|
Серед особливостей, що відрізняють інформацію від інших товарів, треба виокремити такі: • неруйнівний характер споживання її; • у процесі використання не втрачає своєї споживчої вартості, хоча згодом актуальність її знижується; • неможливість оцінити реальну вартість інформації; • можливість використання однієї і тієї самої інформації кіль-кома споживачами; • покупець не є винятковим власником інформації (крім ліцен-зій, патентів і ноу-хау). Поряд із цим інформацію стали повсюдно трактувати як еко-номічну цінність, що привело до утворення ринку інформації, де діють центри створення баз даних і керування ними, посередни-ки, що надають інформаційні продукцію і послуги, а також спо-живачі інформації, що закуповують ці послуги і продукцію. Ана-лізуються способи формування цін на інформаційні послуги, їх рівень, прибутки від продажу і тенденції розвитку в цій сфері. Чинні правила платного надання інформації відрізняються від законів торгівлі класичними товарами. Пояснюється це, з одного боку, наведеними вище специфічними властивостями інформаційних продуктів і послуг, а з іншого — необхідністю забезпечення широкого доступу суспільства до інформаційних цінностей. Рівень оплати послуг залежить від декількох факторів, у тому числі й таких: • обсягу наданої інформації; • участі держави у фінансуванні інформації; • політики цін на ринку інформації. Щодо першого фактора відомо, що в багатьох країнах не під-лягає продажу (цілком або в значній мірі) інформація в таких га-лузях, як медицина або освіта, економічні ефекти в яких — неви-мірні, а соціальні — очевидні. Товарний характер інформації не виключає, однак, трактуван-ня її як фактора, що стимулює економіко-соціальний розвиток, а отже, такого, що потребує фінансової підтримки держави. У ви-сокорозвинених країнах існує думка, що державні установи, які реалізують інформаційну політику, зобов’язані допомагати інфо-р¬маційним службам в організації великих систем і у придбанні необхідного устаткування. Однак субсидування діючих інформаційних центрів і бібліо-тек постійно обмежується, а в інформаційній сфері формуються ринкові відносини. Основними джерелами фінансування інформаційних служб є: • державний бюджет (або федеральні бюджети); • кошти науково-дослідних центрів, отримані для фінансуван-ня урядових програм; • кошти наукових товариств; • місцеві бюджети; • відомчі дотації; • фонди міжнародних організацій. Однак ці джерела виявляються недостатніми для вдосконалю-вання діяльності і доступу до світових баз даних, тому для одер-жання великих прибутків необхідно розвивати інформаційний ринок. У зв’язку із цим збільшується кількість комерційних інфо-р¬маційних центрів, виробників баз даних і посередницьких фірм; підвищуються темпи зростання продажу послуг у сфері фактографічної інформації і надання повних текстів; розвивається продаж бібліографічної інформації, використовуваної в основному у сфері науки. У деяких країнах (наприклад Великобританії) уведено оплату послуг публічних бібліотек. Проблематикою цін на інформаційну продукцію все більше цікавляться міжнародні організації. Існує два методи встановлення ринкових цін на інформаційні послуги і продукти: 1) призначаються високі ціни для покриття витрат на пошук інформації, а потім їх знижують для збільшення попиту і вижи-вання в конкуренції — спадні ціни; 2) установлюються низькі ціни, що дають змогу швидко домі-нувати на ринку (у разі дуже великого попиту). На практиці звичайно застосовуються проміжні варіанти за-лежно від категорії споживачів, специфіки інформації і ринкової ситуації. Під час економічного спаду зменшилися капіталовкла-дення у науково-технічну та економічну інформацію. Це призве-ло до обмеження дій або до ліквідації багатьох інформаційних центрів. За цієї ситуації багато хто стали брати плату за такі послуги: • видавничі; • перекладацькі; • тематичні добірки документації; • патентна інформація; • ксерокопіювання. Продаж інформаційних послуг викликав великий опір, з одно-го боку, споживачів, що звикли до безкоштовних послуг, з іншо-го — центрів, змушених увести численні зміни в бухгалтерський облік. Крім того, прибуток від продажу не залишався в розпоря-дженні центрів і не впливав на підвищення рівня капіталовкла-день, виділених на них. Навпаки, у центрах, що фінансуються з державного бюджету, зменшувався рівень дотацій з міністерств. Усе це позбавляло інформаційні центри стимулів розвитку га-лузі. У багатьох випадках ситуація ускладнювалася відсутністю ви-значених законом положень щодо платних послуг. Щоб не втра-тити клієнтів, багато центрів установлювали ціни на послуги на-багато нижчі за їх собівартість. Інші застосовували різні методи калькуляції залежно від виду послуг. Наприклад, переклади і те-матичні добірки продавалися звичайно за цінами, що відповіда-ють тільки витратам (без урахування необхідності прибутку і на-цінки на загальні витрати), а видавничі послуги і документаційні розробки — за договірними цінами, що покривають тільки час-тину собівартості. Отже, прибуток від продажу не був значним джерелом фінан-сування інформації. Продаж інформаційних продуктів і послуг почав змінюватись за нової економічної політики, чому сприяли такі обставини: • значне підвищення вартості збирання та оброблення інфор-мації; • обмеження коштів з державного бюджету, призначених для фінансування діяльності державних науково-дослідних та інфор-маційних центрів; • упровадження принципів госпрозрахунку в центрах і необ-хідність одержання прибутку; • створення приватних фірм, що спеціалізуються на інформа-ційному обслуговуванні, цілком комерційних, заснованих знач-ною мірою за участі закордонного капіталу. Розвиток продажу інформаційних послуг пов’язаний із про-блемою визначення цін, особливо їх раціонального рівня як для виробника, так і для споживача. Велика кількість малих приват-них фірм, яким притаманна динаміка продажу, робить суттєвий внесок у боротьбу з економічною кризою шляхом створення но-вих робочих місць, розвитку ринку та експорту. Однак економіч-на ситуація багатьох фірм ускладнюється через фінансову, юри-дичну і ринкову нестабільність, зростання собівартості й нестачу кредитів. З іншого боку, їм необхідна новітня техніка і технологія для підвищення конкурентоспроможності щодо закордонних фірм, тому створюється попит на бізнес-інформацію і стимулюється її розвиток. Такі підприємства потребують високоякісної інформації — актуальної, надійної, комплексної, оперативної і за доступною ціною. Існує багато установ, як державних, так і приватних (інформа-ційні агентства, університетські і публічні бібліотеки, різні това-риства), які займаються рекламою і надають послуги представ- никам бізнесу. Їх кількість у масштабах країни не визначено. Маючи бази економічних даних і бази зведень щодо промисло-вих підприємств, вони постачають інформацію про економіку виробництва, фінанси, економічне право, кон’юнктуру на світо-вому ринку, пропозиції щодо співробітництва від інших фірм тощо. Це часто пов’язане з економіко-юридичними консультаціями, експертизами, організацією конференцій, курсів і виставок, а також виданням спеціальних публікацій. Послуги ці мають оплачуватися, але межі і рівень їх різні. На ціни впливають не тільки собівартість послуг, доступність, форма власності інфор-маційних центрів і методи фінансування діяльності. Окремі ін-формаційні органи розробили свої прейскуранти і відповідно їх актуалізують, що в умовах господарській трансформації є необ-хідним. Однак загалом ціни на інформаційні послуги не відповідають дійсним витратам, хоча докладний облік витрат не ведеться. Це пов’язане з фінансуванням діяльності центрів значною мірою за рахунок коштів міністерств, що підлягають лімітуванню, і при-мушує до зниження цін. Угода, підписана міністерствами, стосу-ється реалізації конкретних завдань і розподілу їх серед конкрет-них користувачів баз даних і споживачів інформації. Інформаційні служби, прагнучи досягти своїх стратегічних ці-лей, повинні брати до уваги думку споживачів про ціни на ін- формаційну продукцію і послуги. Це обумовлено тим, що на її основі можна передбачити розміри інформаційного попиту. Дос-лідження показали, що ряд підприємств відзначає високі витрати на придбання потрібної їм інформації. Близько 40 % малих і 28 % середніх промислових фірм вважають, що рівень оплати послуг невиправдано високий, деякі з них не в змозі купити необхідну інформацію. Особливо високі ціни встановлено видавництвами з бізнесової тематики та законодавства. Сюди ж можна віднести інформацію про імпорт сировини та експорт продукції; про можливості отримання коштів, ведення маркетингу, про надійність партнерів, впровадження нових технологій, розробку бізнес-планів, джерела придбання устаткування. Надзвичайно високою вважається плата за участь у ярмарках, товарних біржах, вітчизняних і закордонних галузевих виставках. Практично, між цінами, застосовуваними у державних і приватних організаціях, немає різниці. Взагалі, у цінах на послуги і відомості фактичні й потенційні їх споживачі вбачають істотний економічний бар’єр на шляху доступу до інформації. Деякі інформаційні центри для своїх баз даних одержують да-ні безкоштовно, а за свої послуги беруть високу плату без ураху-вання пільг для фірм, що поповнюють їх інформаційні системи, є також значна диференціація оплати інформаційних послуг і продукції. Політика інформаційних служб у сфері оплати послуг неоднорідна: деякі з них вимагають повної оплати своїх послуг, інші ж за аналогічні послуги плати не беруть (наприклад, за реєстрацію в базі), або ціни на них відповідають власним витратам. Це частково пов’язане із джерелами фінансування деяких державних інформаційних організацій. Практично, ціни на інформаційні послуги не відповідають фактичним витратам відповідних служб. За послуги, не зазначені в угодах, державні організації беруть плату на «конкурентному» рівні, застосовуваному в інших центрах, без урахування реальних витрат. Це стосується в основному опубліковування інформації. Інші види діяльності (наприклад, фінансово-юридичні консультації, допомога в реприватизації шляхом розроблення бізнес-планів) калькулюються індивіду¬ально з клієнтом на підставі прийнятої в організації погодинної ставки з обліком норм прибутків, податків або договірної ставки. Додаткові складнощі у визначенні цін, що відповідають фак-тичним витратам на придбання інформації, часто пов’язані з від-сутністю докладного їх аналізу. Це призводить до встановлення різних цін за аналогічні послуги. Існує загальне переконання, що інформаційні організації пра-цю¬ють в основному для великих підприємств, а одержання інформації і консультативних послуг — дорогий захід. Багато підприємств не орієнтуються в цінах на такі послуги, як укладення адресних зведень закордонних фірм, інформація про пропозиції і надійність партнерів; інші підприємства не користуються ними, оскільки вважають ціни дуже високими Не помітна також різниця в цінах, за¬стосовуваних у приватних і державних інформаційних організаціях. Користування інформаційними послугами залежить від еко-номічного стану фірми. Зі зростанням фінансової стабілізації ко-ло споживачів інформаційних послуг розширюватиметься.
|