Основи організації фінансів місцевих органів влади в зарубіжних країнах - підручник місцеві фінанси - Фінанси підручники - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
Фінанси підприємства підручник
Тут ви знайдете підручник в якому розповідається про фінанси підприємств
корпоративні фінанси підручник
державні фінанси підручник
фінанси підручник
підручник місцеві фінанси
фінанси підприємств поддєрьогін
міжнародні фінанси
Підручник з міжнародних фінансів, автор підручника Петрашко
Головна » Статті » Фінанси підручники » підручник місцеві фінанси

Основи організації фінансів місцевих органів влади в зарубіжних країнах

Україна як суверенна держава стала членом Ради Європи, приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування та ратифікувала цей акт. Таким чином, вона взяла на себе зобов’язання будувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів. 

У хартії дається вісім принципових положень про фінансову діяльність місцевого самоврядування:
1. Органи місцевого самоврядування мають право в межах за-гальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними засобами.
2. Фінансові засоби органів місцевого самоврядування потріб-но визначати відповідно до компетенцій, передбачених Консти-туцією та законом. 
3. Частина фінансових засобів органів місцевого самовряду-вання має надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, став¬ки яких ці органи визначають у межах закону.
4. Фінансові системи, які забезпечують надходження фінансо-вих засобів органів місцевого самоврядування, мають бути дос-татньо різноманітними і гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні їхніх повноважень. 
5. Необхідно запроваджувати процедури фінансового вирів-нювання чи еквівалентні заходи, призначені для коригування на-слідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансу-вання, а також їхнього фінансового тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування. 
6. Слід відповідним чином погоджувати з органами місцевого самоврядування виділення їм перерозподілюваних коштів. Це оз-начає: кошти, що використовуються з метою фінансового вирів-нювання та допомоги органам місцевого самоврядування, мають вилучатися і надаватися лише за погодженням з органами місце-вого самоврядування.
7. Субсидії, котрі надаються органам місцевого самовряду-ван¬ня, не можуть призначатися для фінансування певних прое-ктів. Важливо, щоб асигнування субсидій не обмежувало сво-боди дій органів місцевого самоврядування у власній сфері компетенції. 
8. Органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього ринку позичкового капіталу. 
Прагнення до побудови в нашій країні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих, неправильних рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації місцевих фінансів. 
Будь-яка бюджетна система має бути зорієнтована на вирішення завдань з будівництва системи, яка б відповідала таким основним вимогам: соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади в бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин. 
Слід зазначити, що вихідні пропорції розподілу доходів між рівнями бюджету залежать, головним чином, від таких чинників, як вертикальний розподіл видаткових повноважень і ступінь не-рівності подушових бюджетних доходів адміністративно-тери-торіальних утворень. Цими чинниками і визначається потреба в концентрації коштів у бюджеті вищого рівня для здійснення ме-ханізму вирівнювання.
У наш час у самому загальному вигляді можна виділити два типи моделей міжбюджетних відносин — децентралізований і кооперативний.
Децентралізовані моделі мають такі основні особливості:
1. З трьох головних функцій державних органів влади й управ¬ління — макроекономічної стабілізації, перерозподілу національ¬ного доходу і виробництва державних товарів і послуг (звичайно остання називається функцією розподілу ресурсів) — перші дві найчастіше (у крайньому випадку — цілком) належать до сфери діяльності центрального уряду, а третя поділяється між трьома рівнями влади, але вважається найважливішою в діяльності місцевої влади, що загалом відповідає оптимальній теоретичній моделі міжбюджетних відносин.
2. Наділення повноваженнями з оподатковування різних рівнів влади відбувається відповідно до зазначеного розподілу функ¬цій. Податковими джерелами центрального бюджету стають такі види податків, як прибуткові на фізичних і юридичних осіб, а також акцизне і митне оподатковування, тоді як місцеві бюджети задовольняються другорядними джерелами — податками на товари і послуги, майно і земельні ділянки.
3. Визнається високий ступінь фінансової незалежності і са-мостійності регіональної влади. Це фактично може привести до відмови центрального уряду від контролю за бюджетною діяль-ністю регіональних органів, байдужому ставленню до проблеми горизонтальних дисбалансів і регіональних бюджетних дефіци-тів, відсутності відповідальності щодо їх боргів. Фінансова неза-лежність і самостійність регіонів забезпечується наданням їм права спільного використання податкових баз.
Іноді регіони мають можливість запроваджувати будь-які по-датки, крім тих, які можуть порушувати міжрегіональну і зовні-ш¬ню торгівлю держави. Проблема усунення гострих горизонтальних диспропорцій звужується, головним чином, шляхом надання прямих трансфертів найбіднішим категоріям населення.
Однак слід зазначити, що найбільшого поширення у світі на-
була не децентралізована, а кооперативна модель бюджетного фе¬дералізму.
Для даної моделі характерні:
— порівняно більш широка участь регіональної влади в пере-розподілі національного доходу і в макроекономічній стабіліза-ції, що веде до тіснішого бюджетного співробітництва місцевих і центральних державних структур;
— підвищена роль місцевої влади в системі розподілу подат-кових доходів, у тому числі і національних;
— активна політика горизонтального бюджетного вирівню-вання, підвищена відповідальність центру за стан місцевих дер-жавних фінансів, рівень соціально-економічного розвитку тери-то¬рій, що веде до посилення контролю з боку центру і деякого обмеження самостійності місцевої влади (у крайньому разі це може виражатися у високому ступені централізації керування і перетворенні органів місцевої влади фактично в представників центральних структур).
Кооперативні моделі міжбюджетних відносин використову-ють багато європейських держав, і насамперед Скандинавські країни.
Кооперативна модель дає змогу використовувати такі основні інструменти бюджетного вирівнювання: розподілу податкових до¬хо¬дів за рівнями влади; загальних трансфертів; спеціальних трансф¬ертів. Створення ефективного механізму вирівнюван¬ня багато в чому залежить від вироблення компромісних рішень з таких питань:
Мета вирівнювання. Вибір формули розподілу трансфертів зв’язаний з тим, яке ставиться завдання: вирівнювання стартових умов (підвищення рівня доходів, податкового потенціалу) чи рів-ня споживання державних послуг (дотаціювання витрат відпові-дно до фінансових потреб). При їх одночасній постановці потрібно вирішити питання пріоритетності.
Масштаби горизонтального вирівнювання. Їх необхідно ви-значити, оскільки бюджетне вирівнювання допускає збільшення ресурсів одних регіонів за рахунок інших, а це може призвести до посилення утриманських настроїв одержувачів і ослаблення фіскальної зацікавленості донорів.
Традиційно бюджетні трансферти поділяються на три види: дотації, субвенції, субсидії. Проте лише останнім часом з’яви-лися спроби чітко розмежувати ці види, спираючись на які можна зро¬бити висновок: у різних країнах один і той самий вид бюджетних трансфертів може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим громадам: у Ро¬сії — це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції — глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах — це трансферт, який називається по-різному: у Німеччи-
ні — додаткові дотації для земель та ключові дотації для комун; у Польщі — генеральна субвенція; у Швеції — незв’язана субсидія. Аналогічні розбіжності є характерними і для бюджетних субсидій: у Німеччині їх називають допомогою, дотацією; у Франції — це спе¬ціальні субвенції, глобальна дота¬ція на устаткування; у Польщі — спеціальні дотації; у Швеції — цільові субсидії. Бюджетні субвенції в Росії існують під своєю назвою; у Німеччині — це цільові дотації для комун; у Франції — глобальна дотація на децентралізацію; 
у Польщі — спеціальні дотації. 
У законодавстві розглянутих країн не дається розгорнутого визначення кожного з видів практикованих бюджетних трансфертів, а вказується лише те, з якою метою подається певний вид допомоги. Так, відносно додаткових дотацій землям Німеччини написано: «Федерація за рахунок своїх коштів надає слабким у фінансовому відношенні землям дотації для додаткового покриття їх загальних фінансових потреб». В Адміністративному кодексі Франції про глобальну дотацію на децентралізацію сказано лише те, що вона надається для компенсації витрат при передачі повноважень зверху вниз, якщо видатки не компенсуються передачею податків тощо. Конкретні елементи механізму надання бюджетних трансфертів ви-значаються або спеціальними законами, або найчастіше інструктивними матеріалами Міністерства фінансів. Так, у Франції щорічно видається «Бюджетний путівник для комун, департаментів та регіонів», у якому фіксуються умови надання бюджетних трансфертів 
у поточному фінансовому році та розподіл їх загальної суми згідно 
з законом про бюд¬жет на поточний рік. 
Якщо взяти за вихідний підхід до класифікації бюджетних трансфертів щодо їх джерел, механізмів розподілу та ступеня свободи використання, що практикується фахівцями з місцевих фінансів, то аналіз матеріалів дає змогу з’ясувати найзагальніші особливості системи бюджетних трансфертів.
Формування фонду бюджетних трансфертів може здійсню-
ватися як: 
а) часткові відрахування від одного або кількох податків, що надходять до держбюджету; 
б) щорічні асигнування з держбюджету; 
в) обсяг видатків місцевих громад.
Загалом вважається, що стабільнішою частиною бюджетних трансфертів є ті, джерело яких прив’язане до доходів державного бюджету. У країнах із стабільною економікою бюджетні трансферти, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела. Що стосується зв’язаних бюджетних трансфертів, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих ви-датків. 
Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів: 
пропорційно доходам місцевої громади;
багатофакторна формула;
компенсація фактичних видатків місцевих громад;
як частина річного бюджету місцевих громад.
Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв’язаних бюджетних трансфертів — перший та третій.
При розподілі дотацій більшість країн надає перевагу форму-лам, оскільки вони дають змогу об’єктивніше оцінити потребу місцевого бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула ще не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, урахованих у ній, та значення їх ваги. За винят-ком Франції та Швеції в усіх країнах мало не щорічно відбува-ється перегляд та уточнення формул. 
Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вер-
тикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв’я-
за¬ними бюджетними трансфертами (бюджетні субвенції та суб-
сидії) та незв’язаними. Чим більше частка бюджетних дотацій у 
бюджетних трансфертах, тим більшу свободу мають місцеві гро-мади. У країнах із стабільною економікою та розвинутими тра-
диціями самоврядування, саме бюджетні дотації віді¬грають голо-в¬ну роль (Німеччина, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше — зв’язані бюджетні трансфер-
ти (Польща, Росія). Також необхідно відзначити, що в країнах унітарного типу (Франція, Польща) — більша частка бюджетних транс¬фертів, тоді як у федеративних країнах (Німеч¬чина, Росія) — вона нижче. 
У деяких країнах система бюджетних трансфертів доповню-ється горизонтальними бюджетними трансфертами, що характе-ризують відносини між бюджетами одного рівня. Такі системи горизонтального вирівнювання існують насамперед у розвинутих країнах. Найбільшого рівня розбудови цих інструментів досягну-то в Німеччині та Швеції. 
Ефективність функціонування системи бюджетних трансфер-тів в окремих країнах прямо пов’язана зі ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють. Рівень нормативної закріпленості бюджетних трансфертів у різних країнах дуже відрізняється. Серед країн із сформованою нормативною базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити Німеччину, Францію та Швецію. Так, у Німеччині визначення основних видів бюджетних трансфертів землям закріплені в Основному Законі (так звана Фінансова конституція). У Франції основні види бюджетних трансфертів визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс з місцевого самоврядування.
Вирівнювання здійснюють або для створення всім учасникам однакових стартових умов (вирівнювання податкового потенціа-лу), або для забезпечення рівного розподілу між ними кінцевих результатів (досягнення стандартного рівня споживання держав-них послуг на всій території). Тією чи іншою мірою всі країни намагаються вирішувати обидва завдання. При цьому держави з розвинутою децентралізованою системою правління роблять на-голос на вирішенні першого зав¬дання, тоді як країни, що дотри-муються унітарних традицій, — другого.


Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS