ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ - основи фінансового менеджменту - Менеджмент - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
менеджмент персоналу
інформаційний менеджмент
стратегічний менеджмент
податковий менеджмент
Податковий менеджмент підручник
основи фінансового менеджменту
підручник фінансовий менеджмент
фінансовий менеджмент поддєрьогін
Поддєрьогін фінансовий менеджмент, підручник із предмету
Банківський менеджмент
Все про банківський менеджмент у статтях із підручника про банківський менеджмент
інноваційний менеджмент підручник
Все про інноваційний менеджмент, або менеджмент інновацій
менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Підручник з предмету менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Головна » Статті » Менеджмент » основи фінансового менеджменту

ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

Успішна діяльність банку в цілому значною мірою залежить від обраної концепції управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Ризиками можна і потрібно свідомо управляти, керуючись такими правилами:
усі види ризиків взаємопов’язані;
рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного оточення;
ризики, на які наражаються банки, безпосередньо пов’язані з ризиками їх клієнтів;
банкіри повинні намагатися уникнути ризиків навіть більше, ніж інші підприємці, оскільки вони працюють не з власними, а з чужими грошима.
Процес управління ризиками складається з чотирьох етапів:
1) усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;
2) оцінювання величини ризику;
3) мінімізація або обмеження ризиків шляхом застосування відповідних методів управління;
4) здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з використанням механізму зворотного зв’язку.
Щоб досягти успіхів у тій сфері діяльності, яка характеризується підвищеною ризиковістю, банкам необхідно створювати та розвивати системи управління ризиками. З їх допомогою керівництво банку зможе виявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати той чи інший ризик.
Система управління ризиками складається з розглянутих далі елементів і підсистем:
управління активами і пасивами;
реалізація кредитної політики;
установлення нормативів і лімітів;
ціноутворення продуктів і послуг;
управлінський облік та фінансовий аналіз;
вимоги до звітності та документообігу;
інформаційно-аналітична служба;
розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;
моніторинг;
аудит;
служба безпеки.
Механізм прийняття рішень має не лише ідентифікувати ризик, а й дозволяти оцінити, які ризики і якою мірою може прийняти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту.
З’ясувати існування ризику, проаналізувати його на якісному рівні — це необхідні, але не достатні кроки. Важливо виявити величину того чи іншого ризику, тобто кількісно його оцінити. Ступінь ризику певного економічного рішення оцінюється втратами (збитками), яких можна очікувати в разі його реалізації, а також ймовірністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки — збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як значні, то ризик вважається невисоким (малим).
Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об’єктивних та суб’єктивних методів. Об’єктивні методи визначення ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася розглядувана подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи. Суб’єктивні методи спираються на використання оцінок і критеріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менеджера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми тощо. Суб’єктивні методи застосовуються тоді, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню — квантифікації. 
У процесі управління банківськими ризиками виникають бага-тофакторні залежності з численними зворотними зв’язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, то сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як показує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризиками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає.
Одним із важливих інструментів у процесі оцінювання та управління ризиками є аналіз сценаріїв — альтернативних варіантів, за якими можуть розвиватися події в майбутньому. Такий аналіз базується на оцінці періоду часу, протягом якого банк наражається на конкретний вид ризику, а також ступеня впливу ризику та ймовірності його реалізації. Наявність ризику означає існування кількох сценаріїв, які відрізняються як за ймовірністю настання події, так за можливими наслідками. Самі сценарії мають бути описані та сформульовані на основі експертних оцінок, тобто суб’єктивними методами. Кількісні характеристики кожного з обраних сценаріїв визначаються із застосуванням об’єктивних методів (математичних, статистичних).
Кількісне визначення рівня ризику — важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також установлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів та фінансової установи в цілому. Важливо при цьому оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів та напрямків діяльності.
Під допустимим розуміють такий ризик, реалізація якого не загрожує життєдіяльності банку, а випадкові збитки менші за очікуваний прибуток та розмір спеціальних резервів, призначених для відшкодування можливих втрат. У такому разі ризик оцінюють, виходячи з розміру недоодержаного прибутку. Верхня межа допустимого ризику для банку обчислюється як сума сформованих резервів та розрахункового значення прибутку. Зауважимо, що межі допустимого ризику кожний банк установлює самостійно, керуючись власними міркуваннями та обраною стратегією управління.
Ризик, що є загрозливішим для банку порівняно з допустимим, називають критичним. Критичний ризик характеризується такими втратами, розміри яких перевищують резерви та очікуваний прибуток. Верхня межа критичного ризику визначається розмірами капіталу банку. У разі реалізації критичного ризику банк не лише не отримає прибутку, а й може втратити власні кошти, за рахунок яких компенсуються фінансові втрати.
Якщо можливі наслідки реалізації ризику сягають рівня, вищого за критичну межу, то йдеться про катастрофічний ризик. Цей ризик призводить до банкрутства банку, його закриття та розпродажу активів. У широкому розумінні до категорії катастрофічних відносять ризик, що пов’язаний з прямою загрозою для життя людей, екологічними катастрофами тощо.

Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS