Світовий та вітчизняний ринки інтерактивних послуг - інформаційний маркетинг - Маркетинг - Каталог статей

Перші АБД, які містили бібліографічну інформацію науково-технічного характеру, з’явились у 1954 р. Запити оброблялись у пакетному режимі (batch), АБД були некомерційні, для внутріш-нього користування (in-house) їх виробників.

Однак ринок інтерактивних послуг як інформаційний бізнес склався в середині 80-х років, коли з’явилися ПК, міжсистемні інтерфейси та комунікаційні процесори, які забезпечують мережевий доступ до АБД, телекомунікаційні мережі, електронна пошта, факсимільний зв’язок. Кількість комерційних БД — понад 5000, комерційних АБД — понад 1000.

• централізоване управління та низький рівень ринкових від-носин, що обумовили обмежений попит на інтерактивні послуги, оскільки він був спрямований на науково-технічну інформацію, а не на фінансово-економічну;

Вітчизняна індустрія інтерактивних послуг розвивалася як си-стема некомерційних інформаційних послуг, часто об’єднаних у відомчі (корпораційні) мережі (наприклад Держкомстат). На по-чатку 80-х років з’являються перші БД, відкриті для широкого кола користувачів. Із середини 80-х років почалася комерціаліза-ція індустрії інформації.

Крім того, БД створюються інформаційними агентствами та засобами масової інформації, державними організаціями, науко-вими, навчальними закладами, а також новими комерційними структурами. Збільшується питома вага ділової (комерційної) ін-формації. Багато великих виробників створюють та підтримують АБД на власних технічних засобах, виступаючи як інтегровані виробники.

Україна. В умовах централізованої планової економіки більша частина ділової та комерційної інформації не була для виробника необхідною, тому що надходила частково у вигляді директивних планів, державних замовлень, які закріплювали споживачів за постачальниками, не існувала у самостійній формі, а навпаки, формувалась та ховалась у безлічі міністерств і відомств, пов’я¬заних між собою, мала напівзакритий характер і не була доступною на комерційних засадах ні в країні, ні за її межами.

Коли зі зруйнуванням адміністративної системи підприємства набули економічної свободи, вони зіткнулися з гострою нестачею будь-якої інформації ділового характеру, необхідної для роботи в умовах ринку. З розвитком ринкових відносин у країні стало зрозумілим, що секторів інформаційного ринку, які могли б давати відповіді на питання підприємців, просто не існує. І якщо певні відомості щодо ситуації на внутрішньому ринку ще є у відділах матеріально-технічного постачання та збуту, в комерційних виданнях, які нещодавно з’явилися, у телепередачах, рекламі, в комерційних банках і створених біржах, то інформація про стан ринку в інших країнах та у світі в цілому зводиться до газетних публікацій та реклами західних фірм, зацікавлених не стільки в установленні рівноправної та взаємовигідної співпраці, скільки в тому, щоб заробити на нашому скрутному становищі.

50 країн-учасниць World Trade Organization, що тривали три ро-ки, закінчилися 15.02. 1997 р. підписанням широкомасштабної угоди про відкриття ринків телекомунікаційних послуг для закор¬донного капіталу.

Підписана угода виявилася не зовсім такою, як хотілося б, скажімо, США, які передбачали запровадити повну відкритість усіх сегментів телекомунікаційного ринку і зберегти тільки обмеження на право власності зарубіжних компаній на радіостанції (до 20%), а також на доступ до кабельних та супутникових широкомовних (частково) каналів. Деякі держави внесли до угоди свої обмеження:

• 15 країн—членів Європейського Союзу зобов’язалися відк-рити для закордоного капіталу всі основні телекомунікаційні служби (включаючи супутникові мережі, мобільні та персональні комунікаційні системи та служби) до січня 1998 р. У деяких країнах все ж зберігається право відкласти повну лібералізацію телекомунікаційного ринку до 2003 р. У Франції та Португалії зберігає чинність 20%-ве обмеження іноземного капіталу в радіокомпаніях.

• Канада відмовилася підвищити 46—47%-ву «межу» на при-сутність закордоного капіталу в своїх телекомунікаційних підприємствах, але до 2000 р. Багато обмежень у цій сфері було знято. У жовтні 1998 р. монополію компанії Teleglobe на міжнародні дзвінки було знято.

• Сінгапур до квітня 1997 р. дозволив працювати на своїй те-риторії закордонним операторам мобільного зв’язку та чоти-рьом — пейджерного. Два нових оператора отримають ліцензії в 1998 р., дедалі їх стане набагато більше. Сінгапур допускає в ці-лому 74% іноземної участі у своїх телекомунікаційних підприємствах.

• Індія та ще чотири країни відмовилися підпорядковуватися принципам, закладеним в угоді, відхилили, зокрема, можливість організації незалежного контролюючого органу за типом британ-ського Office of Telecommunications чи американської FCC.

Колумбія та Малайзія вперше відкрили свої ринки для інозем-них конкурентів; Перу та Болгарія дали обіцянку на майбутнє, а Ідонезія погодилася підпорядковуватися принципам регулювання телекомунікаційного ринку, які закладено в угоді. Пізніше до да-ної угоди мають приєднатися Аргентина, Китай і Тайвань, які по-ки що не є (як і Україна) членами WTO, тому в підписанні угоди участі не брали. Тайвань обіцяв повністю лібералізувати свій ри-нок телекомунікацій до липня 2001 р.

США та Європейський Союз розв’язали суперечності, які бу-ли між ними, зазначивши, що широкомовні служби не регулюватимуться даною угодою. Для європейських компаній важливість угоди полягає в першу чергу в прискоренні відкриття для них нових ринків, особливо в Східній Азії та Латинській Америці. Для споживачів по обидва боки Атлантики велика відкритість телекомунікаційного сектору знайде своє віддзеркалення у зниженні тарифів на оплату послуг і вдосконалення їх якості.

За оцінкою вашингтонського Інституту міжнародної економі-ки, нова угода зекономить користувачам понад 1 трлн дол. за найближчі 12 років завдяки зниженню тарифів на послуги, по-ліпшенню їх якості та вдосконаленню телекомунікаційних техно-логій.