|
Грошова маса (М), тобто загальна кількість грошей в обігу, пла-нується за агрегатним методом. Грошові агрегати - це встановлені центральним банком країни специфічні групування грошових форм за принципом ліквідності. Ліквідність грошей - це швидкість, з якою їх можна обміняти на товари (послуги), тобто використати на поточне споживання. У різних країнах застосовують різні грошові агрегати. Так, Національний банк України (НБУ) для планування грошо¬вого обігу встановлює такі агрегати: М0 = гроші поза банком, тобто готівкові; М=М0 + кошти на поточних банківських рахунках у національ¬ній валюті; М=М1 + строкові депозити в національній валюті; М=М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Таким чином, кожний наступний агрегат утворюється додаван-ням до попереднього наступної грошової форми (маси грошей, що мають меншу ліквідність).
Агрегат М3 дорівнює М, тобто загальній масі грошей в обігу. За-вдяки взаємопов’язаності грошових агрегатів НБУ, вживаючи від-повідних заходів з регулювання будь-якого з них, впливає на загаль-ний обсяг грошової маси. Федеральна резервна служба, що виконує у США функції цент-рального банку й відповідає за монетарну політику, застосовує такі грошові агрегати [69, с. 66]: М1 = готівка + дорожні чеки + депозити до вимог + інші чекові депозити; М=М1 + строкові вклади малого номіналу + ощадні вклади + де-позитні рахунки грошового ринку + взаємні фонди грошового ринку (неінституційні) + одноденні угоди про взаємний викуп + одноденні позики в євродоларах; М=М2 + строкові вклади великого номіналу + титули власнос-ті взаємних фондів грошового ринку (інституційні) + довгострокові угоди про взаємний викуп + строкові євродолари; Ь = М3 + короткострокові державні цінні папери + комерційні векселі + ощадні облігації + банківські акцепти. Для регулювання грошової маси (тобто збільшення чи зменшен-ня кількості грошей в обігу) центральні банки застосовують такі ін-струменти грошово-кредитної політики: . встановлення облікової ставки, за допомогою якої централь¬ний банк впливає на "ціну” грошей у країні. Для отримання кредит-них ресурсів комерційні банки можуть пред’являти центральному банку векселі надійних боржників для переобліку чи надавати заста-ву у вигляді цінних паперів. У результаті переобліку векселів і під за-ставу цінних паперів центральний банк може надавати комерційним банкам кредити, плата за які дорівнює обліковій процентній ставці. Якщо вона підвищується, тобто гроші дорожчають, комерційним банкам доводиться більше сплачувати за отримання додаткових кредитних ресурсів. У разі зменшення облікової ставки залучення в обіг додаткових коштів від центрального банку коштує менше, тоб¬то підвищуються можливості комерційних банків збільшувати гро¬шову масу; . купівля і продаж центральним банком цінних паперів і валют-них цінностей (іноземної валюти, цінних паперів, виражених в іно¬земній валюті, банківських металів) у комерційних банків. Купуючи цінні папери і валютні цінності, центральний банк "створює” гроші, тобто кількість грошей в обігу збільшується. Коли ж центральний банк продає їх, він тим самим "знищує” гроші, і їх кількість в обігу зменшується; . встановлення мінімальної ставки обов’язкового резервування, тобто певного процента коштів, залучених комерційними банками від клієнтів. Вони зобов’язані закріпити (зарезервувати) цю частку коштів на кореспондентському рахунку в центральному банку, тобто не використовувати її в активних операціях. Збільшуючи процентну ставку обов’язкового резерву, центральний банк "зв’язує” більшу масу грошей, а зменшуючи її, навпаки, вивільняє гроші, у результаті чого їх кількість в обігу зростає. Розглядаючи категорію "фінанси”, важливо усвідомлювати не тільки їх матеріальну основу та грошову форму виразу, а й необхід-ність обов’язкової наявності достатньої кількості способів, методів та інструментів, спрямованих на свідоме використання фінансових ресурсів і грошових потоків. Однією з форм управління з боку дер-жави економічним і соціальним розвитком суспільства є правове регулювання фінансових відносин, що виникають у процесі створен-ня та використання фондів фінансових ресурсів. Усі дії держави у сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах, що визнача-ють коло юридичних й фізичних осіб, між якими виникають фінан-сові відносини і на які поширюється дія правових норм, а також пра-ва й обов’язки зазначених осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів. Останнім часом в економічному та політичному житті України відбулися значні зміни, зумовлені здобуттям незалежності та пере¬ходом до ринкових відносин. У цьому зв’язку розширилося коло суб’єктів фінансових відносин, ускладнилася їх взаємодія, урізно¬манітнилися фінансові ресурси, способи їх руху, розподілу та пере-розподілу. Сучасній практиці господарювання притаманна певна особли¬вість руху товарних і грошових потоків. Вона полягає в тому, що в модель економічного кругообігу включаються процеси, пов’язані із заощадженнями, інвестиціями та фінансовими ринками.
|