Фінансові посередники і їх функції - фінанси підручник - Фінанси підручники - Каталог статей

Існують три різні способи переміщення капіталу від тих, хто має заощадження, до тих, хто їх потребує: пряме (безпосереднє); непряме через інвестиційні банки (компанія продає свої акції та облігації інве-стиційному банку, який, у свою чергу, продає ці самі цінні папери компаніям і особам, що мають заощадження) і непряме з використан¬ням фінансового посередника (спочатку посередник купує кошти у тих, хто має заощадження, в обмін на власні цінні папери, а потім використовує ці кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії). Наприклад, той, хто має заощадження, може покласти в банк певну суму у гривнях, одержуючи замість цього від нього ощадний сертифікат, а потім банк може позичити гроші якомусь під-приємству у вигляді іпотечного кредиту (під заставу нерухомості). Отже, фінансові посередники в буквальному розумінні утворюють нові форми капіталу - у розглядуваному випадку ощадні сертифі-

Фінансовий ринок пов’язаний з кваліфікованим посередництвом між продавцем і покупцем фінансових активів. Такі фінансові посе-редники добре обізнані з поточною фінансовою кон’юнктурою, умо¬вами укладення угод, різними фінансовими інструментами і в най-коротші терміни можуть встановити зв’язок між продавцями і покупцями. Фінансове посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, а й товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов’язаних із цим суспільних витрат.

Фінансові посередники практично створюють нові фінансові ак-тиви. Вони допомагають приватним особам, що мають заощаджен-ня, диверсифікувати їх (вкладати капітал у різні підприємства). Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

Винятково важливу роль у господарській структурі країни з роз-виненими ринковими відносинами відіграє банківська система. Остання організовує й обслуговує рух основного атрибуту ринку -капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу. У конкурен-тоспроможному світі банки є звичайними посередниками, які врахо¬вують потреби і можливості позичальників та кредиторів. Конку-рентоспроможна банківська система в загальній структурі рівноваги відіграє пасивну роль.

У західних країнах комерційні банки - це одна з найстаріших та найпоширеніших груп фінансово-кредитних установ*, які виконують більшість фінансових операцій і надають послуги, відомі у підприєм-ницькій практиці. Основними функціями, які виконують комерційні банки, є зберігання коштів і укладення угод з управління коштами та цінними паперами.

Банки як інформаційні процесори. У процесі забезпечення зберіган¬ня коштів і функцій укладення угод комерційні банки збирають, об-робляють, модернізують і контролюють інформацію про своїх клієн-тів, особливо про позичальників. Комерційні банки мають високу репутацію як інформаційні процесори. Існування комерційних бан-ків фактично можна пояснити їх здатністю ефективно здобувати інформацію, що становить інтерес для позичальника. Якість цих інформаційних потоків є критичним чинником, що визначає ефек-тивність і якість діяльності банку. Обробка інформації звичайно є важливою складовою банківської діяльності.

Банки як фірми, що надають фінансові послуги. Комерційні банки надають такі основні види послуг: надання коштів у позику, продаж і обслуговування платіжних карток і дорожніх чеків, обмін валюти, довірче управління фінансовими активами, переказ грошей, торгів-ля цінними паперами, фінансовий лізинг, надання гарантій та пору-чительства.

Банки одночасно відіграють роль покупця і продавця наявних у суспільстві тимчасово вільних коштів. Оскільки в ринковій економі¬ці існує кілька джерел позикових коштів - комерційний кредит, по¬зики на основі емісії облігацій та інших цінних паперів, банки крім прямого кредитування здійснюють і опосередковане. Вони не тільки кредитують позичальників, а й надають посередницькі послуги для одержання позик у третіх осіб. До таких послуг належать, зокрема, надання гарантій і консорціальні операції (кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками). До¬даткові послуги мають на меті максимально задовольнити індивіду-альні потреби клієнтів і в такий спосіб стимулювати вкладення в ко¬мерційний банк. Зазначеними послугами є консультування в галузі бухгалтерського обліку і фінансового контролю; аналіз кредито¬спроможності; посередництво в операціях з цінними паперами; тра-стові операції (управління майном за дорученням клієнта). Серед но¬вих у сфері традиційних банківських послуг є факторинг; чековий споживчий кредит; кредитні картки; лізинг.

У широкому розумінні комерційним вважається будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке тракту-вання комерційного банку характерне для української практики, де всі банки, крім національного, по суті, комерційні. У вузькому розу-мінні комерційним є банк, який виконує повний набір базових бан¬ківських операцій і єдина мета якого - одержання максимального

У світовій практиці вироблено два принципи побудови комерцій-них банків: спеціалізації, коли банківська діяльність обмежена пев¬ним видом операцій або сектором грошового ринку, і універсальнос¬ті, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку усуваються.

З огляду на досвід західних країн усі універсальні банки можна об’єднати у три групи: комерційні (у вузькому розумінні), ощадні та кооперативні. Ці групи банків різняться за правовою формою, набо-ром клієнтури і цілями діяльності. Першу групу універсальних банків утворюють вже розглянуті комерційні, другу - ощадні інститути. У різних країнах вони по-різному називаються і класифікуються*. Тре-тю групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки), подібні за характером діяльності до ощадних банків. Відмітна ознака кредитних товариств як окремого виду уні-версальних банків полягає в тому, що їх діяльність базується на па-йових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позики - коротко-, середньо- та довгострокові. Проте останнім часом ці банки не обмежуються обслуговуванням тільки своїх членів, а істотно наблизилися за характером діяльності до зви-чайних комерційних банків.

Спеціалізовані банки на відміну від універсальних функціонують у вузьких секторах грошового ринку або виконують обмежену кіль¬кість банківських операцій, де вимагаються особливі технічні прийо¬ми та спеціальні знання. Найчастіше спеціалізовані банки працюють у таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечного кредиту; сільськогосподарського кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві.

Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно різняться за назвою, структурою, характером діяльності. Найпоширеніші спе-ціалізовані банки: іпотечні; будівельні ощадні (каси); інвестиційні компанії; підтримки; гарантійні; розрахункові (клірингові) палати.

Небанківські кредитні інститути. На сучасному етапі в Україні склалася дворівнева структура кредитної системи. Поступово фор-мується позабанківська сфера грошового обігу: дозволено комерцій¬ний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі з мережею брокерських контор, розгалужена система торговельних посередників (торговців цінними паперами) тощо. У країнах з розви-неними ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути подані лізинговими, факторинговими компаніями, кредит-ними спілками, касами взаємодопомоги. Підвищенню ролі спеціалізо¬ваних небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три фактори: збільшення доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціаль¬них послуг, які не можуть надавати банки.

Основні види діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів че-рез облігаційні позики корпораціям і державі, іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги, мобілізації капіталу через усі види акцій.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії - різновид фінансо-во-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Таким чином, ін-вестиційні компанії є посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержан-ня прибутку на вкладений капітал.

За типами вирізняють відкриті, інтервальні та закриті інвестицій-ні фонди, або інститути спільного інвестування (ІСІ). Відкриті ІСІ безперервно купують і продають власні цінні папери (акції чи інвес-тиційні сертифікати) за ринковою ціною, яка визначається щодня ді-ленням вартості чистих активів ІСІ на кількість цінних паперів в обі¬гу. Отже, в такий спосіб досягається високий рівень ліквідності цінних паперів, емітованих відкритим ІСІ, але вони не можуть віль-но обертатися на ринку цінних паперів. Інтервальні ІСІ викупову-ють власні цінні папери час від часу, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ закритого типу створюється на визначений строк і не викуповує цінні папери, емітовані ним, до моменту його ліквідації чи реоргані-зації. Цінні папери закритих і інтервальних ІСІ вільно обертаються на ринку цінних паперів.

У сучасному світі переважну більшість становлять відкриті ІСІ. У США серед відкритих ІСІ найпопулярніші так звані взаємні фон-ди грошового ринку (ВФГР), які вкладають акумульовані шляхом розміщення власних акцій кошти в інструменти грошового ринку -казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати. Пе-рший ВФГР з’явився в США в 1971 р. Нині ці фонди є найбільш кон-курентоспроможними фінансовими інституціями, на їхніх рахунках зберігається майже 40 % усіх заощаджень, вони продовжують при-ваблювати дедалі більшу кількість дрібних інвесторів.

Відповідно до законодавства в Україні можуть створюватись кор-поративні інвестиційні фонди - це відкриті акціонерні товариства, які емітують прості іменні акції і провадять діяльність виключно із спільного інвестування, а також пайові інвестиційні фонди, які не є юридичними особами і створюються за ініціативою компанії з уп¬равління активами шляхом розміщення серед інвесторів випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Пенсійні фонди - це юридичні особи, які у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами і підприємствами з метою виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків ро-бітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.

В Україні відповідно до Закону України "Про недержавне пенсій-не забезпечення” можуть створюватися пенсійні фонди трьох видів: відкриті, корпоративні та професійні. Відкритим є недержавний пе-нсійний фонд, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні осо¬би незалежно від місця і характеру їх роботи. Засновником корпора-тивного пенсійного фонду є юридична особа-роботодавець або кілька юридичних осіб-роботодавців. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками. Засновниками профе-сійного пенсійного фонду можуть бути об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спіл-ки, або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, по-

в’язані за родом їх професійної діяльності, визначеної у статуті фон-ду. Особи, які управляють пенсійними активами, керуються інвести-ційною декларацією пенсійного фонду, в якій відображені основні напрями інвестування коштів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами на фінансовому ринку. Інвестиційна деклара-ція розробляється і затверджується радою фонду, а також обов’язко¬во реєструється в Державній комісії з регулювання ринків фінансо¬вих послуг України.

Страхові компанії-це установи, які забезпечують інвесторам страховий захист від різних ризиків та відіграють надзвичайно вели-ку роль на фінансовому ринку. Угоди страхування, що укладаються з інвесторами, є основою для фінансового забезпечення інвестицій-них проектів. Страхові компанії мають достатні довгострокові стра-хові резерви і є основними постачальниками довгострокового капі-талу на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В Україні вони виникли на початку 20-х років XX ст. як державні госпрозрахункові підприємства, що перебували у віданні місцевих рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання населенню можливості зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Позиково-ощадні асоціації-це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На Заході вони виникли май-же 150 років тому, але справжнього розвитку дістали після Другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90 % акти¬вів), а також вклади в державні цінні папери. Загалом позиково-ощадні асоціації домінують на ринку іпотечного кредиту для житло¬вого будівництва. Як правило, його послугами у західних країнах користуються переважно середні верстви населення.

Благодійні фонди - це установи, розвиток яких пов’язаний з низкою обставин: благодійність стала частиною підприємництва; створення благодійних фондів пояснюється бажанням власників великих особис-тих капіталів у разі передання їх нащадкам і дарування уникнути вели-ких податків. Остання обставина - найважливіша і визначальна, оскільки дає змогу великим власникам приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком і податком на спадщину.