Види банківського кредиту та їх характеристика - фінанси підприємств поддєрьогін - Фінанси підручники - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
Фінанси підприємства підручник
Тут ви знайдете підручник в якому розповідається про фінанси підприємств
корпоративні фінанси підручник
державні фінанси підручник
фінанси підручник
підручник місцеві фінанси
фінанси підприємств поддєрьогін
міжнародні фінанси
Підручник з міжнародних фінансів, автор підручника Петрашко
Головна » Статті » Фінанси підручники » фінанси підприємств поддєрьогін

Види банківського кредиту та їх характеристика

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.
Банківський кредит класифікують за такими ознаками:
1. Цільова направленість.
2. Термін кредиту.
3. Вид відсоткової ставки.
4. Валюта кредиту.
5. Види обслуговування.
Залежно від мети кредит може надаватися на:
фінансування оборотного капіталу;
фінансування основного капіталу;
викуп приватизованого підприємства.
Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.
Не можуть отримати кредити підприємства:
проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);
під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів;
коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.
Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий кредити.
Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.
Позики з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позики підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позики з плаваючою від-сотковою ставкою. Ставки по таких позиках залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної обліко-вої ставки Національного банку України. Підприємства перева-жно намагаються отримати в банках позики із фіксованою від-сотковою ставкою.
Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.
Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тім, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.
Видача підприємству позики в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється банком тільки за відсутності простроченої заборгованості за раніше виданими позиками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.
Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачати часткове використання виданого кредиту на такі цілі:
оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного договору підприємства з іноземною фірмою;
оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кор¬дон у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;
сплата мита, страхових та митних внесків, які встановлені країною-експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;
оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.
Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позиці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий ступінь ризику.
Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру (рис. 7.3).
Строковий кредит — це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.
Кредитна лінія — це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. 
Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, перед¬бачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у позиці в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.

 
Рис. 7.3. Банківське обслуговування підприємства
Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну. Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов’язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі. Таку лінію може бути відкрито, наприклад, цукровому заводу для формування запасів цукрових буряків або овочевій базі для створення запасів овочів на зиму. Кредити овочевій базі і цукровому заводу погашаються за рахунок виручки від реалізації продукції. Погашення боргу й відсотків здійснюється одноразовим платежем. У разі відкриття сезонної кредитної лінії банк в обов’язковому порядку вимагає від підприємства забезпе-чення.
Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.
Відновлювальна кредитна лінія надається на термін, який не перевищує одного року. Особливість відновлювальної кредитної лінії полягає в тім, що підприємство, погасивши частину кредиту, може одержати нову суму, але в межах відповідного ліміту і періоду дії кредитної угоди. У зв’язку з цим підприємство повинно заставити банку основні фонди або надати якусь іншу гарантію.
Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.
Овердрафт — короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.
Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок — контокорент (італ. conto cor-rente — поточний рахунок) — єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого — кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент — це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.
Підприємству-позичальнику банк відкриває контокорентний рахунок за схемою рис.7.4.
Підприємство може підтримувати комерційні стосунки з багатьма партнерами, і в нього постійно виникають грошові зобов’язання та вимоги. Банк бере на себе здійснен¬ня розрахунків за поточними вимо¬гами і зобов’язаннями підприємства і з цією метою відкриває йому контокорентний рахунок. Грошові зобов’язання, які має підприємство, можуть у певний час перевищувати його фінансові можливості. У зв’яз¬ку з цим виникає потреба в отриманні контокорентного кредиту.
Якщо підприємство використовує контокорентний кредит без згоди з банком або виходить за встановлені межі кредиту, то цю частину кредиту називають терміном «овердрафт».
За дебетового сальдо контокорентного рахунка банк за використані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на вклади до запитання. За кредитового сальдо — навпаки, підприємство сплачує банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою (рис. 7.5).
Відкриваючи контокорентний рахунок підприємству, банк ви-значає ліміт кредиту, який може бути протягом року переглянутий за згодою сторін. Ліміт кредитування може бути збільшений, якщо підприємство переконає банк у доцільності такого рішення (пла¬новане збільшення обсягів виробництва тощо).
Ліміт кредиту за контокорентним рахунком залежить від розміру необхідного кредиту, можливості підприємства погашати його, щоденного обсягу реалізації продукції, міри довіри банку до свого клієнта.
Коли підприємство робить перевитрати за контокорентним рахунком, то банк може:
переглянути ліміт кредиту (за наявності об’єктивних причин);
стягнути штраф;
відмовити у контокорентному кредиті.
 

Рис. 7.5. Механізм контокорентного кредитування

Використання контокорентного кредиту пов’язане з більшими витратами для підприємства. Відсотки за користування позикою за контокорентним рахунком є найвищими у банківській практиці.
Контокорентний кредит може  використовуватись для:
фінансування придбання засобів виробництва, готової продукції, виробничих запасів;
подолання тимчасових фінансових труднощів.
Характерні особливості контокорентного кредиту:
встановлення ліміту кредитування;
можливість скасування кредитної угоди будь-коли.
З іншого боку, контокорентний кредит має певні переваги для підприємства-позичальника:
відсотки за кредит нараховуються лише за фактичні дні користування;
кредитними коштами підприємство може скористатись  будь-коли без укладення додаткової кредитної угоди.
Кредит під облік векселів (обліковий кредит) — це коротко-строковий кредит, який банківська установа надає пред’явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов’язань за ними і сплачуючи пред’явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.
Переваги такого кредиту для підприємства:
гарантія того, що кредити, які надає підприємство своїм контр¬агентам, можуть бути рефінансовані в банку за вигідною відсотковою ставкою;
у зв’язку з наявністю солідарної відповідальності за векселем, банки не вимагають додаткових гарантій від підприємств;
такий кредит поліпшує умови ліквідності суб’єкта господарювання.
Надання облікового кредиту здійснюється на підставі поданої підприємством заяви на дисконтування векселів. Банк ретельно перевіряє репутацію підприємства-векселедавця, а також підприємства—пред’явника векселя. Коли їх фінансовий стан є позитивним, банк дисконтує векселі. При цьому він залишає за собою право повернути ті векселі, які викликають підозру.
Механізм дисконтування векселів підприємств зображено на рис. 7.6.
 
Рис. 7.6. Структурно-логічна схема вексельного кредитування підприємства

Розмір та термін дії вексельного кредиту залежать від строку пред’явленого векселя. Термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.
Приклад 2.
Номінальна вартість векселя — 10 000 грн. Банк викуповує в під-приємства вексель за 90 днів до його погашення за ставкою 10% річ-них. Підприємство сплачує банку дисконт, що розраховується за фо-рмулою:
 ,
де С — сума дисконту; К — номінальна сума векселя; Т — строк (у днях) від дня обліку до дня платежу; П — ставка, за якою обліко-вується вексель.
 
Банк виплачує підприємству номінальну вартість векселя за міну-сом дисконту, тобто 10 000 грн. – 246,6 грн. = 9753,4 грн.
Погашення вексельного кредиту здійснюється в день оплати векселя платником (трасантом). Коли трасант неплатоспроможний, відповідальність за зобов’язаннями несе пред’явник векселя та інші особи, що мають солідарну відповідальність за цим векселем.
Усі операції з обліку векселів здійснюються банком на підставі договору, укладеного з підприємством—власником векселя.
Для укладення договору про облік векселів підприємство подає в банк такі документи:
заяву;
оригінали векселів, що пропонуються до дисконтування;
дві ксерокопії кожного векселя (лицьовий  та зворотний бік);
реєстр векселів;
копії засновницьких документів фірми—власника векселя;
баланс і звіт про фінансові результати за останній звітний період;
довідку про операції за основним поточним рахунком пред’яв¬ника векселя;
документ, що підтверджує товарний характер векселя.
За позитивного рішення банк та власник векселя укладають дого¬вір. Предметом договору є порядок і умови придбання банком прав за векселем через його оплату до настання строку платежу.
Зміст договору:
1. Предмет договору.
2. Права та обов’язки сторін.
3. Порядок розрахунків (зазначення строків перерахування банком пред’явнику облікової вартості векселів).
4. Відповідальність сторін (зазначаються штрафні санкції у разі невиконання банком і пред’явником умов договору).
5. Особливі умови (зазначається порядок зміни умов договору, вирішення суперечок між банком та пред’явником векселя).
6. Строк дії договору.
7. Юридичні адреси та реквізити сторін.
Дисконтуючи вексель у банку, власник векселя робить іменний індосамент на користь банку, указуючи реквізити індосанта. Передаточний напис підписують керівник та головний бухгалтер юридичної особи-індосанта і засвідчують його печаткою.
До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:
акцептний кредит;
авальний кредит.
Акцептний кредит — це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.
Особливість акцептного кредиту полягає в тім, що банк дає підприємству не гроші, а гарантію оплатити вексель у визначений термін. При цьому банк стає першим боржником і з економічного погляду виконує умовне зобов’язання, тобто здійснює оплату векселя лише тоді, коли підприємство не виконує своїх зобов’язань.
Акцептний кредит має короткостроковий характер і використовується для фінансування оборотних засобів підприємства і переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Цей кредит дешевший для підприємств як порівняти з дисконтним, оскільки вони сплачують банку лише комісійні за акцепт векселя.
Порядок акцептного кредитування показано на рис. 7.7.
На відміну від дисконтування векселів акцептний кредит нада-ється векселедавцю (платнику за векселем) — звідси і його інша назва — векселедавчий — і виступає як гарантійна послуга. У світовій банківській практиці ця операція здійснюється за класичною схемою: кредитна угода оформлюється з використанням переказного векселя, де одержувач коштів указує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Підприємство виставляє вексель на банк, тобто банк стає трасатом. Банк акцептує вексель з умовою, що до настання строку платежу за векселем підприємство внесе в банк суму, необхідну для його погашення. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований банком вексель як платіжний засіб для придбання това¬рів, оплати своїх зобов’язань перед іншими кредиторами, розрахунків з іншим банком.
Дисконтування векселя може бути здійснене в банку, який його акцептував. У цьому разі банк стає не тільки гарантом, а й безпосередньо  кредитором  підприємства.  Оскільки умовою акцептованого

 

Рис. 7.7. Структурно-логічна схема акцептного кредитування підприємства

кредиту є грошове покриття суми векселя позичальником до на-стання строку погашення векселя, банки ставлять високі вимоги до надійності підприємств. Якщо підприємство не виконало своїх зобов’язань перед банком-гарантом, банк згідно з вексельним правом виставляє зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з підприємства-позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію. 
У зв’язку з ненадійним фінансовим станом більшості підпри-ємств в Україні акцептний кредит не набув широкого застосу-вання.
Може існувати інша схема надання кредиту. Наприклад, у Росії поширено практику, відповідно до якої підприємство укладає угоду з банком. Згідно з угодою підприємство отримує прості векселі, виписані банком на нього. Ця схема відрізняється від класичної. Банк фактично є боржником, а не трасатом, як у класичному варіанті, і за відмови клієнта перерахувати необхідну суму має право  не регресної вимоги, а вимоги згідно з укладеною угодою. Ця схема є простішою й ефективнішою для суб’єктів господарювання.
Авальний кредит — це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Підприємство—одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов’язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв’язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.
За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких зале-жить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.
Принципова різниця між авальним та акцептним кредитами полягає у характері відповідальності банку. За надання авального кредиту, без огляду на його суть як вексельного поручительства, банк несе тільки субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто вимога може бути звернена на нього тільки за невиконання її підприємством. За акцептного кредиту банк несе солідарну відповідальність і вимогу, на вибір креди-тора, може бути звернено як на підприємство, так і на банк.
Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати підприємствам спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики, забезпечену прийнятими векселями. Позики оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселів, що приймаються в заставу.
Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їх-ньою повною вартістю, а за 60 — 90% їхнього номіналу залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.
Погашення позики під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого банк повертає йому векселі на суму погашеного боргу. Якщо від самого підприємства гроші не надходять, то на погашення позики обертаються суми, які надходять в оплату векселів.
До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг — система фінансування, за умовами якої підприємство—постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієн¬та, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію забор¬гованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.
В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.
Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.
1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зо-бов’язань.
2. Облік дебіторської заборгованості підприємства-постачаль-ника.
3. Інкасування дебіторської заборгованості підприємства-поста¬чальника.
4. Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.
Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійс-нюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.
Класифікацію факторингових операцій подано в табл. 7.1. 
Таблиця 7.1
КЛАСИФІКАЦІЯ ФАКТОРИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ
Ознаки класифікації Види факторингових операцій
1. Місцезнаходження суб’єктів фак-торингових операцій 1.1. Внутрішній факторинг
1.2. Зовнішній факторинг
2. Ступінь охоплення факторингом продукції, що реалізується 2.1. Оплата всієї реалізованої продукції.
2.2. Оплата частини реалізованої продукції
3. Спосіб повідомлення дебіторів підприємства 3.1. Відкритий факторинг
3.2. Закритий факторинг
4. Форма взаємовідносин підприєм-ства і банку 4.1. Факторинг з правом регресу
4.2. Факторинг без права регресу
5. Повнота надання послуг 5.1. Повний факторинг
5.2. Частковий факторинг
6. Порядок оплати розрахункових документів постачальника 6.1. Факторинг з попередньою оплатою
6.2. Факторинг без попередньої оплати

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контр¬агент та банк перебувають у тій самій країні.
Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.
Конвенційний (відкритий) факторинг — це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.
Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.
Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.
Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу. 
Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов’яза¬ннями тощо. Частковий факторинг — це оплата банком (факто¬ринговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.
Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії).
Факторинг без попередньої оплати — це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов’язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.
Факторингові послуги банк не надає:
за платіжними зобов’язаннями бюджетних організацій;
за платіжними зобов’язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;
за платіжними зобов’язаннями господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;
за компенсаційними або бартерними угодами;
за договорами, умови яких застерігають право покупця повер¬нути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслу-говування;
підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.
Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70–90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30–10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.
Перед укладенням факторингової угоди банк вивчає підприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.
1. Продукція має бути високої якості і користуватись попитом на ринку.
2. Постачальник повинен мати стійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлених умов продажу продукції.
3. Підприємство має бути фінансово стійким та мати добру репутацію.
Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:
1) заяву;
2) баланс на останню звітну дату;
3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;
4) інші документи на вимогу банку.
Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:
найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;
суму боргових вимог, що переуступаються;
суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сум недоплат);
дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;
іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.
Плата за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структури його виробничої діяльності та надійності покупців. Визначаючи плату за факторинг, ураховують відсоток за кредит і середній термін обороту коштів банку в розрахунках із покупцем.
Приклад 3.
Підприємство звернулось у банк з проханням викупити рахунки-фактури (дебіторську заборгованість) на суму 20 000 грн. Плата за кредит — 32% річних. Середній термін обертання коштів у розраху-нках з покупцем — 10 днів. Комісійна винагорода за факторингове обслуговування 3%. Плата за факторинг складається із плати за кре-дит та комісійної винагороди, тобто:
 
Плата за факторинг у цілому становитиме:
173,3 + 600 = 773,3 грн.
Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:
1) більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;
2) надання продавцю короткострокового кредиту;
3) зменшення кредитних ризиків продавця;
4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2–3 днів з моменту укладення факторингової угоди.
Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.
В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у зв’язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві.

Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS