Менеджери в інноваційній сфері - інноваційний менеджмент підручник - Менеджмент - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
менеджмент персоналу
інформаційний менеджмент
стратегічний менеджмент
податковий менеджмент
Податковий менеджмент підручник
основи фінансового менеджменту
підручник фінансовий менеджмент
фінансовий менеджмент поддєрьогін
Поддєрьогін фінансовий менеджмент, підручник із предмету
Банківський менеджмент
Все про банківський менеджмент у статтях із підручника про банківський менеджмент
інноваційний менеджмент підручник
Все про інноваційний менеджмент, або менеджмент інновацій
менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Підручник з предмету менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Головна » Статті » Менеджмент » інноваційний менеджмент підручник

Менеджери в інноваційній сфері

Функції інноваційного менеджменту здійснюються тільки через
діяльність особливої категорії спеціалістів, які називаються менеджерами.
Менеджер — це спеціаліст, що професійно займається управлінською
діяльністю в конкретній сфері функціонування інноваційного процесу. Це
означає, що спеціаліст обіймає постійну посаду і вповноважений приймати
управлінські рішення.
В умовах прискорення науково-технічного прогресу різко зростає роль
27
інноваційних менеджерів-інноваторів, здібності яких, їх кваліфікація і
професійне вміння фактично визначають долю компанії. Це положення
неодноразово підтверджувалось прикладами діяльності визначних менеджерів-
новаторів, таких як А. Моріта, Лі Якокка, Б. Гейтс та ін.
До менеджерів інноваційної сфери належать:
• керівники творчих груп виконавців;
• керівники лабораторій, відділів і функціональних служб; » керівники
виробничих підрозділів;
• менеджери різного рівня, які координують діяльність різних
підрозділів інноваційної діяльності та зовнішніх партнерів;
• керівники інноваційних підприємств, фірм у цілому.
Специфіка інноваційних процесів, які охоплюють багато учасників і
зацікавлених організацій та які є об'єктом управління, визначають особливий
характер праці менеджерів у цій сфері й окреслюють виконання певних ролей і
відповідні їм вимоги.
Праця менеджерів-інноваторів має творчий характер, потребує
різноманітних знань, схильності до аналітичної діяльності, уміння
концентруватися у визначений час на окреслених проблемах. Оскільки
основним предметом праці менеджера є науково-технічна й управлінська
інформація, то обов'язковою умовою його ефективної роботи є знання сучасної
наукової парадигми відносно інформаційної технології, морально-етичних,
екологічних і соціальних проблем. Як підкреслює академік РАН В. Фортов,
«наука має керуватися моральними законами»1.
В інноваційному менеджменті розрізняють три категорії вимог до
професіональної компетенції менеджера-інноватора:
• знання теорії та практики у сфері управління;
• комунікативність і вміння працювати з людьми;
• компетентність у галузі спеціалізації інноваційного процесу чи
інноваційного підприємства.
Перша категорія вимог передбачає наявність у менеджерів спеціальної
підготовки в галузі теорії управління, знань основ сучасної макро- і
мікроекономіки, загальної теорії прийняття управлінських рішень, уміння
застосовувати економіко-математичні методи та моделі для оптимізації
інноваційних рішень.
Вимоги комунікабельності та вміння працювати з людьми потребують від
менеджера, адекватно ситуаціям, оптимально взаємодіяти з колегами,
підлеглими, вищими керівниками з метою досягнення цілей інноваційної
діяльності; об'єктивно оцінювати ефективність роботи кожного суб'єкта та
колективу в цілому.
Вимоги, пов'язані з компетентністю менеджера, передбачають наявність
знань з питань технології інноваційних процесів, теоретичних і практичних
аспектів здійснюваних інновацій, їхнього впливу на стан розвитку як фірми, так
і суспільства в цілому, екологію регіону. Це потребує від менеджера певної
відповідальності за розроблення інноваційних процесів, упровадження інно-
вацій. Наприклад, багато вчених, керівників корпорацій вважають, що
глобалізація, «осідлавши» хвилю технологічного прогресу, вирішить усі
28
соціальні проблеми. Такий погляд стимулює швидкий розвиток високих
технологій, особливо інформаційних, біотехнологій тощо, і знайшов
відображення в новій концепції розвитку людства, згідно з якою світове
суспільство не залежить від навколишнього середовища. Уважається, що
економіка, спираючись на інформатизацію, здібна розвиватись не залежно від
глобальної екосистеми Землі. Ця самовпевненість призводить до фізичної
деградації Землі, Так, якщо в кожному домі буде по комп'ютеру, то це призведе
до знищення половини всіх видів рослин і тварин, які існують на Землі.
Усе це потребує від інноваційних менеджерів спеціальних знань
теоретичних і практичних аспектів здійснюваних інноваційних процесів. Крім
того, специфіка інноваційної діяльності ставить особливі вимоги до основних
навиків менеджера інноваційної сфери. Менеджеру необхідно вміти визначати
сфери застосування науково-технічних ідей і розробок, оцінювати комерційний
потенціал розробок та технологій інноваційного проекту, визначати стратегію
захисту інтелектуальної власності, тобто володіти низкою специфічних навиків
управлінської діяльності.
Характер діяльності конкретного менеджера визначається складом
делегованих йому повноважень для прийняття управлінських рішень. Склад
цих повноважень визначається системою розподілу праці та спеціалізації
управлінських кадрів. Існує горизонтальний і вертикальний розподіл праці.
Горизонтальний розподіл праці в інноваційному менеджменті
пов'язаний із спеціалізацією менеджера за функціональною ознакою, тобто
закріпленням за ним виконання певної функції менеджменту. Такий розподіл
праці зумовлює створення певних спеціалізованих відділів, наприклад, групи
чи відділу розроблення інноваційних стратегій, планування, прогнозування,
контрольно-диспетчерський відділ тощо.
Вертикальний розподіл праці залежить від характеру здійснюваних
інновацій, масштабів інноваційної діяльності, її галузевої належності і
виражається в організаційній структурі.
До інноваційної діяльності залучені керівники і спеціалісти різних
галузей знань, виконавці різних функцій і ролей, які повинні діяти узгоджено
відповідно до інноваційних цілей.
Розрізняють таких типових носіїв рольових функцій у процесі
нововведень, як «антрепренер», «інтрапренер», «інформаційні воротарі»,
«адміністратори», «вільний співробітник».
«Антрепренер» — ключова фігура інноваційного управління. Це
енергійний керівник, який підтримує і просуває нові ідеї, не боїться
підвищеного ризику та невизначеності, здібний до пошуку нестандартних
рішень. Для «антрепренера» характерні особисті якості: інтуїція,
ініціативність, рішучість, висока активність, колегіальність.
«Антрепренер» орієнтується на вирішення завдань зовнішнього
характеру: створення організації, діючої в зовнішньому середовищі;
координація служб фірми з зовнішньої діяльності; взаємодія з суб'єктами
зовнішнього інноваційного середовища. Тому «антрепренер» обіймає майже
завжди керівні посади підрозділів зі створення нової продукції, нового проекту,
нової технології, керівника інноваційного підприємства.
29
«Інтрапренер» — це спеціаліст і керівник, орієнтований на вирішення
внутрішніх інноваційних проблем. Його завдання — організація пошуку ідей,
використовуючи, наприклад, метод «мозкового штурму», створення атмосфери
творчості, залучення співробітників до інноваційного процесу. Інтерпренери, як
правило, творчі особистості з різносторонніми знаннями та широким колом
інтересів.
«Інформаційні воротарі» — спеціалісти з акумулювання інформації,
контролюють потоки науково-технічної, комерційної, спеціалізованої
інформації. Вони повинні мати широку освіту, уміння накопичувати і
розповсюджувати новітні знання та передовий досвід, підживлювати
інформацією творчий пошук на різних етапах створення інновації або
проведення організаційно-економічних змін на підприємстві.
«Адміністратор» — координує і контролює реалізацію інноваційних
програм чи проектів. Має здібності оцінювати ефективність роботи,
упровадження нововведень. Схильний до активної поведінки. Це — витримка,
воля, мобілізація сил, емоційна зрілість.
«Вільний співробітник» — статус новатора. Це люди творчі, мрійники,
«диваки» і генії. Вільний співробітник має повну свободу дій для генерації ідей
з різних напрямів діяльності фірми. Його головне завдання — «потрясати»
систему організації фірми новими Ідеями незалежно від конкретних проблем.
Інноваційні менеджери належать до креативних менеджерів, тобто
менеджерів дослідницького типу, їх особливість — це посилена увага
дослідницькому підходу до вирішення всіх проблем. З цього погляду
виділяються такі загальні риси інноваційних менеджерів:
1. Проблемне бачення світу, здібність розпізнавати проблеми там, де для
інших все зрозуміло.
2. Уміння превентивно, тобто заздалегідь ставити проблеми (коли вони
ще тільки зароджуються).
3. Уміння сприймати, розуміти і використовувати погляди, які
відрізняються від особистих або протилежні їм, тобто антиномічність.
4. Експрезентність — здібність робити правильні висновки в умовах
дефіциту інформації.
5. Розвинена психологічна саморегуляція, що визначає ставлення до
проблем і їх оцінки.
6. Здібність до імітації функцій різних членів колективу.
7. Інноваційність і безінерційність мислення, здібність вийти за межі
формального, традиційного, звичного.
8. Атрактивність — здібність притягувати людей до спільної діяльності,
вдаючись до засобів адміністративного чи матеріального примусу.
9. Здібність делегувати не тільки владу і відповідальність, а й свій
авторитет лідера.
10. Здібність швидко психологічно адаптуватись до змін умов діяльності
чи до вирішення принципово нових завдань.
11. Здібність до латентного (прихованого) керівництва, яке передбачає
залучення людей до діяльності не на формальній субординаційній основі, а
шляхом комунікаційної взаємодії.
30
Усі ці риси існують не кожна сама по собі і не в розрізненій хаотичній
сукупності, а в системі взаємодії. Наведені якості сучасного менеджера
показані на рис. 1.8.
Менеджери інноваційної сфери створюють управляючу підсистему
(суб'єкт управління), яка за допомогою різних методів неординарного мислення
і прийомів здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта управління.
Методи охоплюють також розроблення стратегії і тактики управління та
специфічні організаційні форми їх здійснення.
Стратегія означає загальний напрям і спосіб використання засобів для
досягнення поставленої мети. Цьому методу відповідає певний набір правил і
обмежень для прийняття рішень. Прийоми — це засоби впливу управляючої
підсистеми на об'єкт управління (інновації, інноваційний процес, реалізація
інновацій).
Менеджер
інноваційної
сфери
Привентивне
визначення
проблеми
Проблемне
бачення
дійсності
Системне
сприйняття
Антиномічність
Експрезентність
Проникливість
(психодіагностика)
Здібність
імітації різних
функцій
Психологічна
саморегуляція
Атрактивність
Здібність
делегувати
владу і
авторитет
Здібність
до латентного
неформального
управління
Іннова-
ційність
(безінер-
ційність)
Рис. 1.8. Якості менеджера інноваційної сфери
Методи і прийоми інноваційного управління — це система правил і
процедур виконання різних завдань інноваційної діяльності, які
використовуються з метою розроблення і прийняття раціональних
управлінських рішень.
Передовий досвід провідних фірм світу, які успішно здійснюють
інноваційну діяльність, дають змогу сформувати достатньо загальне коло
управлінських завдань інноваційного менеджера. Це:
• створення та стимулювання інноваційного клімату на підприємстві;
• розвиток творчого мислення, творчої активності розробників інновацій;
• створення гнучких організаційних структур;
• підготовка вибраних сегментів ринку до інноваційного продукту;
31
• забезпечення ефективності й економічності інноваційних процесів;
• підготовка виробництва та просування на ринки інноваційного
продукту;
• організація обміном інформацією між відповідними підрозділами
НДЦКР для більш тісних контактів і взаєморозуміння під час розроблення
інновацій.
Характер завдань менеджера залежить від різновиду інноваційної сфери
його діяльності, а також від предметної сфери функцій, закріплених за ним у
конкретній організації. Склад предметних функцій суттєво змінюється залежно
від його ієрархічного рівня. Чим вищий ієрархічний рівень менеджера, тим
важливішу роль у його діяльності відіграють функції і завдання стратегічного
напряму та системної організації інновацій.

Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS