Управління фінансами та фінансовий контроль на регіональному рівні - підручник місцеві фінанси - Фінанси підручники - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
Фінанси підприємства підручник
Тут ви знайдете підручник в якому розповідається про фінанси підприємств
корпоративні фінанси підручник
державні фінанси підручник
фінанси підручник
підручник місцеві фінанси
фінанси підприємств поддєрьогін
міжнародні фінанси
Підручник з міжнародних фінансів, автор підручника Петрашко
Головна » Статті » Фінанси підручники » підручник місцеві фінанси

Управління фінансами та фінансовий контроль на регіональному рівні

В Україні фінансова діяльність органів місцевого самовряду-вання регулюється центральною владою. Ця діяльність регла-ментується чинним законодавством, а також указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, Мі¬ні¬стерства фінансів України.
Центральна влада законодавчо регламентує повноваження мі-с¬цевого самоврядування в галузі бюджету, утворення позабюджетних, валютних і цільових фондів, здійснення фінансово-кредитних відносин, управління фінансами комунальних підприємств, встановлення місцевих податків і зборів.
У питаннях регулювання доходів і видатків бюджетів місце-вого самоврядування зберігається його підпорядкованість по вер-тикалі регіональним органам влади. А останніх, у свою чергу, центральній владі. Такий принцип організації бюджетної системи продовжує зберігатись.
Основні інструменти регулювання: нормативи відрахувань до місцевих бюджетів різних рівнів від регульованих доходів; бюд-жетні дотації і субсидії з Державного бюджету і бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня; міжбюджетні взаємо-розрахунки.
Потреби створення фінансових основ місцевого самоврядування зумовлюють необхідність реформи міжбюджетних стосунків в Україні. Слід стабілізувати доходні джерела місцевих бюд¬жетів в обсягах, які достатні для виконання покладених на них обов’язків і відповідальності щодо фінансування послуг населенню. Це може бути зроблено за рахунок закріплення за місцевими бюджетами їх доходних джерел на довгостроковій основі.
Нині ж має місце інша практика державного регулювання до-ходів місцевого самоврядування.
Управління місцевими фінансовими органами здійснюється за принципом подвійного підпорядкування. Його суть полягає в то-му, що фінансовий орган підпорядковується «по вертикалі» ви-щому фіноргану, і «по горизонталі» — голові державної адмініс-трації (міському голові).
Основні завдання місцевих органів влади в галузі фінансів спрямовані на складання та виконання місцевих бюджетів, забезпечення контролю за цільовим, раціональним, економічним і ефек¬тивним використанням бюджетних коштів, створення належ¬них фінансових умов для виконання функцій місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, їхніми виконавчими органами, а також підприємствами, організаціями та установами місцевого підпорядкування.
Контроль за виконанням місцевого бюджету та використан-ням органами державної виконавчої влади та виконавчими орга-нами місцевих Рад здійснює відповідно Верховна Рада Автоном-ної Республіки Крим та місцеві ради, які самостійно визначають організаційні форми здійснення такого контролю.
Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи мі-сцевих рад разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом надходження доходів відпо-
відного бюд¬жету та правильністю використання підприємст-
вами, устано¬вами і організаціями виділених їм з відповідного бюджету асигнувань.
Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад вищого рівня здійснюють нагляд за виконанням бюд¬жету відповідними виконавчими органами нижчого рівня, виходячи з вимог дотримання чинного законодавства, рішень органів державної виконавчої влади, рад та їх виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їх компетенції. У разі, якщо бюджетні субвенції, виділені бюджету нижчого територіального рівня, не витрачено у встановлений строк або вони витрачаються не за цільо¬вим призначенням, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради та їх постійні комісії можуть у процесі виконання бюджету вимага-ти від відповідного виконавчого органу, його фінансових та ін-ших органів, органів управління позабюджетних фондів будь-яку інформацію, пов’язану з виконанням бюджету. Порядок і строки надання такої інформації визначаються відповідними радами. Вони можуть також прийняти рішення про залучення аудитора для проведення перевірки виконання бюджету.
Порушенням законодавства про бюджетну систему України є: 
використання коштів державного бюджету на цілі, не перед-бачені законом про Державний бюджет України, або в обсягах, що перевищують межу видатків, затверджену законодавством;
використання коштів республіканського бюджету Автоном-ної Республіки Крим, місцевих бюджетів на цілі, не передбачені рішеннями про затвердження республіканського бюджету Авто-номної Республіки Крим та місцевих бюджетів, або в обсягах, що перевищують межі видатків, затверджених зазначеними нормативними актами;
невиконання умов пропорційного скорочення видатків щодо незахищених статей бюджету, якщо Верховна Рада України при-йняла рішення про пропорційне скорочення;
невиконання умов пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів;
видання органами державної виконавчої влади і посадовими особами нормативних та розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч виключній компетенції Верховної Ради України щодо встановлення обов’язкових платежів та видат¬ків Державного бюджету України;
недотримання термінів щодо бюджетного процесу;
порушення інших правил і процедур, установлених законо-давством України щодо порядку витрачання коштів бюджетів, які призводять до незаконних видатків;
невжиття заходів до підпорядкованих органів і підлеглих осіб, що вчинили зазначені в цій статті порушення. 
За зазначені порушення посадові особи органів державної ви-конавчої влади несуть дисциплінарну, адміністративну та кримі-нальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
Фінансовий контроль — це цілеспрямована діяльність законо-давчих і виконавчих органів державної влади і недержавних ор-ганізацій на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в процесі формування, розподілу, використання коштів централізованого і децентралізованого грошових фондів з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин.
Поряд з цим фінансовий контроль сприяє збільшенню і на-громадженню коштів, зростанню рентабельності виробництва, ефективному використанню матеріальних і фінансових ресурсів.
Важливими напрямами фінансового контролю є своєчасне і повне виконання фінансових зобов’язань юридичними і фізич-ними особами перед бюджетом, дотримання податкового законодавства. 
Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за певни-ми критеріями:
1. За часом проведення контролю:
попередній;
поточний; 
наступний.
2. За суб’єктами контролю:
фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого самоврядування;
фінансовий контроль Адміністрації Президента України;
фінансовий контроль органів виконавчої влади;
фінансовий контроль фінансово-кредитних органів;
відомчий фінансовий контроль;
внутрішньогосподарський фінансовий контроль;
громадський фінансовий контроль;
аудиторський фінансовий контроль.
3. За формою проведення:
обов’язковий або зовнішній;
внутрішній або ініціативний.
4. За сферою фінансової діяльності:
бюджетний; 
податковий;
валютний; 
кредитний; 
страховий; 
інвестиційний; 
контроль за грошовою масою.
5. За методами проведення:
перевірки;
обстеження;
нагляд;
аналіз фінансової діяльності;
спостереження або моніторинг;
ревізії.
Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розг-ляду і прийняття рішень з фінансових та інших питань. Поточ-ний — це контроль за безпосередньою оперативною фінансовою діяльністю. Наступний фінансовий контроль — за фінансовими результатами.
Фінансовий контроль за часом проведення здійснюється без-посередньо працівниками структур, що займаються виробничо-господарською та фінансовою діяльністю, а також власниками фінансових ресурсів.
Основними методами фінансового контролю є ревізії і пере-
вір¬ки. Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, орга-нізацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформляються доповідною запискою. Ревізія — це метод документального кон-тролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів та матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. За результатами ревізії складається акт. Ревізії бувають:
вибіркові (часткові);
фронтальні (повні);
планові і позапланові;
документальні і фактичні;
комплексні і тематичні.
Відомчий фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами міністерств, відомств, державних комітетів та інших органів державного управління за фінансово-господарською діяльністю підвідомчих їм підприємств, установ та організацій.
До недержавних видів фінансового контролю належить:
1) внутрішньогосподарський фінансовий контроль;
2) громадський фінансовий контроль;
3) аудиторський фінансовий контроль.
В Україні застосовується казначейська форма обслуговування місцевих бюджетів, яка передбачає здійснення Державним казна-чейством України:
1) операцій з коштами державного бюджету;
2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бю-д¬жетних коштів;
3) контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надход-жень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів;
4) бухгалтерського обліку та складання звітності про вико-нання державного бюджету.
Касове виконання здійснюється органами Державного казна-чейства в межах бюджетних асигнувань та надходжень на відпо-відний реєстраційний рахунок у системі Єдиного казначейського рахунка. Касове виконання здійснюється шляхом проведення платежів Державним казначейством безпосередньо на користь тих підприємств і організацій, що надали послуги, виконали ро-боти розпорядників бюджетних коштів, або на користь отриму-вачів бюджетних коштів.
Органи Державного казначейства в місячний термін після прийняття відповідного бюджету отримують від Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, територіальних фінансових органів розпис доходів і вида-тків.
Бюджетний розпис містить помісячну розбивку та деталізацію показників надходжень до бюджету і видатків затвердженого бюджету відповідно до бюджетної класифікації.
Облік доходів та здійснення видатків здійснюється на окре-мих, відкритих на ім’я органів Державного казначейства рахун-ках. Органи Державного казначейства щоденно готують інфор-мацію про рух коштів на Єдиному казначейському рахунку відповідного бюджету.
Керівники відповідних виконавчих органів, Міністерства фі-нансів Автономної Республіки Крим, відповідних територіальних фінансових органів дають органам Державного казначейства роз-порядження про розподіл коштів для здійснення видатків розпо-рядниками коштів відповідних бюджетів.
В основу касового виконання місцевих бюджетів покладено принцип єдності каси і єдиного бухгалтерського обліку.
Принцип єдності каси і єдиного бухгалтерського обліку логіч-но виплаває з визначальної норми бюджетного права про єдність (цілісність) бюджетної системи. У свою чергу, ця норма забезпе-чується існуванням єдиного рахунка надходжень і платежів до бюджету та єдиної бюджетної класифікації доходів та видатків. Єдністю регулювання бюджетних правовідносин, єдиною струк-турою бюджетної документації, вимогами надання необхідної статистичної та бюджетної інформації від одного бюджету до іншого, спільною грошовою системою та єдиною соціально-еко-номічною політикою держави.
В Україні єдність каси і бухгалтерського обліку досягається через виконання Державного бюджету на основі Єдиного казначейського рахунка, який запроваджений з 1997 року. Цей рахунок являє собою систему бюджетних рахунків органів Державного казначейст¬ва, відкритих у визначених державою установах бан¬ків на відпо-
відному балансовому рахунку, на який зараховують¬ся податки, збори, обов’язкові платежі Державного бюджету і надходження з інших джерел, установлених законодавством України.
Водночас із цих самих рахунків органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єк¬тів господарської діяльності, які виконали роботи або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів. Найголовніше те, що ці рахунки діють в єдиному режимі, створюючи таким чином загаль¬нодержав¬ну систему Єдиного казначейського рахунка і забезпечуючи підґрун¬тя для обліку всіх здійснених на ньому операцій.
Принцип єдності каси за умов повного його запровадження дає змогу забезпечити як повну незалежність держави від банків-ської системи щодо контролю та обліку доходів і платежів, так і ефективне вирішення завдань, пов’язаних з управлінням держав-ними доходами і витратами.
Крім того, реалізуючи принцип єдності каси і бухгалтерського обліку, державний казначей забезпечує здійснення платежів (навіть якщо кошти справляються безпосередньо податковою інспек¬цією чи яким-небудь іншим уповноваженим органом, останній перераховує в казначейство всю суму отриманих надходжень), а також проводить платежі й оплату державних витрат. Тобто казначей — це:
1) касир держави, він приймає надходження і оплачує витрати;
2) державний бухгалтер, головним завданням якого є:
розподіл бюджетних коштів між їх розпорядниками з тим, щоб у потрібний момент вони могли покрити витрати;
запобігання касовим розривам у часі між надходженнями і витратами, регулювання врахованих у бюджеті виплат;
забезпечення фінансування політики, визначеної бюджетом на відповідний рік та довгострокових цільових програм;
обслуговування і погашення державного боргу. Повернення зовнішніх позик.
Однак єдність бюджетної системи України не може бути за-безпечена лише існуванням єдиного рахунка надходжень і пла-тежів, їх цілісність ґрунтується також на запровадженні єдиного бухгалтерського обліку на основі єдиної бюджетної класифікації доходів і видатків.
На Державне казначейство покладаються такі завдання: орга-нізовувати, здійснювати і контролювати виконання Державного бюджету. Державне казначейство займається також збором і ана-лізом інформації про стан фінансів країни, прогнозуванням обся-гів державних фінансових ресурсів, оперативним керуванням ними. Разом з Національним банком органи Державного казна-чейства повинні здійснювати обслуговування зовнішнього боргу України.
Для контролю за використанням державних бюджетних кош-тів органи Державного казначейства наділяються такими права-ми: вони можуть здійснювати перевірки грошових документів на підприємствах, в установах і організаціях будь-якої форми влас-ності, включаючи спільні підприємства; застосовувати до пору-шників штрафні санкції, припиняти операції по рахунках, приму-сово стягувати використовувані не за призначенням кошти.
Основним контролюючим органом фінансової діяльності під-приємців є Головна державна податкова адміністрація, до складу якої входять державні податкові інспекції в областях, районах, містах. Завдання та функції її визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».
Основним завданням Державної податкової адміністрації є за-безпечення додержання законодавства про податки, повний облік усіх платників податків та інших обов’язкових платежів у бюд-жет, здійснення контролю і забезпечення правильності обчислен-ня та сплати цих податків.
Державні податкові інспекції в районах і містах виконують такі функції:
контролюють додержання законодавства про податки та ін-ші платежі до бюджету;
забезпечують своєчасний і повний облік платників податків та інших платежів до бюджету;
контролюють своєчасність подання платниками бухгалтер-ських звітів і балансів, податкових розрахунків, декларацій та інших документів, пов’язаних з обчислюванням платежів до бю-д¬жету, а також перевіряють достовірність їх, правильність визна-чення прибутку, доходу об’єктів оподаткування й обчислення податків, інших платежів до бюджету;
контролюють додержання громадянами законодавства про індивідуальну трудову діяльність;
забезпечують застосування фінансових санкцій за порушен-ня зобов’язань перед бюджетом;
передають правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, а також подають в арбітражні та судові органи позови до підприємств, організацій і громадян про стягнення в доход держави кош¬тів, одержаних ними за незаконними угодами, та в інших випадках отримання коштів без установлених законом підстав.
Державні податкові інспекції мають широкі права щодо фі-нансового контролю. Їм надано право перевіряти і в разі потреби вилучати в суб’єктів підприємницької діяльності грошові доку-менти, перевіряти бухгалтерський облік і звітність, плани, кош-ториси, декларації та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, одержувати необхідні пояснення, довідки з цих питань. Вони мають право фактичного контролю виробни-чих, складських, торгових приміщень підприємств і громадян, що використовуються для одержання доходів.
Забезпечення в Україні контролю за ефективним цільовим ви-користанням бюджетних коштів покладено на органи Державної контрольно-ревізійної служби. Статтею 2 Закону «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» визначено, що головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цін-ностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комі-тетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на під-приємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів. Отже, надзвичайно актуальним залишається на сьогодні питання контролю за ефек-тивним та цільовим використанням бюджетних коштів. На пер-ший план серед таких перевірок виходять комплексні перевірки економічної й контрольної роботи фінансових, економічних та контрольних органів, органів державної виконавчої влади й міс-цевого самоврядування щодо виконання бюджету.
Державна контрольно-ревізійна служба здійснює фінансовий контроль організацій, що фінансуються з бюджету, проведенням ревізій і тематичних перевірок витрачання коштів відповідно до затверджених кошторисів, а також збереження публічної власнос¬ті, додержання законодавства та нормативних актів у їх-ній діяльності.
Законодавче закріплення Верховною Радою України статусу Державної контрольно-ревізійної служби в Україні поліпшило стан фінансового контролю, адже на нього покладається:
перевірка виконання закону про бюджетні права як держав-ними, так і місцевими органами влади й управління;
контроль за додержанням фінансової дисципліни підприємс-т¬вами, установами та організаціями і контроль за ефективним використанням ними бюджетних і власних коштів;
контроль за виконанням Державного бюджету органами дер¬жавного управління всіх рівнів, бюджетними установами, господарськими підприємствами й організаціями в частині виконання зобов’язань перед бюджетом;
перевірка роботи фінорганів з виконання бюджетів усіх рів-нів;
перевірка роботи системи банків з питань взаємовідносин з бюджетом.
У частині контролю за використанням коштів Державного бюд¬жету завдання Державної контрольно-ревізійної служби пе-ретинаються із завданнями Рахункової палати України. При цьо-му Рахункова палата веде парламентський контроль переважно на рівні центральних органів управління державою, а Державна контрольно-ревізійна служба — починаючи з бюджетних установ у селах, аж до міністерств і відомств. Для цього Державна контрольно-ревізійна служба уже понад п’ять років має розгалужену структуру у всіх містах, районах і областях, а Рахункова палата складається тільки з центрального апарату.
В умовах ринкових відносин виникають конфліктні ситуації між об’єктами підприємництва й органами державного контролю щодо розміру податків, які слід сплачувати до бюджету, цін та порядку застосування їх. Ці спірні питання вирішуються правоо-хоронними і державними органами управління за умови, що сто-рони подають письмові висновки незалежного аудиторського ко-нтрольного органу.
Фінансово-господарський контроль діяльності підприємств в умовах ринкових відносин і різних форм власності набуває іншо-го змісту, оскільки виникла нова форма фінансового контролю — аудиторський контроль.
Аудиторська перевірка проводиться з використанням ауди-торських стандартів, розроблених практикою в країнах з розви-нутою вільною економікою. Аудиторські стандарти — це основні принципи виконання аудиторських процедур. Вони мають виконуватися незалежно від умов, у яких проводиться аудит. До аудиторських стандартів включають пояснення і норми аудиту, що є керівництвом до виконання аудиторських процедур, застосування їх до окремих об’єктів перевірки, підготовки аудиторських звітів. Норми для аудиторів не є директивними, але в практиці аудиту їх здебільшого дотримуються. Було б неправильно вважати, що норми задовольняють аудитора у всіх можливих ситуаціях, тоді вони не задовольняли б потребу контролю комерційних нововведень і стримували б розвиток аудиту. Тому аудитори можуть не додержуватись норм, але зобов’язані пояснити причину цього. Наприклад, нормою аудиту є методичні рекомендації на випадок виявлення шахрайства у фінансовій звітності з метою приховання і викривлення розміру податків.

Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS