Сутність проблеми оцінки ефективності інновацій - інноваційний менеджмент підручник - Менеджмент - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
менеджмент персоналу
інформаційний менеджмент
стратегічний менеджмент
податковий менеджмент
Податковий менеджмент підручник
основи фінансового менеджменту
підручник фінансовий менеджмент
фінансовий менеджмент поддєрьогін
Поддєрьогін фінансовий менеджмент, підручник із предмету
Банківський менеджмент
Все про банківський менеджмент у статтях із підручника про банківський менеджмент
інноваційний менеджмент підручник
Все про інноваційний менеджмент, або менеджмент інновацій
менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Підручник з предмету менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Головна » Статті » Менеджмент » інноваційний менеджмент підручник

Сутність проблеми оцінки ефективності інновацій

Виходячи з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом
розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обґрунтування
інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі
як на рівні підприємств (організацій), так і на вищих рівнях управління
національною економікою, зокрема при розподілі бюджетних коштів на
фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних
програм.
Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих
суб'єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, слід уважати різницю в
цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й
управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі,
виходять із глобальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує
зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств,
стимулюючи зростання національної економіки. В економічній літературі
звертається увага на необхідність нових підходів до оцінки ефективності
інновацій в умовах ринкової економіки.
За часів державної власності та централізованих методів управління
переважав єдиний методологічний підхід для всіх організацій до оцінки
ефективності господарських рішень. Сутність його визначалась принципом:
усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб'єктів господарювання,
тобто цей підхід передбачав для всіх глобальний критерій ефективності
капітальних вкладень — економічний ефект, що одержується на всіх стадіях і
етапах реалізації нововведень — від проведення досліджень і розробок до
використання інновації споживачем. Методичні суперечки торкалися лише
показників, якими оцінювався цей ефект — це «приведені витрати» на
реалізацію новини чи інтегральний показник — «річний економічний ефект».
Крім того, виділення коштів на здійснювання капітальних вкладень, в
основному, мало безоплатний характер. Такий підхід дозволяв придбавати за
кордоном нове обладнання, яке не використовувалось або використовувалось
на не повну потужність, бо не вписувалось в існуючі технологічні процеси. Це
призводило до зростання витрат на виробництво, формування цін за витратним
принципом і до інших негативних наслідків.
У сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних
вимірів і економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних
проектів, які можуть фінансуватись тільки після економічної оцінки кожного з
можливих їх варіантів. Слід зважати на те, що підприємства (організації)
будують свою діяльність в напрямі досягнення своїх локальних цілей, перш за
все можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і
послуг, які з'являються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим
результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво
конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого
фінансового стану. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного
проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи однаковими
витратами. Отже, у загальному вигляді економічна ефективність інновацій
визначається порівнянням результатів з витратами, що забезпечили цей
245
результат.
Водночас у деяких наукових публікаціях висловлюється думка, що
необхідно розрізняти ефективність і результативність. Наприклад, у широко
відомому підручнику «Основи менеджменту»1 звертається увага на те, що
організація має бути як ефективною, так і результативною. Результативність, на
думку П. Друкера, є наслідком того, що «робляться потрібні, правильні речі»
(doing the right things), а ефективність є наслідком того, що «правильно
створюються ці самі речі» (doing things right). I перше і друге однаково
важливо. Стосовно питання визначення ефективності інноваційної діяльності
такий підхід, на думку А. Е. Герасимова2, є особливо актуальним. Справді,
одержуючи інновацію (у вигляді нового продукту, технології, методів
організації й управління), що є результатом інноваційного процесу, важливо не
тільки одержати нововведення з мінімальними витратами, а й саме
нововведення як цінність, що має бути корисною і потрібною, тобто
відповідати певним вимогам як з боку підприємства, ініціюючого його
впровадження, так і з боку споживачів цієї інновації.
Виходячи з цього, ефективність інноваційної діяльності слід визначати з
урахуванням таких підходів:
1) оцінка економічної ефективності нововведення стосовно підприємства,
тобто як воно забезпечує конкурентоспроможність, прибуток і фінансову
стабільність підприємства;
2) оцінка ефективності управління інноваційною діяльністю з погляду
забезпечення неперервності інноваційного процесу і досягнення кінцевої мети
одержання новинок (продукту, технологій), які відповідають вимогам ринку;
3) урахування часу, тобто здатність одержувати необхідні результати за
визначений проміжок часу. На думку Герасимова, тільки єдність
вищезазначених компонентів дає змогу охарактеризувати ефективність
управління інноваційною діяльністю, що здійснюється на підприємстві.
Як кількісні показники, що характеризують ефективність інноваційної
діяльності, можна використовувати коефіцієнт фактичної результативності
роботи, рекомендований ЮН1ДО (Організацією Об'єднаних Націй з
промислового розвитку). Цей показник розраховується за такою формулою:
Σ Σ
= =
− −
= N
i
N
i
i
c
Q Н Н
r R
1 1
( 1 2 )
(9.1)
де Rc — сумарні витрати на закінчені роботи, що прийняті до освоєння в
серійному виробництві;
Q — фактичні витрати на НДДКР за і-й рік;
N — кількість років аналізованого періоду;
Н1 — незавершене виробництво на початок періоду, що аналізується, у
вартісному виразі;
Н2 — так само на кінець періоду, що аналізується.
Як показник, що відображає зміни результативності стадії НДДКР як
чинника ефективності, пропонується використовувати відношення кількості
розроблених винаходів (технічних рішень, ідей), які відповідають вимогам
підприємства, до загальної кількості розроблених інновацій (технічних рішень,
246
ідей).
При цьому слід ураховувати можливість взаємодії з зовнішнім
середовищем підприємства, а саме: кількість об'єктів інтелектуальної власності,
що купуються зі сторони і реалізуються в зовнішньому середовищі. У цілому,
показник результативності інноваційної діяльності, який пропонує Герасимов,
має такий вигляд:
Σ Σ
Σ Σ
= =
=
+
= T
t
реал t
T
t
заг t
T
t
пр t
T
t
еф t
нддкр
К К
К К
Р
1
.
1
.
1
. .
, (9.2)
де Рнддкр — результативність Інноваційної діяльності на стадії проведення
НДДКР;
Кеф. t — кількість самостійно розроблених новацій (винаходів, технічних
рішень, ідей) які відповідають вимогам підприємства в t році;
Кпр. t — кількість придбаних об'єктів інтелектуальної власності, що
відповідають вимогам підприємства в t році;
Кзаг. t — загальна кількість новацій як результат проведення НДДКР і
придбання об'єктів інтелектуальної власності в зовнішньому середовищі
підприємством у t році;
Креал. t — кількість об'єктів інтелектуальної власності — результатів
НДДКР, що реалізовані у зовнішньому середовищі і не використані в діяльності
підприємства в t році;
Т — кількість років періоду, що аналізується.
Для оцінки економічної ефективності інновацій (інноваційних проектів) у
вітчизняній практиці використовується система показників, які широко
висвітлюються в літературі. Ці показники відображають співвідношення витрат
і отриманих результатів, тобто тих вигід, які будуть одержані від реалізації
інновацій. На рис. 9.1 наведені показники ефективності інноваційного проекту.
Економічна
Відображає ефективність проекту для всього
національного господарства, регіонів, галузей
Комерційна
Ураховує фінансові
наслідки для
учасників проекту
Ефективність
Бюджетна
Ураховує вплив
проекту на витрати
(доходи) бюджету
Рис. 9.1. Показники ефективності інноваційного проекту
Показники економічної ефективності відображають ефективність
247
інноваційних проектів з точки зору інтересів усього національного
господарства, а також регіонів, галузей виробництва, організацій, що беруть
участь у проекті. При відборі інноваційних проектів і розрахунках показників
ефективності на рівні національного господарства беруться до уваги такі
результати проекту:
• кінцеві виробничі результати (виручка від реалізації нових товарів,
інтелектуальної власності — ліцензій, ноу-хау, програм для ЕОМ тощо);
• соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи із спільних дій
учасників проекту в регіонах;
• прямі фінансові результати;
• кредитні займи, інвестиції інших держав, банків, фірм і т. ін.;
• побічні фінансові результати, що їх обумовлюють при здійсненні
проекту: зміни доходів сторонніх організацій і громадян, ринкової вартості
земельних ділянок, будівельних споруд, утрати природних ресурсів і інші
надзвичайні ситуації.
До складу витрат включаються передбачені в проекті і необхідні для його
реалізації побічні й одночасні витрати всіх учасників проекту, обчислених без
повторного врахування однакових витрат одних учасників у складі результатів
інших учасників.
Оцінюючи ефективність інноваційного проекту, порівняння різночасових
показників здійснюють шляхом приведення (дисконтування) їх до цінності в
початковому періоді (до одного моменту). Таким моментом може бути,
наприклад, рік початку реалізації інновацій.
За допомогою дисконтування у фінансових і економічних розрахунках
ураховується чинник часу. Ідея дисконтування полягає в тому, що для фірми
краще одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки, будучи інвестованими в
інновації (виробництво), вони вже завтра принесуть певний додатковий дохід.
Наприклад, якщо сьогодні інвестувати в інноваційний проект 1 млрд грн,
розраховуючи одержати 10% доходу, то через рік вартість інвестицій
становитиме 1,1 млрд грн — це майбутня вартість вкладених інвестицій, а її
поточна сучасна вартість дорівнює 1,0 млрд грн.
Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається
дисконтом (англ. discount — обліковий процент). В економічному і
фінансовому аналізі використовують спеціальний прийом для виміру поточної і
майбутньої вартості однією грошовою одиницею. Цей розрахунковий прийом
називається дисконтуванням. Процес дисконтування є зворотним нарахуванню
складних відсотків. Метод нарахування за складним відсотком полягає в тому,
що в першому періоді нарахування відбувається на початкову суму кредиту,
потім вона підсумовується з нарахованими відсотками і в кожному наступному
періоді відсотки нараховуються на вже нарощену суму. Таким чином, база для
нарахування відсотків постійно змінюється. Сума, яка одержується в результаті
накопичення відсотків, називається майбутньою вартістю суми вкладу після
закінчення терміну, на який робиться розрахунок.
Початкова сума вкладу називається поточною вартістю . Наприклад,
якщо покласти в банк 1 дол. чи 1 млрд при ставці 10 % на рік, то нарахування
складного відсотка майбутньої вартості знаходять шляхом множення поточної
248
вартості на (1 х відсоткова ставка) стільки разів, на скільки років робиться
розрахунок.
Приклад нарахування складного відсотка
Рік Майбутня вартість
1 1+0,1 • 1 = 1,1
2 1,1 +0,1 • 1,1 = 1,21
3 1,21 +0,1 • 1,21 = 1,33
4 1,33 + 0,1 • 1,33=1,46
5 1,46 + 0,1 • 1,46= 1,61
Якщо позначити майбутню вартість FV (англ. future value); поточну
вартість PV (англ. present value); r — відсоткову ставку, t — кількість років, то
майбутню вартість можна знайти за формулою
FV = PV(1+ r)t. (9.3)
При дисконтуванні поточну вартість розраховують шляхом ділення
майбутньої вартості на (1 х відсоткова ставка) стільки разів, на скільки років
робиться розрахунок за формулою
FV r t
r
PV FV = + −
+
= (1 )
(1 ) . (9.4)
Приклад дисконтування
Рік Майбутня
вартість
Поточна вартість
1 1 1 : 1,101 = 1 : 1,1 =0,91
2 1 1 : 1,102 = 1 : 1,21 =0,83
3 1 1 : 1,103 = 1 : 1,33 = 0,75
… … …
5 1 1 : 1,105 = 1 : 1,62 = 0,62
Отже, дисконтування, як і нарахування складних відсотків базується на
використанні відсоткової ставки. Чим нижча ставка відсотка і менший період
(t), тим вища теперішня величина майбутніх доходів. Дисконтна ставка (норма)
визначається як прийнятлива для інвестора норма доходу на капітал. Таким
чином, дисконтування — це приведення один до одного потоків доходів/вигід і
витрат рік за роком на основі норми дисконту (r) з метою одержання поточної
(сьогоднішньої) вартості майбутніх доходів/вигід і витрат, тобто за допомогою
дисконтування визначається чиста поточна вартість інноваційних проектів.
При оцінці ефективності інноваційних проектів передбачається
розрахунок таких важливих показників, як:
• інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід);
• внутрішня норма прибутковості (дохідності);
• рентабельність інвестицій
• період і строк окупності.
Інтегральний ефект визначається як сума поточних ефектів за весь
розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення
інтегральних результатів над інтегральними витратами. Інтегральний ефект ще
називають приведеною вартістю, яка характеризує загальний абсолютний
249
результат інвестиційного проекту:
Σ=
+
=
Tp
t
t
t t
i
NPV B C
1 (1 ) , (9.5)
де NPV — чиста приведена вартість (англ. net present value);
Bt — вигода (дохід) від проекту в / році;
Ct — витрати на проект в / році;
i — ставка дисконту;
t — кількість років циклу життя проекту.
Внутрішня норма прибутковості (дохідності) — IRR (англ. internal rate
of return) — це розрахункова відсоткова ставка, за якої одержані доходи
(вигоди) від проекту стають рівними витратам на проект, або дасться ще таке
визначення — це той максимальний відсоток, який може бути сплачений для
мобілізації капіталовкладень у проект. Рекомендується відбирати такі
інноваційні проекти, внутрішня норма дохідності яких не нижча 15—20 %.
Рентабельність (R) визначається як співвідношення ефекту від реалізації
проекту і витрат на нього. На практиці оцінки інноваційних проектів
розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат
(benefit/cost ratio). У зарубіжній літературі цей показник називають індексом
дохідності (profitabititi index). Розрахунок індексу рентабельності здійснюється
за формулою:
Σ
Σ
=
= =Tp
t
t
t
Tp
t
t
j
К r
Д r
JR
0
0 , (9.6)
де Дj —дохід у періоді j;
Кt — розмір інвестицій в інноваційний проект у періоді t.
У чисельнику цього виразу — величина доходів, приведених до моменту
початку реалізації інновацій, а в знаменнику — величина інвестицій в інновації
(інноваційний проект) дисконтованих до початку процесу інвестування, тобто
тут порівнюються дві частини потоку платежів — дохідної та інвестиційної.
Індекс рентабельності тісно пов'язаний з інтегральним ефектом. Якщо
інтегральний ефект позитивний, то індекс рентабельності JR > 1, і навпаки,
якщо JR < 1, інноваційний проект уважається неефективним.
Строк окупності показує, протягом якого часу можуть окупитися
інвестиції в інноваційний проект. Він, як правило, розраховується на базі
недисконтованих доходів. У міжнародній практиці застосовується показник
періоду окупності.
Під періодом окупності розуміється тривалість періоду, протягом якого
сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій,
дорівнюватиме сумі інвестицій. Це період, необхідний для відшкодування
початкових капіталовкладень за рахунок прибутків від проекту (чистий
прибуток після відрахування податку + фінансові витрати + амортизація).
Строк окупності може бути розрахований таким чином:
250
t t t
ок NP P Д
T І
+ +
= , (9.7)
де ТOK — період окупності;
І— загальні інвестиції;
NPt — чистий прибуток за час t;
Дt —амортизація;
Pt — відсотки за кредит (позика капіталу).
Загальним для всіх показників ефективності інноваційного проекту є
розрахунок коефіцієнта (Ке) ефективності за такими формулами:
К. =
К= —
(прямий показник), (зворотний показник),
( ),
( ),
зворотний показник
Е
К В
прямий показник
В
К Е
е
е
=
=
(9.8)
де Е — ефект, результат від реалізації проекту;
В — витрати, пов'язані з реалізацією проекту.
Критерієм відбору може бути min → витрат на реалізацію проекту.
За наявності кількох варіантів проектів, найефективніший вибирається за
мінімумом приведених витрат
Bi = Ci + EnKi = min, (9.9)
де Вi — приведені витрати для кожного варіанта;
Сі — собівартість (витрати виробництва) з того ж варіанта;
Еn — норматив ефективності капітальних вкладень;
Ki — інвестиції з того ж варіанта.
У плановій економіці величина Еn встановлювалась централізовано, у
ринковій економіці кожна окрема фірма встановлює такий норматив або на
рівні відсоткової ставки, або як норматив рентабельності інвестицій Rn.
Виходячи з цього, приведені витрати можна подати таким чином:
min.
min,
= + →
= + →
i i n i
i i i
B C R K
B C iK
Після цього розраховується строк окупності додаткових інвестицій в
інновації, який являє собою період, протягом якого додаткові інвестиційні
витрати на дорожчий варіант інновацій можуть окупитися завдяки приросту
економічних результатів, зумовлених реалізацією інновацій.
Розрахунковий строк окупності Тр визначається за формулою:
1 2
2 1
C C
Tp K − K
= − , (9.10)
де К1, К2 — інвестиції в інноваційні проекти за порівняльними варіантами;
С1, С2 — річні витрати відповідних варіантів.
При виборі варіанта розрахункове значення строку окупності
порівнюється з його нормативним значенням Тн = 1 / Е. Ефективним буде
251
варіант, коли Тр < Тн. Величина, зворотна строку окупності, називається
коефіцієнтом ефективності додаткових інвестиційних вкладень в інновації,
або коефіцієнтом порівняльної ефективності — Ер. Він розраховується за
формулою:
K
Ep ΔC
= Δ . (9.11)
Розрахункові значення коефіцієнта ефективності порівнюють з
нормативною величиною Ен. Якщо Eр > Ен, то додаткові інвестиції в
інноваційний проект ефективні.
Таким чином, для відбору інноваційних проектів використовуються
показники відповідної економічної ефективності, які враховують зміни вартості
порівнюваних варіантів.
Такими показниками є:
• приведені витрати;
• строк окупності додаткових інвестицій;
• коефіцієнт ефективності додаткових інвестицій.
Приклад. Розроблено три варіанти технології нового продукту. За даними
таблиці розрахувати найефективніший варіант.
Показник Варіант
1 2 3
Інвестиції, млн грн 22500 27600 19700
Витрати виробництва на один виріб, тис. грн 13600 14700 13700
Річний обсяг виробництва, тис. шт. 700 1100 2500
Використовуючи метод приведених витрат, визначимо найефективніший
варіант запропонованого винаходу за формулою
С + ЕнК,
де С — річні витрати виробництва нового продукту;
К — інвестиції;
Ен — коефіцієнт ефективності, який приймаємо рівним 0,1.
Варіант 1 = (13600 х 700) + 0,1 х 22500 = 11770 млн грн.
Варіант 2 = (14700 х 1100)+ 0,1 х 27600 = 18930 млн грн.
Варіант 3 = (13700 х 2500) + 0,1 х 19700 = 36220 млн грн.
Найефективнішим варіантом винаходу є перший, бо тут найменші
приведені витрати.
Показники бюджетної ефективності відображають вплив результатів
здійснення інноваційних проектів на доходи і витрати відповідного
(державного, регіонального, місцевого) бюджету. Основним показником
бюджетної ефективності, який використовується для обґрунтування
передбачених у проекті заходів державної, регіональної чи місцевої підтримки,
є бюджетний ефект. Бюджетний ефект (Bt) для t-ro кроку здійснення проекту
визначається як перевищення доходів відповідного бюджету (Дt) над витратами
(Pt) у зв'язку з виконанням даного проекту.
252
Bt = Дt − Pt. (9.12)
Комерційна ефективність (фінансове обґрунтування) проекту
визначається відношенням фінансових витрат і результатів, що забезпечують
необхідну норму дохідності. Комерційна ефективність може розраховуватись
як для проекту в цілому, так і для окремих учасників з урахуванням їх вкладів
за правилами. Ефектом при цьому на t-му кроці (Et) виступає потік реальних
коштів. У межах кожного виду діяльності відбувається приплив Пі(t) відплив
Оi(t) коштів. Позначимо різницю між ними через Фi-(t):
Фі (t) = Пі (t) −Oi (t), (9.13)
де i = 1, 2, 3. Потоком реальних коштів називається різниця між
припливом і відпливом коштів від інвестиційної й операційної діяльності в
кожному періоді здійснення проекту (на кожному розрахунковому кроці):
Ф(t) [П1(t) O1(t) П2 (t) O2 (t)] Фi (t) Ф (t) = − + − = + ′ . (9.14)
Соціальні, екологічні__________, політичні й інші результати не піддаються
вартісній оцінці, розглядаються як доповнюючі показники економічної
ефективності і враховуються при прийнятті рішень з інноваційної діяльності.

Хостинг від uCoz | Понеділок, 05.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS