УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОВІСТЮ БАНКУ - основи фінансового менеджменту - Менеджмент - Каталог статей - Все для студентів



Головна     Економіка    Наука       Реєстрація   Вхід
Категорії розділу
менеджмент персоналу
інформаційний менеджмент
стратегічний менеджмент
податковий менеджмент
Податковий менеджмент підручник
основи фінансового менеджменту
підручник фінансовий менеджмент
фінансовий менеджмент поддєрьогін
Поддєрьогін фінансовий менеджмент, підручник із предмету
Банківський менеджмент
Все про банківський менеджмент у статтях із підручника про банківський менеджмент
інноваційний менеджмент підручник
Все про інноваційний менеджмент, або менеджмент інновацій
менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Підручник з предмету менеджмент зовнішньоекономічної діяльності
Головна » Статті » Менеджмент » основи фінансового менеджменту

УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОВІСТЮ БАНКУ

Згідно із сучасною економічною теорією та практикою максимізація ринкової вартості кожної фірми розглядається як пріоритетне завдання фінансового менеджменту. Найвиразнішим показником роботи компанії, у тому числі й банку, є ринкова ціна її акцій. Якщо вартість акцій не підвищується до очікуваного рівня, то акціонери можуть зажадати позбавитися від них, що неминуче призведе до фінансових ускладнень і негативних наслідків.
Головна мета банківського менеджменту полягає в максимізації вартості акціонерного капіталу банку, яка залежить від чистого прибутку та рівня ризику. Вартість акцій банку зростатиме, якщо очікується підвищення дивідендних виплат або знижується рівень ризику, що його приймає на себе банк.
Якщо для компаній ринкова вартість акцій є найкращим показником їх діяльності, то для банків такий метод оцінювання іноді не досить точний та надійний. Це пояснюється недостатнім рівнем активності проведення операцій з банківськими акціями як на міжнародних, так і на національних ринках. Тому на практиці для оцінювання діяльності банку використовують показники прибутковості.
1. Процентна маржа (процентний прибуток) банку визначається як різниця між процентними доходами та процентними витратами.
2. Непроцентна маржа (непроцентний прибуток) банку обчислюється як різниця між непроцентними доходами (комісійні доходи, прибуток від торговельних операцій, штрафи отримані і т. ін.) та непроцентними витратами (комісійні витрати, витрати на утримання персоналу, експлуатаційні витрати і т. ін.). Показник непроцентної маржі часто буває від’ємним, оскільки непроцентні витрати, як правило, перевищують непроцентні доходи.
3. Прибуток до оподаткування обчислюється як різниця між загальними доходами та загальними витратами і складається з процентної та непроцентної маржі.
4. Чистий прибуток ¾ це прибуток, що залишається в розпорядженні банку після виплати податків ( прибуток після оподаткування).
Наведені показники прибутковості вимірюються в грошових одиницях і значною мірою залежать від розмірів банку, а через це не придатні для порівняльного аналізу. Тому для виявлення ефективності роботи банку здебільшого застосовують відносні показники прибутковості.
5. Чиста процентна маржа ЧПМ визначається як відношення різниці між процентними доходами ПД і процентними витратами ПВ до активів А банку, %:
  (1.1)
Чиста процентна маржа може обчислюватися щодо працюючих або загальних активів. У деяких країнах органи регулювання банківської діяльності вважають за доцільне знаменником цього показника брати активи, які приносять дохід (працюючі активи). Така думка ґрунтується на тому, що процентний прибуток потрібно порівнювати лише з тією частиною активів, яка генерує сукупні доходи банку. Згідно з інструктивними матеріалами НБУ чиста процентна маржа обчислюється щодо загальних активів банку [5]. Пропонований метод обчислення має на меті оптимізувати співвідношення працюючих та непрацюючих активів банку, оскільки активи, за якими не отримується дохід, значно знижують показник чистої процентної маржі.
6. Чиста непроцентна маржа обчислюється як відношення непроцентного прибутку до активів банку.
7. Чиста маржа операційного прибутку визначається відношенням різниці між операційними доходами та операційними витратами (включаючи процентні) до сукупних активів банку.
Цей показник можна подати у вигляді двох складових — процентного прибутку на одиницю активів та непроцентного прибутку на одиницю активів. Такий поділ дає уявлення про співвідношення доходів від основної діяльності (кредитів, інвестицій, лізингу тощо) та непроцентних доходів, одержаних від надання платних фінансових послуг клієнтам. Із загостренням конкуренції банки шукають нові «нетрадиційні» джерела доходів, які дають змогу диверсифікувати діяльність і підвищувати розмір сукупного прибутку за рахунок не-процентних доходів.
8. У випадках, коли непроцентна маржа банку має від’ємне значення і розрахунок її співвідношення з активами втрачає сенс, доцільно використовувати показник відношення непроцентних доходів до середніх загальних активів. Він характеризує залежність банку від таких видів діяльності, які не пов’язані з одержанням процентів (торговельні операції, комісійні, непередбачені доходи).
9. Чистий спред ЧС (спред прибутку) є традиційним показником прибутковості банку і визначається як різниця між середньозваженими процентами за активами та за пасивами банку, %:
  (1.2)
де ПА — активи, які приносять процентний дохід; ПП — пасиви, за якими виплачуються проценти.
За допомогою цього показника оцінюються ефективність виконання банком функції посередника між вкладниками та позичальниками, а також рівень конкуренції на ринку. Як правило, при загостренні конкурентної боротьби спред скорочується і менеджери банку змушені шукати інші шляхи одержання прибутків.
10. Чистий прибуток у розрахунку на акцію (EPS) визначається відношенням чистого прибутку до кількості звичайних акцій, що перебувають в обігу. Цей показник слугує індикатором рівня дохідності коштів, вкладених акціонерами в банк, і являє собою оцінку виплат на користь основних власників.
Приклад 1.1
За даними балансу банку (табл. 1.1) розрахувати показники прибутко-вості: 1) процентну маржу ПМ; 2) чистий спред ЧС; 3) чисту процентну ма-ржу ЧПМ.
Таблиця 1.1.
БАЛАНС БАНКУ
Активи Пасиви
Показник Сума
млн грн. Середня ставка, % Показник Сума,
млн грн. Середня ставка, %
1. Кредити
2. Цінні папери
3. Інші працюючі
    активи
4. Непрацюючі активи 670
370

125
155 25
28

27
1. Строкові депозити
2. Депозити та кредити
     інших банків
3. Кошти до запитання
4. Капітал 125

450
520
225 22

18
20
Усього 1320 1320
Розв’язання
1) ПМ = 0,25 • 670 + 0,28 • 370 + 0,27 • 125 – 0,22 • 125 – 0,18 • 450 –
– 0,20 • 520 = 304,85 – 212,50 = 92,35 (млн грн.);
2)     

3)    
    
де ЧПМ1 розраховується щодо загальних активів, а ЧПМ2 — щодо працю-ючих активів.
Найважливішими показниками діяльності банку є прибутковість активів і прибутковість капіталу.
11. Показник прибутку на активи ROA визначається відношенням чистого прибутку (після оподаткування) ЧП до середньої вартості загальних активів А, %:
  (1.3)
ROA може застосовуватися як показник ефективності роботи керівництва банку.
12. Показник прибутку на капітал ROE визначається відношенням чистого прибутку до вартості акціонерного капіталу банку К, %:
  (1.4)
ROE показує рівень дохідності вкладених акціонерами коштів і може слугувати орієнтиром при виборі найпривабливішого напрямку інвестування. При цьому слід пам’ятати, що високий рівень дохідності пов’язується з високим ризиком.
Показники ROE та ROA істотно впливають на ринкову ціну акцій банку, тому менеджери у процесі управління банком приділяють особливу увагу саме цим коефіцієнтам та їх взаємозв’язку: 
  (1.5)
або
  (1.6)
Така залежність вказує на взаємозв’язок прибутку із джерелами формування банківських ресурсів, а точніше зі співвідношенням власних та залучених коштів. Навіть банк із невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов’язань.
Якщо за показник рівня ризиковості банку взяти відношення акціонерного капіталу до активів банку, тобто частку власних коштів у загальній сумі коштів банку, то формули (1.5) і (1.6) вкажуть на фундаментальну залежність між ризиком і прибутком. Чим вищий прибуток, тим ризиковішою має бути структура балансу за інших однакових умов. Якщо ефективність роботи банку знижується, то для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно прийняти вищий ризик — збільшити відношення зобов’язань до капіталу.
Приклад 1.2
Якого рівня прибутковості активів має досягти банк, аби забезпечити прибутковість капіталу на рівні 20%, якщо відношення акціонерного капі-талу до активів становить 1) 1:25; 2) 1:10 ?
Розв’язання
  (1.7)
Звідси:
1) ROA1 = 20 • (1 : 25) = 0,8 (%);
2) ROA2 = 20 • (1 : 10) = 2 (%).
Отже, якщо ризик банку як відношення власних та залучених коштів знижується, то для підтримки стабільного рівня прибутковості капіталу не-обхідно підвищити показник ROA з 0,8% до 2%.
Іншим напрямком використання залежності між ROA та ROE є визначення цільових рівнів прибутковості у процесі планування діяльності банку. За формулами (1.5) та (1.6) розраховується прибуток, необхідний банку, щоб досягти бажаного цільового значення прибутковості капіталу ROE для підтримання ринкової ціни акцій або поліпшення свого становища на ринку.
Формулу (1.7) перепишемо у вигляді:
  (1.8)
звідки
ROА • А = ЧП. (1.9)
Чистий прибуток банку дорівнює сукупним доходам, у тому числі процентним ПД та непроцентним НД, за мінусом операційних витрат ОВ та податків П:
ЧП = ПД + НД – ОВ – П. (1.10)
Із наведених співвідношень визначають процентний дохід, необхідний банку для досягнення планових значень ROE:
ПД = (ROA • A) – НД + ОВ + П. (1.11)
Визначивши розмір процентного доходу, менеджмент може знайти відповідну структуру працюючих активів та планувати діяльність банку на наступний період.
Приклад 1.3
Перед менеджментом банку поставлено завдання підвищити показник прибутковості капіталу ROE до 16%. Банк має активи в розмірі 18 000 тис. грн., а капітал становить 1500 тис. грн. Операційні витрати плануються в розмірі 475 тис. грн., податки — 95 тис. грн., непроцентні доходи 70 тис. грн. Знайти процентний дохід, який забезпечив би бажаний рівень прибутковості капіталу.
Розв’язання
ROA = 16 • 1 500 : 18 000 = 1,33 (%).
Звідси випливає, що для досягнення показника прибутковості капіталу 16% необхідно за даної структури балансу забезпечити прибутковість активів на рівні 1,33%.
За (1.9) визначимо планову величину чистого прибутку:
0,0133 • 18 000 = 239,4 (тис. грн.).
Процентний дохід банку обчислимо зі співвідношень (1.10) та (1.11):
239,4 + 475 + 95 – 70 = 739,4 (тис. грн.).
Отже, за даного відношення капіталу та активів для досягнення рівня ROE в 16% необхідно одержати 739,4 тис. грн. доходів у вигляді процентів від працюючих активів.
Маючи абсолютну величину процентних доходів, керівництво банку може точніше планувати проведення конкретних активних операцій, обґрунтовано змінювати структуру активів та ефективніше організувати роботу структурних підрозділів. Структурний аналіз показників при-бутковості банку дає змогу зробити висновки щодо причин ускладнення у сфері банківських доходів та виявити проблемні аспекти діяльності, які потребують підвищеної уваги.
Показники прибутковості відіграють важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дозволяє поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Завдання максимізації банківських прибутків розглядається як ключовий напрямок роботи керівництва банку. Проте сфера управління прибутковістю не є автономною, а тому рішення щодо максимізації прибутків мають прийматися у взаємозв’язку з допустимими рівнями ризиків.
Як відомо, між рівнем ризику і прибутку існує пряма залежність. Вищий рівень ризику надає потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Отже, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, що постають перед менеджментом кожного банку.
Узагальнюючи підходи до вирішення проблеми ризик-прибуток, можна виокремити дві основні моделі управління банком, які формалізують обрану ним політику поведінки на ринку. Перша модель управління максимізує прибуток П за умови обмеження рівня ризику Р встановленням максимально допустимого його значення Р'. При цьому використовуються незбалансовані підходи до управління активами і зобов’язаннями банку, стратегії нехеджування ризиків.
У другій моделі управління цільова функція мінімізує ризик, а обмеженням є вимога утримання показників прибутковості на певному рівні, не нижчому за заданий П'. Така модель використовується, коли рівень чистого прибутку, що його отримує банк, влаштовує керівництво і основною метою є стабілізація результатів. Це досягається за допомогою збалансованих методів управління активами і зобов’язаннями та стратегій хеджування ризиків (рис. 1.1).


На практиці менеджмент банку може паралельно використовувати обидві моделі, застосовуючи їх щодо різних видів банківських операцій. При цьому успіх у досягненні поставленої мети значною мірою залежить від методів управління ризиками, застосовуваних у банку.

Хостинг від uCoz | Субота, 03.12.2016 | Вітаю Вас Гість | RSS