|
Фінансові потоки страхового ринку як прояв фінансових відносин регулюються учасниками страхового ринку і державою, яка вживає заходів зі стабілізації і розвитку страхової діяльності. Фінансові пото-ки на страховому ринку з’являються за таких умов (рис. 4.5): Страхувальники
1 1 1 Держава Підприємства Населення ., У Г 1 1 Г лґ Ч г Страхова компанія Страхова к омпанія (перестрахувальник)
грошей капіталу
Рис. 4.5. Фінансові потоки страхового ринку 186 • здійснення страхових платежів між страхувальником і страховиком; • виплатистраховоговідшкодуванняміжстраховикомістрахувальником; • перестрахування при укладенні договору перестрахування; • перестрахування в разі виплати страхового відшкодування; • розміщення вільних коштів страховиків на фінансовому ринку і ринку нерухомості; • отримання страховиками прибутку від інвестиційної діяльності. Фінанси страхового ринку формуються сукупністю фінансів його учасників - страховиків, страхувальників і посередників. Вони функціонують як страхові фонди страхових компаній різної форми власності й фінансових ресурсів посередників страхового ринку. Основою фінансів страхового ринку є фінанси страхових компа¬ній. Страхова компанія створює і використовує кошти страхового фонду на відшкодування збитків страхувальників і на фінансування власних витрат з організації страхової справи, а також здійснює ін-вестиційну діяльність, використовуючи частину страхового фонду і власні кошти. Грошовий обіг страхової компанії охоплює два відносно самостій-них грошових потоки: • обіг коштів для страхового захисту, який відбувається у два етапи: формування і розподіл страхового фонду та інвестування частини коштів страхового фонду з метою отримання прибутку; • обіг коштів, пов’язаний з організацією страхової справи. До джерел власних фінансів страхової компанії належать: • статутний фонд страхової компанії; • страхові платежі страхувальників; • прибутки страхової компанії в результаті страхової діяльності та надання інших послуг на страховому ринку; • прибутки страхової компанії від інвестиційної діяльності на фінансовому ринку (грошовому і ринку капіталу) і ринку нерухо-мості. Фінанси страхової компанії складаються із статутного та гаран-тійного фондів страхових резервів. Гарантійний фонд страховика містить спеціальні фонди, резервні фонди і суму нерозподіленого прибутку. Статутний фонд та гарантійний фонд утворюють власний капі-тал страхової компанії. Страхові резерви разом з отриманим капіта-лом на фінансовому ринку утворюють залучений (зовнішній) капі-тал (рис. 4.6). 187 Капітал страхової компанії Власний капітал Залучений капітал
Статутний фонд Гарантійний фонд Страхові резерви ризикові (технічні): . резерв незаробленої премії; . резерви збитків; . резерв коливань збитковості; . резерв катастроф Резерв попереджувальних заходів Спеціальний резервний фонд Резервний фонд для підви-щення стійкості компанії Резервні фонди, що передбачені статутом Вільні резервні фонди Банківські кредити Зобов’язання за цінними паперами Рис. 4.6. Структура капіталу страхової компанії Статутний фонд як джерело власного капіталу утворюється із внесків засновників компанії (згідно з українським законодавством їх має бути щонайменше три) і з суми, одержаної в результаті прода-жу акцій страхової компанії, якщо вона організована у формі акціо¬нерного товариства. З метою створення реально конкурентоспро¬можних страхових компаній розмір статутного фонду визначається законом залежно від виду виконуваних страхових операцій, але що¬найменше 100 тис. євро для засновників-резидентів і щонайменше 500 тис. євро - для компаній з іноземним капіталом. У ст. 2 Закону України "Про страхування” встановлено, що частка грошових внес-ків в оплаченому статутному фонді страховика має бути щонаймен-ше 60 %, до 25 % статутного фонду можуть становити державні цінні папери. Страхова компанія може бути засновником іншої страхової 188 компанії в Україні, але має право спрямовувати до статутного фонду іншого страховика лише до 20 % коштів власного статутного фонду. Така норма сприяє формуванню великих страховиків. Гарантійний фонд належить до власного капіталу, тобто він віль¬ний від зовнішніх зобов’язань. Тому у світовій практиці резерви у складі гарантійного фонду прийнято називати вільними резервами. До таких резервів належать: • спеціальний резервний фонд, який утворюється за рахунок продажу вище номіналу власних акцій страхової компанії при первинному розміщенні (емісійний дохід); • резервні фонди для підвищення стійкості страхової компанії, що утворюються у відсотках до статутного фонду згідно із законо¬давчо встановленими нормативами резервування; • резервні фонди, що передбачені статутом компанії; • вільні резервні фонди споживання та нагромадження, які сфор-мовані з нерозподіленого прибутку. Фінансові зобов'язання страховика поділяються на страхові та не-страхові за залученими позиковими коштами. Страхові зобов’язан-ня утворюють страховий резервний фонд. Страхові резерви страхо¬вика на поточний рік повинні бути достатніми для виконання його сумарних зобов’язань за всіма страховими угодами на цей період. Страховий резервний фонд утворюється із страхових платежів (страхових внесків і страхових премій) і забезпечує виплату страхо¬вих сум та страхового відшкодування. Цей фонд складається із стра-хових резервів з кожного виду страхування (технічних резервів) і окремих резервів зі страхування життя, медичного страхування та обов’язкових видів страхування. За особливостями формування (сплати страхової премії) страхо¬ві резерви поділяються на ризикові та накопичувальні (різні види страхування життя). До технічних резервів належать: • резерв незаробленої премії - туди надходить велика частина страхової премії; • резерви збитків - резерв заявлених, але неврегульованих збитків, і резерв за реальними, незаявленими збитками; • резерв коливань збитковості - служить для згладжування в довгостроковій перспективі коливань річного рівня збитковості за окремими видами страхування (у роки успішної діяльності ці резерви збільшуються, а у збиткові роки здійснюється вилучення коштів для покриття надмірних збитків); 189 • резерв катастроф - створюється для забезпечення компенсації збитків у результаті великих катастроф природного характеру (повеней, вивержень вулканів, землетрусів і т. ін.) і промислових аварій (формується страховиками, якщо чинними договорами страхування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій), і може використовуватися тільки за спеціальними рішеннями. Реалізуючи функцію попередження ризику, страхова компанія за окремими видами страхування підприємницьких ризиків техноген¬ного характеру може формуватиме попереджувальних заходів, призначений для того, щоб страхова компанія фінансувала заходи для попередження нещасних випадків, втрати або ушкодження за-страхованого майна, а також використовувала його на інші цілі, пе-редбачені Положенням про резерв попереджувальних заходів. Страхові платежі за кожним договором страхування розрахо¬вують на основі тарифної ставки. Розрахунки тарифної ставки нази¬ваються актуарними. Сукупність тарифних ставок за одним видом страхування нази-вається тарифом. Сукупність страхових тарифів (звичайних, пільго¬вих, тарифних знижок) окремої страхової компанії утворює її систе-му тарифів (тарифну установку), яка разом із системою комісійних і бонусних винагород змінюється відповідно до ринкової тарифної політики страховика. Тарифна ставка з одиниці страхової суми (100 грн, 1000 грн, 10 тис. грн тощо) за окремим договором страхування називається брутто-ставкою, яка складається з нетто-ставки і навантаження (витрати на ведення справи) (рис. 4.7). Нетто-ставка складається з основної ставки і ризикової надбавки. Основна ставка приблизно дорівнює середньостатистичному розмі-ру збитку за тривалий період часу. Ризикова надбавка враховує мо¬жливе перевищення збитків над середнім значенням. Для різних видів страхування структура тарифної ставки може змі-нюватися шляхом виключення або додавання деяких елементів. Навантаження - це постійні та змінні витрати страховика на здійснення діяльності, спрямованої на одержання страховиком при-бутку. На відміну від змінних, постійні витрати (управлінські) не за-лежать від виду страхування (рис. 4.7). Навантаження розраховують за методом калькуляції навантаження. 190 Брутто-ставка Нетто-ставка Навантаження
Фонд виплати страхувальникам (з урахуванням вірогідності страхового випадку, кількості договорів за рік, середньої виплати на договір, середньої страхової суми на один договір)
• Організаційні витрати (інвестиції на створення) • Аквізиційні витрати (виробничі витрати на укладення страхових договорів) • Інкасаційні витрати (обслуговування готівково-грошо-вого обігу надходження платежів) • Ліквідаційні витрати (оплата робіт з ліквідації втрат і виплати відшкодування) • Управлінські витрати (загальні витрати на управління, витрати на управління майном) Рис. 4.7. Структура брутто-ставки Страховий внесок (страхова премія) за договором страхування називається брутто-премією, або тарифною ставкою страховика, і визначається брутто-ставкою та загальним розміром страхової суми. Брутто-премія складається із суми нетто-премії (нетто-ставка на всю страхову суму), гарантійної (стабілізаційної) надбавки для по¬криття можливих непередбачених відхилень від розміру страхових виплат, навантаження та додаткових надбавок (рис. 4.8). Страхові платежі за розміром та диференціацією за видами ри¬зиків для кожної страхової компанії індивідуальні й є об’єктом конкурентної боротьби на страховому ринку за залучення клієнтів. Прибуток страхової компанії є джерелом формування резервних фондів і одним з джерел інвестиційної діяльності страховика. Стра-ховик одержує прибуток від здійснення страхових операцій, надан¬ня інших послуг на страховому ринку та від інвестування на фінан¬совому ринку і ринку нерухомості. 191 Брутто-премія Нетто-премія чиста Гарантійна (стабі- лізаційна) надбав¬ка (компенсація можливих відхи-лень від чистої нетто-премії) Навантаження Надбавки (рекла-ма, запобіжні за-ходи, покриття збиткових видів страхування тощо) Рис. 4.8. Структура брутто-премії (тарифної ставки страховика) Прибуток від страхових операцій є різницею між вартістю страхо-вих послуг та їх собівартістю. Особливість такого страхування поля-гає в отриманні планового прибутку лише за рахунок навантаження у структурі тарифної ставки. За рахунок нетто-ставки отримання прибутку не планується, оскільки нетто-ставка розраховується як замкнена для розподілу збитків між страхувальниками і передбачає повернення страхових платежів сукупності страхувальників за тариф-ний період (час, обумовлений при визначенні нетто-ставки). Плано¬вий прибуток страховика закладається в тарифну ставку при кальку-люванні навантаження. Фактичний прибуток від страхових операцій дорівнює сумі при-бутку, передбаченої брутто-премією, і економії витрат на ведення страхової діяльності. Прибуток від надання інших послуг на страховому ринку страхова компанія отримує згідно з цінами на різні консультаційні послуги у сфері страхування, за навчання фахівців страхового ринку тощо. Прибуток від інвестиційної діяльності страховика утворюється в результаті господарської діяльності нестрахового характеру. Пере-лік напрямків нестрахової діяльності страхової компанії встановлю-ється законодавчо. Державне регулювання інвестиційної діяльності страхової компанії має на меті захист коштів страхувальників від втрат внаслідок ризикованого інвестування страховика, тобто фі¬нансову стабілізацію страховика. Тому дотримання принципів інвес-тиційної діяльності страхової компанії має сприяти збільшенню та збереженню коштів страхового фонду. 192 Наведемо принципи інвестиційної діяльності страховика: • диверсифікації, що передбачає широке коло сфер інвестування для зменшення інвестиційного ризику; • повернення вкладень, що передбачає гарантію повернення інвесто-ваних коштів; • прибутковості; • ліквідності, що означає інвестування лише в цінності з високою ліквідністю. Відповідно до зазначених принципів інвестиційної діяльності страховик має право розміщувати страхові резерви в такі активи (ст. 3 Положення про порядок формування, розміщення і облік страхових •езервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя): грошові на поточному рахунку; • банківські вклади (депозити); • нерухомість; • цінні папери, що передбачають одержання доходу; • державні цінні папери; • права вимог до перестрахувальників; • готівку в касі в обсязі лімітів залишків каси, встановлених НБУ. Структура розміщення технічних резервів за видами інвестування визначена згаданим Положенням у відсотках до їх розміру. З переліку напрямків інвестування випливає, що з метою захисту страхових резервів страховій компанії заборонені позикові операції, торговельно-посередницька діяльність, вкладення в інтелектуальну власність, додаткова оплата праці співробітників із страхових резер-вів, інвестиції в чеки, приватизаційні папери, паї фондових і товар-них бірж. У країнах з розвиненою економікою склалася структура інвести¬цій страхових компаній, яка не впливає негативно на їх фінансову стійкість. Звичайно 5-7 % усіх їхніх активів становлять високоліквідні короткострокові інвестиції. Це банківські депозитні вклади, а також різні цінні папери - депозитні сертифікати, казначейські і комер-ційні векселі, облігації тощо. Середньо- і довгострокові інвестиції мо¬жна поділити на інвестиції в цінні папери з фіксованим доходом, ак-ції й облігації підприємств, нерухомість і іпотечний кредит. Капітал страхових компаній найчастіше вкладають у цінні папе-ри з твердо фіксованим доходом, адже вони є надійним об’єктом ка-піталовкладень, гарантують стійкий дохід і водночас завжди можуть бути реалізовані за ринковою ціною. З метою отримання більшого 193 прибутку страхові компанії активно інвестують кошти й у звичайні акції різних компаній. Близько 7-8 % активів страхових компаній припадає на нерухо¬мість, тобто довгострокові інвестиції. До складу нерухомості звичай-но входять контори, адміністративні будівлі, офіси, житлові будинки тощо. Дохід від нерухомості трохи нижчий прибутку, який одер¬жують від акцій і цінних паперів. Страхові компанії надають також іпотечний кредит під забезпечення нерухомістю. Однак цей вид інве-стицій має низьку ліквідність і довгостроковий характер. Кожна страхова компанія дотримується своєї інвестиційної полі-тики, зумовленої насамперед характером здійснюваних страхових операцій, термінами й обсягом акумульованих коштів. Так, інвести-ції в нерухомість і іпотечний кредит здійснюють здебільшого компа-нії зі страхування життя, тоді як у структурі інвестицій компаній майнового страхування переважають цінні папери з фіксованим до¬ходом, що забезпечують стійке фінансове становище і своєчасну ви¬плату страхового відшкодування за великими збитками. Фінансова стійкість страхової компанії забезпечується розміром власного капіталу. Фінансові можливості страхувальника визначаю-ться обсягом надходжень страхових внесків, який залежить від кілько-сті договорів і розміру страхових тарифів на кожний вид страхування. Фінансова стійкість компанії досягається дотриманням нормати-ву співвідношення власних активів компанії і прийнятих страхових зобов’язань (резерв платоспроможності страхової компанії) і визна-чається розміром чистих активів. Забезпечується фінансова стійкість страховика перевищенням активів над річними зобов’язаннями в розмірі до 20 % річної суми внесків, що надійшли. До загальних критеріїв оцінки діяльності страхових компаній на-лежать репутація страховика, досвід роботи, прибутковість його ді-яльності і виконання зобов’язань перед клієнтами. Досвід роботи страхової компанії має особливо важливе значен¬ня. Якщо компанія тривалий час функціонує на страховому ринку, то це означає, що вона успішно розв’язує свої проблеми і пристосу-валася до загальної економічної ситуації. Робота компанії, безумовно, повинна бути прибутковою, тобто мати прибуток як фінансовий результат за підсумками року. Репутація страховика формується серед його партнерів по бізне¬су і клієнтів як інтегральний показник його роботи і характеризуєть-ся інформацією про сумлінність дій або обмеження інтересів страху-вальників.
|