|
Фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин щодо фінансових інвестицій, які регулюють потоки коштів від їх власників до позичальників. У сучасній ринковій економіці власниками вільних коштів є пере-важно домогосподарства. їх витрати менші, ніж доходи, на величи-ну заощаджень. Найпоширенішими формами заощадження коштів у ринковій економіці є вклади в банки і купівля цінних паперів. Позичальниками коштів на фінансовому ринку є підприємства й держава. їх витрати, як правило, перевищують доходи; вони дорів-нюють сумі доходів та інвестицій. Залучення до економічного кругообігу заощаджень та інвестицій ускладнює механізм регулювання грошових потоків, включаючи до моделі кругообігу фінансові ринки. Без них може уповільнитись або зовсім припинитися переливання коштів від власників до позичаль¬ників. У ринковій економіці розрізняють два способи переливання коштів: пряме та непряме фінансування. Пряме фінансування - це сукупність фінансових ринкових каналів, якими кошти перемі¬щуються безпосередньо від власників до позичальників. Ця форма фінансування включає внески у статутний капітал підприємств і фі¬нансування через отримання позик. Фінансування шляхом внесків у статутний фонд означає, що під-приємство отримує інвестиційні кошти в обмін на право володіння частиною його власності. Фінансування через отримання позик здійснюється за допомогою укладення угод, за якими підприємство отримує кошти в обмін на зобов’язання повернути їх у майбутньому з процентами, але без на-дання кредитору прав на будь-яку частину його власності. Таке фі-нансування здійснюється шляхом отримання банківських кредитів та продажу облігацій. Другий спосіб фінансування - непряме (опосередковане) фінансу-вання - це сукупність фінансових каналів, якими кошти перемі¬щуються через фінансових посередників. До них належать банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства, фондові біржі та інші інститути. Функції фінансових посе-редників полягають в акумуляції коштів для подальшого їх розмі¬щення на комерційній основі (див. підрозд. 6.5). Таким чином, класична модель економічного кругообігу усклад-нюється (рис. 1.2). Витрати Ринок товарів ^ Споживчі на національний і послуг " витрати продукт Витрати на інвестиції Підприємства ч Фінансові ринки ч Домогосподарства Інвестиції Заощадження ^ Ринок факторів
виробництва Рис. 1.2. Вплив фінансових ринків на економічний кругообіг ресурсів, товарів і грошей У наведеній моделі відсутні такі суб’єкти економічної діяльності, як держава і сектор міждержавних економічних зв’язків. Вони є не-віддільною складовою сучасного економічного кругообігу доходів, витрат і ресурсів. Державний сектор взаємодіє з іншими економічни-ми суб’єктами через інструменти державного впливу (податки, дер-жавні витрати, державні позики). Розглянемо модель економічного кругообігу, що включає дер-жавний сектор (рис. 1.3). Наведена модель може ускладнитись, якщо до неї приєднати сек-тор міжнародних господарських зв’язків. У цьому разі отримаємо не замкнену, а відкриту модель економічного кругообігу, опосередко¬вану міжнародними фінансовими відносинами. У такій моделі кругообігу розглядається економіка країни, пов’язана з іншими дер-жавами механізмами експорту, імпорту та валютними фінансовими операціями. 13 Ринок товарів і послуг ** м Витрати на національний продукт Витрати на інвестиції Споживчі витрати Державні закупівлі
Податки Домогосподарства Заощадження Національний дохід Підприємства Інвестиції Витрати на економічні ресурси Держава (уряд) Державні позики (у разі дефіциту бюджету) і Фінансові ринки " *.Ринок факторів виробництва Рис. 1.3. Спрощена модель економічного кругообігу з урахуванням державного сектора Таким чином, поняття фінансів (фінансових відносин) тісно по¬в’язане з розвитком економічної системи загалом. Воно не є статич-ним. Сфера дії фінансових відносин постійно розширюється, наби¬рає нових форм, визначаючи нові підходи до розуміння суті цього поняття. Про це свідчать також наявні відмінності у визначенні по¬няття "фінанси” західними й вітчизняними економістами. Нині в Україні з’явилося багато зарубіжних перекладених видань з фінансів і фінансового управління. Найвідоміша в Україні англо-американська фінансова школа, представниками якої є Дж. ван Хорн, Р. Холт, Дж. Стігліц, Дж. Сігел, Дж. Херріс та ін. Дослідження цих вчених-фінансистів базуються на вивченні фінансів корпорацій, фу-нкціонування фінансового ринку, на аналізі корпоративних цінних паперів. Ці напрями фінансової науки необхідно розвивати і у нас, адже реформування форм власності в Україні пов’язане з акціону-ванням і утворенням корпорацій. Але вітчизняний ринок корпора-тивних цінних паперів перебуває лише на стадії становлення, і цінні папери використовуються переважно як фінансові інструменти зміни контролю над підприємством. До того ж хоча корпоративні фінан-си є дуже важливою складовою фінансової науки, їх дослідженнями не можна обмежитись, оскільки вони не охоплюють інших видів фінансових відносин у державі. В умовах ринкової економіки фінансисти замість поняття "фінан-сові ресурси” частіше вживають поняття "капітал” як реальніше для них, бо саме капітал є тим об’єктом, на який можна впливати, реалі-зуючи основну мету діяльності будь-якої фірми - отримати дохід для максимізації її ринкової вартості. Для західних фінансистів капі-тал - об’єктивний фактор виробництва, частина фінансових ресур-сів (перетворена їх форма). За такого трактування принципова від-мінність між фінансовими ресурсами й капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який період фінансових ресурсів не менше, ніж капіталу. Якщо ці показники однакові, це означає, що фірма не має жодних фінансових зобов’язань і всі наявні фінансові ресурси задія-ні. У практиці ринкової економіки фінансові ресурси й капітал не розрізняють. Цьому сприяє те, що фінансова звітність в усьому світі побудована так, що в ній відображають не фінансові ресурси, а їх перетворені форми - зобов’язання та капітал. Крім зазначеного в західних наукових виданнях до фінансових ресурсів часто зараховують також кредитні; при цьому фінанси ви-значають як управління грошовими операціями, переважно банків-ськими та кредитними. Близьким до попереднього є визначення фі¬нансів як науки про гроші, кредит, банківську справу, державний бюджет, доходи та витрати. Згідно з іншим підходом фінанси - це виражений у грошовій формі капітал, що спрямовується на певні цілі за допомогою фінансових ринків або інститутів. Крім того, поняття "фінанси” пов’язують також з пошуком методів і засобів ефективно¬го використання фінансових ресурсів, інвестування економічної ді-яльності. В останньому значенні фінанси є засобом вивчення методів ефективного управління капіталом, удосконалення методології фі-нансового обліку, аналізу фінансово-господарської діяльності, а та-кож способів використання вільних коштів у активах або розробки проектів одержання високих доходів з якнайменшим ризиком. Отже, у зарубіжній науці поняття фінансів трактується дуже вільно. Сутність категорії "фінанси” розкривається в її функціях, які ха-рактеризують суспільне призначення. Можна сказати, що під фінансо-вими функціями розуміється "робота”, яку виконують фінанси. В узагальненому вигляді можна вважати, що фінанси виконують дві основні функції: розподільну і контрольну. Зміст розподільної функції полягає в тому, що фінанси є основним інструментом розподілу й перерозподілу ВВП. За допомогою фінан-сів держава здійснює розподіл суспільного продукту не тільки в натурально-речовій формі, а й за вартістю. У цьому зв’язку стає можливим і необхідним контроль за забезпеченням вартісних і нату-рально-речових пропорцій у процесі розширеного відтворення. Контрольна функція фінансів полягає в тому, що вони є інстру-ментом контролю за формуванням і використанням доходів суб’єк-тів обмінно-розподільних відносин. Фінанси здійснюють контроль на всіх стадіях створення, розподілу та використання суспільного продукту й національного доходу. Цей контроль охоплює всю діяль-ність юридичних і фізичних осіб та держави. Через розподільну й контрольну функції фінанси активно впли¬вають на процес відтворення, опосередковуючи, по-перше, створен-ня фондів нагромадження та споживання, по-друге - додержання пропорцій обігу натуральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання. Це сприяє збільшенню суспільного продукту, а відтак і національного доходу.
|