Стиль керівництва і формування інноваційної культури в організації - інноваційний менеджмент підручник - Менеджмент - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
менеджмент персоналу
інформаційний менеджмент
стратегічний менеджмент
податковий менеджмент
Податковий менеджмент підручник
основи фінансового менеджменту
підручник фінансовий менеджмент
фінансовий менеджмент поддєрьогін
Поддєрьогін фінансовий менеджмент, підручник із предмету
Банківський менеджмент
Все про банківський менеджмент у статтях із підручника про банківський менеджмент
інноваційний менеджмент підручник
Все про інноваційний менеджмент, або менеджмент інновацій
менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Підручник з предмету менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Головна » Статті » Менеджмент » інноваційний менеджмент підручник

Стиль керівництва і формування інноваційної культури в організації

Відповідальність за забезпечення мотивації інноваторів лежить на
менеджменті організації та його керівництві. Сьогодні ефективність
інноваційної діяльності залежить не тільки від її організації, інтелектуального й
інформаційного потенціалу підприємства, а й значною мірою від стилю
керівництва.
Під стилем керівництва прийнято розуміти сукупність усіх методів,
прийомів, дій, які використовує керівник у своїй діяльності.
Кожний керівник відрізняється власним індивідуальним стилем, проте це
не виключає можливостей узагальнення стилей різних менеджерів.
Прийнято поділяти керівників на «автократів» і «демократів», проте
такий поділ дуже умовний і важко зустріти представників цих стилей у
«чистому вигляді». Вельми важлива роль ситуації. У конкретній ситуації
керівник тяжіє до того чи іншого стилю роботи залежно від цілей і ряду інших
чинників: своєї природної особливості, здібностей, звичок, культури, знань.
Індивідуальність стилей виявляється насамперед у процесі спілкування
менеджера з персоналом і тісно пов'язана з категорією лідерства в управлінні,
тобто здібністю керівника впливати на окремі особистості або групи людей,
спонукаючи їх до діяльності з метою досягнення цілей організації. Прагнучи до
забезпечення лідерства, менеджер використовує різноманітні способи впливу
на підлеглих і колег. При цьому керівнику в інноваційній сфері необхідно
розуміти психологію творчого колективу вчених, науково-технічних
працівників, а з іншого боку, бути рішучим, щоб залежно від ситуації приймати
рішення і підтримувати або відхиляти пропозиції з різних аспектів
інноваційного процесу, якщо це потрібно для виправлення певної ситуації. На
рис. 8.9 наведена загальна характеристика стилів керівництва.
За ознакою цільової орієнтації розрізняють дві категорії стилів
керівництва в інноваційній сфері: керівництво, орієнтоване на завдання, і
керівництво, орієнтоване на співробітників. Перша категорія налаштована на
досягнення поставленої мети інноваційної діяльності шляхом суворого
дотримування процедур планування, організації і контролю виконання всіх
елементів управлінських функцій. Такий стиль керівництва практично не
розглядає розширення ініціативи робітників як безпосереднє завдання ме-
неджменту. Керівники орієнтуються у своїй позиції на стабілізацію поточного
виробництва та мінімізацію ризику і часто буквально «душать» новаторські
ідей, які не вписуються в адміністративні рамки. Практика дає численні
приклади невдач нових ідей унаслідок зволікання з боку безпосередніх
керівників, які одночасно відповідають за нововведення і поточне виробництво.
231
Характеристика Авторитарний Демократичний
(колективний)
Принцип керівник-розпорядник
керований-підлеглий
керівник-координатор
керований-партнер
Авторитет за посадою за роботою
Форма керівництва детальна і формальна ор-
ганізація виконання роботи
загальні організаційні рамки
виконання роботи
Прийняття рішень єдиноначальне колегіальне
Вид розпорядження наказ прохання
Делегування
Делегуються виконавчі
завдання і відповідальність за
них
делегується загальне зав-
дання і відповідальність за
його вирішення
Вид контролю контроль виконання контроль результату
Рис. 8.9. Загальна характеристика стилів керівництва
Отже, такий стиль керівництва тяжіє до автократичного формального і
називається трансакційним лідерством. Дії трансакційних керівників полягають
у роз'ясненні підлеглим поставлених завдань, створенні відповідних структур
для їх виконання. Як правило, трансакційні керівники працелюбні, спираються
на безособові аспекти процесу праці — плани, графіки, бюджет. У них високо
розвинуте почуття обов'язку перед організацією і необхідністю дотримуватись
установлених норм і правил.
Керівництво, орієнтоване на співробітників, передбачає створення
найсприятливіших умов для творчої праці і використовує методи делегування,
тісних контактів і взаємозв'язків, спільних зусиль персоналу в процесі розробки
та виконання інноваційних проектів і програм. У цій ситуації керівник докладає
максимум зусиль для організації і підтримки внутрішньофірмових зв'язків між
робітниками, у групах, між підрозділами, що є необхідною умовою не тільки
успішного виконання інноваційних завдань, а й регулювання людських
відносин у колективі. Наприклад, на фірмі «Хьюлетт Паккард» для обміну
ідеями між ученими і розробниками по-новому спланували приміщення
лабораторії, між перегородками створено «відкриті зони», де науково-
технічний персонал може збиратись для обміну думками, випити кави і
продемонструвати свої останні досягнення.
Американські спеціалісти з питань управління вважають, що при
централізованій системі управління влада здійснюється в основному п'ятьма
методами:
1) за допомогою заохочень;
2) накладанням стягнень;
3) наділенням спеціалістів обмеженими і контрольованими
повноваженнями (наприклад, правом використовувати 15 % робочого часу на
пошукові роботи, які не включені в план НДР);
4) за допомогою авторитету професійних знань;
5) за допомогою особистих позитивних якостей керівника, що
викликають повагу і пошану співробітників.
Виходячи з цього, дедалі більше розвивається тенденція призначати
232
керівниками науково-дослідних підрозділів фірм тільки визначних учених,
незважаючи на ряд недоліків у них як організаторів у порівнянні з
професійними менеджерами. Це пояснюється тим, що чим більше фірма
орієнтується на досягнення науки і техніки як на основу свого розвитку, тим
більше вона залежить від визначних спеціалістів і відомих, авторитетних уче-
них, працювати під керівництвом яких є вельми привабливим для науково-
технічного персоналу.
Децентралізація особистої влади керівника не позбавляє відповідній його
посаді повноти влади і відповідальності за інноваційну діяльність на
підприємстві. Це досягається за допомогою структурної «жорсткості» і
поведінкової «м'якості». Структурна жорсткість, або формальний стиль
керівництва, передбачає делегування повноважень, офіційно закріплених у
документах; наявність системи стратегічного і поточного планування
інноваційних досліджень; налагодженого механізму комунікацій і обміну
інформацією. Поведінкова м'якість, або неформальний інтерактивний стиль
керівництва, розширює свободу науково-технічних кадрів у прийнятті рішень,
тобто створює ситуацію, коли сувора регламентація управлінських функцій
недоцільна, оскільки співробітники з високим творчим потенціалом вирішують
проблеми поза встановлених парадигм. З боку керівника потрібен не контроль,
а співробітництво. Неформальний стиль керівництва потребує від менеджера
більших зусиль, високих професійних навичок, авторитету і певного іміджу.
Термін «імідж» (англ. image) означає образ, цілеспрямовано сформований
і закріплений в уяві про певну особу (менеджера). У практичному застосуванні
цей термін близький до грецького слова «харизма», що означає обдарованість,
мудрість, авторитетність. Люди, яким була притаманна сукупність таких
властивостей, у всі часи справляли на оточуючих великий вплив і були лі-
дерами.
Харизматичний лідер здібний мотивувати співробітників до діяльності,
інтенсивність якої перевершує звичний рівень. Джерелами впливу
харизматичних керівників є: 1) чітке бачення майбутнього, що поділяється
співробітниками; 2) створення системи корпоративних цінностей, які
підтримуються всіма працюючими; 3) взаємна довіра лідера і співробітників.
Харизматичні керівники створюють атмосферу змін, нововведень, вони є но-
сіями ідей, що збуджують, стимулюють людей працювати не покладаючи рук,
прагнути досягати високих цілей.
Отже, імідж сучасного керівника будь-якого рівня — це вибір такої
моделі поведінки, яка йому приносить успіх. При цьому спеціалісти
рекомендують ураховувати:
• відповідність поведінки керівника законодавству і правовим нормам;
• конкретну ситуацію, у якій діє керівник;
• цілі;
• моральні критерії (чесність, справедливість, доброчесність,
самокритичність);
• психологічні характеристики (позитивна енергетика, упевненість у собі,
дружелюбність, манери поведінки тощо).
Мистецтво і техніка створення образу полягає в тому, щоб зрозуміти, що
233
саме є привабливим для інших, пізнати себе і привести у відповідність свій
образ. Маніпулювання характеристиками з метою створення позитивного
враження називається іміджуванням. Спеціаліст, завданням якого є створення
образу керівника (як будь-кого) взірцем, ідеалом, привабливим для наслі-
дування, називається іміджмейкером.
Спеціалісти з іміджування виділяють три складових іміджу керівника з
інноваційної діяльності:
• особисту привабливість (зовнішній вигляд, відкритість, доступність,
комунікабельність); вона завжди сприяє успіху в професійній діяльності
менеджера;
• моральні якості — емпатичність (розуміння психічних станів інших
людей), рефлексивність (здатність до співпереживання, самовдосконалення),
красномовність (здібність надихати, переконувати словом);
• техніку самопрезентації (уміння подати з найкращого боку свої знання,
досвід, уміння встановлювати в колективі відносини взаємної поваги, довіри,
створювати творчий клімат).
Харизматичних лідерів, які мають особливі здібності з управління
впровадженням інновацій, американські спеціалісти називають
трансформуючими керівниками. Вони мають здатність керувати
трансформацією цілей, структур і управління людськими ресурсами. У
взаємодії зі співробітниками вони спираються не тільки на методи
матеріального і морального заохочення, а й на такі чинники, як світогляд,
загальні цінності й ідеї, створення загальної платформи для залучення на свій
бік прихильників змін.
Приклад. Джордж Фішер — трансформуючий лідер, менеджер, який
ніколи не підвищує голос, вивів у лідери телекомунікаційної галузі компанію
«Motorola» (мобільний зв'язок, пейджери). Тепер він працює в «Eastman
Kodak». Спираючись на свої здібності до концентрації на нових технологіях
виробництва і дизайну, до передбачення технологічних перспектив, Дж. Фішер
планує найкоротшою дорогою вивести «Kodak» у «мультимедійне майбутнє».
Науковий ступінь у прикладній математиці та досвід роботи у сфері
електронних комунікацій дає змогу менеджеру розширювати основну
діяльність «Kodak» (виробництво кіно-і фотоплівок) і одночасно зробити
прорив на цифрових технологіях. Дж. Фішер завжди доступний співробітникам,
його стиль керівництва орієнтований на спільну діяльність. Його харизма,
чесність і манера спілкування буквально заворожують акціонерів і
співробітників компанії. Він незмінне дотримується морально-етичних
принципів, охоче ділиться владою й інформацією, делегує повноваження
співробітникам і сприяє зростанню їхньої самооцінки.
Прогресивні форми керівництва в інноваційному менеджменті
забезпечують простір для ініціативи кожного учасника інновацій, групових
рішень і впливають на формування інноваційної культури в організації.
У сучасній літературі існує досить багато визначень поняття культури
організації (організаційна культура, корпоративна культура, інноваційна
культура). Кожний автор прагне дати своє визначення цього явища. Більшість
авторів сходиться на тому, що культура організації являє собою складну ком-
234
позицію важливих базових цінностей, норм, угод, філософії управління,
моделей поведінки, що поділяються всіма членами організації, які свідомо
бажають виконувати покладені на них вимоги.
Загальноприйняте поняття культури (лат. cultura — оброблювання,
вирощування) визначається як певний рівень розвитку суспільства, творчих сил
і здібностей людини, що виражається в типах і формах організації життя та
діяльності людей, у їхніх взаємовідносинах, створюваних ними матеріальних і
духовних цінностях, їх застосуванні і поширенні в процесі соціально-еконо-
мічної практики.
Інноваційна культура — порівняно нове поняття і вид свідомої
діяльності організації. Інноваційна культура — це форма організаційної
культури, що виникла наприкінці XX ст. як адаптація до прискорення змін у
виробництві, бізнесі та суспільстві. Сьогодні стало очевидним, що
технократична модель суспільного прогресу себе вичерпала і вектор якісного
розвитку, оновлення цивілізації визначає саме інноваційна культура. Ця думка
звучала у виступах учасників «круглого столу» на Міжнародному форумі
«Інноваційна культура на межі століть», який проходив у Москві 20 вересня
2001 р. під егідою ЮНЕСКО.
Інноваційна культура розглядається як цілісна система вироблених в
організації і притаманних її членам моделей поведінки, що впливають на модус,
спосіб життєдіяльності організації. У цьому розумінні інноваційна культура не
є первісне визначеним станом. Вона — результат соціальних взаємодій і
передається через навчання, численні контакти між групами людей, поведінку,
настанови, норми, систему ціннісних орієнтацій, манери одягатися, етику
трудових відносин, символи, стиль керівництва, церемонії, комунікації, мову.
На рис. 8.10 показана структура інноваційної культури.
Діапазон інноваційної культури досить широкий: від створення умов
ефективного використання інноваційного потенціалу (особистості,
підприємства, організації) до його реформування.
Лідери інноваційної культури
Стиль керівництва
Цінності
Ділова
етика
Комунікації,
мова Символи Церемонії Девізи
Рис. 8.10. Структура інноваційної культури
Інноваційна культура забезпечує сприйнятливість людей до нових ідей, їх
готовність і здібність підтримувати і реалізувати інновації в усіх сферах життя.
Формування інноваційної культури пов'язане з розвитком творчих здібностей і
реалізацією креативного потенціалу самої людини — її суб'єкта.
Інноваційна культура віддзеркалює цілісну орієнтацію людини,
закріплену в мотивах, знаннях, вміннях і навичках, а також в образах і нормах
235
поведінки.
Формування інноваційної культури ґрунтується на системі цінностей
організації, які являють собою ряд ідей, часто неписаних, які обґрунтовують
цілі і сенс роботи організації. Поняття культурних цінностей ширше за
формальне поняття цілей організації. Культура складається з правил,
дотримання яких дає позитивний ефект.
Цінності насамперед ґрунтуються на людських потребах. За своєю суттю
цінності організації — це трансформовані потреби її людського
(персонального) середовища. Водночас потреби людей неоднорідні, що
визначає складну структуру системи внутрішньофірмових цінностей.
Основною особливістю цінностей є те, що вони олюднені, їхнє існування
можливе тільки тоді, коли вони визнаються і засвоюються кожним з учасників
людського середовища організації. У цьому полягає основна відмінність
цінностей від цілей, які визначаються на основі авторитетних рішень вищого
керівництва і приймаються в директивному порядку. На думку Стівена Робінса,
сутність інноваційної культури організації розкривається в таких
характеристиках, як:
• мотивованість робітників до знань і розробки інновацій;
• націленість на результат; » робота в команді;
• прагнення досягти високого професіоналізму;
• можливість спілкування з колегами на семінарах, виставках,
конференціях (поза роботою);
• свобода висловлювання думок, ідей;
• свобода творчості.
Цінності окремого робітника, що відображають його ставлення до
предмета і процесу своєї праці, складають основу трудової етики як системи
норм поведінки. Окремо виділяється етика групи, підрозділу, філіалу.
Специфічна етика групи утворює відносно автономну субкультуру в рамках
даної організації.
Реально діюча культура щоденно реалізується через різні конкретні
форми, такі як: культурні ритуали, процедури, церемонії, комунікації з
використанням особливої, притаманної даній організації мовної культури,
символів.
Існують три різновиди культурних процедур в організації1:
• процедури, що супроводжують інноваційно-виробничий процес,
утілюючи в певні форми певні професійні дії, наприклад, процедура
обговорення ідеї або способи взаємодії з колегами в творчій групі чи
виробничими підрозділами. Ці процедури називаються робочими;
• процедури, що забезпечують координацію інноваційного процесу,
наприклад проведення виробничих нарад. Такі процедури називаються
управлінськими;
• процедури, що опосередковують завершення інноваційного процесу,
підведення підсумків упровадження нововведень, одержання результатів,
винагороди учасників розробок, винаходів. Це ритуали винагород і визнання.
Культурні церемонії втілюють цінності організації у вигляді святкових
подій, які мають як постійний, повторюваний, так і випадковий характер,
236
наприклад, нагородження переможців конкурсів винахідництва або церемонії,
пов'язані зі значними подіями в житті фірми.
У рамках культурних комунікацій передається інформація за допомогою
різних засобів — це історії, легенди, перекази, плітки і т. ін. Як правило, вони
виражають у неявній формі основні цінності інноваційної культури. Інформація
про цінності, яка обертається в культурних мережах, набуває специфічної
форми, характерної для даної організації, тобто культурний простір різних фірм
має свою, відмінну від інших, мову. У межах кожного специфічного простору
мова культури уніфікована, тобто існує єдина термінологія для всіх учасників
організації. Наявність власної мови в інноваційній культурі дає змогу найбільш
виразно сформулювати сутність цінностей організації, які поділяють усі.







Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS