|
Після Другої світової війни з’явилося багато наукових теорій щодо фінансів та фінансової полі-тики. Наведемо найважливіші з них: • теорія суспільних благ (Р. Масгрейв (1959), Р. Самуельсон (1954), Е. Кларк (1971), Т. Гроувз (1973)); 37 • теоріядержавнихпідприємсгв(В.Баумоль(1970),Д. Бредфорд (1970)); • економічна теорія конституції та правил прийняття рішень (Дж. Б’юкенен (1962), Г. Туллок (1962), К. Ерроу (1963)); • економічна теорія демократії (А. Даунза(1957),У. Нордхауз(1975), Б. Фрей (1976)); • теорія оптимального оподаткування (Дж. Мілль, А. Маршалл, П. Даймонд); • теорія сфери поширення податків (А. Гарбергер (1962)); • неоконсервативна теорія (М. Фрідмен, В. Ойкен, Е. Маленбо, Л. Столерю). Охарактеризуємо кожну із зазначених теорій. У теорії суспільних благ значну увагу було приділено властивос-тям суспільних благ і були запропоновані умови визначення опти¬мального обсягу їх пропозиції. Пізніше був розроблений механізм реалізації преференцій індивідами за рахунок співгромадян. Проте через негативні зовнішні ефекти вони змушені були сплачувати дер-жаві спеціальний податок. За таких обставин вже можна було не приховувати свої преференції, хоча залишались інші проблеми, на-приклад збалансованість бюджету. Так, у стані рівноваги податкові надходження можуть перевищувати видатки. Надзвичайно близькою до розглянутої є теорія державних під-приємств. Ця теорія базується на так званому правилі ціни за граничними витратами, згідно з яким ціни на продукцію державних підприємств повинні узгоджуватись із граничними витратами. У та-кому разі буде витриманий критерій рівності між платежами індиві-дів та отримуваними ними державними послугами, а отже, діятиме принцип еквівалентності. Автори економічної теорії конституції та правил прийняття рі-шень перенесли теорію одностайності на економіко-політичний рі-вень, взявши за вихідний пункт дослідження переваги й труднощі, пов’язані із застосуванням існуючих правил прийняття рішень. Умо¬ви одностайності спонукають учасників процесу ухвалення рішення про суспільний проект так довго дискутувати і так модифікувати ін-струменти його фінансування, щоб було досягнуто одностайності. При цьому можуть "виникнути” такі рішення, про які навіть ніхто й гадки не мав перед початком обговорення. Звичайно, з огляду на можливість стратегічної поведінки учасників голосування одностай-ність досягається не завжди. Тому неможливо не порушити принцип повної одностайності. На практиці, як правило, обмежуються умо- 38 вою часткової одностайності, наприклад при досягненні 75, 80 або 90 % голосів. Лише за умови єдності інтересів користувачів держав¬них послуг, носіїв рішень і платників податків відповідальні за прий-няття рішень об’єктивно враховуватимуть усі за і проти. Особливість економічної теорії демократії полягає в тому, що в ній встановлюється чіткий взаємозв’язок інститутів демократії та фінансової політики уряду. Політики задовольняють преференції груп виборців не тому, що вважають їх пріоритетними, а лише через прагнення до влади. За певних умов виборець, який займає середню позицію, впливає на процес виборів і фінансову політику уряду. Теорія оптимального оподаткування привела вчених до дуже ціка-вих результатів щодо теорії оподаткування. Зокрема, у ній розгля-дається випадок, коли при запланованій певній сумі податкових доходів вирішується питання про оптимальний розподіл тягаря оподаткування між окремими благами, факторами виробництва або індивідами. Однак її висновки дещо абстрактні, оскільки не врахо¬вують можливості впливу правил оподаткування на політику уряду у сфері видатків. У теорії сфери поширення податків досліджувалося, хто ж реаль-но несе тягар оподаткування. У середині 60-х років XX ст. було дос-ліджено проблему сфери поширення податків у межах моделі загаль-ної рівноваги. Об’єктом цих досліджень був вплив ефектів доходу та заміщення при стягненні акцизів чи податків на фактори виробниц-тва, а також сфера їх поширення. Неоконсервативна теорія базувалася на основних концепціях неокласичного напряму. Трансформація моделі державного регулю-вання полягала у відмові від впливу на сукупний попит. Акцент був перенесений на сукупну пропозицію і використання непрямих мето-дів впливу на нього. З кінця 70-х років провідні країни світу (Великобританія, США, Німеччина) скоригували стратегію своєї фінансової політики відпо¬відно до вимог неоконсервативного підходу. Останній дістав назву теорії пропозиції. Ця теорія базувалася на таких засадах: • реприватизація державної власності; • посилення ринкового механізму конкуренції; • всебічне стимулювання підприємницької діяльності; • визнання підприємця стратегічним суб’єктом економіки, що заслу-говує на всебічну допомогу і захист з боку держави. 39 Політика підтримки пропозиції дала змогу країнам, що здійсню-ють її, запобігти спаду виробництва, зростанню безробіття, а також визначити шлях їх подальшого розвитку. Як бачимо, прихильники розглядуваної концепції визнають за потрібне відтворити класичний механізм взаємодії ринкових суб’єк-тів, свободу приватного підприємництва. Економічна політика, що базується на неоконсервативній моделі, пов’язує економічне зрос-тання з нагромадженням капіталу (тобто економічне зростання розглядається як функція від збільшення капіталу). Цього можна до¬сягти за рахунок двох джерел: власних коштів (тобто капіталізації частини прибутку) і запозичених коштів (кредитів). Згідно з цією теорією політика держави має забезпечити умови для нагромадження капіталу і підвищення продуктивності праці. Цьому перешкоджають високий рівень податків і інфляція. Високий рівень податків обмежує капіталовкладення, а інфляція призводить до подорожчання кредитів, що ускладнює фінансування розвитку економіки. Тому неоконсерватори пропонують вживати антиінфляційних заходів, використовуючи рекомендації монетарис-тів і надаючи податкові пільги підприємницькому сектору. У бюджет-ній політиці зниження податкових ставок призведе до скорочення дохідної частини бюджету та збільшення його дефіциту. Тому подаль-шими заходами цієї політики є скорочення державних витрат, відмо¬ва від використання бюджету як інструменту впливу на попит і від здійснення широкомасштабних соціальних програм. Далі необхідно ліквідувати регламентації цін та заробітної плати, пом’якшити анти-монопольне законодавство. У неоконсервативній моделі держава лише опосередковано може впливати на економіку. Центральна ж роль у реалізації політики економічного розвитку країни належить ринковому механізму. Зв’язок між зазначеними теоріями, які доповнюють одна одну, можна подати графічно, абстрагуючись від конкретної диференціа-ції тих чи інших течій (рис. 1.10). Теорії, подані в нижній частині рис. 1.10, формують окремі сег-менти фінансової науки. При цьому їх можна зобразити у вигляді двох базових блоків: в одному містяться теорії, що досліджують про¬цес прийняття колективних рішень у державі, у другому - теорії, що базуються на економіці добробуту. У першому випадку йдеться про фінансову науку, орієнтовану на суспільний вибір, у другому випад¬ку - на економіку добробуту. Але незважаючи на це в обох напря- 40 мах фінансової науки до об’єкта аналізу застосовується модель еко-номічно раціональної поведінки індивіда (хоча з різним ступенем послідовності). Саме цим вони й відрізняються від "старих” науко¬вих концепцій, у яких не так явно використовувалась ця модель.
Камералісти: Д.фонДжусті Д. Бехер Д. фон Зонненфельс Класики: А. Сміт Д. Рікардо
Неокласики: Представники Дж Мілль кейнсіанської теорії: А. Маршалл * Дж. Кейнс А. Пігу А. Лернер Економічна теорія демократії Економічна теорія конституції Теорія суспільних благ
Теорія оптимального оподатку-вання Теорія сфери поширення податків Неоконсер- вативна теорія Рис. 1.10. Економічні школи і теорії, на яких базується фінансова політика Дещо по-різному оцінюється в обох напрямах фінансової науки діяльність держави. У фінансовій науці, орієнтованій на економіку добробуту, як правило, обстоюється думка про те, що цілі державної діяльності визначені функціями соціального добробуту. У фінансо¬вій науці, що орієнтована на суспільний вибір, надається можливість використання цих функцій як основних засад діяльності держави. Вони вважаються нереальними. Замість функцій соціального добро¬буту в теорії суспільного вибору на перший план висуваються інс-титуції. Механізм функціонування держави в ній досліджується в комплексі з іншими, альтернативними інституціями. На відміну від цього у фінансовій науці економіки добробуту інституції відіграють другорядну роль. Останніми роками актуальність проблеми державної фінансової політики значно підвищилась, особливо у країнах з так званою пере-хідною економікою, зокрема в Україні. 41 Вітчизняна фінансова наука вже має певні здобутки в досліджен-ні окремих аспектів функціонування фінансів, наприклад з проблем фондового ринку і фінансового менеджменту. Однак в Україні май-же не здійснюються наукові дослідження з теоретичних проблем функціонування фінансів у країнах з ринковою економікою. Біль¬шість наукових досліджень у сфері фінансів та фінансової політики належить західним ученим. Визнаними її авторитетами вважаються С. Фішер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензі, С. Брю. Фінансова політика в Україні є важливою складовою економіч-ної стратегії перебудови економіки країни. Тому крім основних її завдань (визначених раніше) слід визначити й специфічні: • впровадження ринкових відносин, створення умов для їх розвитку; • оздоровлення грошово-кредитної системи; • ефективна підтримка процесів роздержавлення та приватизації; • допомога у здійсненні антимонопольної політики; • формування повноцінного фінансового ринку; • удосконалення податкової системи; • ліквідація бюджетного дефіциту; • подолання кризи державної неплатоспроможності; • перехід до нових умов фінансування економіки та формування ефективної структури економіки. На жаль, розв’язання цієї пробле-ми пов’язане з неминучим закриттям низки підприємств, а можли¬во, і ліквідацією галузей; • створення ефективної системи соціальної підтримки. Як свідчить досвід країн, де вже встановилися ринкові відноси-ни, трансформація економіки України пов’язана з певними трудно¬щами. Процес трансформації охоплює щонайменше три фази: кри¬тичну; становлення ринкових відносин; структурного коригування (коли під впливом ринкових сил змінюється характер виробництва та зайнятості). Фази різняться тривалістю і кожна потребує відповідної фінансо¬вої політики. Першу фазу, що характеризується фінансовою кризою, гіпер-інфляцією, катастрофічним спадом виробництва, нестачею товарів першої необхідності, Україна вже пережила. Нині країна переживає другу фазу, тобто становлення ринкових відносин. Ця фаза базуєть-ся на таких основних принципах: економічної свободи; приватної власності; комерціалізації економічних відносин. Останнє пов’язане з можливістю брати на себе певні юридичні зобов’язання (право ку-пувати, продавати тощо). 42 Як бачимо, в Україні вже існує правове поле функціонування приватної власності. Оскільки держава втратила значну частину свого майна, більшість економічних рішень юридичних і фізичних осіб є їх свідомим вибором, а не наслідком диктату. Усуваються пе-решкоди для економічних свобод, конкуренції, ліквідовано ціновий контроль, з’явилася можливість розвитку традиційно ринкових структур, таких як валютні, фондові, товарні біржі. Усуваються ба-р’єри для міжнародної торгівлі та валютних операцій, створюється правова база ринкових відносин. Третя фаза ринкових реформ в Україні, як свідчить досвід інших країн, є бажаною перспективою. її початок означатиме певні досяг-нення у здійсненні ринкових реформ. Фінансова політика в Україні формувалася під впливом конкрет-них економічних реалій і вже сама по собі є предметом дослідження її переваг і недоліків, методів та інструментів здійснення. Так, на по¬чатку економічних реформ (1993 р.) в Україні інфляція досягла ре-кордного рівня (понад 1000 % на рік). У такій ситуації фінансова політика повинна була спрямовуватися на зниження темпів інфляції та стабілізацію грошового обігу у країні. Окремі економісти вважа-ли, що інфляція в Україні була спричинена нестачею товарів, а не надлишком грошей в обігу. Але навіть у період значних спадів економіки обсяг річного виробництва в Україні не зменшувався на величину інфляційних відсотків. Таким чином, інфляція була спри-чинена значним збільшенням грошової маси. Збільшення грошової маси призвело до того, що підприємства і приватні особи дістали можливість пропонувати більшу кількість гро-шей за товари, стимулюючи, таким чином, підвищення цін. У більшос-ті країн процес грошової емісії контролює і регулює центральний банк (в Україні - Національний банк). Національний банк України вжив низку невиважених заходів, що й спричинили спочатку гало¬пуючу, а згодом гіперінфляцію. На той час НБУ видав багато креди-тів як комерційним банкам, так і уряду, який за рахунок цих коштів фінансував дефіцит державного бюджету і впливав на інші державні заходи. Наслідки такої політики для України були катастрофічними. Економіка країни практично перейшла на бартерні угоди або ж здійснювала розрахунки в іноземній валюті. Процес доларизації кра-їни унеможливив здійснення в цей період ефективної фінансової по¬літики. Як відомо, перевищення річного рівня інфляції 20 % унеможлив¬лює нормальне функціонування економіки. 43 Більшість західних і вітчизняних економістів вважають інфляцію бюджетним явищем. Це означає, що висока інфляція, як правило, є наслідком неплатоспроможності уряду, якому для сплати рахунків не вистачає податкових надходжень до бюджету. У такій ситуації згідно з класичною схемою уряд звертається за позиками до цент-рального банку, а це, у свою чергу, спричинює високі темпи інфля-ції. Таким чином, ліквідація неплатоспроможності уряду в умовах інфляції є найважливішим завданням фінансової політики країни. Практично в кожній програмі стабілізації економіки прогнозується скорочення бюджетного дефіциту. Як правило, в успішних стабілі-зуючих фінансових програмах передбачається, з одного боку, скоро¬чення урядових видатків, з іншого - збільшення податків. Істотно знизити бюджетний дефіцит можна за рахунок зменшен-ня державних субсидій, хоча такі заходи спричинюють соціальне напруження в суспільстві. До інструментів стабілізації належить та-кож відмова від фінансування бюджетного дефіциту за рахунок по¬зик центрального банку як емісійного джерела. Правильний напрям фінансової політики гарантує надійність ви-конання обраної загальноекономічної стратегії і тактики. Вжиття заходів фінансової політики по-різному сприймається в суспільстві. Так, підвищення податків вкрай непопулярне. Проте якщо при цьому збільшити видатки на соціальні потреби (допомогу пенсіонерам, малозабезпеченим тощо), можна послабити негативну реакцію громадян. За останні п’ятнадцять років багато країн продемонстрували при-клади успішного здійснення стабілізуючої фінансової політики: Ізра-їль (1985 р.), Мексика (1987 р.), Польща (1990 р.), Естонія (1992 р.). З необхідністю здійснення такої політики зіткнулися й окремі країни Західної Європи (Італія, Португалія, Великобританія). Вжит-тя стабілізуючих заходів фінансової політики свідчить про те, що найбільшим випробуванням для країн, що здійснюють таку політи-ку, є боротьба із зростаючим рівнем безробіття і необхідність скоро¬чення бюджетних субсидій. Жорсткий контроль за грошовою масою спричинює банкрутство низки підприємств. Нині в Україні основне завдання фінансової політики полягає у відновленні кредитоспроможності держави. Кредитоспроможному уряду, як правило, неважко знайти кредиторів, крім того, він може також продати свої боргові зобов’язання як на внутрішньому ринку 44 (населенню, банкам, підприємствам), так і на міжнародному ринку капіталу. Наприклад, уряд США регулярно продає векселі держав¬ної скарбниці японським інвесторам. Останні, таким чином, допома-гають американському урядові сплатити борги, не вдаючись до но¬вої грошової емісії. Уряд України не може зараз позичати великі суми грошей як на внутрішньому ринку у вітчизняних інвесторів, так і на зовнішньому ринку. Здебільшого це пояснюється браком довіри, хоча останнім часом спостерігається тенденція підвищення довіри з боку кредито¬рів. Про це свідчить, зокрема, неодноразове успішне розміщення за кордоном урядом України єврооблігацій. Крім того, фінансова політика має сприяти створенню ефектив¬ної системи соціального захисту населення та соціальних гарантій, насамперед через трансфертні платежі бюджету. Останні перероз-поділяють податкові доходи, отримані від суб’єктів оподаткування, на користь тих, хто найбільше потребує державної допомоги (діти, безробітні, інваліди, малозабезпечені). Через фінансову політику виконуються такі функції державної політики, як створення умов для розвитку сільського господарства, зв’язку, транспорту, підтримка соціальних програм (освіти, охорони здоров’я, наукових досліджень тощо), оборони. Правильно вибрана стратегія фінансової політики визначає реа-лізацію всіх економічних і соціальних зрушень у країні. Отже, фінансова політика - це дієвий інструмент впливу на всі аспекти соціально-економічного життя у країні. Використання її ін-струментів дає змогу подолати будь-які труднощі. Але при цьому необхідно дотримуватися певних принципів її впровадження: послі-довності; визначеності; доцільності; продуманості; виваженості кож-ного напряму її дії.
|