|
Світовий досвід економічного розвитку свідчить, що висока якість фінансових активів підвищує ефективність ринку і тим самим стимулює економічний розвиток. Добре відрегульований фінансовий ринок, по-перше, знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов’язують з конкрет-ною країною; по-друге, це незамінний інструмент залучення до про¬цесу економічного розвитку сумарного обсягу заощаджень населення. По-третє, високорозвинений фінансовий ринок підвищує динаміч-ність економічної системи, що дуже важливо для схвалення населен-ням поступового переходу до ринкової економіки. Фінансовий ринок - це сфера економіки, де відчувається найжор-стокіший політичний тиск, адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рі¬шення й деякою мірою дезінформувати ринок. На фінансовому рин-ку навіть репутація учасника має свою ціну. Водночас інвестори намагаються віднайти можливість заробити і докладають багато зусиль, щоб отримати угоду чи інформацію, недоступну іншим інвес-торам. Вони намагаються також обмежити конкуренцію між тими, кому надали капітал. І як часто трапляється, страждають найбільш беззахисні - дрібні, індивідуальні інвестори. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і потребує втру-чання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави має бути обо¬в’язковим. Методи регулювання банківської діяльності. Основним провідни-ком кредитних відносин у суспільстві є банки. Перебудова кредитної системи України, що розпочалась у 1988 р., за метою і глибиною змін мала всі ознаки кредитної реформи. Банківське регулювання - одна з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність банків, визна-чають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банкiвського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному за-конодавстві України. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність” [4], НБУ видає банкам ліцензію на кредитування юридичних і фізич- 249 них осіб. Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позича-льникам за умови виконання вимог НБУ, що містяться в положенні про порядок ліцензування банків в Україні і положенні про кредиту-вання. Власне ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій українських коме-рційних банків, діяльність яких відповідно до встановлених НБУ обов’язкових вимог не загрожувала б інтересам їх клієнтів. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів. На почат-ковому етапі становлення РЦП регулювався багатьма державними органами - Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, НБУ. Нині основним регулятором є Державна комісія цінних паперів та фондо¬вого ринку (ДКЦПФР). Модель, за якою почав формуватися РЦП в Україні, має універ-сальні та особливі риси. По-перше, вона включає низку елементів, що властиві РЦП інших країн (законодавче регулювання РЦП, зако¬нодавче закріплення переліку цінних паперів, державне регулювання випуску цінних паперів та інформація про ці випуски, публікація емі-тентами щорічного звіту, державне ліцензування посередницької діяльності, державний контроль за РЦП, заснування інфраструктур-них інститутів, наявність біржового та позабіржового сегментів на РЦП, інвестиційних фондів і компаній, обіг дематеріалізованих цін-них паперів (електронний обіг). По-друге, існують відмінності, при-таманні українському ринку (переважання первинного ринку, неве-лика питома вага ринку корпоративних облігацій, самокотирування цінних паперів тощо). Моделі ринків цінних паперів різних країн значною мірою були результатом еволюції зазначених ринків, характер якої в кожному конкретному випадку визначався багатьма чинниками, у тому числі конкретно-історичними та національно-культурними. Водночас за змістом РЦП є сукупністю ринкових відносин щодо цінних паперів, що не залежать від особливостей різних країн. Українська модель ринку цінних паперів запозичила багато уні-версальних ознак. Розглянемо найважливіші з них. 1. Законодавче регулювання ринку цінних паперів. Практично в усіх країнах, де існує РЦП, їх найважливіші аспекти регулюються за-конами. В ієрархії нормативно-правових актів закони посідають найвище місце. Вони мають більшу юридичну силу порівняно, на-приклад, з актами державної виконавчої влади або актами, прийня- 250 тими органами, що підпорядковані законодавчій владі, але не є ор-ганами виконавчої влади (наприклад, Національний банк). Законодавче регулювання найважливіших аспектів ринку цінних паперів має перевагу з багатьох причин. Як правило, закони прий-маються на основі соціально-групового узгодження інтересів, у про¬цесі їх обговорення й прийняття беруть участь представники різних соціальних груп. Законодавче регулювання стабільніше, оскільки процедура зміни та скасування законодавчих положень трудомістка і пов’язана з ве-ликими витратами часу порівняно з процедурами скасування чи до¬повнення актів виконавчої влади. З метою впорядкування фондово¬го ринку і підвищення дисциплінованості його учасників, підтримки довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава регулює ринок цінних паперів. Основним принципом регулювання фондового ринку є першо-чергова реалізація загальнонаціональних інтересів і забезпечення га-рантій та безпеки інвестиційної діяльності в економіці України. Система регулювання має виконувати такі функції: визначати ключові напрямки фондового ринку і роль його учасників; створю¬вати для учасників ринку сприятливе законодавче та регулююче середовище; перешкоджати діям, які можуть призвести до дезоргані-зації та руйнування ринку, недобросовісної конкуренції і обману ін¬весторів, маніпуляції цінами і шахрайства з фінансовими ресурсами, у тому числі за довірчими операціями, і встановлювати відповідаль¬ність за ці дії. Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за його діяльністю. З метою забезпечення єдиної держав-ної політики у цій сфері створено спеціальний державний орган -ДКЦПФР. 2. Законодавче закріплення списку цінних паперів. Як правило, у за-конах, що регулюють діяльність на РЦП, створюються списки (пе-реліки) цінних паперів, які визнаються законодавством конкретної країни як цінні папери. Такий перелік може бути вичерпним і відкри-тим. У першому випадку цінними паперами вважаються лише такі грошові документи, які прямо зазначені у переліку; у другому випад-ку крім зазначених прямо є й інші аналогічні їм документи. В Україні існує вичерпний список цінних паперів, до якого вхо¬дять акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облі- 251 гації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні та інвестицій-ні сертифікати, векселі та приватизаційні папери. 3. Державне регулювання випуску цінних паперів. Законодавством України, як і законодавствами інших країн, на емітентів, що випус- кають акції та облігації в обіг, покладаються зобов’язання щодо ре- єстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск у певних державних органах (в Україні - у ДКЦПФР). Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників РЦП. З одного боку, це запобігає появі на ринку цінних паперів у вільному обігу сумнів¬них фінансових інструментів, а з іншого - сприяє тому, щоб інвес-тори могли приймати на цьому ринку зважені рішення. Реєстрування передбачає, щоб емітенти надавали учасникам РЦП об’єктивну інформацію про своє господарське та фінансове становище. Встановлення режиму державної реєстрації відкритих випусків акцій та облігацій має на меті забезпечити цілісність ринко¬вих взаємовідносин, підвищити довіру до РЦП з боку реальних і по¬тенційних його учасників. 4. Публікація емітентом річних звітів. Інституційні емітенти, акції яких перебувають у відкритому обігу на РЦП, згідно із законодавст- вом України, як і багатьох інших держав, зобов’язані публікувати річ- ні звіти про результати своєї фінансово-господарської діяльності. 5. Державне ліцензування посередницької діяльності. Посеред¬ ницька діяльність на РЦП практично в усіх країнах здійснюється на основі ліцензій. Впровадження режиму ліцензування є своєрідним встановленням монополії на виконання важливих посередницьких функцій. Оскільки РЦП посідає важливе місце в системі фінансово¬ го ринку, а також значною мірою залежить від довіри багатьох його учасників, держава висуває підвищені вимоги до суб’єктів підприєм- ницької діяльності (та їх службовців), які здійснюють на РЦП посе¬ редницьку діяльність. Це потребує насамперед наявності у керів¬ ників і службовців інститутів-посередників певної кваліфікації, навичок та сумлінної поведінки. Посередники на РЦП відіграють важливу роль, адже здебільшо¬го від їх поведінки залежать ефективність ринкових взаємозв’язків і динамічність ринкових операцій. Посередники переважно викону-ють волю інвестора та емітентів і захищають їхні інтереси. Як і в інших країнах, в Україні основною категорією посеред¬ників є брокери (торговці цінними паперами, що здійснюють діяль-ність на комісійній основі) і дилери (торговці цінними паперами, що 252 діють на комерційних засадах). Законодавством України регулюєть-ся і такий вид посередницької діяльності, як розміщення і випуск цін-них паперів шляхом проведення відкритої підписки. 6. Державний контроль на ринку цінних паперів. Такий контроль є одним з основних елементів моделі РЦП. Зазвичай цей контроль по¬ кладається на спеціалістів, уповноважених на таку діяльність орга- нами виконавчої влади. Завданнями таких органів є захист інтересів інвесторів і публічних інтересів; забезпечення цілісності ринкових взаємовідносин; реалізація законодавчих актів, що регулюють РЦП; вжиття заходів підтримки порядку на РЦП та ін. Державний контроль стосується всіх найважливіших галузей взаємовідносин, наприклад, нагляду за переміщенням контрольного пакета акцій, допуску та обігу на території країни іноземних цінних паперів, перевірки інформації про випуск цінних паперів, а також річних звітів емітентів. 7. Біржовий та позабіржовий сегменти ринку цінних паперів. Як зазначалося, РЦП має два основних сегменти: біржовий і позабіржо¬ вий. Торгівля на фондових біржах здійснюється за певними правила- ми і стандартами. На позабіржовому ринку умови обігу цінних папе- рів, укладення та виконання угод за ними є більш вільними і менш процедурними. Більшість операцій з цінними паперами здійснюєть- ся на позабіржовому ринку. 8. Саморегулівні організації на ринку цінних паперів. Як свідчить світовий досвід, фінансовий ринок ефективно розвивається у тому разі, якщо враховується принцип оптимальності державного регу- лювання: держава регулює діяльність учасників ринку лише тоді, коли це вкрай необхідно. В інших випадках вона делегує частину своїх повноважень професійним учасникам ринку, які об’єднуються в саморегулівні організації (СРО). В Україні діяльність СРО ринку цінних паперів здійснюється від-повідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цін-них паперів в Україні”. Згідно зі ст.1 цього закону СРО - це добровільне об’єднання професійних учасників РЦП, яке не має на меті одержати прибуток і створюється для захисту інтересів своїх членів та власників цінних паперів. Професійні учасники РЦП об’єднуються у СРО за видами професійної діяльності. Кожний учасник ринку може входити до складу кількох СРО згідно з виконуваними ним функціями, дозво¬лами або бути учасником однієї СРО. 253 Нині в Україні зареєстровано ДКЦПФР і діють 10 СРО. Найбіль-ші з них за кількістю членів: • Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (264 члени); • Асоціація "Перша Фондова Торговельна Система” (174 члени); • Київська міжнародна фондова біржа (175 членів); • Асоціація "Південноукраїнська торговельно-інформаційна систе-ма” (149 членів).
|