|
Сутність і структура фінансового ринку Місце фінансового ринку у фінансовій системі. Для нормального функціонування економіки необхідно постійно мобілізовувати, роз-поділяти і перерозподіляти фінансові ресурси між її сферами і секто-рами. Фінансова система виконує це за допомогою: • мобілізації бюджетних ресурсів через податки і розміщення їх відповідно до потреб уряду; • фінансового ринку, що мобілізує заощадження на добровільній основі і надає позики чи інвестиції, реагуючи на ринкову ситуацію. За допомогою механізму функціонування фінансового ринку ви- значають обсяг і структуру попиту на фінансові активи (рис. 6.1). Цей механізм своєчасно задовольняє всіх споживачів, які тимчасово потребують залучення капіталу із зовнішніх джерел. Іншими слова- ми, тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заощаджень (тобто грошових та інших фінансових ресурсів населен- ня, підприємств, державних органів) і не витрачений на споживання та реальне інвестування, залучається через фінансовий ринок окре¬ мими його учасниками для подальшого ефективного використання в економіці країни. і Податки > Держава Податки
Кошти населення Заощад-ження Фінансо-ві ринки Інвес-тиції Кошти під-приємства Товари та послуги > Прибуток Рис. 6.1. Механізм функціонування фінансового ринку 203 На фінансовому ринку формуються співвідношення заощаджень та інвестицій; для залучення заощаджень вкладника останній має бу-ти впевнений у тому, що одержить прибуток і мінімально компен¬суватиме втрати від інфляції. В іншому разі заощадження будуть пе-реведені в товарну форму. Фінансовий ринок і фінансові інститути, що забезпечують його функціонування, допомагають ефективніше, ніж окремі вкладники, мобілізувати і розмістити великий обсяг заощаджень, знизити ри¬зики; сприяють скороченню оперативних витрат, об’єднанню та диверсифікації ризиків; розвитку спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризиком, перспектив інвестування, оцінки пла-тоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб вкладників у ліквідності й безпечності та інвесторів у строковому вкладенні віль-них коштів. У розвинених країнах сучасний рівень розвитку фінансового рин-ку зумовлюється здебільшого рівнем нагромадження, господарськи-ми традиціями, розмірами суспільного багатства і добробутом нації. Що різноманітніша з погляду суб’єктів і розмірів структура заощад-жень та можливостей інвестицій, то необхідніше існування фінансо¬вого ринку. Фінансовий ринок як історична категорія з’явився одночасно з фінансами і з розвитком товарно-грошових відносин перетворився на особливу сферу економічних відносин. Розвиток товарного ви¬робництва на певному етапі спричинив появу у його учасників гост-рої потреби в додатковому капіталі, необхідному для подальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційним і використовується для створення робочих місць, придбання знарядь і предметів праці, нових технологій та інших елементів виробництва. Світовий фінансовий ринок первісно сформувався на базі між-народних фінансових операцій національних фінансових ринків, по-тім - на базі їх інтернаціоналізації. Спочатку цей ринок розвивався повільно і переважно як світовий грошовий ринок. Особливість сві-тового фінансового ринку полягає у спрямуванні національного ка-піталу (певних фінансових активів) за кордон, у розпорядження іно-земних банків або для залучення іноземного капіталу. Особливо активно світовий фінансовий ринок почав розвиватися на початку 60-х років XX ст. До цього протягом сорока років цьому перешкод-жали світові економічні кризи 1929-1933 рр., Друга світова війна, валютні обмеження. 204 Розглядаючи фінансовий ринок України в історичному аспекті, слід зазначити, що він існував до революції (до 1917 р.), потім у пе-ріод непу наприкінці 20-х років, а також і у подальшому, але у зву-женому й урізаному вигляді. Занепад фінансового ринку та його інфраструктури за радянських часів зумовлювався пануванням ко-мандно-адміністративної системи управління, повним одержавлен-ням засобів виробництва, відсутністю приватної власності як основи формування фінансового ринку. Мобілізація грошових заощаджень тільки через державні позики була обмеженим фінансовим інструмен-том, що застосовувався командно-адміністративною системою не-ефективно. Це спричинило об’єктивне відставання вітчизняної еко¬номіки в багатьох галузях. Через складність концентрації грошей з внутрішніх резервів для створення конкурентоспроможних вироб¬ництв не використовувався могутній науково-технічний потенціал, що був створений у радянські часи. Фінансовий ринок як економічна категорія. Інвестування, як зазна-чалося, забезпечується через розвинений фінансовий ринок. З’ясує-мо, чим цей ринок і його сегменти відрізняються від інших. В еконо¬мічній літературі не існує єдиного трактування економічної сутності поняття "фінансовий ринок”. Часто його ототожнюють з грошовим, кредитним або інвестиційним ринком. Поняття "фінансовий ринок” дуже широке, оскільки охоплює не тільки фінансові зв’язки, а й багато форм відносин власності та їх перерозподілу (трансформації). Фінансовий ринок - це система економічних відносин, у процесі яких розподіляються та перерозподіляються фінансові активи країни під впливом попиту і пропозиції на них з боку різних суб’єктів еконо-міки. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економіч-ними законами і фінансовою політикою держави, які зрештою фор-мують сутність фінансового ринку, тобто зв’язки і відносини як безпосередньо на ринку, так і з іншими економічними категоріями. Для розуміння фінансових активів доцільно виходити з їх загаль-ного визначення. У системі національних рахунків активи вважа-ються об’єктами, що мають вартість і перебувають у власності економічних суб’єктів, від яких у майбутньому слід очікувати отри-мання прибутку або інших доходів. Фінансові активи відповідають цьому призначенню як засоби нагромадження вартості. У системі національних рахунків фінансові активи класифікуються за сімома 205 основними категоріями, до яких належать монетарне золото* і спеці-альні права запозичення міжнародного валютного фонду, готівка і депозити, цінні папери (крім акцій); позики, акції та інший пайовий капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до одержання або до оплати. Характерною ознакою фінансових активів є обов’язко¬вість вимог до інших інституційних одиниць, які є позичальниками і мають зобов’язання перед своїми кредиторами. Фінансовими вважа-ються зобов’язання боржника перед своїм кредитором на оплату ви-мог, що виставляються йому. Фінансовий ринок - це узагальнена назва ринків, де виявляються попит і пропозиція на різні фінансові активи (фінансові послуги). З організаційного погляду фінансовий ри¬нок є системою самостійних окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виокремлюються ринки конкретних видів фінансових активів (сектори). Отже, фінансовий ринок - це складна економічна систе¬ма, що є сферою прояву економічних відносин: • при розподілі доданої вартості та її реалізації шляхом обміну грошей на фінансові активи; • між вартістю і споживчою вартістю товарів, що обертаються на цьому ринку (фінансових активів); • між продавцями і покупцями фінансових активів при реалізації вартості, втіленої в цих активах; • між населенням, виробниками і державою щодо перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, меха-нізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо- та міжгалузе-вого переміщення фінансових ресурсів. Функції фінансового ринку. Сутність фінансового ринку і його роль в економіці держави найповніше розкриваються в його функціях, основними з яких є такі: • мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів та зарубіжних інвесторів і трансформація акумульованих коштів у позиковий та інвестиційний капітал; • реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, і доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників); *Монетарним вважається золото у формі монет, зливків або брусків не менш як 995-ї проби. Право власності на монетарне золото належить центральному (національному) банку і центральному уряду. Монетарне золото і спеціальні права запозичення належать до активів, за якими неможливе невиконання зобов’язань. 206 • перерозподіл на взаємовигідних умовах коштів підприємств з метою їх ефективнішого використання; • фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та пайової участі на основі визначення найефективніших напрямків використання капіталу в інвестиційній сфері; • вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів; • формування ринкових цін на окремі види фінансових активів; • страхова діяльність і створення умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків; • операції з експорту-імпорту фінансових активів та інші фінансові операції, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю; • кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів; • розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу. Функція фінансового ринку щодо доведення фінансових активів до споживача виявляється через створення мережі інститутів з реа-лізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвес-тиційних фондів, фондових магазинів, страхових компаній тощо). Ця функція спрямована на забезпечення нормальних умов для реалі-зації грошових ресурсів (заощаджень) споживачів (покупців, вклад-ників) в обмін на фінансові активи, що становлять для них інтерес. Задовольняючи значний обсяг інвестиційних потреб суб’єктів го-сподарювання, механізм фінансового ринку через систему ціноут-ворення на окремі інвестиційні інструменти виявляє найефективніші сфери і напрямки інвестиційних потоків для забезпечення високого рівня дохідності капіталу, який використовується з цією метою. Рин-ковий механізм ціноутворення на фінансовому ринку протилежний державному, хоча й перебуває під певним впливом державного регу-лювання. Цей механізм дає змогу повністю враховувати поточне співвідношення попиту і пропозиції за різними фінансовими активами, яке формує відповідний рівень цін на них; максимально задовольняти економічні інтереси продавців і покупців фінансових активів. Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає у створенні фінансовим ринком умов для залучення (кон-центрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвит- 207 ку виробничо-торговельного процесу. Залучення фінансових ресур-сів передбачає як нагромадження капіталу, так і взяття його в борг (позика), у наймання (селенг). Сутність функції впливу на грошовий обіг зводиться до створен¬ня фінансовим ринком умов для безперервного переміщення грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через цю функцію на фінансовому ринку ре-алізується грошова політика держави. Від усталеності грошового обігу залежить усталеність фінансового ринку. Фінансовим ринком вироблений власний механізм страхування цінового ризику (і відповідно система спеціальних фінансових ін-струментів), який в умовах нестабільності економічного розвитку країни і кон’юнктури фінансового та товарного ринків дає змогу знизити до мінімуму фінансовий і комерційний ризик продавців та покупців фінансових активів і реального товару, пов’язаний зі змі-ною цін на нього. Крім того, у системі фінансового ринку поширена пропозиція різноманітних страхових послуг. Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного капіталу, задоволення в найкоротші терміни потреби в ньо-му окремих суб’єктів господарювання, фінансовий ринок сприяє при-скоренню обороту використовуваного капіталу, кожний цикл якого ге-нерує додатковий прибуток і приріст національного доходу загалом. Зазначивши позитивний вплив фінансового ринку на розвиток економіки, слід також спинитися на проблемах, що існують на сучас-ному етапі його функціонування. Зокрема, для України вони пов’я-зані з тим, що її фінансовий ринок почав формуватися в період гло¬балізації багатьох економічних процесів, у тому числі й фінансового ринку. До передумов глобалізації ринку капіталів належать: • технічні досягнення у сфері обробки інформації і комунікацій; • усунення або послаблення обмежень на переміщення капіталів через кордони; • лібералізація внутрішніх ринків капіталів; • розвиток нерегульованих іноземних ринків; • прискорене збільшення кількості похідних інструментів; • розвиток ринку єврооблігацій. Економічна і фінансова глобалізація, безперечно, має багато по-зитивного, але, на жаль, не всі держави можуть скористатися її пере-вагами. З її розвитком держава, нація втрачають можливість ефек- 208 тивно здійснювати свій суверенітет над валютою та фінансами; у сві-товому економічному просторі поширюється панування транснаціо-нальних корпорацій, їх фінансові можливості іноді перевищують бюджети середніх європейських держав. Саме вони зацікавлені в тому, щоб капітал міг у лічені години переміщатись з однієї точки світу в іншу. Про велику небезпеку спекулятивного капіталу, який перевищує національний капітал усіх країн разом узятих, добре зна-ють як вчені, так і державні діячі. Слабка держава, продукція якої неконкурентоспроможна, стає здобиччю транснаціональних корпо-рацій, затоварюється дешевими товарами широкого вжитку, не мо¬же захистити свого товаровиробника, розвивати і зміцнювати націо¬нальну економіку. Тому в Україні необхідно розробити методи і механізми захисту свого економічного суверенітету, завоювати пози-ції на світовому ринку, виробити повноцінну концепцію участі у блоках захисту від утиску вітчизняного виробництва з боку транс-національних компаній. Таким чином, Україні потрібно сформувати механізм захисту від кризових явищ, що породжуються раптовим припливом та відпли-вом коштів фінансових спекулянтів. При цьому, вочевидь, не вдасть-ся уникнути певних митних, податкових обмежень та ін. Необхідно ретельно розробити заходи фінансової безпеки Украї-ни у зв’язку зі скороченням обмежень на рух капіталу. Вважаємо, що доти, доки Україна не досягне стійкого економіч-ного розвитку і не стане рівноправним партнером економічно розви-нених країн на світовому фінансовому ринку, державне регулюван-ня має перешкоджати поширенню віртуальної фінансової економіки, захищати і заохочувати реальних інвесторів, обмежувати діяльність фінансових спекулянтів. З огляду на це необхідно: . зберегти окремі валютні обмеження з операцій, пов’язаних з рухом капіталу; . вживати заходів забезпечення прозорого механізму обліку та переходу прав власності на фондовому ринку; . стимулювати виконання ринком акцій функції мобілізації капіталу; . сприяти припливу коштів у виробничий сектор і реальну еконо¬міку, використовувати оподаткування для стимулювання інвести¬цій у виробництво; . стримувати збільшення доходів, які можна отримати в результаті фінансових спекуляцій. Для цього потрібно стримувати коливання 209 на валютному і фондовому ринках (у тому числі на ринку держав¬них цінних паперів), тобто обмежувати спекулятивні процеси на фінансовому ринку; . стимулювати залучення інвестицій у виробництво через креди¬тування, оскільки неможливість скористатися кредитом приз¬водить до розширення ризикового і спекулятивного ринку акцій. Структура фінансового ринку зумовлена функціями, які він вико-нує. У цьому розумінні фінансовий ринок є полісистемою, до якої входять підсистеми, що визначаються за різними ознаками: часовою (період обертання фінансових активів), інституційною, на основі ви-окремлення ринків певних груп та видів фінансових активів та ін. За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок по-діляється: . на ринок грошей, на якому здійснюються операції купівлі-про-дажу короткострокових фінансових інструментів із терміном обертання до одного року. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є високоліквідними, їм притаманний невисокий рівень фінансового ризику; . на ринок капіталів, на якому здійснюються операції купівлі-про-дажу фінансових інструментів з терміном обертання більш як один рік. Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталів, як пра-вило, менш ліквідні, їм притаманний більший рівень фінансового ризику і вищий рівень дохідності порівняно з фінансовими активами грошового ринку. Поділ фінансового ринку на ринок грошей і ринок капіталів у сучасних умовах носить дещо умовний характер, оскільки сучасні ринкові технології і умови емісії багатьох фінансових інструментів пе-редбачають відносно простий і швидкий спосіб трансформації окре-мих короткострокових фінансових активів у довгострокові і навпаки. За інституційною ознакою фінансовий ринок розглядається як сукупність відповідних фінансових інституцій - банків, страхових компаній, інвестиційних фондів і компаній, пенсійних фондів, кредит-них спілок, бірж, фірм-реєстраторів, брокерських фірм, рейтингових агентств тощо. Фінансовий ринок як сукупність ринків певних груп і видів фінансових активів зображено на рис. 6.2. Виокремлюють також первинний і вторинний фінансовий ринок; місцевий, регіональний, національний, міжнародний та світовий фінансовий ринок. За ступенем організованості фінансовий ринок 210
Ринок житла (у тому числі споживчого, для інвестицій, спекулятивного) Ринок земельних ділянок під будівництво або для сільського господарства Ринок природних комплексів для експлуатації Ринок
нерухомості
Ринок добровільного страхування майна Ринок добровільного особистого страхування Ринок добровільного страхування відповідальності Ринок обов’язкового страхування Ринок ануїтету Страховий
ринок
Ринок середньо- та довгострокових фінансових кредитів Ринок середньо- та довгострокових міжбанківських кредитів Ринок кредитів для комерційних цілей та інших банківських послуг Кредитний
ринок
Ринок короткострокових депозитно-позикових операцій (контокорент, кредитна лінія, овердрафт, онкольний кредит) Ринок торговельно-комісійних операцій (факторинг) Ринок грошових сурогатів Ринок короткострокових міжбанківських кредитів Ринок трансфертних операцій (касові та розрахункові операції) Ринок вкладів у селенг Грошовий
ринок
Ринок корпоративних цінних паперів Ринок державних цінних паперів Ринок муніципальних цінних паперів Ринки інших видів цінних паперів та похідних (спеціальних) інструментів ринку цінних паперів Ринок цінних
паперів
Ринок дорогоцінних металів
Ринки золота, срібла тощо 1 КОШТОВНОГО каміння
Ринки певних інвалют Ф’ючерсний ринок і ринок валютних опціонів Ринок валютних інвестицій
Валютний
ринок
