МЕХАНІЗМ ВИКОНАННЯ ФОРВАРДНИХ КОНТРАКТІВ - основи фінансового менеджменту - Менеджмент - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
менеджмент персоналу
інформаційний менеджмент
стратегічний менеджмент
податковий менеджмент
Податковий менеджмент підручник
основи фінансового менеджменту
підручник фінансовий менеджмент
фінансовий менеджмент поддєрьогін
Поддєрьогін фінансовий менеджмент, підручник із предмету
Банківський менеджмент
Все про банківський менеджмент у статтях із підручника про банківський менеджмент
інноваційний менеджмент підручник
Все про інноваційний менеджмент, або менеджмент інновацій
менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Підручник з предмету менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Головна » Статті » Менеджмент » основи фінансового менеджменту

МЕХАНІЗМ ВИКОНАННЯ ФОРВАРДНИХ КОНТРАКТІВ

Механізм виконання умов форвардної угоди має особливості, суть яких полягає в тому, що на дату розрахунків кредит клієнтові оформляється під діючу ринкову ставку, а різниця між ринковою та контрактною ставками виплачується у вигляді конкретної суми коштів. Такий підхід до здійснення форвардних угод зумовлений тим, що надання кредиту і обслуговування форвардної угоди розглядаються як дві окремі — кредитна та форвардна — банківські операції. Зазначений механізм дозволяє укладати форвардні контракти в розрахунку на умовну суму. Це означає, що фактично кредит не видається, а банк або клієнт виплачують лише різницю між ринковою та контрактною ставками в розрахунку на умовну суму. Організаційно укладання та виконання форвардних угод — справа казначейства банку або фінансового управління, а надання кредиту — кредитного департаменту, який оформляє кредитну угоду з клієнтом на загальних підставах.
Банк фіксує ринкову ставку за два лондонські робочі дні до дати платежу, якщо угода укладена на основі ставки LІBOR у доларах США. Для угод, які укладені в канадських доларах, дата фіксингу збігається з датою платежу. Після того як ринкову ставку зафіксовано, банк обчислює у грошовому вираженні різницю між ринковою та контрактною ставками, яка називається розрахунковою сумою РС:
(7.8)
де r — ринкова ставка на дату фіксингу; r* — контрактна ставка; t — кількість днів у контрактному періоді; ОС — основна сума контракту.
Розрахункова сума відбиває розмір виграшу або програшу за форвардною угодою на дату погашення. Порядок оплати — отримання належної різниці — установлюється за домовленістю учасників у день укладення угоди, але здебільшого всі розрахунки проводять на дату платежу. Для цього дисконтують розрахункову суму до дати платежу і знаходять суму платежу СП:
(7.9)
Приклад 7.3. (продовження)
Повернувшись до прикладу 7.3, обчислимо суму платежу за умови, що на дату фіксингу 28 червня LІBOR становила 8,5%.
Розрахункова сума дорівнюватиме, дол.:
 
Сума платежу на дату розрахунків становитиме, дол.:
 
Це означає, що 30 червня клієнт отримає кредит у розмірі 10 млн дол., який буде оформлено під ставку 8,5%. Проте оскільки за умовами форвар-дної угоди контрактна ставка становила 8,22%, то банк виплатить клієнтові суму платежу в розмірі 6854 дол. Якщо згідно з угодою сума 10 млн дол. була умовною і кредит не видавався, то банк мав лише виплатити клієнтові суму платежу. У випадках, коли ставка на дату фіксингу виявиться нижчою за контрактну, суму платежу отримає банк від клієнта.
Форвардна угода може умовно розглядатись як парі на рівень відсоткової ставки на визначену дату в майбутньому. Одна зі сторін, яка уклала угоду, виграє і отримує кошти, інша — програє і платить. Додаткова платня у вигляді комісійних за форвардними контрактами не стягується.
Сума платежу, що її виплатив банк клієнтові, відноситься на витрати і є сумою недоодержаного прибутку банку. Це означає, що сума платежу — це не прямі збитки банку, а втрачена можливість отримати додатковий дохід. Саме те, що банк проводить усі операції на дату укладення угоди і оперує з реальними, а не прогнозованими відсотковими ставками, дає йому можливість не нести реальних збитків за форвардними угодами навіть і тоді, коли ринкові ставки на дату фіксінгу перевищують контрактні. У розглядуваній ситуації банк розміщує ресурси під нижчу контрактну ставку, ніж міг би це зробити без зобов’язань за форвардним контрактом. Це дозволяє суму платежу, що її виплачує банк, класифікувати як втрачені можливості вигідніше розмістити кошти.
За збалансованого підходу до управління активами і пасивами банк може уникнути втрат за форвардною угодою, які виникають через несприятливий для нього рух ставок, тобто не ризикувати навіть «втраченими можливостями». Для цього банкові необхідно укласти форвардну угоду за депозитом на ті самі суму й терміни, що й у форвардній кредитній угоді. Тоді витрати, що пов’язані з виплатою суми платежу, вдасться компенсувати доходами від форвардної депозитної угоди, і навпаки. Такий підхід дозволяє хеджувати відсотковий ризик банку, але не дає можливості отримати додаткові переваги від сприятливої зміни відсоткових ставок. Наприклад, якщо ринкова ставка на дату фіксингу буде нижчою за контрактну, то згідно з форвардною угодою за кредитом банк отримає додатковий прибуток у вигляді суми платежу від клієнта. Але згідно з форвардною депозитною угодою банк змушений буде виплатити клієнтові вищу депозитну ставку, ніж та, яка діє на ринку.

Хостинг від uCoz | Субота, 10.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS