Інфраструктура фінансового ринку - фінанси підручник - Фінанси підручники - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
Фінанси підприємства підручник
Тут ви знайдете підручник в якому розповідається про фінанси підприємств
корпоративні фінанси підручник
державні фінанси підручник
фінанси підручник
підручник місцеві фінанси
фінанси підприємств поддєрьогін
міжнародні фінанси
Підручник з міжнародних фінансів, автор підручника Петрашко
Головна » Статті » Фінанси підручники » фінанси підручник

Інфраструктура фінансового ринку

Як свідчить світовий досвід, створення інфраструктури фінансо¬вого ринку передує його розвитку*.
Основними елементами ринкової інфраструктури є інституційний, інформаційний, законодавчий та соціальний.
Просування товарно-грошових потоків забезпечують відповідні інститути загального та спеціального призначення. Вони утворюють інституційний елемент ринкової інфраструктури. Зміст ринкової ін-фраструктури не зводиться до сукупності лише інституційних елемен-тів. У сучасній ринковій інфраструктурі виокремлюють інформаційний елемент. Це інформаційні мережі й потоки, асоціації чи добровільні об’єднання, що обстоюють інтереси інших інститутів "знизу” (напри-клад, Асоціація українських банків), а також інститути, що забезпечу-ють зворотний зв’язок між суб’єктами ринкових відносин (напри-
* Інфраструктура - це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв’язків об’єктів і суб’єктів певної відносно самостійної автономної системи і оптимізують їх взаємодію.
229
 
клад, засоби масової інформації). Суб’єктивним є законодавчий еле-мент, під яким розуміють відповідну частину господарського зако-нодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфра-структури, так і поведінку суб’єктів ринкових відносин. По суті, він задає "правила гри” у ринковій економіці. Соціальний елемент відо-бражає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його го-товність дотримуватися правил та закономірностей функціонування ринку, рівень підготовки кадрів, наукове обслуговування; професій-ну етику й мову. Саме ці елементи визначають цілісність і заверше-ність як ринкової інфраструктури загалом, так і окремих її елементів.
В Україні найменш розвиненими кількісно і якісно, відповідно до вимог ринкової економіки є компоненти інфраструктури фінансового ринку. Вітчизняна інфраструктура є перехідною, незрілою, несформова-ною, причому це стосується кожного елемента, який формує її зміст.
Розглянемо особливості інфраструктурного забезпечення окре¬мих сегментів фінансового ринку України.
Інфраструктура ринку цінних паперів. Цей ринок потребує склад-ної інфраструктури, оскільки на ньому стикаються інтереси багатьох учасників, кожний з яких має свою інфраструктуру, функціональну особливість, властивості та мету діяльності. Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб’єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), проте на-лежать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв’язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів. Крім активних учасників фондо¬вого ринку існують і пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не здійснюють емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але вико¬нують розрахунки і реєструють рух цінних паперів.
Нині інституційну базу інфраструктури ринку цінних паперів крім банків утворюють Українська фондова біржа (УФБ), що має філії в усіх обласних центрах; перша фондова торговельна система (ПФТС); Східноукраїнський фондовий центр (Харків); Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ); Донецька фондова біржа; фон-дова секція Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ); Український і регіональні центри сертифікатних аукціонів; Київська універсальна біржа (КУБ), що проводить торги з окремих видів цін-них паперів; позабіржові торговельно-інформаційні системи (ТІС); реєстратори та зберігачі цінних паперів; депозитарії; депозитарно-клірингові компанії; Професійна асоціація реєстраторів і депозитарі-їв (ПАРД); Асоціація торговців цінними паперами та Українська
230
 
асоціація інвестиційного бізнесу. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку в Україні створено Національ-ний депозитарій у формі відкритого акціонерного товариства.
Національна депозитарна система складається з двох рівнів: .  нижнього - зберігачів, які здійснюють розрахунки власників
цінних паперів, і реєстраторів власників іменних цінних паперів; .  верхнього - Національного депозитарію України* і депозитаріїв,
що здійснюють розрахунки для зберігачів, а також кліринг** і роз-рахунки за угодами щодо цінних паперів.
До учасників Національної депозитарної системи належать: .  прямі - депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних
цінних паперів; .  опосередковані - організатори торгівлі цінними паперами, банки,
торговці цінними паперами та емітенти.
Депозитарій цінних паперів - це юридична особа, яка здійснює виключно депозитарну діяльність, може також здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Клієнтами депозита-рію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші депозитарії.
Зберігачі цінних паперів. Комерційні банки, які мають дозвіл на діяльність з випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними па-перами за наявності відповідного дозволу мають право бути зберіга-чами, здійснювати за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами та іншу депозитарну діяльність, пов’язану з обі-гом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів.
Реєстратор - це юридична особа - суб’єкт підприємницької ді-яльності, який отримав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
* Законодавство про Національну депозитарну систему охоплює Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та інші законодавчі акти України. Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, що є також уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію.
** Кліринг - отримання, звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бух-галтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.
231
 
На реєстраторському сегменті фондового ринку постає проблема так званих кишенькових реєстраторів, заснованих емітентами у зв’яз-ку з намаганням зменшити свої витрати (оскільки реєстратори є "свої-ми" структурами) на потреби менеджменту акціонерних товариств.
В Україні відсутній інститут трансферт-агентів як осіб, уповно-важених реєстратором приймати документи для перереєстрації та видавати документи про її здійснення. Це призводить до необхідно¬сті інвесторам безпосередньо спілкуватися з реєстратором, що істот-но збільшує їхні витрати.
На сучасному етапі в Україні переважає первинний ринок цінних паперів. Вторинний ринок цінних паперів ще недостатньо розвинений. За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та по-забіржовий. Біржовий ринок включає угоди, що укладаються на фондо¬вій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих ви-падках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватися через фондову біржу. Останніми роками значна частина операцій з цінними паперами, які здійснювалися раніше на біржі, відбувається безпосеред-ньо між банками, між банками і корпораціями, на позабіржовому рин-ку. Позабіржовий ринок відображає угоди, які укладаються і здійсню-ються поза біржею. Він стосується насамперед первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.
Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних папе-рів, центром торгівлі ними. При цьому саме оформлення і переда-вання цінних паперів відбуваються за її межами.
Класична біржа (у тому числі фондова) - це аукціон, де торгівля відбувається в операційному залі "з голосу", тобто через усні інструк-ції. Прикладом є Нью-Йоркська фондова біржа. Завдяки розвитку обчислювальної техніки на деяких біржах операції в операційному залі замінили електронні системи купівлі-продажу цінних паперів з використанням терміналів, встановлених у фірмах - членах біржі й пов’язаних з центральною комп’ютерною системою біржі (наприк-лад, система САТ8 на Торонтській фондовій біржі, САС на біржах Франції). Проте і на автоматизованих біржах частина операцій, як і раніше, здійснюється в операційному залі "з голосу". Так, на Паризь-кій біржі торгівля облігаціями і опціонами відбувається "з голосу".
Фондова біржа виконує чотири основні функції;
посередницьку;
індикативну;
регулятивну;
контрольну.
232
 
Суть посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Торгові угоди на біржі укладають брокери, діючи від імені своїх клієнтів-інвесто-рів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи та продаючи цінні папери. При цьому права власності на придбані цінні папери чи отримані від реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Крім того, у торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх подальшого перепродажу. їх дохід форму-ється за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів.
Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінюванні вар¬тості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі здійснюється котирування цінних паперів, завдяки якому інвестори отримують інформацію про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного механізму торгівлі, хоча не виключає можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляцій цінними паперами і водночас є важли-вим чинником стимулювання ефективної діяльності емітентів. Будь-які помилки одразу призводять до зниження вартості емітованих ними цінних паперів, а отже, і попиту на них, що викликає зменшен¬ня припливу фінансових ресурсів. Тому для емітента дуже важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан і високі фінансові резуль-тати.
Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укла-дення і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі. Біржі контролюють фінансовий стан емітентів, мають право отримувати і перевіряти інформацію про діяльність емітентів. Відповідно біржі можуть знімати з котирування окремих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або мають незадовільні фінансові показники.
Контрольна функція біржі полягає у забезпеченні достовірності котирування цінних паперів і надійності біржової торгівлі.
Завдяки біржі інвестори мають можливість відносно легко пере-творювати цінні папери на гроші, оскільки цінні папери, що обер-таються на біржі, можна у будь-який час продати або віддати в банк як заставу для одержання позики. Це дає змогу вкладати в цінні папе-ри не тільки довгострокові заощадження, а й тимчасово вільні кошти.
233
 
Ліквідність цінних паперів, які обертаються на біржі, створює умо¬ви для їх широкого використання з метою забезпечення банківських позик, дає можливість інвесторам купувати цінні папери нових ви-пусків, продавши наявні папери на біржі.
Отже, біржа сприяє прискоренню централізації капіталу і розши-ренню меж використання тимчасово вільних коштів для фінансу-вання господарства. Також біржа підвищує мобільність акціонер-ного капіталу, створює умови для прискорення його кругообігу. У результаті постійного обігу капіталів і змін інвесторів біржа забез¬печує перерозподіл капіталу між галузями і сферами економіки.
За правовим статусом розрізняють біржі, організовані як акціо¬нерні товариства, і біржі, засновані державою як публічно-правові інститути. У сучасних умовах діяльність бірж незалежно від право¬вого статусу спрямовується і контролюється державою відповідно до прийнятих законів. У США, де біржі є акціонерними товариства-ми, створено орган державного нагляду за біржами у вигляді Комісії з цінних паперів і бірж. Аналогічна державна установа функціонує у Франції - Комісія з біржових операцій, де біржа є публічно-право¬вим інститутом.
Доступ до операцій з цінними паперами на фондовій біржі мають тільки її члени (біржові фірми). Біржа висуває жорсткі вимоги до бажаючих торгувати на ній. Складна процедура прийняття у члени біржі має на меті визначити професійну, фінансову і моральну при-датність претендента до біржової роботи за дорученням клієнтів і самостійно. Кількість членів біржі обмежена і може змінюватися за рішенням біржового комітету (на акціонерних біржах) або урядово¬го органу, якщо біржа є публічно-правовою.
Фондові біржі відіграють надзвичайно важливу роль як в еконо¬мічній та фінансовій системі окремих країн, так і в міжнародній еко¬номіці та міжнародних фінансах. Через них проходять величезні фі-нансові ресурси, доступ до яких складний. їх можуть отримати тільки найбільш потужні, надійні й стабільні емітенти, які мають ви-сокі фінансові результати. Стабільність у світі багато в чому зале¬жить від урівноваженості попиту і пропозиції на фондових біржах, що є основою регулювання біржової діяльності. На відміну від бан¬ків, які самостійно визначають напрямки вкладення своїх ресурсів, фондова біржа не може адміністративними методами регулювати грошові потоки. Однак хоча інвестори самостійно визначають, куди вкладати гроші, вони при цьому керуються насамперед біржовим котируванням цінних паперів.
234
 
При продажу і купівлі акцій на фондових біржах основними по-казниками, що визначають активність фондового ринку, є біржові індекси (табл. 6.1)*.
Таблиця 6.1
Порівняльний опис українських фондових індексів

Розрахунок індексу

Вшіпезз Рагіпегз ВШІПЄ88
Рагіпегз Загальний (охоплює 4-8 Зважене ПФТС Щотижня 01.08
ЮТ>ЕХ-
РгоІІ-50 Восіеіе
Оепегаїе
ІДгаіпе
РгозресІ Іпуезітепй Те саме
«« Близь-ко 15
50 Зважене середнє
Те саме ПФТС
і власні угоди
ПФТС,
телефон-ний ринок Те саме
До серпня щотижня, потім щоденно 01.08 01.01
^оод-15 Сотрапу ^оод&Со «« 15 «« ПФТС Те саме 13.06
КАС-
галузеві
індекси Альфа-Капітал Металур-гійна, хімічна, енергетич-на, нафто-газова, машино-будівна 3–10 «« Те саме «« 29.08
КАС-20(8) Те саме Загальний 20 Середнє арифме-тичне «« «« 01.01
КАС-20(*г) ПФТС-
індекс «« ПФТС Те саме
«« 20
Близь-ко20 Те саме
«« «« «« «« «« 09.06 01.10
* Інформацію про індекси можна знайти в тижневику "Бизнес”, "Українській інвестиційній газеті", інформаційних випусках "Фондовий ринок та інвестиції" (Інтерфакс-Україна).
235
 