211 поділяють на організований* і неорганізований**. Певні сегменти фінансового ринку (наприклад, ринок цінних паперів і валютний) поділяють на біржовий та позабіржовий***. За принципом повернення розрізняють фінансові ринки боргових зобов’язань і інструментів власності; за формою організації- організаційні і розподільні. Один і той самий фінансовий актив може бути товаром кількох ринків. Унаслідок цього зазначені ринки (сегменти) тісно взаємо-пов’язані. Грошовий ринок як сегмент фінансового ринку, на якому здійс-нюються короткострокові депозитно-позикові операції (терміном до одного року), обслуговує рух обігових коштів підприємств та орга-нізацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських ор-ганізацій, держави та населення. Об’єктом купівлі-продажу на гро-шовому ринку є тимчасово вільні кошти. Інструментами грошового ринку є скарбничі та комерційні вексе-лі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Ціною "товару”, що продається і купується на ринку, є позиковий процент. Кредитний ринок як частина фінансового, на якому формуються попит і пропозиція на середньо- та довгостроковий позиковий капі-тал, виконує такі функції: по-перше, об’єднує дрібні, розрізнені гро¬шові заощадження населення, державних організацій, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і формує великі грошові фонди; по-друге, трансформує кошти в позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва націо¬нальної економіки; по-третє, надає позики державним органам і на- * Організованим є фінансовий ринок, що функціонує за певними правилами, які встановлюють спеціальні фінансові установи: банки, ломбарди і фінансові біржі (фондова, валютна, дорогоцінних металів і коштовного каміння). ** Неорганізований фінансовий ринок є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути, фізичних та юридичних осіб. *** Біржовий ринок пов’язують з поняттям фондової (валютної) біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку фінансових активів (цінних паперів, валюти), що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів. У розвинених країнах на біржу можуть потрапити не всі емітовані цінні папери, а лише гарантовані, що відповідають не лише вимогам лістингу, а й потребі суспільства у розвитку конкретної галузі національного господарства. Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій з фінансовими активами (цінними паперами, валютою) поза біржею: наприклад, первинне розміщення і перепродаж цінних паперів емітентів, які не бажають потрапити на біржу. 212 селенню для покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва. Кредитний ринок забезпечує нагромад-ження, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сфера-ми економіки. Валютний ринок - це система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнарод¬них розрахунків щодо валютних операцій*; зовнішньої торгівлі; на-дання фінансових послуг; здійснення інвестицій та інших видів діяль¬ності, які потребують обміну і використання іноземних валют. На валютному ринку діє певний механізм, за допомогою якого встанов¬люються правові та економічні відносини між споживачами і продав-цями валют. Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на осно¬ві попиту і пропозиції**. До складових фінансового ринку належить також ринок цінних паперів, який у розвинених країнах є механізмом фінансування еко-номіки і барометром економічного та політичного життя. На ньому здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів, встановлюється ціна на них, формуються і урівноважуються попит та пропозиція. Ринок цінних паперів (РЦП) - це специфічна сфера ринкових від-носин, де об’єктом операцій є цінні папери. Завдання ринку цінних паперів полягає у створенні умов і забез-печенні якнайповнішого та якнайшвидшого переливання заощад-жень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони. Через ринок цінних паперів створюються грошові нагромадження кредит-но-фінансових інститутів, підприємств, держави, що спрямовуються на фінансування виробничих та невиробничих потреб. Ринок цінних паперів охоплює операції з випуску і обертання ін-струментів позики, інструментів власності, а також їх поєднань і по-хідних. До інструментів позики належать облігації, векселі, сертифі-кати; до інструментів власності - усі види акцій, до гібридних - * Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій. ** Як самостійна структура така торгівля широко функціонувала ще в період домо¬нополістичного капіталізму. Нині в розвинених країнах операції з іноземною ва-лютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в окремих країнах збе-реглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині та Франції). 213 цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій, до похідних (деривативів) - варанти, опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цін¬ні папери. З огляду на викладене ринку інструментів позики як елементу рин-ку позикових капіталів (кредитного ринку) властива наявність пози¬кового капіталу, тоді як ринку інструментів власності - власного ка-піталу, тобто часток (паїв) власників у власному капіталі компанії. Широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випу-ску, погашення та виплати доходу, різні схеми торгівлі та зв’язків між суб’єктами ринку цінних паперів забезпечують максимальну мо-білізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл, швидкий перерозподіл та ефективне використання. Це визначає провідне міс-це цього елемента фінансового ринку у фінансовій системі та його вплив на соціально-економічний розвиток країни. В Україні випус-каються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх і зовніш-ніх державних позик, місцевих позик, облігації підприємств, казна-чейські зобов’язання, векселі, інвестиційні та ощадні сертифікати. Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. Первин¬ний ринок випускає в обіг цінні папери на основі оголошення про емісію. Торгівля відбувається між емітентами, з одного боку, і інвес-торами та фінансовими посередниками - з іншого. Вторинний ри¬нок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансови-ми посередниками, а також безпосередньо між фінансовими посеред-никами. Страховий ринок є сферою грошових відносин, де об’єктом купів-лі-продажу є специфічний товар - страхова послуга (страховий за-хист), а також формуються попит і пропозиція на неї. Основними сегментами страхового ринку є страхування життя, відповідальнос-ті, ризиків і майнове. Ринок дорогоцінних металів і коштовного каміння та інших об'єк¬тів реального інвестування охоплює операції інвестування у предмети колекціонування (художні твори, антикваріат, нумізматичні ціннос-ті тощо), дорогоцінні метали і коштовне каміння та інші матеріаль¬ні цінності. Пов’язана із цими об’єктами реального інвестування інвестиційна діяльність відбувається на спеціалізованих ринках: зо¬лота, срібла тощо. Ринок нерухомості має багато спільного з ринками фінансів, тому в системі фінансового ринку доцільно виокремити ринок інстру- 214 ментів нерухомості. Нерухомість (наприклад, житлову) як фінансовий інструмент можна застосовувати на фінансовому ринку як пасивно, так і активно. Завдяки швидкій зміні вартості об’єктів нерухомості певного типу вкладення коштів у придбання таких об’єктів може стати вигіднішим, ніж суто банківські операції. Вкладення коштів у нерухомiсть є надійним засобом проти інфляції. Ціни на нерухомiсть постійно підвищуються, що спричинює укладення спекулятивних угод з нерухомістю, концентрацію землі у власників, виведення земель-них ділянок з господарського обігу з метою спекуляції на підвищен¬ні цін. Ринок нерухомості є системою економічних відносин, які ви¬никають при вкладанні капіталу в об’єкти нерухомості та інших операціях з нерухомістю. Ці відносини формуються між інвесторами при купівлі-продажу нерухомості, іпотеці, здаванні об’єктів нерухо¬мості в довірче управління, наймання тощо. Ринок нерухомості - це сфера вкладення капіталу в об’єкти нерухомості з метою отримання прибутку або придбання нерухомості в особисту власність. До неру-хомого майна належать земля, будинки, споруди, ділянки, у надрах яких є природні ресурси, лісові насадження, водні об’єкти. При операціях купівлі-продажу нерухомості інвестори розгля¬дають нерухоме майно не лише як товар, а насамперед як фінансо¬вий актив, що може принести дохід через певний проміжок часу. Нерухомість виробничого призначення є формою існування капі-талу, а нерухомість споживчого призначення - функцією доходу. У кожній країні існує власна класифікація нерухомості з метою опо-даткування. Наприклад, у США нерухомість поділяється на вироб¬ничу, інвестиційну, споживчу та спекулятивну. Стосовно кожного з видів нерухомості складається особлива система стягнення податків. У Німеччині в системі оподаткування майна спеціально виокремлю¬ється податок на нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Точно оцінити інвестиційні активи, які існують в економіці, не-можливо. Проте можна стверджувати, що нерухомість, тобто земля і все, що на ній розміщене, є найбільшою частиною світового багат-ства та одним з найпривабливіших фінансових активів, вартість яко¬го постійно зростає. Насамперед це характерне для вартості земель-них ресурсів. Розглянуті особливості нерухомості, а також те, що багатство найчастіше асоціюється саме з об’єктами нерухомого май¬на, забезпечили необхідні умови для розвитку в ринковій економіці оподаткування операцій з нерухомим майном. 215
|