Прогнозування банкрутства підприємства - фінансовий менеджмент поддєрьогін - Менеджмент - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
менеджмент персоналу
інформаційний менеджмент
стратегічний менеджмент
податковий менеджмент
Податковий менеджмент підручник
основи фінансового менеджменту
підручник фінансовий менеджмент
фінансовий менеджмент поддєрьогін
Поддєрьогін фінансовий менеджмент, підручник із предмету
Банківський менеджмент
Все про банківський менеджмент у статтях із підручника про банківський менеджмент
інноваційний менеджмент підручник
Все про інноваційний менеджмент, або менеджмент інновацій
менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Підручник з предмету менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Головна » Статті » Менеджмент » фінансовий менеджмент поддєрьогін

Прогнозування банкрутства підприємства

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження  та  методом прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. В теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторний та багатофакторний дискримінантний аналіз. 
В основі однофакторного (одновимірного) аналізу покладене сепаратне дослідження окремих показників (які є складовою певної системи показників) та класифікація підприємств за принципом дихотомії.  Віднесення підприємства до категорії "хворих” чи "здорових” здійснюється у розрізі окремих показників у відповідності до емпірично побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника. Наприклад, згідно зі шкалою значень показника рентабельності активів, граничне значення цого показника складає 2%. Це означає, що підприємства, в яких рентабельність активів >2% за цим критерієм  вважаються "здоровими”, якщо ж значення цього показника <2%, то підприємство відноситься до групи суб’єктів господарювання, яким загрожує фінансова криза.  
Загальний висновок про якість фінансового стану підприємства робиться на основі аналізу відповідності кожного із показників, які включені в спеціально підібрану систему, їх граничним значенням. Найбільш відомими моделями однофакторного дискримінантного аналізу є системи показників Бівера та Вайбеля.    
В основі досліджень американського економіста В. Бівера покладено 30 найбільш часто вживаних у фінансовому аналізі показників. За ознакою однорідності ці показники були згруповані в шість груп. Із кожної групи Бівер вибрав по одному, найбільш типовому, показнику, які й склали його систему прогнозування:
Відношення Cash Flow до позичкового капіталу.
Відношення чистого прибутку до валюти балансу.
Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.
Відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття).
Відношення робочого капіталу до валюти балансу.
Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації). 
З використанням матеріалів аналізу 79  фінансово неспроможних  і такого ж числа фінансово-спроможних підприємств Бівер розробив шкалу граничних значень для кожного із приведених показників для американських підприємств. 
У німецькомовній економічній літературі досить поширеною є система показників Вайбеля. В основі досліджень, здійснених П. Вайбелем протягом 1960-1971 років покладено аналітичні матеріали по 72 швейцарських підприємствах будівельної, металургійної, легкої та годинникової галузей виробництва, половина з яких була у фінансовій кризі. Класифікацію підприємств за цією системою пропонується здійснювати з використанням таких показників:
Відношення позичкового капіталу до валюти балансу.
Відношення оборотних активів до поточних зобов’язань (показник покриття).
Відношення Cash Flow до поточних (короткострокових) зобов’язань.
Відношення різниці між очікуваними грошовими надходженнями та поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації). 
Відношення середнього залишку кредиторської заборгованості до вартості закупок помножене на 365.
Відношення середніх залишків виробничих запасів до величини затрат на сировину (матеріали) помножене на 365.
Для кожного із приведених показників Вайбель побудував відповідні шкали у вигляді діаграм, в яких показана динаміка значень показників протягом п‘яти років перед настанням у однієї з груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності. У разі, якщо значення усіх шести показників аналізованого підприємства знаходяться в безпечній зоні відповідної шкали, то цьому суб’єкту господарювання не загрожує банкрутство. Якщо ж значення більше трьох показників наближається до зони "хворих” підприємств, то аналізоване підприємство вважається таким, якому загрожує банкрутство. Щодо підприємств, у яких менше трьох показників знаходяться у критичній зоні Вайбель рекомендує проводити додатковий аналіз.      
Головним суперечливим моментом однофакторного дискримінантного аналізу є те, що значення окремих показників може свідчити про позитивний розвиток підприємства, а інших - про незадовільний. Така ситуація унеможливлює об’єктивне прогнозування банкрутства. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. В процесі аналізу підбирається ряд показників, для кожного з яких визначається вага в так званій "дискримінантній функції”. В загальному вигляді, алгоритм лінійної багатофакторної дикримінантної функції можна представити в такій формі:
Z  =  a0 + a1x1 + a2x2 + a3x3 + .......+ anxn,

а1, а2, а3 ......, аn  - коефіцієнти (ваги) дискримінантної функції;
х1, х2, х3......., хn - показники (змінні) дискримінантної функції.

Величина окремих ваг, характеризує різний вплив окремих показників (змінних), на загальний фінансовий стан підприємства. Віднесення аналізованого підприємства до групи "хворих” чи "здорових”  залежить від значення інтегрального показника, який є результатом розв’язку дискримінантної функції, а також від  будованої на основі емпіричних даних прямої поділу. 
 Найбільш відомими моделями прогнозування банкрутства на основі багатофакторного дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (1964), модель Альтмана (1968), модель Беермана (1976), система показників Бетге-Хуса-Ніхауса (1987), модель Краузе (1993). 
Модель прогнозування банкрутства, розроблена американським економістом Е. Альтманом має також назву "розрахунок Z-показника” і є класичною в своїй сфері, оскільки включена до більшості західних підручників присвячених фінансовому прогнозуванню, та оцінці кредитоспроможності підприємств. Побудована Альтманом дискримінантна функція має такий вигляд:

Z  =  0,012 X1 + 0,014 X2 + 0,033 X3 + 0,006 X4 + 0,999 X5

Це 5-ти факторна модель, де факторами виступають окремі показники фінансового стану підприємства. Адаптовано до вітчизняних стандартів фінансової звітності, окремі змінні дискримінантної функції мають такий вигляд:
X1 - робочий капітал/ валюта балансу;
X2 - сума нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) та резервного капіталу / валюта балансу;
X3 - звичайний прибуток до оподаткування + проценти за кредит / валюта балансу;                                                                                                                                                                                          X4 - ринкова вартість підприємств (ринкова вартість корпоративних прав) / позичковий капітал;
X5 - чиста виручка від реалізації продукції/ валюта балансу.  
Провівши аналіз 33-х  пар промислових підприємств з обсягом валюти балансу від 1 до 25 млн. дол. США, Альтман зробив наступний висновок щодо інтерпретації значень Z-показника:

ЗНАЧЕННЯ   "Z”    ЙМОВІРНІСТЬ БАНКРУТСТВА

до 1.8
1.81 - 2.67
2.67 і вище
 ВИСОКА
НЕ МОЖНА ОДНОЗНАЧНО ВИЗНАЧИТИ
НИЗЬКА


Цікавим є те, що в дослідженнях Альтмана середнє значення показника Z для  фінансово неспроможних підприємств склало - 0,29,  а для для групи успішно працюючих підприємств + 5,02. За деякими джерелами, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить: за 5 років до банкрутства - 36%; чотири роки до банкрутства - 29%; 3 роки до банкрутства -48%; 2 роки до банкрутства - 83%; 1 рік до банкрутства - 95%. 
В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у 1976 році К. Беерман. Свої висновки він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі. Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в таблиці 12.1.
Таблиця 12.1
Параметри дискримінантної функції Беермана

Показник Вага
Х1 = Позичковий капітал / валюта балансу +0, 077
Х2 = Чистий прибуток / валюта балансу +0,813
Х3 = Чистий прибуток/ позичковий капітал +0,124
Х4 = Чистий прибуток/ чиста виручка від реалізації -0,105
Х5 = Cash-flow / позичковий капітал -0,063
Х6 = Чиста виручка від реалізації / валюта балансу +0,061
Х7 = Запаси / Чиста виручка від реалізації +0,268
Х8 = Сума амортизації/ Вартість основних засобів на кінець періоду +0,217
Х9 = Введені основні засоби/ сума амортизації +0,012
Х10 = Заборгованість за банківськими позиками/ позичковий капітал +0,165
  
Одержані значення інтегрального показника Беерман рекомендує інтерпретувати   наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):
Z > 0,32 - підприємство знаходиться під загрозою банкрутства;
0,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує додаткового якісного аналізу
Z < 0,236 - підприємству не загрожує банкрутство.  
Методологія багатофакторного дискримінантного аналізу може використовуватися як службами контролінгу підприємства для своєчасного виявлення симптомів фінансової кризи, так і банками при оцінці кредитоспроможності позичальника. Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними  чинниками:
по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дискримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої кваліфікації;
по-друге, відсутністю достатніх коштів для закупки та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарювання;
по-третє, недостатнім рівнем об’єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (проблематика подвійної бухгалтерії). 
В той же час, в Україні використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак ці методики є безсистемними, не враховують галузевих особливостей, не містять відповідних "ключів” інтерпретації. 

Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS