|
|
Демпінг та антидемпінгові заходи
|
Сучасний світовий ринок характеризується стрімким зростан-ням конкуренції та відносною перенасиченістю різноманітними товарами й послугами. Такі умови впливають на економічні відносини між державами, насамперед на їх заходи, які використовуються в зовнішньоторговельній політиці. Чимало країн у конкурентній боротьбі замість торгових обмежень дедалі ширше викорис¬товують різноманітні заходи просування вітчизняних товарів на закордонні ринки. Демпінг є одним з таких заходів. Він є проявом цінової конкуренції і, одночасно, формою цінової дискримінації.
Це явище з’явилося в міжнародній торгівлі досить давно, але тільки після І світової війни демпінг став розглядатися як одна з найскладніших та суперечливих проблем міжнародної торгове-льної політики. Демпінгова практика поширилася в 20—30-х ро-ках минулого сторіччя — в період великої економічної кризи, яка призвела до загострення конкуренції на світових товарних ринках та виникнення збутових проблем.
Вже після ІІ Світової війни фахівці з міжнародної торгівлі чіт-ко розрізняли чотири основні види демпінгу:
― ціновий демпінг, тобто реалізацію товару на зарубіжних ри-нках дешевше, ніж на внутрішньому ринку;
― демпінг у сфері послуг, тобто зниження ціни експортного товару за рахунок отримання транспортних послуг на пільгових умовах;
― валютний демпінг, в основі якого — маніпулювання валют-ним курсом та використання множинних валютних курсів з ме-тою отримання переваги над виробниками країни—імпортера да-ного товару;
― соціальний демпінг, який має місце тоді, коли низькі ціни на імпортовані товари зумовлені використанням у виробництві пра-ці в’язнів або експлуатації робітників [10, с. 131].
Еволюція інструментів регулювання міжнародної торгівлі зу-мовила появу різноманітних видів демпінгу, які різняться за ме-тодом дискримінації ціни, джерелами компенсації шкоди експор-тера, мотивами і термінами застосування (схема на рис. 6).
Рис. 6. Види демпінгу [19, с. 323]
За методами дискримінації світових цін демпінг поділяється на прямий, зворотний і валютний.
Прямий демпінг — це продаж товару однієї країни на ринку іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість цього товару. При цьому згідно зі ст. VI ГАТТ слід вважати, що товар потрапляє на ринок країни-імпортера за вартістю, меншою за но-рмальну, якщо ціна товару, що експортується з однієї країни до іншої: нижча за порівнянну ціну при звичайному ході торгівлі на аналогічний товар, призначений для споживання в експортуючій країні; або за відсутності такої внутрішньої ціни нижча за най-вищу порівнянну ціну на аналогічний товар, призначений для ек-спорту до будь-якої третьої країни при звичайному ході торгівлі; або нижча за вартість виробництва товару в країні походження, до якої (вартості) додані помірні додаткові витрати на продаж і прибуток.
Зворотний демпінг — закупівля (скупівля) іноземними покуп-цями (імпортерами) товару за цінами, вищими, ніж можуть спла-тити внутрішні покупці.
Валютний демпінг — продаж на зовнішньому ринку товару за заниженою ціною внаслідок значнішого падіння курсу націона-льної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всере-дині країни. Купуючи товари, сировину, комплектуючі або това-ри за низькими внутрішніми цінами, експортери реалізують їх на міжнародних ринках за демпінговими цінами, але за твердішу валюту, обмінюючи згодом її на знецінену національну валюту та отримуючи внаслідок цього курсовий прибуток. Прийнятий у рамках ГАТТ Міжнародний антидемпінговий кодекс передбачає можливість застосування санкцій (підвищеного мита, штрафу тощо) при доведенні наявності валютного демпінгу.
Демпінг може здійснюватися як за рахунок фірми-експортера, так і за підтримки держави, тобто шляхом субсидування (прямо-го чи опосередкованого) експортних поставок. Але в будь-якому разі втрата частини прибутку у зв’язку з продажем за занижени-ми цінами повинна бути скомпенсована. Таке відшкодування можливе за рахунок завищення цін на інші товари фірми або на ці ж товари, але на інших ринках, в т. ч. внутрішньому. За такої ситуації демпінг називають самостійним. Якщо витрати від дем-пінгування компенсує не сама фірма, а держава, то демпінг нази-вають субсидиційним, тобто за рахунок державних експортних субсидій.
За мотивами та термінами застосування демпінг поділяється на спорадичний, хижацький та постійний.
Спорадичний демпінг — реалізація товару на закордонному ринку за цінами, нижчими за внутрішні або за видатки виробниц-тва, впродовж дуже короткого проміжку часу. Такий демпінг, як правило, не може заподіяти суттєвої шкоди або її дуже важко до-вести. Однак він вигідний споживачам, які мають можливість ку-пувати товари за досить низькими цінами, хоча й обмежений час.
Хижацький демпінг — реалізація товарів на закордонних рин-ках за цінами, нижчими за видатки, з метою витіснення з ринку національних виробників. У такий спосіб іноземні фірми нама-гаються завоювати ринок конкретного товару та, посівши пріо-ритетні позиції на ньому, підняти в майбутньому ціни. Оскільки хижацький демпінг є, як правило, самостійним, а реалізація стра-тегії захоплення іноземного ринку за допомогою низьких цін ви-магає великих коштів, то він не може тривати протягом значного періоду.
Постійний (стійкий) демпінг — реалізація товарів за цінами, нижчими за внутрішні або видатки виробництва впродовж трива-лого періоду. Цей вид демпінгу може досить серйозно вразити певну галузь, тому виробники цієї галузі активно вимагатимуть захисту від іноземної конкуренції.
Крім того, демпінгом вважається й така торговельна практика експортерів, для якої не характерна суттєва різниця відповідних внутрішніх та зовнішніх цін, але її наслідки аналогічні «класич-ному» демпінгу. Можна виділити кілька таких видів демпінгу, а саме:
• прихований демпінг — має місце тоді, коли імпортер реалізує товар дешевше, ніж придбав його в експортера, з яким він має тісні зв’язки, та дешевше порівняно з його ціною в країні-експортері. Іншими словами, в основі демпінгу лежить трансфертне ціноутворення;
• непрямий демпінг — коли товар імпортується через третю країну, в якій його ціна не вважається демпінговою;
• вторинний демпінг — коли йдеться про експорт товару, при виробництві якого використані компоненти, імпортовані за дем-пінговими цінами.
Демпінгова практика зазвичай пов’язана з монополізацією то-варних ринків та можливістю застосування монопольно високих цін. Наприклад, якщо компанія-монополіст на ринку базування своїх виробничих потужностей має можливість реалізовувати свою продукцію за монопольними цінами, то в такому разі вона отримує додатковий прибуток, який дозволяє застосовувати політику штучно занижених цін на інших ринках з метою витіснення з них конкурентів. Неминучі втрати, що виникають у процесі здійснення демпінгу на ринку, з якого фірма бажає витіснити конкурентів за рахунок низьких цін, покриваються додатковими прибутками, одержаними на традиційних національних ринках збуту, де компанія не відчуває суттєвої конкуренції та в змозі продавати свою продукцію за високими цінами. Отже, можна констатувати, що використання занижених цін як засобу конкурентної боротьби на окремому ринку має економічний сенс тоді, коли компанія є монополістом на іншому ринку. В цьому виявляється дискримінаційний характер практики демпінгу.
Не слід забувати також про виробників в інших країнах, які також є учасниками зовнішньоторговельних відносин, зокрема демпінгових процесів, та на яких певні демпінгові заходи однієї держави можуть мати значний негативний вплив. Виробники то-вару в країні-імпортері завжди зазнають втрат від іноземного де-мпінгу, намагаючись подолати жорстку цінову конкуренцію. В такій ситуації місцеві компанії перебувають у дуже невигідному становищі: по-перше, вони повинні знижувати ціни, а по-друге, не можуть компенсувати викликані цим втрати за рахунок про-дажу товарів за завищеними цінами на інших ринках. У такій си-туації національні компанії країни-імпортера, як правило, несуть збитки або втрачають частку ринку та конкретні позиції. Такі ре-зультати мають місце при деформації конкурентного середовища на ринку країни-імпортера. Проте кожна держава прагне захистити своїх виробників, тож застосовує певні заходи з метою протидії демпінгу, що застосовується зарубіжними експортерами.
У Статті VI «Антидемпінгове та компенсаційне мито» ГАТТ зазначено, що сторони визнають, що демпінг, коли «товари од-нієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю ме-ншою, ніж нормальна вартість товарів, повинен засуджуватися, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу ма-теріальної шкоди промисловості, створеній на території сторо-ни, чи значно затримує створення вітчизняної промисловості» [1, с. 444]. Товар вважається об’єктом демпінгу тоді, коли він вводиться в торговельний обіг іншої країни за ціною нижчою, ніж його нормальна вартість. При цьому ціна товару, що ввозиться на митну територію країни, вважається нижчою за його нормальну вартість, якщо вона:
― нижче ціни, за якою зазвичай реалізуються подібні товари, призначені для споживання в країні-експортері;
― у разі відсутності такої ціни, якщо ціна імпортованого то-вару менша найвищої ціни, що зазвичай встановлюється на ана-логічні товари, які експортуються до будь-якої третьої країни, або менша вартості виробництва даного продукту в країні похо-дження з урахуванням загальноприйнятих витрат реалізації та прибутку.
Порівнюючи ціни, необхідно враховувати умови реалізації то-варів в обох країнах, різницю в рівнях оподаткування та інші чинники, що впливають на ціну. Важливо зауважити, що зни-ження цін за рахунок підвищення ефективності виробництва не кваліфікується як демпінг, що свідчить про прагматично-поміркований підхід до проблеми демпінгу в міжнародній торго-вельній системі.
Отже, демпінг являє собою таке явище, коли товари прода-ються на зарубіжний ринок за цінами, нижчими за превалюючі на цьому ринку чи за цінами, нижчими за їх собівартість (включаю-чи адміністративні та маркетингові витрати та прибуток).
Демпінг може здійснюватися компанією як за рахунок власних ресурсів, так і за рахунок експортних субсидій. У випадках доведення факту демпінгу, шкоди від нього та джерела компен-сації збитків експортера застосовуються антидемпінгові та ком-пенсаційні мита, які стають джерелом компенсації збитків імпор-тера (схема на рис. 7).
Рис. 7. Джерела компенсації демпінгу та антидемпінгові
інструменти [19, с. 324]
Звичайним заходом захисту від демпінгу є антидемпінгове мито як додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що експортуються за цінами, нижчими за нормальні ціни світового ринку або внутрішні ціни країни, що імпортує товар, при самостійному демпінгу (за джерелами компенсування збитків). Воно може бути тимчасовим, що встановлюється на період проведення антидемпінгової процедури, і постійним, визначеним і встановленим у результаті антидемпінгового розслідування.
Оскільки метою такого мита є відшкодування демпінгового впливу, то розмір мита повинен бути еквівалентним різниці між демпінговою ціною та ціною національного ринку. Ця різниця називається коефіцієнтом демпінгу.
Країна, яка скаржиться на демпінг, є відповідальною за прове-дення розслідування, що виявляє факт існування демпінгу та ма-теріальну шкоду, якої завдає чи загрожує завдати демпінг, необ-хідність застосування антидемпінгового мита та його розмір. Численні процедурні вимоги щодо проведення антидемпінгового розслідування та застосування антидемпінгового мита викладені в Угоді про застосування Статті VI ГАТТ 1994, яка серед фахів-ців відома як Антидемпінговий кодекс, або Угода про антидемпі-нгові заходи [10, с. 157—183].
Розглянемо послідовність і зміст етапів антидемпінгового роз-слідування згідно з нормами СОТ.
1. Подання галуззю внутрішньої промисловості письмової за-яви про ініціювання антидемпінгового розслідування.
2. Дослідження заяви органом влади, що проводить розсліду-вання. Перед початком розслідування орган влади, що проводить розслідування, має поінформувати країну—експортера товару, що є об’єктом розслідування, про отримання заяви щодо порушення антидемпінгового розслідування.
3. Орган влади, що проводить розслідування, відхиляє заяву, якщо вона не містить достатніх доказів існування факту демпін-гу. В такому випадку розслідування не розпочинається. Якщо ж у заяві факт наявності демпінгу доведено, орган влади розпочинає антидемпінгове розслідування, про що має бути зроблене офіційне повідомлення в пресі.
4. Одразу ж після початку розслідування орган влади, що його проводить, надсилає всім відомим експортерам та органам влади країн—експортерів товару, що є об’єктом розслідування, повний текст заяви про порушення розслідування. Відповідно до запиту текст заяви повинен бути доступним й іншим зацікавленим сторонам. Орган влади, що проводить розслідування, надсилає відомим експортерам, імпортерам, іншим сторонам антидемпінгового розслідування, яких вважає за необхідне залучити до участі в антидемпінговому розслідуванні, або компетентним органам країни експорту запитальники з метою отримання інформації та доказів, що використовуються для проведення антидемпінгового розслідування.
5. Після завершення граничного терміну подання відповідей на запитальник (30 днів) зацікавлені сторони можуть подавати свої коментарі. Неконфіденційні версії цих коментарів мають бу-ти доступними для вивчення іншими зацікавленими сторонами. Заінтересовані сторони також мають право вимагати проведення консультацій з метою врегулювання проблемних питань розслі-дування.
6. Проводиться аналіз усієї зібраної інформації. На її основі робиться попередній висновок щодо існування факту демпінгу.
7. Орган влади, що проводить розслідування, на підставі по-переднього висновку про існування демпінгу та завдання ним шкоди національній промисловості може вжити попередніх ан-тидемпінгових заходів, про що в офіційній пресі має бути опуб-ліковане повідомлення. В такому разі зацікавленим сторонам ро-зслідування повинні бути надані матеріали, виходячи з яких було прийнято рішення про вжиття попередніх антидемпінгових захо-дів. Попередні антидемпінгові заходи можуть набувати форми попереднього мита або (і це краще) забезпечення у вигляді готів-кового внеску або боргового зобов’язання, що дорівнює сумі по-передньо обчисленого антидемпінгового мита, яка має не пере-вищувати попередньо обчислену демпінгову різницю. Попередні заходи застосовуються не раніше ніж через 60 днів від дати іні-ціювання розслідування. Застосування попередніх заходів обме-жується найкоротшим можливим періодом, не перевищуючи 4 місяців, або, за рішенням зацікавлених органів влади, на вимогу експортерів, які представляють значну частку торгівлі цим това-ром — на період, що не перевищує 6 місяців.
8. Зацікавлені сторони можуть давати свої коментарі та мають право вимагати проведення консультацій з питань, пов’язаних з вжиттям попередніх антидемпінгових заходів.
9. Орган влади, що проводить розслідування, аналізує всю на-явну інформацію та робить остаточний висновок щодо існування факту демпінгу.
10. Інформування зацікавлених сторін розслідування щодо зробленого висновку. Заінтересованим сторонам дається можливість висловити свої коментарі стосовно зробленого висновку протягом часу, встановленого органом, що проводить розслідування.
11. Аналіз органом влади, що проводить розслідування, коментарів та пропозицій, надісланих зацікавленими сторонами.
12. Затвердження та публікація рішення про впровадження ос-таточних антидемпінгових заходів, що запроваджуються на тер-мін до п’яти років. Якщо в ході розслідування було з’ясовано, що продаж товару, який є об’єктом розслідування, не здійснювався за демпінговими цінами або що національній промисловості не було завдано шкоди імпортом товару, що є об’єктом розслідування, тоді розслідування завершується без вжиття остаточних антидемпінгових заходів, про що має бути опубліковане в пресі офіційне повідомлення.
Згідно зі ст. 5 Угоди про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 для порушення процедури необхідна письмова заява, що повинна включати докази: демпінгу; шкоди в рамках ст. VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994; причинного зв’язку між демпінговим імпортом та очікуваною або фактичною шкодою. Просте твердження, не підкріплене відповідними доказами, не може вважатися достатнім для розгляду його як заяви. Крім того, заява повинна містити таку інформацію:
• про особу заявника та опис обсягу і вартості вітчизняного виробництва аналогічного товару заявником. Якщо заява робить-ся від імені вітчизняної галузі, в заяві має бути визначена галузь, від імені якої робиться заява, шляхом подання переліку всіх ві-домих вітчизняних виробників аналогічного товару (або об’єд-нань відомих вітчизняних виробників аналогічного товару) і, за можливості, опис обсягів та вартості вітчизняного виробництва алогічного товару, який припадає на таких виробників;
• повний опис товару, який нібито демпінгується, назву від-повідної країни чи країн походження або експорту, відомості про особу кожного відомого експортера або іноземного виробника та перелік відомих осіб, що імпортують зазначений товар;
• інформацію щодо цін, за якими зазначений товар продаєть-ся, коли він призначений для споживання на внутрішніх ринках країн походження або експорту, та інформацію про експортні ці-ни або, якщо це доречно, про ціни, за якими цей товар перепро-дається незалежному покупцеві на території імпортера;
• інформацію про динаміку обсягів товару, що нібито демпінгується, вплив цього імпорту на ціни аналогічного товару на внутрішньому ринку та вплив імпорту на галузь вітчизняного виробництва.
Угода з Антидемпінгової практики надає право компаніям-експортерам (торговельним або бізнес-асоціаціям, до яких вони належать) захищати свої інтереси. Ця ж Угода зобов’язує їх надавати повну інформацію щодо собівартості товару, а також щодо інших базових елементів анкети, яка надсилається уповноваженими органами. Дуже важливо для компаній співпрацювати з органами, що проводять розслідування, тобто вчасно та в достатньому обсязі надавати їм необхідну інформацію, яка дасть змогу встановити в разі виявлення факту демпінгу фіксований коефіцієнт до сплати по кожному ринку окремо й у кожному конкретному випадку.
Угодою передбачено, що органи, які проводять розслідування, повинні повідомити експортуючій країні про початок розслідування. Уповноважені органи влади країни-експортера мають право свідчити проти клопотання та захищати інтереси своїх експортерів. Враховуючи те, що фінансові витрати на участь у розсліду¬ванні є досить високими і в більшості випадків недоступними для малих і середніх підприємств, загальноприйнятою є практика, коли сам уряд країни обстоює права своїх експортерів.
Дуже важливою в антидемпінговому розслідуванні є процеду-ра встановлення шкоди та вибір певних критеріїв, за якими вона оцінюється. Згідно з Угодою про Антидемпінгову практику (Стаття 3) в разі виявлення шкоди, завданої національному виро-бництву, відповідні органи влади беруть до уваги такі чинники:
• фактичне чи потенційне падіння рівня випуску товарів і їх продажу, зменшення ринкової частки, рівня прибутків, продук-тивності, інвестиційних доходів та використання виробничих по-тужностей;
• вплив на рівень національної ціни;
• фактичний або потенційний вплив на грошові потоки, нау-ково-технічні розробки, рівень зайнятості, заробітну плату, ди-наміку економічного розвитку, можливість залучення коштів та інвестицій.
Кожен з цих чинників та масштаби його впливу є суттєвим показником для встановлення коефіцієнта демпінгу, а саме рівня його маржі (адже вона може бути дуже високою, а може бути й низькою). Але в Угоді зазначено, що даний перелік економічних чинників не є вичерпним, а тому слід досліджувати інші переконливі критерії. Угодою також встановлено, що органи влади, які проводять розслідування, мають довести, що саме демпінговий імпорт завдає шкоди національній галузі виробництва. Антидемпінгове мито не може бути застосовано, якщо головні чинники, що спричинили труднощі, мають інше походження. Такими чинниками можуть бути:
― зміни показників попиту та норм пропозиції;
― обмежувальна торговельна практика та конкуренція між іноземними та національними виробниками;
― рівень технологічного розвитку та стан експорту;
― продуктивність національної галузі.
Угодою передбачено, що величина антидемпінгового мита та відшкодування має бути встановлена окремо для кожного експо-ртера чи виробника. Таким чином, величина стягнення, що ви-плачується, може варіюватися відповідно до частки субсидії в кі-н¬цевій ціні товару кожного виробника окремо. Проте відповідні органи влади, що проводять розслідування, можуть визначити величину стягнення, виходячи з певних статистичних показників (наприклад, виходячи з найбільшої питомої ваги експорту про-блемної країни). Такий метод використовується, коли кількість експортерів та виробників настільки велика, що практично не-можливо провести калькуляцію маржі демпінгового коефіцієнта по кожному з них індивідуально. Крім цього, визначаючи базис-ний елемент у розрахунку розміру стягнення, органи влади, що проводять антидемпінгові розслідування, зобов’язані консульту-ватися із зацікавленими в цьому розслідуванні експортерами та виробниками. Це робиться з метою врахування пропозицій і по-бажань зацікавлених сторін антидемпінгового розслідування від-носно прийняття остаточного рішення щодо цього базису.
Надалі Угодою СОТ передбачено, що застосування антидем-пінгових заходів (тобто антидемпінгового мита) має бути під по-стійним контролем. Перегляд та переоцінка ситуації проводяться уповноваженими органами за їх власним бажанням або на про-хання хоча б однієї із зацікавлених сторін.
Якщо в результаті перегляду уповноважені органи доведуть, що для подальшого застосування антидемпінгових заходів немає жодних підстав, то їх буде скасовано. На доповнення до вищеза-значеного слід зауважити, що Угодою передбачено, що антидем-пінгові заходи автоматично діють п’ять років з моменту їх приз-начення і тривають доти, доки наступне розслідування не доведе, що їх скасування загрожує шкодою від демпінгу. Перегляди цього питання мають проводитися вчасно, згідно із встановленою датою і тривати не більше року.
Ще раз необхідно наголосити, що застосування антидемпінго-вих заходів можливе лише за двох умов:
― наявності факту демпінгу;
― доведення того, що демпінг або спричинив матеріальну шкоду галузі країни-імпортера, або загрожує завданням шкоди чи впливає на існування національного виробництва та гальмує його подальший розвиток.
Для розуміння принципів дії антидемпінгового режиму дуже важливо знати, що в світовій торговельній системі не існує жод-них вимог для застосування антидемпінгових заходів. У багатьох країнах їх немає, а багато країн лише нещодавно затвердили від-повідні закони для захисту їхніх національних виробників від демпінгового імпорту. Ці дії викликані скасуванням інших, рані-ше загальнодоступних торговельних бар’єрів.
Утім, існує й інша позиція економістів щодо антидемпінгових заходів. Так, деякі економічні дослідження показують, що право-мірність антидемпінгової практики є вельми сумнівною, тому що призводить до зростання цін для кінцевих споживачів, а також для підприємств, які використовують товари, що підлягали демпінгу як комплектуючі у випуску готової продукції (наприклад, для випуску певних речей із деревини та лісоматеріалів). Проте внаслідок глобалізації світової економіки в майбутньому буде значно складніше протистояти ціновій дискримінації на національних ринках.
Аналіз динаміки загальної кількості антидемпінгових заходів, застосованих країнами—Членами СОТ протягом 1995—2002 рр. показує, що, починаючи з 1996 року, кількість таких заходів стрімко зростала й сягнула свого максимуму за даний період у 2000 р. — 235 заходів. Зі зменшенням ділової активності та поя-вою ознак кризового стану світової економіки кількість застосо-ваних заходів зменшилася, хоча вже за 6 місяців 2002 р. був пе-рекритий рівень 1996 року (діаграма на рис. 8).
Рис. 8. Кількість антидемпінгових заходів, ужитих
країнами—Членами СОТ з 01.01.1995 до 30.06.2002 [37]
Якщо ж проаналізувати розподіл антидемпінгових заходів по країнах, то за цей самий період беззаперечними лідерами в ініці-юванні антидемпінгових розслідувань та застосування антидем-пінгових заходів були США — 270 розслідувань, Індія — 264, ЄС — 219, Південна Африка — 157, Австралія — 142. А серед країн, щодо товарів яких були зініційовані антидемпінгові розс-лідування, слід виділити Китай — 278 розслідувань, Південну Корею — 145, США — 96, Японію — 82 та Індію — 77 розсліду-вань. При цьому важливо зазначити, що ініціаторами розсліду-вань майже за 7 років існування СОТ виступили тільки 38 країн, а відповідачами — 94 (Додаток 3). А в Додатку 4 представлено розподіл антидемпінгових заходів, застосованих Членами СОТ за 1995—2002 рр. по категоріях продукції. Якщо за цей самий період було розпочато 1871 антидемпінгове розслідування, то антидемпінгові заходи вживаються лише по відношенню до 1161 випадків, тобто 38 % розслідувань були припинені. При цьому 54 % вжитих антидемпінгових заходів спрямовані на дві групи товарів — метали (36,8 %) і продукцію хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості.
Слід зауважити, що кількість скарг щодо імпорту, який підпа-дає під визначення демпінгового, зростає найбільше в країнах, що розвиваються та застосовують заходи лібералізації торгівлі.
В умовах зростання конкуренції на світових товарних ринках знання складних правил вжиття антидемпінгових заходів надає змогу виробничим підприємствам, які зазнали збитків від демпін-гового імпорту, обстоювати свої інтереси в антидемпінговому розслідуванні, а експортерам — уникати вжиття країнами-імпор-терами антидемпінгових заходів щодо їх продукції.
Завершуючи, доцільно зауважити, що демпінгові процеси, які виникають між країнами світу, є результатом розвитку як світового ринку в цілому, так і торговельних відносин, що еволюціонують разом з інституціональною основою світової торговельної системи. Демпінгову практику не слід розглядати тільки як негативний процес порушення конкурентного середовища закордонного ринку, адже антидемпінгові заходи на нинішньому етапі розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин є найпоширенішим інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, спрямованим на захист національного виробника від демпінгового імпорту. І саме недопущення недобросовісної комерційної діяльності та її припинення є одним з головних завдань СОТ.
|
|
|