|
Оформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Брет-тон-Вудсі (США), де було створено Міжнародний валютний фонд та прийнято його Статут. Основні принципи: • Золото-девізний стандарт, основою якого є золото та дві ре-зервні валюти — долар США та фунт стерлінгів. • Форми використання золота як основи світової валютної си-стеми: — збережено золоті паритети валют, у МВФ уведено їхню фі-ксацію; — золото — міжнародний платіжний та резервний засіб; — долар прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти; — для цього ж казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам за офіційною ціною, установленою в 1934 р., виходячи з золотого вмісту своєї валюти (35 доларів за 1 тройську унцію, яка дорівнює 31,1035 г). • Установлений режим фіксованих валютних курсів: ринко-вий курс валют міг відхилятися від паритету у вузьких межах (±1 % за Статутом МВФ чи ±0,75 % за Європейською валютною угодою). • Уперше в історії створено міжнародні валютно-кредитні ор-ганізації: МВФ і МБРР. Післявоєнний розвиток системи характеризувався новою роз-становкою сил у світовому господарстві. У 1949 р. США належало 54,6 % капіталістичного промислового виробництва, 33 % — експорту, 75 % — золотих резервів. Частка країн Західної Європи в промисловому виробництві в 1948 р. впала до 31 %, а в експорті товарів — до 28 %. Золоті запаси цих кран знизилися з 9 млрд до 4 млрд доларів, що було в 6 разів нижче ніж у США (24,6 млрд доларів), і їхні розміри різко коливалися. Великобританія обслуговувала своєю валютою 40 % міжнародної торгівлі. Панування доларової гегемонії США. Багато країн Латинської Америки та Західної Європи практи-кували множинність валютних курсів — диференціацію курсових співвідношень валют за видами операцій, товарними групами й регіонами. За 1938—1958 рр. упали курси західноєвропейських валют відносно долара: італійської ліри — у 33 рази, французького франка — у 20 раз, фінської марки — у 7 разів, австралійського шилінга — у 5 разів, турецької ліри — у 2 рази, фунта стерлінгів — на 80 %. Виникнення курсових перекосів — невід¬повідності ринкового та офіційного курсів — слугувало причиною масових девальвацій. Період 1953—1957 рр. характеризувався відносною стабільніс¬тю. До 1952 р. Західна Європа досягла довоєнного рівня промислового розвитку завдяки Плану Маршала (програма відбудови Європи, яка була розрахована на 1947—1952 рр. За 4 роки США профінансували поставки продукції, вугілля та харчів у країни Західної Європи на 14 млрд доларів). До 1957 р. європейські валюти отримали статус повністю конвертованих, ринки валюти в Європі було лібералізовано: грошові перекази між резидентами та нерезидентами здійснювались вільно, обсяги міжнародного кредитування та торгівлі іноземною валютою збільшились. Проблеми з платежами виникли в 1958—1963 рр. Далі розпо-чався період контролю капіталу (1964—1970 рр.), що характери-зувався введенням нового податку (акцизу на купівлю американ-ськими резидентами облігацій і акцій, випущених іноземними юридичними особами), спрямованого на вирівнювання вартості цінних паперів у Нью-Йорку та Європі, де рівень процентних ставок був вищим, та затвердженням на початку 1965 року дода-ткових форм контролю капіталу: обмеження кредитування аме-риканськими банками офшорних позичальників (серед них євро-пейські філіали американських корпорацій), обмеження на прямі закордонні капіталовкладення американських підприємств. Ці обмеження забезпечили стимули для розвитку офшорних фінан-сових ринків, ураховуючи ринки євровалюти та єврооблігацій. Загострення протиріч між інтернаціональним, глобальним ха-рактером міжнародних економічних відносин та використанням для їхнього здійснення національних валют, які схильні до знеці-нення (переважно долара), призвело до кризи Бреттонвудської валютної системи (1967—1976 рр.). Наплив доларів у країни Західної Європи та Японію викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів, а отже, спекуля-тивну атаку їхніх валют на долар. Франція ввела подвійний ва-лютний ринок за прикладом Бельгії, де він функціонував з 1952 р. Країни Західної Європи почали відкрито виступати проти привілейованого стану долара у світовій валютній системі. Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою групи «десяти» 18 грудня 1971 р. США не взяли зобов’язань відновити конвертування долара в золото та брати участь у валютній інтервенції. У такий спосіб вони зберегли привілейований статус долара. Закон про девальвацію долара було підписано президентом Р. Ніксоном 3 квітня та затверджено конгресом 26 квітня 1972 р. Підвищення ціни золота було узаконено після реєстрації нового паритету долара в МВФ та повідомлення країн-членів 8 травня 1972 р. Валютна криза збігалася з енергетичною та світовою еконо-мічною кризами. Пошуки виходу з валютної кризи тривали довго, спочатку в академічних, а потім урядових колах та численних комітетах. «Комітет двадцяти» МВФ підготував у 1972—1974 рр. проект реформи світової валютної системи.
|