|
Для виконання своїх функцій державі необхідно мати достатні грошові фонди, які формуються, як зазначалося, шляхом перероз¬поділу ВВП. Це здійснюється державою насамперед через державний бюджет. Бюджету належить центральне місце в системі державних фінан-сів, а також у всій фінансовій системі. Він є невіддільною складовою 45 ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики. Науковці визнають бюджет найдієвішим інструментом впливу держави (уряду) на економічні процеси у країні. У наукових дискусі-ях XX ст. саме бюджету віддавалася перевага у досягненні повної зайнятості, цінової стабільності, економічного розвитку та інших макроекономічних цілей. Аналіз літературних джерел і поглядів науковців з цього питан-ня дає підстави стверджувати про багатоманітність підходів до виз-начення змісту поняття бюджету. Звернувшись до теорії бюджету і розглянувши сутність категорії "бюджет”, зазначимо, що бюджет можна тлумачити і аналізувати у трьох аспектах: як економічну категорію; у матеріальному розумін-ні; як правову категорію. Бюджет як економічна категорія є системою економічних (гро-шових) відносин, виникнення та реалізація яких пов’язані з фор-муванням, розподілом та використанням централізованих фондів державних коштів різного рівня. У матеріальному розумінні бюджет - це централізований гро¬шовий фонд, що формується на тому чи іншому рівні для забезпечен-ня функцій відповідних органів державної або місцевої влади. Саме цей аспект бюджету мається на увазі, коли йдеться про фінансуван-ня тих чи інших заходів з бюджету, зарахування джерела доходу на рахунок бюджету тощо. Бюджет як правова категорія є основним фінансовим планом утворення, розподілу та використання централізованого грошового фонду певної території, що затверджується відповідними органами державної або місцевої влади. Виникнення бюджетних відносин неможливе поза державою. Вони є органічною складовою економічної структури суспільства, їх функціонування об’єктивно визначено тим, що для виконання дер-жавою своїх функцій необхідна матеріальна база. Як свідчить досвід країн з ринковою економікою, бюджет як ос-новний інструмент державного регулювання соціально-економічних процесів має великі можливості. Використовуючи фінансове програмування, розвинені держави через бюджет впливають на структурну перебудову економіки, нау-ково-технічну політику, норму нагромадження, самозабезпечення енергетичними ресурсами, ефективність зовнішньоекономічних зв’яз-ків, обсяг валового національного продукту. 46 Загалом на державний бюджет покладено виконання таких функцій: • перерозподіл національного доходу; • стабілізація процесу суспільного відтворення; • здійснення державної соціальної політики. Бюджет є основним засобом впливу на стан економіки. Розміри бюджету (а особливо його дефіциту), характер податкової політики і структура видатків допомагають визначити темпи економічного розвитку, тенденції зміни зайнятості, процентні ставки та цінові змі-ни. Бюджет об’єднує основні фінансові категорії (податки, держав¬ний кредит, державні видатки) в їх взаємодії. Тому під час прийнят-тя окремих бюджетних рішень необхідно враховувати, що визначена державою бюджетна політика обов’язково впливатиме на всі еконо¬мічні показники. Концептуальні підходи до регулювання соціально-економічних процесів у країнах з ринковою економікою побудовані відповідно до теорії циклічності економічного розвитку. Регулярність повторення економічних циклів, їх дестабілізуючий вплив на економіку загалом і визначають необхідність державного антициклічного регулювання. Використання бюджету як інструмен-ту державного регулювання економіки базується на принципі аксе-лерації. Західні економісти давно звернули увагу на це явище і по¬чали використовувати його на практиці. Воно полягає в тому, що відносно невеликі інвестиції сприяють значному приросту націо¬нального доходу. Феномену акселерації присвячені дослідження західних еконо¬містів А. Афтальона, Дж. Кларка і П. Самуельсона. їхні погляди зводяться до того, що підвищення попиту на предмети споживання приводить до підвищення попиту на засоби виробництва і відповід-но на інвестиції. Принцип акселерації має і зворотну дію, оскільки спричинює не-стабільність в економіці. Відповідно до фази циклу акселерація має певну спрямованість: у фазах пожвавлення і підйому вона сприяє збільшенню інвестицій, отже, прискорює цикл; у фазі кризи і депре-сії акселерація посилює спад економіки, оскільки інвестиції скоро¬чуються швидше, ніж виробництво. Наукові дослідження у сфері використання бюджету як інстру-менту державного регулювання економіки, як правило, визнача-ються двома стратегічними напрямами: зміною державних витрат (державних закупівель) і зміною податкових ставок. 47 Ці апробовані практикою ринкового господарювання напрями широко використовуються. їх вплив виявляється в таких загальних тенденціях: . збільшення державних витрат підвищує сукупний попит і від¬повідно приводить до збільшення обсягу випуску продукції та підвищення рівня зайнятості; . збільшення податків зменшує особисті доходи домогосподарств і відповідно призводить до зменшення витрат, обсягів випуску продукції і зниження рівня зайнятості. Пріоритетним у цих напрямках є використання системи держав¬них замовлень у період подолання економічного спаду, що передба-чає позитивну дію акселерації або ефекту мультиплікатора. Ефект мультиплікатора - це тенденція, відповідно до якої певні зміни обсягу планових інвестицій чи будь-якого іншого компонента сукупного попиту зумовлюють значно більше підвищення остан¬нього. Ефект мультиплікатора дослідив Дж. Кейнс, який заперечував не тільки ефективне функціонування економіки на основі ринкових ме-ханізмів, а й саме їх існування. Він наполягав на розширенні участі уряду у стабілізації економіки. Не всі положення кейнсіанської тео¬рії витримали перевірку часом, але загалом підходи Дж. Кейнса до державного регулювання економічних процесів становлять інтерес і нині. Ефект мультиплікатора має безліч можливостей застосування у практичній економіці та економічній політиці. Так, навіть незначні за абсолютною величиною зміни обсягів планових інвестицій (або будь-якої іншої складової планових витрат) посилюватимуться дією ефекту мультиплікатора і впливатимуть на сукупний попит. Остан-ній, за визначенням більшості сучасних економістів, стимулюватиме розвиток економіки саме в напрямах його дії. У реальній економіці можлива і зворотна дія ефекту мультиплікатора. Ігнорування механізмів регулювання державного впливу на еко-номічні процеси може призвести до тривалого затягування депресії. Таке явище спостерігалось у США і існує нині в Україні. Але, як свідчить досвід високорозвинених країн, уряд завжди має достатній набір інструментів, за допомогою яких можна вивести економіку із ситуації нестабільності. Основним таким інструментом і є державний бюджет та його складові: державні закупівлі, податки тощо. 48 Крім економічної сфери державний бюджет істотно впливає та-кож на соціальну сферу. У країнах із соціально орієнтованою ринко¬вою економікою роль бюджету в соціальних процесах значно під¬вищується. Це зумовлено передусім тим, що саме бюджетні кошти разом з позабюджетними фондами є фінансовою базою соціальних перетворень, переходу на новий, вищий рівень соціального обслу-говування населення країни. Крім того, державний бюджет покли¬каний пом’якшувати соціальні наслідки розшарування населення за матеріальним станом (рівнем доходів), що зумовлено переходом до ринку. Характерними ознаками перехідного періоду є інфляція і кризи, що посилюються й неухильно призводять до зниження життєвого рівня населення. У таких умовах бюджет обов’язково має бути соці-ально спрямований, тобто передбачати можливість фінансування соціальних програм. Соціальна політика держави має бути спрямо¬вана на підтримку тих, хто з об’єктивних причин опинився у най-скрутнішому становищі: пенсіонерів, дітей, студентів, працівників бюджетної сфери. Отже, соціально-економічна роль бюджету має підпорядковуватися розв’язанню основного завдання сучасного ета-пу розвитку України - структурній перебудові економіки з переве-денням її до ринкової при стримуванні та пом’якшенні кризових та інфляційних процесів у перехідний період. На жаль, бюджет України в умовах фінансової кризи поки що не може повною мірою виконувати такі функції. Лише в разі реальної стабілізації виробництва країна може отримати фінансові ресурси для створення стабільної системи соціального забезпечення. Іншими сло-вами, надходження в бюджет безпосередньо залежать від стану вироб-ництва, тому необхідно не тільки вдосконалювати розподіл і перероз-поділ ВВП, а насамперед забезпечити розвиток виробництва. Стан економіки визначає бюджетні показники. Останні кілька років бюджет України формувався у складних умовах. Насамперед це відбувалось через неефективне функціонування економіки; поглиб-лення фінансової кризи; зменшення податкової бази (понад полови-ну підприємств збиткові, частина з них взагалі не працює); масову кризу платежів і значний обсяг бартерних операцій; практично по¬вне зупинення інвестиційної діяльності державного та приватного секторів економіки; високий рівень інфляції; підвищення рівня без-робіття; зниження рівня життя населення. 49 Зазначені фактори провокували незбалансованість державного бюджету в напрямі перевищення видатків над доходами (дефіцит бюджету). Іноді незбалансованість бюджету спостерігається як пере-вищення доходів над видатками (профіцит бюджету). Саме по собі перевищення бюджетних видатків над доходами не катастрофічно, оскільки характерною особливістю державних бюд-жетів майже всіх країн світу, а тим більше з перехідною економікою, є їх незбалансованість, тобто наявність дефіциту. Нині не існує держави, якій би не доводилося стикатися з бюджет-ним дефіцитом. Мало того, останніми десятиліттями хронічний дефі-цит державних бюджетів був характерною ознакою більшості еко-номічно розвинених країн. Наприклад, за цей період бездефіцитний бюджет лише тричі затверджувався у Великобританії. У світовій практиці якість бюджетного дефіциту диференціюєть-ся. Він може бути пов’язаний: • з необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки, і в цьому разі дефіцит бюджету відображає не кризовий стан суспільних процесів, а намагання забезпечити прогресивні зміни у структурі суспільного виробництва; • з надзвичайними ситуаціями (війнами, стихійними лихами тощо), коли звичайних резервів недостатньо і потрібно використовувати особливі резерви; • із кризовими явищами в економіці, її спадом, неефективністю фінансо-во-кредитних зв’язків, нездатністю уряду контролювати фінансову ситуацію в державі; у цьому разі дефіцит є надзвичайним явищем, що потребує вжиття заходів зі стабілізації економіки, прийняття відповідних політичних рішень. Бюджетний дефіцит в Україні, пов’язаний із кризою в економіці, спостерігався до 2000 р. Він був наслідком спаду виробництва, зни-ження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасного здійснення структурних змін в економіці або її технічного переосна-щення та інших об’єктивних і суб’єктивних чинників, що впливають на економічну і соціальну політику держави. Бюджетний дефіцит потребує вжиття державою дієвих заходів щодо його зменшення. В економічно розвинених країнах сформував-ся відповідний механізм управління бюджетним дефіцитом. Він доб¬ре відомий і не залежить від типу економіки. У програмі скорочення бюджетного дефіциту слід передбачити такі заходи, які, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд держави, 50 а з іншого - сприяли б скороченню державних видатків. Перелічи¬мо основні з цих заходів: • випуск державних цінних паперів; • зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у народному господарстві з метою підвищення фінансової віддачі з кожної гривні; • широке використання фінансових пільг і санкцій, які дають змогу враховувати специфічні умови господарювання і стимулювати збільшення суспільного виробництва; • скорочення сфери державної економіки та державного фінансу-вання. Існують також заходи скорочення дефіциту бюджету, пов’язані з небезпечними для економіки наслідками, хоча, на перший погляд, вони допомагають розв’язати проблему дефіциту. До них належать емісія грошей і посилення податкового пресу. Якщо неефективність і негативний вплив на економіку підвищення податків вже не викли¬кає сумніву, то з емісією не все так просто. Теорія і практика державного регулювання США, Японії та ін¬ших розвинених країн підтверджують необхідність і доцільність ви¬пуску грошей в обіг відповідно до реальних потреб економіки. Якщо додаткова емісія спрямована на розвиток виробничих сил і сприяє науково-технічному прогресу у виробництві, то таке збіль-шення грошової маси не тільки не стає інфляційним, а навпаки, за умов реального підвищення суспільної продуктивності праці проти-стоятиме інфляції. В Україні в умовах скорочення виробництва існувала практика подолання інфляції шляхом замороження заробітної плати, затри¬мання її виплати, скорочення соціальної допомоги. З 1995 по 1999 р. загальна заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат постійно збільшувалася і тільки з 2000 р. почала зменшуватись. Зни-ження рівня інфляції шляхом штучного обмеження купівельної спро¬можності населення призводить до перманентного скорочення су-купного попиту і до дедалі зростаючого згортання виробництва. Але якщо вдатися до емісійного погашення боргів населенню і ско¬рочення на цій основі дефіциту бюджету, то це зумовить інтенсивне розкручування інфляційної спіралі. За емісійного фінансування бюджетного дефіциту в Україні існу-вала висока ймовірність того, що емісійні кошти, спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати, не надійдуть у вітчиз- 51 няний сектор ринку. Це пояснювалося схильністю населення до ку-півлі імпортних товарів та іноземної валюти. Отже, без адекватних заходів, спрямованих на зменшення попиту на імпортні товари, но¬рмалізацію валютного обороту, звуження тіньового сектору еконо¬міки і підвищення ефективності вітчизняного виробництва, емісійні кошти не стануть ресурсом відродження національної економіки. На 2000 р. був запланований бездефіцитний бюджет, а фактично зведений і державний бюджети були виконані з профіцитом. На 2001 р. так само було заплановано бездефіцитний бюджет. Крім того, з вересня 1999 р. спостерігалась тенденція до збільшення ВВП. Порівняно з 1999 р. у 2000 р. реальний ВВП становив 106 %. Це дало підстави сподіватись на подальше поліпшення стану державних фінансів. З 2002 р. почали планувати помірний дефіцит бюджету. Таким чином, дефіцит бюджету виникає як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин. Найпоширенішою з них є обмежені можливо¬сті держави щодо мобілізації необхідних доходів. Це пояснюється недостатнім урахуванням можливої зміни обставин, тим більше в перехідних економіках, де часто відсутній необхідний досвід макро-економічного прогнозування. Зменшення обсягу надходжень до дер-жавного бюджету може також спостерігатися через зниження експорт-них цін, зменшення обсягів виробництва понад передбачуваний рівень, зниження попиту на вітчизняну продукцію. Це небезпечне тим, що за стійкої тенденції до випередження темпів підвищення дер-жавних видатків порівняно з темпами збільшення державних до¬ходів короткострокова бюджетна незбалансованість поступово перетворюється на довгострокову. За відсутності перспектив еконо-мічного розвитку у країні її внутрішні і зовнішні борги збільшують-ся швидкими темпами. Що довше це відбувається, то важче вийти з такого становища. Наочне підтвердження тому - країни з перехідною економікою, у тому числі Україна, де найбільшу загрозу для макроекономічної стабільності становлять інтереси суб’єктів економічної діяльності, які намагаються споживати більше, ніж виробляють. Це стосується насамперед підприємств, на яких підвищення заробітної плати пере-вищує підвищення продуктивності праці й які не можуть функціо-нувати без державних дотацій. Стосується це також уряду, видатки якого надмірні й неефективні. Як звичайні інвестори уряди вдаються до позик й інвестують їх у проекти, доходи від яких перевищують процентні виплати за позику. 52 Відмінність полягає в тому, що часто доходи уряду визначаються рівнем зростання ВВП, а не прибутком для приватних підприємств. З огляду на це Україна має витрачати запозичені кошти переважно на реформи, оскільки саме вони можуть стимулювати зростання ВВП. Натомість запозичені кошти витрачаються на фінансування державного апарату і не завжди обґрунтовану підтримку збиткових підприємств та окремих груп громадян. Така неефективна політика зрештою призвела до гіперінфляції в 1993 р. (дефіцит державного бюджету фінансувався за допомогою прямих кредитів уряду з боку НБУ або просто за рахунок сеньйоражу) і фінансових криз восени 1997 р. та в серпні 1998 р. З 1998 р. фінансування дефіциту бюджету за рахунок прямих кредитів НБУ припинилося і здійснюється тільки за рахунок внутрішніх і зовнішніх запозичень. Зниженню бюджетного дефіциту сприяє скорочення витратної частини бюджету: вивільнення його від більшої частини фінансуван¬ня виробничої сфери, за винятком фінансування великих міжрегіо¬нальних програм, субсидування окремих капіталомістких галузей і сільського господарства, максимальне скорочення дотацій збитко¬вим підприємствам тощо. Держава продовжує контролювати значну частину економіки України за допомогою бюджету. При цьому важливо, щоб дефіцит бюджету зменшувався реально, а не номінально. Так, майже щороку після проголошення Україною незалежності реальний дефіцит бюд-жету перевищував планові показники, тобто завжди перевищував дефіцит, схвалений Верховною Радою і офіційно зазначений у фіскаль-ній статистиці. А це, у свою чергу, суттєво знизило довіру населення до держави та її політики. Різним типам бюджетних дефіцитів відповідають різні стратегії бюджетно-податкової політики. Сальдо державного бюджету може змінюватися під дією як так званих вбудованих стабілізаторів економіки (циклічний дефіцит), так і через здійснення дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит). У результаті здійснення дискреційної політики співвідношення дохідної та видаткової частин бюджету змінюється тільки в резуль-таті безпосереднього свідомого та цілеспрямованого втручання уря-ду. Наприклад, у період економічного спаду уряд може прийняти рі¬шення про збільшення видатків та (або) зменшення податкових ставок (стимулююча фіскальна політика). Таким чином, фактично 53 цілеспрямовано створюється дефіцит державного бюджету для подо-лання спаду або депресії. І навпаки, якщо в економіці посилюється інфляція, уряд приймає рішення про зменшення видатків та (або) збільшення податків (стримуюча фіскальна політика). Такі рішення уряду пов’язані зі значними внутрішніми часовими лагами, оскільки, по-перше, зміна структури бюджетних видатків або ставок оподаткування потребує тривалого обговорення у Вер-ховній Раді, а по-друге, необхідний деякий час, щоб можна було пересвідчитись у позитивних результатах таких рішень. Різке збіль-шення дефіциту державного бюджету через певний час компенсуєть-ся стабільними надходженнями до бюджету за рахунок "відроджено¬го” виробництва. Недискреційна політика, навпаки, здійснюється без безпосеред-нього втручання уряду. Основою такої політики є вбудовані стабі-лізатори, що "вмикаються” автоматично як реакція на певні еконо-мічні процеси в суспільстві. "Вбудована” стабільність виникає у зв’язку з тим, що насправді податкова система в Україні забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальному податку мінус транс-фертні платежі та субсидії), який змінюється пропорційно до чисто¬го національного продукту (ЧНП). Наведене означає, що зі збільшенням ЧНП майже всі види подат-ків автоматично збільшуються, і навпаки, зі "зменшенням” ЧНП податкові надходження різко скорочуються. Прямо протилежно при фіскальній політиці "поводяться” трансфертні платежі, або "від’єм-ні податки”. Залежність між ними та ЧНП обернено пропорційна. Виплати допомог з безробіття, різних субсидій під час економічного підйому різко зменшуються і різко збільшуються під час економічної кризи. Економічне значення взаємозв’язку та пропорційної залежності між ЧНП та обсягом податкових надходжень дуже велике. Це зумов¬лено двома обставинами. По-перше, податки можуть бути подані як втрата певної потен¬ційної купівельної спроможності в економіці. У такому разі з метою підтримки стабільності, коли економіці загрожує інфляція, доцільно знизити купівельну спроможність, щоб не спричинити ще більшу інфляцію. І навпаки, коли у країні спостерігається спад виробницт-ва, уповільнення економічного розвитку або криза, доцільно посла-бити податковий тиск, тобто мінімізувати вилучення потенційної 54 купівельної спроможності. Це сприятиме активізації ділової актив¬ності у країні. По-друге, податкова система при здійсненні фіскальної політики передбачає певну стабільність. Залежно від фази економічного цик-лу у країні обсяг податкових надходжень автоматично змінюється (що, у свою чергу, зумовлює зміни в державному бюджеті) і є дієвим інструментом впливу на інфляцію та рівень безробіття. На будь-якій фазі економічного циклу перед державою стоять дві першочергові проблеми: боротьба з інфляцією та безробіттям. Складність полягає в тому, що одночасно розв’язати обидві пробле-ми неможливо; розв’язати можна лише одну з них за рахунок іншої. У різні періоди держава робить вибір по-різному. Поряд з офіційним (номінальним) дефіцитом державного бюдже-ту як у промислово розвинених країнах, так і у країнах з перехідною економікою існує також прихований дефіцит, що зумовлюється квазібюджетними видатками. До них належать централізовані кре-дити, що надаються центральним банком (в Україні НБУ) на піль-гових умовах. Так, в Україні нагромаджені в комерційних банках, що відокремились на початку економічної реформи від НБУ, великі портфелі прострочених боргових зобов’язань державних підпри¬ємств, пов’язаних передусім з виплатою завищеної заробітної плати при надлишковій зайнятості, як правило, сплачуються за рахунок пільгових кредитів НБУ. Крім того, за рахунок коштів НБУ можуть фінансуватись окремі операції, пов’язані з державним боргом, покриватися збитки від за-ходів стабілізації курсу обміну валют тощо. У результаті таких ква-зібюджетних операцій діяльність і уряду, і НБУ стає незрозумілою для економічних агентів. Це, у свою чергу, спричинює недовіру до макроекономічної політики держави. Крім того, висуваючи неко-мерційні цілі, НБУ, по-перше, втрачає незалежність, по-друге, зни-жує свій статус "поєднання” бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики, що виникає на цій основі. Це характерно для будь-якої перехідної економіки, часто супроводжується збільшенням збитків центрального банку країни і посиленням інфляції, що знач-но знижує ефективність заходів з макроекономічної стабілізації за-галом. Можна стверджувати, що прихований (квазібюджетний) дефіцит істотно знижує фактичний бюджетний дефіцит і державний борг (зокрема внутрішній). Дуже часто це робиться цілеспрямовано, на- 55 приклад у разі наближення чергових виборів або коли уряд бажає мати щорічний збалансований бюджет. Існує кілька підходів до складання та використання бюджету. Розглянемо три основні концепції: • бюджету, який щороку збалансовується; • бюджету, що збалансовується на циклічній основі; • функціональних фінансів. До "Великої депресії” 30-х років XX ст. вважалося, що щорічно збалансований бюджет є метою державних фінансів. Але глибший аналіз свідчить про суттєві недоліки щорічно збалансованого бюд-жету. Зокрема, такий підхід здебільшого виключає фіскальну діяль-ність держави як антициклічну, стабілізуючу. Мало того, щорічно збалансований бюджет насправді погіршує коливання економічного циклу. Припустимо, що в економіці раптово виникли такі негативні явища, як тривале безробіття і зниження доходів. Тоді державі для збалансування бюджету необхідно або збільшити податки, або обме-жити власні видатки, або поєднати ці заходи. Проблема полягає в тому, що всі ці заходи стримувальні за характером і кожний з них не стимулює ділову активність і сукупний попит, а ще більше знижує їх. Можна уявити й іншу ситуацію. Економіка зазнала інфляції, внаслі-док чого збільшились грошові доходи, а отже, автоматично подат-кові надходження до бюджету. Тоді для збалансування бюджету і ліквідації майбутніх бюджетних надлишків держава повинна знизи¬ти податкові ставки або збільшити державні видатки, але обидва ці заходи або їх поєднання спричинять підвищення ділової активності, рівня зайнятості і, зрештою, не знизять інфляцію, а навпаки, посилять її тиск на економіку. Таким чином, концепція щорічно збалансова-ного бюджету є економічно неефективною, має суттєві суперечності й не здатна забезпечити стабільність економіки в довгостроковій перспективі. Але, незважаючи на викладене, розглядувана концепція має при-бічників. Окремі економісти, підтримуючи щорічно збалансований бюджет, вважають, що небезпеку становлять не дефіцит державного бюджету і державний борг, що збільшуються, а зростання видатків, пов’язане з фінансуванням різних урядових програм. Збільшення кількості урядових програм, а особливо тих, що потребують великих витрат, має контролюватися суспільством і відбуватися тільки в разі збільшення податкових надходжень до бюджету. При дефіцитному 56 фінансуванні цей процес стає суспільно ^контрольованим, оскільки державні програми мають тенденцію до швидшого збільшення, адже опозиція суспільства щодо цього процесу виявляється набагато меншою, коли ці програми фінансуються за рахунок збільшення дефіциту, а не податків. Зростання дефіциту державного бюджету, спричинене збільшенням кількості урядових програм, у цьому разі розглядається як замах уряду на існування приватного сектора. Інша концепція, а саме бюджету, збалансованого на циклічній основі, базується на протилежному підході. Обґрунтування цієї кон-цепції є логічним, простим і зрозумілим. Ідея збалансованого на циклічній основі бюджету полягає в тому, що уряд реалізує антициклічну політику і водночас збалансовує бюджет. У цьому разі бюджет потрібно збалансовувати не щорічно, а лише протягом економічного циклу. Щоб протистояти спаду, уряд повинен знизити податки і збіль¬шити державні видатки. Таким чином, фактично цілеспрямовано збільшується бюджетний дефіцит, проте водночас стимулюються ді-лова активність і підприємництво (ставка робиться на майбутнє). Протягом наступного інфляційного піднесення так само логічно буде збільшити податкові ставки і зменшити державні витрати. По-перше, це сприятиме вилученню з обігу частини потенційної купі-вельної спроможності, а по-друге, буде створено деякий бюджетний надлишок, що уможливить покриття державного боргу, що виник у період спаду. Але навіть за такої привабливої бюджетної концепції виникають великі проблеми. Перша з них полягає в тому, що підйоми та спади в економічному циклі найчастіше різняться глибиною і тривалістю. Тому тривалий і глибокий спад, за яким ітиме відносно короткий підйом, безсумнівно, спричинить значне збільшення дефіциту держав¬ного бюджету порівняно з появою незначного додатного сальдо бю-джету (надлишку). Таке протиставлення є недоліком розглядуваної концепції, оскільки свідчить про появу циклічного дефіциту держа-вного бюджету. Сутність другої проблеми полягає в перевагах, по¬в’язаних з інфляцією. За природою інфляція сприяє перерозподілу доходів між дебіторами та кредиторами. Непередбачувана інфляція вигідна дебіторам (отримувачам позик) за рахунок кредиторів (на-давачів позик). При цьому наслідки інфляції щодо перерозподілу до¬вільні й непередбачувані. 57 Держава так само може мати вигоду від інфляції, якщо є отри-мувачем позик від населення. Протягом багатьох років у кожної дер-жави накопичується значний державний борг (як зовнішній, так і внутрішній). Інфляція ж дає можливість державі сплатити борги гро-шима, що втратили частину своєї купівельної спроможності, тобто уряд отримує від населення "дорогі” гроші, а повертає за допомогою інфляції "знецінені”. В умовах інфляції номінальний (офіційний) національний дохід і, як наслідок, податкові надходження збільшуються, а державний борг не змінюється. Це означає, що за допомогою інфляції уряд зменшує реальний державний борг й істотно полегшує його сплату (ідеться тільки про внутрішній державний борг). Таким чином, можна припустити, що держава зацікавлена в ін¬фляції і свідомо може її провокувати, щоб розрахуватися з власними боргами. Третій концептуальний підхід до формування бюджету і його ви-користання базується на ідеї функціональних фінансів. Відповідно до цієї ідеї основними є стабілізація і оздоровлення економіки; збалан-сування ж бюджету як на щорічній, так і на циклічній основі є дру-горядним. При цьому не варто боятися, що у процесі стабілізації економіки спостерігатимуться стійкі надлишки або дефіцити бюд-жету. Згідно з цією концепцією проблеми державного дефіциту або надлишку бюджету незначні порівняно з тими, що зумовлені трива-лими спадами або стійкою інфляцією. В Україні становлення ринкових відносин відбувається у склад-них умовах, що пояснюється як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Економічна ситуація характеризується спадом націо-нального виробництва практично в усіх галузях, кризою платежів, збільшенням тіньового капіталу, катастрофічним браком бюджет-них коштів і, як наслідок, неможливістю держави повноцінно фінан-сувати економічні та соціальні програми. За таких обставин реалі-зація ідеї функціональних фінансів є реальним шансом вийти з економічної кризи, оскільки вона спрямована передусім на розв’я-зання проблем економіки за допомогою бюджету. За існування вза-ємозв’язку бюджету й економіки пріоритет надається останній. Оскільки тільки сильне конкурентоспроможне вітчизняне вироб-ництво гарантує постійне поповнення дохідної частини бюджету, бі-льшість вітчизняних економістів схвалюють розробку спеціальних державних програм підтримки вітчизняних підприємств і поступової відмови від фінансування нерентабельних виробництв. 58 Тільки розв’язання проблем, пов’язаних з національним вироб-ництвом, створить передумови для реального оздоровлення економі-ки і, як наслідок, сприятиме її стабілізації.
|