Однією з функцій біржі є реєстрація курсів цінних паперів і пуб-лікація їх у курсовому бюлетені. Публічність курсів полегшує емітен-там цінних паперів з’ясовувати умови і доцільність нових випусків, дає можливість власникам паперів швидше орієнтуватися у кон’юнк-турі фондового ринку. Крім публікації середніх курсів кожного виду цінних паперів, які перебувають в обігу на біржі, розраховуються і публікуються середні курси акцій певних груп компаній, а також усіх компаній, зареєстрованих на біржі. Серед цих показників найвідомі-ші такі: на біржі в Нью-Йорку - індекс Доу-Джонса, у Токіо - ін¬декс Ніккей, у Франкфурті-на-Майні - індекс ФАЦ, у Лондоні -"Файненшнл Тайме” і "Рейтер”*.
Сприяючи раціональному руху, розподілу і перерозподілу фінан-сових ресурсів між окремими емітентами різних галузей, регіонів та країн, фондові біржі, як і комерційні банки, стимулюють економіч-ний розвиток країни. Вони дають змогу вчасно відслідковувати про¬цеси, які характеризують стан економіки та фінансової системи і приймати відповідні рішення. Тому провідні фондові біржі (Нью-Йорк, Токіо, Лондон, Париж, Франкфурт, Копенгаген) стали світо¬вими фінансовими центрами, від ситуації на яких значною мірою за-лежить фінансова політика всіх країн світу.
Фондові біржі існують у багатьох країнах світу. Найбільшими з них за розмірами обігу цінних паперів і кількістю членів є Нью-Йоркська і Токійська. Найстаріша фондова біржа, що функціонує в Амстердамі, була заснована в 1608 р. У Росії торгівля цінними паперами здійснювалась на товарних біржах, і тільки на найстарішій (1703 р.) Петербурзькій біржі в 1900 р. було створено спеціальний фондовий відділ для торгівлі цінними паперами, відокремлений юри-дично від товарної торгівлі. Історично російська фондова торгівля була пов’язана передусім з державними цінними паперами. На Петербурзькій біржі торгівля ними розпочалася після випуску пер-ших внутрішніх державних позик 1809 і 1811 р., а торгівля акціями та облігаціями акціонерних товариств - у 30-х роках XIX ст.
* Індекси Доу-Джонса - це середні показники за цінами акцій найбільших компаній, зареєстрованих на Нью-Йоркській фондовій біржі (30 промислових компаній, 20 транспортних фірм, 15 фірм паливно-енергетичної і комунальної інфраструктури), і агрегатний показник усіх 65 компаній. Найважливіший з них -індекс акцій промислових компаній, який надзвичайно популярний серед вкладників і використовується біржами інших країн.
236
 
Особливо швидко біржовий фондовий обіг почав збільшуватись у другій половині XIX ст. у зв’язку із значним поширенням держав¬ного кредиту і розвитком акціонерного підприємництва. У 1913 р. державні цінні папери разом з акціями російських залізниць* стано¬вили 4/5 загального обсягу цінних паперів фондового відділу Петер-бурзької біржі.
Під час Першої світової війни біржі у країні були закриті. Після Лютневої революції 1917 р. Московську біржу було відкрито, але вона працювала лише кілька місяців. У Радянській республіці біржа відкрилась у 1921 р. А через два роки при Московській товарній бір-жі було організовано перший в республіці фондовий відділ.
У наступні роки право на заснування фондових відділів було на-дано ще дев’яти найбільшим товарним біржам. У 1926 р. загальний обіг фондових відділів при товарних біржах за операціями з цінни-ми паперами досяг 200 млн крб. Проіснували радянські біржі недов¬го. На початку 30-х років XX ст. в умовах переходу до командно-адміністративної економіки та з ліквідацією фінансового ринку у країні біржову діяльність було припинено.
Вивчення й аналіз світового досвіду функціонування механізмів і складових фондового ринку відіграють важливу роль у становленні та розвитку українського фондового ринку і мають сприяти його пе-ретворенню на джерело фінансування вітчизняної економіки й засіб відображення економічної та політичної ситуації у країні.
У кожній країні існує національна, історично сформована систе-ма бірж, проте вони мають і спільні ознаки. Так, для всіх країн при¬таманні: • єдина структура інституційних учасників ринку цінних паперів -комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, довірчі товариства тощо, але з певними відмінностями. Так, в Японії всі банки працюють на ринку цінних паперів і вони є головними інвесторами промисловості, тоді як у США на фондовому ринку працюють тільки інвестиційні банки, а комер-ційним банкам заборонено виконувати операції з цінними паперами;
* Залізничні компанії як формально приватні акціонерні компанії перебували під повним контролем уряду, який, зокрема, гарантував виплату мінімального дивіденду за їх цінними паперами.
237
 
.  значний розвиток фондових бірж і жорсткі правила лістингу при
допуску акцій компаній до котирування на біржовому ринку; .  широке використання похідних цінних паперів - ф’ючерсів, опціо-
нів тощо. Панівною формою торгівлі стають ф’ючерсні біржі.
У світі дедалі поширюється комп’ютеризація біржової та поза-біржової діяльності. Відбувається інтеграція фондових ринків у єди¬ний електронно-комп’ютерний ринок.
Торгівля цінними паперами в Україні, як і в інших країнах світу, здійснюється на біржовому фондовому ринку (Донецька фондова біржа, КМФБ, УМВБ, Кримська фондова біржа, УФБ) і позабіржо-вому (ПФТС, "телефонний ринок”, міжбанківські операції з цінними паперами), де відповідно до чинного законодавства обертаються па-йові, боргові та похідні цінні папери.
Перша фондова торговельна система працює через електронну торговельно-інформаційну мережу. Наявність торговельної позабір-жової системи актуальна для ринку цінних паперів України. По-пер-ше, нині вона є альтернативою біржам, що не працюють, концентрує попит-пропозицію на цінні папери, яким мають змогу користувати-ся торговці з 16 міст України. По-друге, асоціація має кодекси (арбі-тражний, дисциплінарний, етичний), дотримання яких є гарантіями (звичайно, умовними) при здійсненні операцій у межах системи. По-третє, асоціація має статус саморегулівної організації, що дає змогу виходити на державні регулюючі органи з ініціативами взаємодії з багатьох питань ринку цінних паперів і захищати права своїх членів. Інфраструктура валютного ринку. В інфраструктуру сучасного валютного ринку входять валютні біржі, брокерські фірми, дилерсь¬кі контори, що поєднують посередницькі послуги з консультаційни-ми, продажем інформації тощо. Система торгівлі валютою наблизи-лась до вимог світового ринку, де багато операцій здійснюються на міжбанківському ринку. Центральним валютним ринком вважаєть-ся Українська міжбанківська валютна біржа та її філії у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та Львові. Поряд з УМВБ пра-цює також Кримська міжбанківська валютна біржа. Система цифро¬вого зв’язку, що об’єднує всі філії біржі, дає змогу в реальному часі здійснювати швидкісний обмін інформацією під час торгів.
Валютний ринок України на всіх своїх сегментах (біржовому, позабіржовому та готівковому) має розвивати інфраструктуру шля-хом "диверсифікованого” проникнення в усі регіони країни і ство¬рення регіональних валютних ринків, що функціонують.
238
 
Ринок дорогоцінних металів, коштовного каміння та інших об'єктів реального інвестування. З пошуком оптимальної інституціональної структури ринку банківських металів пов’язана необхідність ство¬рення в Україні ринку дорогоцінних металів*. Наявність і кількість природних запасів дорогоцінних металів не є обов’язковою переду-мовою розвитку ринку золота. Ні Великобританія, ні Швейцарія, де розміщені центральні ринки світу, не належать до золотодобувних країн. Передумови успішного розвитку в Україні торгівлі дорогоцін-ними металами існують. Виявлено і класифіковано 236 родовищ зо¬лота. Серед них найперспективніші Мужиївське (Закарпаття), Трав¬неве (Одещина), Нікопольське родовища. Кількість потенційних учасників ринку золота в Україні зменшилась, оскільки промислові підприємства зменшили обсяги випуску продукції, яка містить доро¬гоцінні метали. 95 % промислового споживання золота припадає на ювелірну промисловість (8-9 великих підприємств, решта - дрібні майстерні та фізичні особи, які мають дозвіл Міністерства фінансів України на роботу з дорогоцінними металами і використовують здебільшого срібло). Запаси, які вдалося створити в Україні за раху-нок переробки вторинної сировини, можуть цілком задовольнити потреби виробників.
В Україні створені сприятливі умови для ввезення дорогоцінних металів, а географічне розміщення Києва сприяє його становленню як регіонального центру торгівлі золотом. На думку спеціалістів, на пер-шому етапі слід зосередитися на торгівлі дорогоцінними (банківськи-ми) металами тільки на Українській міжбанківській валютній біржі.
Інфраструктура ринку нерухомості. У своєму розвитку україн¬ський ринок нерухомості пройшов певні етапи. Серед них основ¬ними є формування первинного та вторинного ринку житла, ринку комерційної нерухомості, формування ринку землі, що був започат-кований Указом Президента України "Про продаж земельних діля-нок несільськогосподарського призначення”.
Крім продавців і покупців інфраструктуру ринку житла утво¬рюють агентства нерухомості (ріелтерські фірми); оцінники житла: банки, що кредитують та фінансують житлове будівництво, креди-
* Банківські метали - це дорогоцінні метали (золото, срібло, платина, метали платинової групи) у зливках і порошках, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів і атестовані сертифікатом якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
239
 
тують купівлю житла і здійснюють іпотечні операції; юристи, які спеціалізуються на операціях з нерухомістю; страхові компанії; інформаційні (у тому числі рекламні) структури. Нині єдиним джере-лом інформації про ринкові ціни житла є масові дані про пропозицію житла для продажу. Саме ними користуються державні структури, що діють на ринку житла; будівельні підприємства, які працюють на пе-рвинному ринку житла; ріелтори. Ріелтерські структури або біржі систематизують інформацію і створюють електронні банки даних про первинний і вторинний ринки житла. Найбільшим банком да-них пропозиції житла для продажу в Україні є банк Комп’ютерної мережі нерухомості Києва, що була створена агентством нерухомо¬го майна "Янус” у 1996 р. Зведена інформація про ситуацію у сфері житла забезпечує прозорість ринку житла, що сприяє його станов¬ленню і функціонуванню.
Український ринок нерухомості не має таких обсягів і не розви-нений такою мірою, як, наприклад, ринок нерухомості США. Крім того, відсутність офіційних достовірних даних про обсяг здійснених на ринку операцій з нерухомістю суб’єктами цього ринку не дає змо¬ги оцінити реальний оборот за операціями з нерухомим майном і відповідно ринкову вартість комерційної нерухомості.
Податок на нерухомість у вигляді податку з володіння нерухо¬мим майном був одним з найстаріших відомих фінансовій науці ви¬дів податків. Насамперед це пояснюється тим, що володіння нерухо¬містю здавна вважалось ознакою багатства, яке належало певним особам, і відповідно ставало об’єктом уваги фіскальних органів дер-жави. Крім того, справляння такого податку було простим. Завжди можна було чітко визначити об’єкт оподаткування, оскільки він іс-нував у фізичній формі, мав певні розміри, фізичні характеристики. Легко було встановити й платника податку, яким міг бути як влас-ник нерухомості, так і орендар. До того ж приховати його від опо¬даткування було неможливо.
Перспективи розвитку оподаткування нерухомого майна в Укра-їні безпосередньо пов’язані з розвитком системи місцевих податків і зборів. Економічні реформи в Україні, розвиток інститутів само¬врядування, розширення їх функцій та обов’язків призвели до необхідності визначення реальних джерел доходів місцевих бюдже-тів. Існуюча практика використання в міжбюджетних відносинах ре-гульованих та закріплених доходів не дає змоги створити реальну
240
 
фінансову базу для органів місцевого самоврядування і відповідно наповнити реальним змістом задекларовану самостійність місцевих органів влади та управління.
Місцеві органи влади мають реальні важелі впливу на платників податку завдяки тому, що до доходів від нерухомості застосовуєть-ся юрисдикція регіону, на території якого вона розміщена і яку не-можливо застосувати до інших видів доходів фізичних і юридичних осіб. Розмір податку на нерухоме майно і порядок його стягнення суттєво впливають на цінову політику суб’єктів ринку нерухомості через збільшення витрат власників чи орендарів на утримання неру-хомості. Крім того, ураховуючи, що останнім часом ціни на нерухо¬мість, особливо на земельні ділянки, постійно підвищуються (через природне обмеження земельних ресурсів), вкладення вільних фінан-сових ресурсів у нерухомість мають на меті отримання суто спекуля-тивних доходів, що, у свою чергу, не дає змоги ефективно викорис-товувати наявні земельні ділянки. Встановлюючи відповідні ставки оподаткування, органи влади впливають на інші сфери діяльності, пов’язані з використанням та будівництвом нерухомості, стимулюю-чи розвиток того чи іншого сектора ринку нерухомості.
У податковій системі України податку на землю вже належить певне місце, що забезпечує надійні надходження до державного бюд-жету. Тому подальший розвиток податкових відносин має відбува-тися шляхом введення спеціального податку на інші частини нерухо¬мості (те, що називається капітальним поліпшенням на землі). У цьому зв’язку необхідно з’ясувати, що має бути джерелом сплати податку з цих видів нерухомості. Законодавчо не вирішено, що ви¬пливає з розуміння нерухомості як єдності землі й усього, що на ній розміщено, - це визначення земельної ділянки фінансовим активом і відображення її у балансі суб’єктів підприємницької діяльності. По¬даток на нерухомість як капітальне благо має кореспондуватися з податком на прибуток. Підприємство зобов’язане сплачувати біль¬ший податок.
Щодо фізичних осіб Кабінет Міністрів і Податкова адміністрація України не розробили ще скоригованих методик розрахунку варто¬сті квартир, будівель тощо. Нерухомість, що використовується як споживче благо, стає, з одного боку, результатом нагромадженого доходу (що оподатковується на етапі його формування), а з іншо¬го - це багатство, яке відтворюється і забезпечує певний рівень спо¬живання.
241
 
Застосування таких фінансових інструментів, як закладні, іпотеч-ні сертифікати і облігації, сприятиме розвитку фінансового ринку України загалом, а також його складової - ринку нерухомості. За-конодавча невизначеність інституту приватної власності на землю обмежує її включення до обігу на фінансовому ринку України, що стримує його розвиток. Подальший розвиток ринку нерухомості в Україні потребує законодавчого закріплення приватної власності на землю, здійснення ліберальної податкової політики при будівництві об’єктів нерухомості та їх реалізації на вторинному ринку, створен-ня нових фінансових інструментів, які б дали змогу використати особливості нерухомості як фінансового активу.
До основних чинників, що впливають на формування інфра-структури фінансового ринку, належать загальноекономічна ситуа-ція у країні та за її межами; рівень життя та заощаджень населення; кон’юнктура фінансового ринку; демографічна ситуація тощо. Дія цих чинників визначає поведінку фінансових інститутів у ринковому середовищі, формує їх стратегію і тактику, окреслює можливості просування на ринку фінансових послуг у межах певної території. Розвиток інфраструктури фінансового ринку України має відбувати-ся за міжнародними стандартами, але з урахуванням специфіки на¬шої країни.

Хостинг від uCoz | Понеділок, 05.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS