|
Фінанси населення стосуються економічної категорії "домашнє господарство” (домогосподарство), як це прийнято світовою прак-тикою планування фінансів різних рівнів. Фінанси населення фор-муються доходами і витратами окремих домогосподарств. Домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з однієї людини або кількох людей, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує за-роблені кошти для поточного споживання та оплати послуг і за-ощадження з метою задоволення своїх потреб. Фінанси домашніх господарств - це грошові фонди, що формуються у громадян з до¬ходів, одержаних у результаті трудової, господарської та інших ви¬дів діяльності. Фінанси домашніх господарств функціонують у межах фінансо¬вої системи країни і мають прямі й зворотні зв’язки з державними фінансами та фінансами підприємств. Фінанси держави та фінанси підприємств спрямовуються на нагромадження або споживання. До нагромаджень належать усі вкладення коштів на розширення виробництва, створення основних фондів усіх видів або нагромад-ження грошових ресурсів у кредитних установах і фінансових інсти-тутах. Споживанням є вкладення коштів у матеріальні блага та по¬слуги, що призначені для відтворення робочої сили і споживаються населенням. Фонд споживання в загальнонаціональному масштабі - це за-гальна сума споживання населення країни, обмежена розміром ВВП, національним доходом та необхідними відрахуваннями з національ-ного доходу на невиробничу сферу і страхові фонди на непередбаче-ні витрати. Фінанси населення в масштабі країни складаються з фонду оплати праці (підсумовуються на рівні підприємств) і виплат із громадських соціальних фондів, спрямованих на соціальний захист населення. 196 Співвідношення фонду оплати праці та виплат із громадських со-ціальних фондів становлять структуру фонду споживання країни. Кількісно фінанси населення безпосередньо пов’язані із новоство-реним продуктом - доданою вартістю. Новостворений продукт (чистий продукт) складається з необхідного продукту (оплата праці) та доданого продукту (прибутку). Фінанси населення відображають переважно розмір необхідного продукту, що забезпечує відтворення робочої сили (оплата праці), і частково - доданий продукт (випла-ти населенню з прибутку). Формуючись за рахунок розподілу і перерозподілу новоствореної вартості у виробничій та невиробничій сферах, а також у сфері дер-жавних фінансів, фінанси домашніх господарств збільшуються за ра-хунок власної господарської діяльності населення і доходів від інве-стування на фінансовому ринку. До джерел фінансів домогосподарств належать: • заробітна плата, отримана у виробничій і невиробничій сферах (у складі собівартості продукції і послуг); • пенсії, стипендії, субсидії, допомога тощо (за рахунок надходжень до суспільних фондів споживання у вигляді податків і відрахувань); • доходи від підсобного господарства; • доходи від надання послуг населенню; • доходи від володіння цінними паперами; • інші доходи (спадок, аліменти, гонорари тощо). Обсяг фінансів домашніх господарств і їх структура за джерела¬ми надходжень залежать від впливу низки чинників, основним з яких є рівень розвитку економіки країни. За допомогою цього чинника визначають частку національного доходу, що спрямовується на спо-живання у вигляді як оплати праці, так і соціального захисту з боку держави непрацездатних членів суспільства. Важливим чинником є також розвиненість ринкових відносин, від якої залежить ступінь економічної активності працездатного населення, що дає змогу підвищити доходи від самостійної діяльно¬сті в межах домогосподарства. Збільшення фінансів населення безпосередньо пов’язане з підви-щенням продуктивності праці, що дає змогу підприємствам збільшити фонд оплати праці без втрати конкурентоспроможності продукції. Структура фінансів домогосподарств за напрямками розподілу коштів формується виходячи з необхідності першочергового забез-печення розширеного відтворення робочої сили, тобто залежить від 197 обсягу витрат на фізіологічні потреби населення, які є пріоритетни-ми. Таким чином, що менший загальний фонд споживання країни, то більша питома вага витрат на життєзабезпечення населення і від-повідно менші витрати на духовний розвиток людини та інвестицій¬на спроможність населення. Структура витрат домашніх господарств: • придбання матеріальних благ для відтворення робочої сили у її фізичному вигляді; • витрати на оплату послуг, що забезпечують фізичне відтворення робочої сили (відпочинок, платне медичне обслуговування); • витрати на духовний розвиток і освіту для відтворення якості робочої сили (як доповнення до безкоштовного бюджетного фі-нансування); • податки та збори; • страхові внески; • довгострокові вклади населення в цінні папери і банківські депозити; • витрати на розвиток приватного підприємництва. Матеріальні цінності, які купує населення, називаються матеріаль¬ ними благами. Структуру витрат на матеріальні блага, що споживає населення, утворює співвідношення витрат на окремі види товарів (продукти харчування, одяг тощо). У розвинених країнах сучасна структура споживання, яка визнана оптимальною, приблизно така: продукти харчування - 30 %, інші матеріальні блага - 70 %. Нині в Україні структура споживання протилежна, що свідчить про низький життєвий рівень населення і неможливість за рахунок фінансів домогосподарств забезпечити всебічний розвиток особис-тості. Фінансова політика держави має сформувати структуру видат-ків, наближену до розвинених країн, але це можливо тільки в разі збільшення загального обсягу фінансів населення. Соціальний захист населення з боку держави становлять кошти, що надходять в домогосподарства у вигляді безпосередніх виплат та надання послуг з боку сфери охорони здоров’я, освіти та культури, що сплачуються за рахунок фінансових ресурсів бюджетної системи і державних цільових страхових фондів. Сума коштів необхідного соціального захисту населення зале¬жить переважно від середнього рівня життя населення: що нижчі до¬ходи населення з фонду оплати праці, то більша питома вага видат-ків бюджету у структурі фінансів домогосподарств. 198 Соціальний захист населення полягає в забезпеченні мінімального рівня споживання населення. Такий захист передбачає надання кож-ній людині державою певних гарантій споживання, що закріплені за-конодавчо. Гарантії держави є соціально-економічними: соціальними - з ог-ляду на їх спрямованість на певні групи населення, які особливо по¬требують державної підтримки, економічними - стосовно визна¬чення розміру гарантій з погляду їх необхідного розміру і водночас можливостей держави. Усі види гарантій обов’язково мають фінан¬сові джерела покриття і надаються лише в межах сум, затверджених у бюджеті поточного року. З урахуванням наявності джерел фінан-сування соціальний захист населення має різний рівень за роками і відповідає загальній динаміці державного бюджету. Соціально-економічні гарантії держави населенню надаються в трьох напрямках. 1. Держава встановлює для повноцінного працівника нормальний рівень споживання через гарантований мінімальний рівень оплати праці, індексацію оплати праці відповідно до рівня інфляції, помір-ні податки та свободу підприємництва. 2. Держава шляхом бюджетного фінансування в мінімальному розмі-рі задовольняє пріоритетні потреби суспільства, тобто такі по¬треби з відтворення населення, які неможливо перекласти на окремих громадян без ризику втрати в майбутньому якості робочої сили. Держава піклується про відтворення населення, оскільки до таких пріоритетних потреб суспільства належать загальна освіта, виховання дітей, охорона здоров’я, культурно-пізнавальна робота. 3. Вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, які з об’єктив¬ них причин не можуть задовольнити свої споживчі потреби власною працею: за станом здоров’я, внаслідок втрати роботи, за умов загальної кризи в економіці. Таким групам населення на- дається допомога у вигляді прямих виплат (пенсії, допомога, стипендії) і податкових пільг, що збільшують реальні доходи. Економічна сутність державних гарантій полягає в перерозподі¬ лі національного доходу. Через фінансову систему у населення вилу- чається частина доданого продукту і перерозподіляється за окреми¬ ми групами населення. Цей перерозподіл обмежується реальними можливостями державного бюджету, тобто розміром податкових надходжень. Таким чином, щоб при досягнутому рівні податкових надходжень збільшити питому вагу витрат на соціальний захист населення у фонді споживання, необхідно збільшити податкове на- 199 вантаження на все населення, що, у свою чергу, призведе до спаду ви-робництва і зменшення податкової бази. Розв’язати цю проблему мо-жна як створенням умов для розширення виробництва, так і знижен-ням тиску соціальної сфери на бюджет шляхом збільшення заробітної плати. Підвищення заробітної плати сприятиме зниженню загальної потреби населення в соціальному захисті через бюджетні кошти. Соціально-економічні гарантії населенню надаються державою у вигляді: • реалізації прав громадян на працю та допомогу з безробіття; • гарантії виплати заробітної плати та забезпечення її мінімального рівня; • індексації всіх видів соціальної допомоги в умовах інфляції; • надання допомоги і пільг малозабезпеченим верствам населення; • виплати всіх видів пенсійного забезпечення. До основних принципів соціального захисту населення як джерела поповнення фінансів населення належать: • адресність надання допомоги, що означає отримання допомоги лише тими, хто її справді потребує; • залучення до надання соціальної допомоги коштів як державного, так і місцевих бюджетів. Ознайомлення з досвідом розвинених країн виявило загальні під-ходи до побудови механізму державного соціального захисту насе-лення. До них належать: • фінансування на державному рівні мінімального розміру соціаль-них гарантій; • випереджальний перегляд рівня грошових виплат населенню в умовах інфляції (випереджальна індексація доходів), що виключає нові звернення за соціальною допомогою; • перегляд розміру середньодушового доходу через інфляцію і призначення допомоги для підтримки купівельної спроможності малозабезпечених груп населення (розширення кола людей, які отримують державну допомогу).
|