Державний борг і управління ним - фінанси підручник - Фінанси підручники - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
Фінанси підприємства підручник
Тут ви знайдете підручник в якому розповідається про фінанси підприємств
корпоративні фінанси підручник
державні фінанси підручник
фінанси підручник
підручник місцеві фінанси
фінанси підприємств поддєрьогін
міжнародні фінанси
Підручник з міжнародних фінансів, автор підручника Петрашко
Головна » Статті » Фінанси підручники » фінанси підручник

Державний борг і управління ним

Існування державного кредиту зумовлює появу державного боргу. Внутрішні та зовнішні запозичення, які на певний період часу оформ-ляються у вигляді державного боргу, є не тільки індикатором фінан-сового стану країни, а й показником її конкурентоспроможності.
Державний борг може бути капітальним і поточним. Капітальний державний борг - це вся сума випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, а також доходи (проценти), які необхідно спла-тити за цими зобов’язаннями. Поточний державний борг - витрати з виплати доходів (процентів) кредиторам за всіма борговими зобо-в’язаннями держави і погашення зобов’язань, термін сплати яких на-стає в поточному періоді.
Державний борг з’являється в результаті фінансування дефіциту Державного бюджету, який, у свою чергу, відображає перевищення бюджетних видатків над податками, зборами та іншими обов’язко¬вими платежами до бюджету. Абсолютні значення державного бор¬гу можуть бути великими, проте борг завжди має перебувати у від-повідній пропорції до рівня бюджетного дефіциту і темпів зростання ВВП. Зростання ВВП призводить до відносного зниження державно¬го боргу у відсотках ВВП, що дає змогу зводити бюджет з дефіци¬том, не збільшуючи відношення боргу до ВВП. У держави може бути стабільний дефіцит бюджету у процентах до ВВП при стабільному рівні боргу у процентах до ВВП. При цьому абсолютний державний борг збільшується, а відносний - стабілізується або знижується. У країнах, де ВВП скорочується, бюджетні дефіцити призводять як до абсолютного, так і до відносного збільшення державного боргу.
Виконання державою її регулятивно-контролюючих функцій не-можливе без законодавчо визначених і встановлених розмірів внут-рішніх та зовнішніх запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік. Державний борг має економічно обґрунтовані межі, що дають урядові змогу обслуговувати його без ризику виникнення кризи неплатежів.
113
 
В Україні державні внутрішні та зовнішні запозичення і надання державних гарантій здійснюються в межах встановлених на кожний бюджетний період граничних обсягів державного внутрішнього та зо-внішнього боргу України та надання гарантій. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік” граничний об-сяг державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2004 р. становив 14,93 млрд грн, зовнішнього - суму, еквівалентну 8,588 млрд дол.
Бюджетним кодексом України встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60 % фактичного річ-ного обсягу ВВП України.
Державний борг класифікується за типами кредиторів і боргово¬го зобов’язання й поділяється на внутрішній і зовнішній (рис. 2.6).
У загальному обсязі державного боргу внутрішній борг стано¬вить майже третину. Найбільша частка в ньому припадає на забор-гованість перед юридичними особами (за облігаціями внутрішньої державної позики) і банківськими установами, у тому числі перед НБУ за позиками, отриманими для фінансування дефіциту бюджету, а також за залишками вкладів населення, централізованими колишнім Ощадним банком СРСР, і компенсаціями за ними; заборгованість сільськогосподарських підприємств за довго- та короткостроковими позиками, зараховану на державний внутрішній борг України. Цей борг складається із заборгованості минулих років і тієї, що з’являєть¬ся щороку з новими борговими зобов’язаннями уряду України.
Державний зовнішній борг України - це заборгованість за не-погашеними зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсот-ками на певну дату. Цей борг складається з боргових зобов’язань перед міжнародними фінансовими організаціями - МВФ, Світовим банком, ЄС, ЄБРР, іноземними країнами-кредиторами - Росією, Туркменістаном, Німеччиною, США, а також іноземними банками (фідуціарні позики) і корпораціями.
Отже, державний зовнішній борг - це заборгованість за позика-ми, залученими з іноземних джерел. При цьому держава відіграє роль позичальника або гаранта погашення цих позик іншими позичальни-ками. До складових державного зовнішнього боргу належать: .  прямий борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, і випуск держав-них цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Кредитні відносини базуються на прямому державному управлінні;
114
 
