Правовий захист програмних продуктів - інформаційний маркетинг - Маркетинг - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
основи маркетингу
Підручник з основ маркетингу, автор Войчак
котлер основи маркетингу
циганкова міжнародний маркетинг
Підручник з міжнародного маркетингу, автор Циганкова.
дурович маркетинг
інформаційний маркетинг
Підручник з інформаційного маркетигу, все про маркетингові інформаційні системи, автор Єжова
Банківський маркетинг
Підручник банківський маркетинг, все про маркетинг у банку, автор Нікітін
Головна » Статті » Маркетинг » інформаційний маркетинг

Правовий захист програмних продуктів

Визнання програм інтелектуальними продуктами припускає оплату, взагалі не зв’язану з витратами праці автора програми. Продавши програми за ліцензіями, вони можуть одержувати ра-зовий (первісний) платіж і роялті (щотиражні виплати). Ці дохо-ди не пов’язані з витратами на створення продукту або його роз-повсюдження. Ідеться не про оплату найманого фахівця, а про дохід творчого працівника. Постає питання: який обсяг прав на-лежить автору, якщо робота виконана як службове завдання, а який — роботодавцю?
Такі обставини вимагають від різних країн упорядкування ви-рішення питання про належність ПЗ наймачеві. Згідно з Дирек-тивою Європейського суспільства про правову охорону комп’ю-терних програм [20], прийнятою у 1991 р., передбачається єдиний підхід до визначення авторських прав на ПЗ у разі роботи за наймом. Установлено, що програмні засоби, виконані в рамках службових обов’язків, незалежно від способу їх подальшого використання, належать фірмі (роботодавцю). Роботодавцю належать права на ПЗ, створені поза службовими обов’язками, але за його завданням. У роботодавця залишаються права на ПЗ, написані в робочий час у процесі роботи працівника, але не за його прямим обов’язком. Таке положення не розповсюджується на програми, розроблені за контрактом із програмістом, що не перебуває у штаті фірми. Вважається, що дану директиву виконуватимуть і інші країни, які бажають працювати на світовому ринку.
В Україні до кінця 1980-х років питання охорони ПЗ ігнорува-лися, а на початку 90-х спостерігалося надмірне спрощення ви-рішення їх. З 1991 р. Цивільним кодексом [50] було передбачене розповсюдження авторського права на програми для ЕОМ. Але норми, що стосуються «службових розробок» («службових за-вдань»), тобто результатів робіт, виконаних як службове завдан-ня, виявилися неприйнятними для нормального розвитку програ-мування. В нашій країні існує можливість створення програм у робочий час, але поза колом службових обов’язків програмістів. Прийнятий у червні 1993 р. Закон України «Про науково-техніч-ну інформацію» вирішує частину проблеми, осторонь залишила-ся економічна інформація, що в умовах ринку набуває особливо-го значення. В 1993 р. прийнято Закон України «Про авторське право і суміжні права», де розглядається правова охорона ПЗ.
Крім того, в умовах розвитку інформаційних технологій вини-кає необхідність шукати шляхи вирішення правових та економіч-них питань, пов’язаних з: 
електронними та інформаційно-правовими торговельними операціями; 
торгівлею інформацією, національним і міжнародним обмі-ном даними;
захистом даних і надійністю доступу до них; 
незаконним копіюванням, переписуванням і передаванням даних; 
електронними публікаціями тощо. 
Складові ПЗ, що підлягають захисту
Правові проблеми ускладнюються тим, що ПЗ має дві складо-ві — матеріальну і нематеріальну, кожна з яких потребує окремого підходу.
До матеріальної складової ПЗ належать матеріальні об’єкти — носії, на яких записано комп’ютерну програму або базу даних (дискети, CD-ROM і т.п.), а до нематеріальної — авторське пра-во. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про авторське право і суміж-ні права» авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому виражений виріб, не залежать одне від одного. Таке «розщеплення» ПЗ говорить про те, що право власності на «рукопис» (початковий або об’єктний код), утілений в об’єктив-ній формі (дискеті, CD-ROM і т. п.), належить особі, що заплати-ла за виконану роботу, тобто роботодавцеві. «Рукопис» завжди виконується в одному примірнику, і роботодавець володіє пра-вом власності на такий матеріальний об’єкт.
Оскільки переважна більшість ПЗ реалізується кінцевому ко-ристувачеві через ланцюжок посередників (дистриб’юторів і ди-лерів), то права, якими вони повинні володіти, будуть відрізняти-ся з урахуванням того, що ПЗ може бути придбаним з двома 
цілями.
1. Для подальшого перепродажу кінцевому користувачеві. 
У цьому випадку посередник ураховує у себе ПЗ як товар, отри-маний за договором купівлі-продажу. Авторський договір укла-дати в такому разі не потрібно, оскільки об’єктом передачі є не авторське право, а матеріальний об’єкт — товар.
2. Для включення в програмний продукт власного виготовлен-ня. У цьому випадку дистриб’ютор або дилер вважається вироб-ничим підприємством, а продукт його виробничої діяльності 
реалізується як продукція власного виготовлення. Тоді крім 
договору купівлі-продажу потрібно укладати й авторський до-
говір про передачу прав на внесення змін певного обсягу в прид-бане ПЗ. 
Кінцевий користувач
У кінцевого користувача ПЗ інсталюється на його комп’ютері.
У разі придбання ПЗ кінцевим користувачем не потрібно укладати авторський договір, оскільки він, легально придбавши ПЗ, вступає в мовчазну угоду. Умови такої угоди можуть бути зазначені на упаковці, викладені в ліцензійній угоді, що вкладається в коробку, або описані в інструкції користувача ПЗ. Ця угода, по суті, є невинятковою ліцензією на користування ПЗ, в якій застережується в основному кількість інсталяцій ПЗ. Про своє право власності на примірник ПЗ користувач повідомляє власнику авторського права направленням йому реєстраційної картки.
Якщо компанія не може довести, що у неї є ліцензії на про-грамне забезпечення, встановлене на машинах співробітників, а також ліцензії для всіх співробітників, які можуть запускати це ПЗ із серверів, то вона ризикує стати об’єктом судового ро-згляду. Software Publishers Association (SPA) і Business Soft¬ware Alliance (BSA) прагнуть зробити предметом гласності все більш-менш «гучні» випадки. Обізнані з цими випадками ке-
рівники організацій, що використовують програмне забезпе-чення, навряд чи захочуть ризикувати репутацією своєї компанії, не кажучи вже про потенційні штрафи в розмірі в декілька сотень тисяч доларів.
Стимулом для дотримання ліцензійних угод є загроза, що зві-льнені співробітники можуть повідомити про дійсний стан справ охоронцям ліцензованого програмного забезпечення або зверну-тися до судового виконавця, щоб він перевірив ліцензійні доку-менти. Розроблення політики ліцензування програмного забезпе-чення та організація регулярних перевірок для втілення її в життя — ще один спосіб страхування. 

Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS