|
Формування бюджетних видатків починається на стадії планування. За основу береться очікуване виконання бюджету за видатками за попередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є в розпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, як правило, за пів-річчя доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників за видатками за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету за видат¬ками. З одержаних видатків виключаються ті, яких не буде у плановому році. Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовле-ний суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни. Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованих коштів, що перебувають у розпорядженні відповідних органів влади, та де-централізованих коштів, які є власністю місцевих органів влади. Регулювання бюджетних видатків виявляється насамперед в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим прин¬ципом планування бюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з урахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року плануються з урахуванням результатів використання коефіцієн- тів зростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюд¬жетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Планування місцевих бюджетів здійснюється за допомогою таких методів: 1. Нормативний. 2. Розрахунково-аналітичний. 3. Балансовий. 4. Оптимізації планових рішень. 5. Економіко-математичного моделювання. Зміст нормативного метода полягає в тому, що на базі зазда-легідь установлених норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб’єкта у фінансових ресурсах та їх джерелах. Норма (лат. norma) — міра, якась середня величина. Норматив (лат. normatio — упорядкування) визначає технічний, економічний та т. п. показники норми відповідності, з якими виконується якась програма. Зміст розрахунково-аналітичного методу планування полягає в тому, що за базовий індекс приймаються зміни цього індексу в запланованому періоді, а потім розраховується планова величина його показника. Балансовий метод планування фінансових показників полягає в тому, що шляхом побудови балансу досягається взаємоув’язка наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них. За допомогою методу оптимізації планових рішень розробля-ють декілька варіантів планових показників, з яких вибирають найоптимальніший варіант. Застосування методу економіко-математичного моделювання дає змогу дослідити кількісне відображення взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками, які впливають на вели-чину цього показника. Склад і структура видатків місцевих бюджетів визначається їх економічним змістом та роллю в розподілі національного доходу. Згідно зі статтею 61 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки всіх бюджетів поділяються окремо на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки — це витрати бюджету на фінансування ме-режі підприємств, установ, організацій та органів, які діють на початок бюджетного періоду, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення, утримання апарату управління та служб органів місцевого самоврядування, соціального обслуговування та інших заходів. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюд¬жету розвитку. В основу побудови поточного бюджету покладені принципи: забезпечення достатнього рівня розвитку регіону, стабільність над¬ходження коштів; пріоритетний розвиток соціально-культур-ної сфери; наукова обґрунтованість видатків; обов’язковий хара-к¬тер виконання поточного бюджету. Напрями використання поточного бюджету: • соціальний захист та соціальне забезпечення; • соціально-культурна сфера; • охорона здоров’я; • фізична культура і спорт; • видатки на житлове господарство; • видатки на фінансування пасажирського транспорту; • видатки на утримання органів влади. Поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінан-сування. Таке фінансування може забезпечуватись лише за наяв-ності відносно стабільних джерел доходів. До видатків розвитку належать витрати на фінансування ін-вестиційної та інноваційної діяльності, субвенції, кошти на реалізацію програми соціально-економічного розвитку міста, капіталь¬не будівництво, придбання обладнання, транспортних засобів та іншої техніки, інші видатки на розширене відтворення, а також на фінансування субвенцій та на сплату основної частини боргу органів місцевого самоврядування. При нестачі основних поточних доходів бюджет розвитку може балансуватися за рахунок установлення місцевою владою нових місцевих податків, випуску позик, отримання субсидій і субвенцій з державного бюджету. Бюджет розвитку має фінансувати розширене відтворення всіх сфер діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть змінюватись залежно від того, як виконується поточний бюджет. Основними принципами бюджету розвитку є: тісний зв’я¬зок з поточним бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів; напрями використання бюд¬жету розвитку; капітальні вкладення на розвиток виробництва; витрати на капітальний ремонт. Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвит-ку нестабільне і в основному залежить від досягнутого рівня еко-номічного та соціального розвитку регіону. Видатки місцевих бюджетів можна поділити на дві окремі час¬тини: • видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень міс-цевого самоврядування; • видатки, пов’язані з реалізацією делегованих законом пов-новажень органів державної виконавчої влади. Держава фінансує в повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Кошти, необхідні для здійснення ор- ганами місцевого самоврядування цих повноважень, щоро- ку передбачаються в Законі України про Державний бюджет України.
|