Державний борг
 
За типами кредиторів
 
За типами боргового зобов'язання
 

 
внутрішній
 
зовнішній
 
внутрішній
 
зовнішній
 

 
перед юридичними особами;
перед банківськими установами;
перед органами управління;
перед іншими кредиторами
 

за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного розвитку;
за позиками, наданими іноземними державами, у тому числі наданими під гарантії уряду;
за позиками, наданими іноземними комерційни¬ми банками;
за позиками, наданими постачальниками;
за позиками, наданими іншими кредиторами
 

за довгостроковими облігаціями;
за середньостроковими облігаціями;
за короткостроковими облігаціями і векселями;
за кредитами, одержани¬ми на фінансування дефіциту бюджету;
за відсотками, нарахованими за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету;
за іншими зобов'язаннями
 
за довгостроковими облігаціями; за середньостроковими облігаціями; за короткостроковими облігаціями і векселями; за позиками, не віднесеними до інших категорій; • за іншими зобов'язаннями
 

 

 
Рис. 2.6. Класифікація державного боргу
 
. умовний борг, що формується при нормативно-адміністративному регулюванні запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований дер-жавний борг). Відповідальність за обслуговування цих кредитів несе або держава, або підприємницька структура - позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів. Якщо безпосередній позичальник-підприємство не виконує своїх боргових зобов’язань перед нерезидентами, то за умовами угоди про позичання набирає чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі гроші перераховуються кредиторам з Державного бюджету, а потім держава намагається повернути кошти від безпосередніх пози-чальників.
В Україні з 1992 р. за рахунок іноземних кредитів під державні га-рантії було реалізовано 90 проектів загальним обсягом 2,4 млрд грн. Зазначені кредити є низькоефективними. Це пояснюється тим, що більше половини з них спочатку передбачали повне або часткове ви-користання бюджетних коштів для обслуговування та погашення позик. Розрізняють такі позики, що надаються підприємствам на умовах їх обслуговування та повернення виключно за рахунок держа-ви, і такі, що передбачають погашення з бюджетних джерел з поступо-вим відшкодуванням підприємствами суми боргу в національній валюті або товарами до державних резервів. Відповідно 50 % гаран¬тованих урядом позик було надано на умовах валютної самоокупності підприємств. Основними кредиторами вітчизняних підприємств є Німеччина і США. Значну частину їх коштів було спрямовано в галузі агропромислового комплексу України, на металургійну промисло¬вість, на освіту й охорону здоров’я.
Ураховуючи негативний досвід залучення позик під гарантію уряду, держава фактично призупинила цей процес, вона гарантує виконання тільки тих проектів, що мають для країни стратегічне значення.
У світовій господарській практиці існують різні індикатори зов-нішньої заборгованості. Наприклад, за методикою Світового банку, для визначення рівня обтяжливості зовнішнього боргу та віднесення країни до відповідної категорії щодо зовнішньої заборгованості (країни з надмірним чи помірним рівнем заборгованості) використо¬вують показники, наведені в табл. 2.6.
116
 
Таблиця 2.6 Визначення рівня обтяжливості зовнішнього боргу

Показник Рівень заборгованості (критичне значення показника)

надмірний помірний
Валовий обсяг боргу, %:
ввп
річного експорту товарів та послуг
Платежі, спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу, у відсотках річного експорту товарів і послуг:
сукупні
відсоткові 50
275
30 20 30 165
18 12
Визначення рівня заборгованості пов’язане з основними макро-економічними параметрами: динамікою виробництва та експорту, рівнем процентної ставки, динамікою валютних курсів, бюджетним дефіцитом.
Згідно з міжнародними стандартами рівень зовнішньої заборго-ваності України порівняно невисокий.
Нерозв’язаною проблемою України є не так контрольовані абсо-лютні та відносні показники зовнішнього боргу, як їх коротко¬строкова ліквідність - відношення платежів до наявних валютних резервів.
Для країн, що здійснюють радикальні економічні реформи, внут-рішні позики та зовнішня фінансова підтримка необхідні для фінан-сування структурних перетворень, прискорення стабілізації економі-ки і досягнення економічного зростання.
Проте механізм впливу позик на макроекономічну ситуацію не однозначний. Структура державного боргу за використанням залу-чених коштів свідчить, що державні позики переважно спрямо-вувались на поточні потреби держави: забезпечення стабільності функціонування грошово-кредитної системи, фінансування дефіциту платіжного балансу та державного бюджету і здійснення "критично¬го імпорту” (переважно енергоресурсів). І тільки невелика їх части-на спрямовувалася безпосередньо на розвиток економіки. Занепоко¬єння викликає велика питома вага коротко- та середньострокових зобов’язань (13 % - до 5 років, 62 % - від 5 до 10 років, 11 % - від
117
 
10 до 15 років, 14 % - понад 15 років). У результаті нераціональних і зайвих зовнішніх запозичень можуть виникнути такі боргові зобо-в’язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать можливості уряду щодо здійснення незалежної економічної політи-ки. Обґрунтовуючи економічні наслідки державного боргу, застосо¬вують різні критерії для розрізнення впливу на фінансову систему: термін існування боргу, його структуру, розмір платежів, зміну в розподілі та використанні ВВП на споживання, інвестиції, експорт товарів і послуг.
Застосування державою внутрішніх запозичень потребує здійс-нення політики, спрямованої на управління як мобілізацією фінансо¬вих ресурсів, так і обслуговуванням платіжних зобов’язань, які вини-кають внаслідок дії механізму державного кредиту.
Управління державним зовнішнім боргом - це сукупність дій, пов’язаних з підготовкою до випуску та розміщенням боргових зо-бов’язань уряду, регулювання ринку державних цінних паперів, на-дання державних гарантій, обслуговування та погашення боргу тощо. Управління державним зовнішнім боргом передбачає регулю-вання динаміки державного боргу з підтриманням оптимальних пропорцій між зовнішнім і внутрішнім боргом; максимально ефекти-вне обслуговування боргу із зменшенням питомої ваги витрат на об-слуговування боргу у видатковій частині бюджету; вжиття заходів із забезпечення додаткових джерел фінансування, кредитування інших урядів; участь у заходах міжнародних фінансових організацій тощо.
Управління зовнішнім боргом передбачає такі етапи:
залучення кредитних ресурсів, у тому числі надання гарантій;
розміщення (напрямки використання);
обслуговування (сплата відсотків і основного обсягу боргу);
уточнення і зміни умов залучення, розміщення та погашення.
Останній етап передбачає застосування певних методів управлін-
ня державним боргом: конверсії, консолідації, уніфікації, обміну об¬
лігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і
анулювання позики, а також узагальнених методів: рефінансування
і реструктуризації.
Уникнути негативних наслідків запозичення та неспроможності держави виконати зобов’язання можна, застосовуючи метод конвер¬сії, який полягає у зміні дохідності позики, як правило, у бік змен¬шення в умовах нестабільності фінансових ринків. Проте найчастіше поняття конверсії пов’язується з трансформацією боргових зобов’я-
118
 
зань одного виду в боргові зобов’язання іншого виду (конверсія сприяє трансформації зовнішнього боргу у внутрішній і навпаки) або в активи іншої економічної природи - облігації, менш вигідні з погляду управління боргом, які можна ліквідувати шляхом обміну їх на акції підприємств, частку майна. Збільшення строків дії випуще-ної позики називають консолідацією.
Уніфікація передбачає обмін раніше випущених кількох позик на облігації нової позики. В окремих випадках обмін може здійснюва-тися за регресивним співвідношенням - коли облігації попередніх випусків прирівнюються до однієї нової облігації у різних пропорці-ях: 2:1, 5:1, 10:1 тощо.
Відстрочення погашення позики відбувається тоді, коли держава вже випустила велику кількість боргових зобов’язань і умови їх емі-сії не були вигідні. У такому разі більша частка надходжень від реа-лізації облігацій нових позик спрямовується на виплату відсотків і погашення раніше наданих кредитів. Уряд повідомляє про відстро¬чення погашення позик, яке відрізняється від консолідації тим, що не тільки подовжуються строки погашення, а й припиняється виплата прибутків.
Під анулюванням державного боргу розуміються заходи, у резуль¬таті яких держава цілком відмовляється від зобов’язань за випуще-ними позиками. Анулювати свої цінні папери держава може в разі банкрутства або внаслідок приходу до влади нових політичних сил, які з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередньої влади.
Рефінансування означає здійснення виплат з погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Активно рефінансування застосовується під час виплати відсотків і погашен-ня зовнішньої частини державного боргу. При рефінансуванні вико-ристовуються такі схеми: сплата процентних платежів за довго-строковими зобов’язаннями за рахунок емісії короткострокових інструментів; погашення короткострокових облігацій за рахунок емісії нового траншу довгострокових паперів з використанням суми, яка перевищує суму обслуговування довгострокового боргу на по¬криття дефіциту бюджету.
Реструктуризація - це метод управління боргом, використову-ючи який можна значно полегшити борговий тягар за рахунок пере-гляду умов і строків сплати загальної вартості кредиту й процентних платежів. Важливу роль в управлінні боргом і його реструктуризації
119
 
відіграє співробітництво з Паризьким клубом, який розробив стан-дартизовані форми, методи та умови переоформлення боргів. Серед інструментів реструктуризації вирізняють три основні групи, наведе-ні в табл. 2.7.
Таблиця 2.7
Основні інструменти реструктуризації

План Паризького клубу План Брейді Інші інструменти
Для країн з низьким рівнем доходу на душу населення (Неапольські умови, 1994): відстрочення виплати основної частини боргу терміном до трьох років
Для країн із середнім рівнем доходу на душу населення (Х’юстонські, 1990, Лондонські, 1991, умови): конверсія відповідних боргів на акції, надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку можна купити акції національних компаній Уникнення простого списання боргів
Втручання у внутрішні справи держави (на зразок політики МВФ)
Різноманітні схеми надання нових позик країнам, які відчувають брак ліквідних коштів
Подовження строків виплати боргів і списання деякої їх частини за умови, що країни-кредитори отримають подвійну вигоду, викуп країною-боржником частини своїх зобов’язань (10-15%) за різко зниженим валютним курсом
Припинення відпливу капіталу і в деяких випадках - повернення його у країну
Реструктуризація боргів, яка передбачає надавання переваги деяким із них Розширення ліквідних ресурсів держави-боржника за рахунок:
викупу боргу, який дає
країні-боржнику можли-
вість викупити свої
боргові зобов’язання
за готівкові кошти зі знижкою з номінальної ціни на вторинному ринку цінних паперів;
обміну боргу на акціо-
нерний капітал: надання
іноземним банкам
можливості обмінювати
боргові зобов’язання цієї
країни на акції її про¬
мислових корпорацій.
При цьому іноземні
небанківські організації
можуть перекупити ці
боргові зобов’язання на
вторинному ринку цінних
паперів зі знижкою для
фінансування прямих
інвестицій або купівлі
вітчизняних фінансових
активів
Із середини 80-х до середини 90-х років XX ст. було укладено бли-зько 20 угод про зниження боргу і його обслуговування на загальну суму понад 120 млрд дол. При цьому загальна сума боргу була змен-шена для Польщі, Болівії, Чилі, Мозамбіку, Філіппін, Єгипту та де-яких інших країн.
У світовій практиці основні схеми реструктуризації ґрунтуються на сукупності заходів держави зі списання боргу, механізмі довго-
120
 
строкового викупу боргу і обміну державного боргу на акції націо-нальних підприємств.
Зростаюча вірогідність дефолту призводить до зниження вартос-ті запозичень. Визначити оптимальний рівень списання боргу, за якого досягаються максимально очікувані виплати, можна за допо¬могою боргової кривої Лаффера (рис. 2.7).
к
 
 
 
Обсяг боргу, гр. од. " Рис. 2.7. Боргова крива Лаффера
З точки Т^з подальшим збільшенням обсягу державного боргу починає знижуватись його вартість.
Переваги і недоліки механізму довгострокового викупу боргу та обміну державного боргу на акції національних підприємств наведе-ні в табл. 2.8.
Практика списання боргів, зокрема варіант списання 50 % боргу у Польщі та Єгипті в 1992 р., що видається вигідним, поки що не-прийнятна для України. По-перше, списання уможливлюється в разі перевищення трьох з чотирьох показників критичності зовнішньої заборгованості: відношення зовнішнього боргу до ВВП, зовнішньо¬го боргу до річного експорту, процент обслуговування боргу до річ-ного експорту, погашення й обслуговування боргу до річного експорту або наявність політичних передумов (у Польщі - успішне здійснення ринкових реформ, у Єгипті - укладення миру з Ізраїлем). По-друге, втрачається значна частина політичної самостійності кра-їни і на тривалий час - можливість виходу на міжнародний ринок капіталів. Викуп боргів Україною на відкритому ринку поки що не-можливий, адже це передбачає наявність в активі країни-боржника значних золотовалютних резервів або можливість їх швидкого на-громадження за рахунок стимулювання експортних галузей. Реаліза-ція схеми обміну боргу на акції національних підприємств криє в
 
121
 
собі небезпеку перерозподілу державної власності на користь зов¬нішніх кредиторів.
Таблиця 2.8 Характеристика механізму довгострокового викупу боргу і обміну боргу на акції національних підприємств

Механізм довгострокового викупу боргу Обмін боргу на акції національних підприємств
Види: емісія нових боргових зобов’язань у вигляді облігацій, які безпосередньо обмінюються на старий борг або про-даються, а одержані кошти спрямовують-ся на викуп старих зобов’язань
Переваги: зменшення загального обсягу заборгованості за умови продажу нових облігацій на ринку за меншим дискон-том, що спостерігається за пріоритет¬ності нових зобов’язань перед старими
Недоліки: складність і здебільшого не-можливість досягнення на практиці зазначеної пріоритетності Види: надання іноземним кредиторам права на продаж боргів з дисконтом за національну валюту, за яку згодом можна придбати акції національних компаній, або безпосередній обмін (своп) боргів на акції, що перебувають у державній власності
Переваги: зменшення державного боргу й короткострокового навантаження на бюджет, забезпечення надходження капі-талу в реальний сектор економіки
Недоліки: відмова від можливих альтер-нативних, привабливіших приватизацій-них доходів; передавання права власно¬сті на державне майно
Україна поступово набуває досвід у реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат, подовження строків оплати та обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. Це істотно обмежує бюджетні видатки, послаблює борговий тиск і створює сприятливі умови для економічного розвитку. Стратегія загальної реструктуризації зовнішнього боргу ґрунтується на принципі рівних пропорцій рефінансування боргових зобов’язань для всіх кредиторів України і реструктуризації заборгованості перед офіційними креди-торами шляхом укладення угод з Паризьким клубом, а перед інозем-ними комерційними банками - з консорціумом комерційних банків. Наприклад, комерційні кредитори запропонували нову єврооблі-гацію України зі строком погашення до 2007 р. з однорічним пільго¬вим періодом і щоквартальною виплатою доходу в розмірі 10 та 11 % річних. Валютою нового інструменту є долар чи євро. Власни¬ки понад 99 % раніше емітованих облігацій погодились на запропо¬новані урядом України умови реструктуризації, що дало змогу спи-сати 152 млн дол. державного зовнішнього боргу.
122
 
Отже, щоб запобігти кризовим ситуаціям у сфері державного кре-диту, необхідно вдосконалювати систему управління державним боргом на основі розробки коротко- та довгострокових стратегій управління портфелем зобов’язань країни. Метою стратегії держав¬них запозичень є визначення оптимальної структури та обсягу дер-жавного боргу з метою зниження вартості обслуговування позик і мінімізації ризику, який виникає при отриманні кредитів.



 




Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS