджений рівень (скажімо, 60 % або 80 %). Рівень чинних тарифів в усіх цих країнах значно нижчий за визначені ними верхні граничні рівні. [22, с. 185]
Розглянуті вище заходи забезпечення доступу до ринку мають деякі уточнення. Вони стосуються зобов’язання щодо поточного та мінімального доступу до ринку, а також умов застосування захисних заходів.
У деяких випадках тарифікація може обумовити появу досить високої тарифної ставки, яка унеможливить доступ на ринок імпортної продукції. Для запобігання цьому в Угоді передбачені зобов’язання країн щодо поточного та мінімального доступу до ринку. [3, с. 39] Зобов’язання щодо поточного доступу до ринку означає, що країна має забезпечити доступ імпорту до ринку в обсязі, який дорівнює середньому рівню імпорту протягом базо-вого періоду (1986—1988 рр.). Методом досягнення цього є за-стосування низького тарифу на імпорт товарів у межах визначе-ного обсягу, тобто встановлення тарифних квот на рівні, який відповідав обсягу імпорту, що надходив на ринок при нижчих ставках.
Зобов’язання щодо мінімального доступу до ринку застосо-вуються відносно товарів, які в минулому не імпортувались, або імпорт яких був незначним внаслідок обмежувального торго-вельного режиму. В цьому разі країна має взяти на себе зо-бов’язання щодо забезпечення мінімального доступу до ринку. Такий мінімальний доступ досягається шляхом встановлення та-рифних квот на рівні 3 % від внутрішнього споживання в базис-ному періоді (1986—1988 рр.), розмір яких зростає до 5 % на кінець 2000 року для розвинутих країн, та на кінець 2004 року — для країн, що розвиваються. При цьому, більш низькі ставки за-стосовуються щодо імпорту в межах квоти, тоді як підвищені в результаті тарифікації ставки застосовуються щодо імпорту, який переважає визначені квоти. До товарів, на які поширюються зобов’язання щодо мінімального доступу, належать м’ясо, молочні продукти, а також деякі види свіжих овочів і фруктів.
Імпортери сільськогосподарської продукції мають право за-стосовувати один з таких типів захисних заходів:
― загальні захисні заходи, передбачені Статтею ХІХ ГАТТ 1994 р. та Угодою про захисні заходи; [1, с. 466—467; 8, с. 294—295]
― спеціальні захисні положення Угоди про сільське госпо-дарство, передбачені Статтею 5.8. [3. с. 41]
Різниця між цими двома способами полягає в тому, що загальні захисні заходи можуть вживатися лише у разі наявності серйозної шкоди чи загрози заподіяння серйозної шкоди національному виробнику, тоді як спеціальні захисні заходи мо-жуть бути прийняті без необхідності доведення негативного впливу на внутрішнє виробництво. Останній тип заходів може застосовуватися, якщо імпортні ціни впадуть нижче певного рівня або обсяг імпорту зросте понад певний рівень.
Країна може застосовувати спеціальні захисні заходи лише за наявності двох умов: якщо була здійснена тарифікація стосовно товару, по відношенню до якого планується застосовувати захід; якщо у своєму Розкладі після тарифікації країна зробила по відношенню до цього товару позначку "SSG” (спеціальний за-хисний захід — Special Safequard).
У разі наявності цих умов країна може застосовувати спеціальні захисні заходи тільки у вигляді додаткового тарифу на імпорт (положення щодо можливості застосування кількісних обмежень в Угоді відсутні), але у разі настання таких двох об-ставин: швидке зростання імпорту або зниження імпортної ціни окремих партій товару нижче конкретно визначеної довідкової ціни. В першому випадку підвищені тарифи можуть встановлю-ватися лише до кінця календарного року, в якому вони були введені, а в другому — додаткові збори стосуються лише тієї партії товару, яка стала причиною застосування захисних заходів.
|
|
|