|
Структуру капіталу корпорації становлять дві частини: спла-чений акціонерний капітал та зобов’язання (борги). Студент має розумітися на теоріях структури капіталу сучас-них західних економістів. Теорія американських економістів, ла-уреатів Нобелівської премії з економіки М. Міллера та Ф. Мо-дільяні (теорія ММ) стверджує, що структура капіталу не залежить від вартості його частин. У разі підвищення вартості боргу на ту саму суму знизиться вартість сплаченого капіталу. Згідно з теорією ММ вартість капіталу корпорації визначається винятково потоком прибутку, який у свою чергу залежить від ін-вестицій. Теорія ММ не враховує існуючі податки. Уведення в модель теорії ММ оподаткування корпорацій змінило концепцію: структура капіталу впливає на його вартість. Пасиви отримують так званий податковий захист, оскільки платежі за боргами пода-тками не обкладаються. Потрібно знати інші теорії, альтернатив-ні теорії ММ (див. навч. посібник «Фінанси зарубіжних корпора-цій»). Особ¬ливу увагу слід звернути на концепцію Г. Дональдсо-на. Далі належить засвоїти основний принцип розробки політики корпорації щодо структури капіталу. Корпорація має прагнути досягти цілі оптимізації капіталу, яка полягає в тому, щоб спів-відношення між запозиченими коштами та акціонерним капіта-лом забезпечувало найнижчу ціну капіталу за найвищої ринкової оцінки її вартості. Треба знати основні фактори оптимізації структури капіталу: можливості зростання і стабільність продажу, такі самі можливості основних конкурентів, ставлення кредиторів до корпорації, тобто можливості розміщення нових облігацій, стан фінансового ринку, необхідний для такого розміщення, і т. д. Необхідно розуміти категорії «фінансовий леверидж» та «операційний леверидж». Перший розглядається як міра фінансового ризику, оскільки боргові зобов’язання в структурі капіталу збільшують ризик неповернення боргу. Другий є мірою операційного ризику, тобто можливістю управляти операційними витратами. Слід також знати, як розраховуються фінансовий та підприєм-ницький ризики, засвоїти категорію беззбитковості витрат. Треба навчитися визначати точку беззбитковості витрат (критичне спів-відношення), або фінансову точку переходу, в якій очікувані до-ходи точно дорівнюють витратам. Дивідендна політика є важливою складовою фінансової полі-тики корпорації. У західній літературі досліджуються її основні проблеми. Теорія Міллера-Модільяні, заснована на концепції про структуру капіталу, доводить, що в разі скорочення розподіленого прибутку дивіденди зменшуються, але акціонер виграє за рахунок зростаючої капіталізації майбутніх доходів. Критика цієї теорії — в обґрунтуванні положення про те, що акціонер уважає за краще одержувати високі поточні дивіденди, а не очікувати приросту капіталу в майбутньому згідно із прислів’ям «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». Концепція дістала назви «птиця в руках». Теоретики концепції податкової диференціації вважають, що акціонери виплачують податки різного розміру на одержані від цінних паперів доходи, тому зацікавлені в податкових пільгах та зростанні доходів після вирахування податків. Зверніть увагу на фактори дивідендної політики. У процесі визначення розподіленого прибутку корпорація може натрапити на певні юридичні та економічні обмеження. Варто наголосити, що необхідно використовувати кошти для фінансування оновлення основного капіталу за тенденції зростання ціни капіталу. У цьому разі для корпорації вигідніше збільшити внутрішні джерела, тобто нерозподілений прибуток, що суперечить інтересам акціонерів. Також треба знати методи проведення дивідендної політики. Корпорація віддає перевагу стабільній політиці зростання диві-дендів, спрямовану на підтримку курсу її акцій. У західній літе-ратурі наголошується, що дивіденди виплачуються після задово-лення фінансових потреб корпорації, тобто застосовується за-лишковий принцип виплати дивідендів. Дивіденди можуть також виплачуватися через їх реінвестування в нові акції.
|