|
Факторинг (від англ. «factor» — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці в 50-х роках. Факторингова операція — комісійно-посередницька опера-ція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без пра-ва зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов’язані з поставкою товарів чи наданням послуг. Суб’єкти факторингових операцій — це банк, факторингова компанія — спеціалізовані установи, які скуповують рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнти-кредитори, постачальники то-вару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, які уклали угоди з банком чи факторинговою компанією; позичальники-покупці товарів та послуг. Рис. 14. Факторингова операція Механізм здійснення факторингової операції: 1-й етап — підготовчий; 2-й етап — оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом; 3-й етап — відсилання всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця; 4-й етап — аналітичний; 5-й етап — оплата рахунків; 6-й етап — оплата вимог. Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що під час роботи з експортером банк, як правило, укладає угоду з бан-ком країни-імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу він виконує роботу, пов’язану з дорученнями інозем-ного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного банку, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішні-ми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасу-вання бонових вимог тощо. Види факторингу: • прямий факторинг; • опосередкований факторинг; • розкритий факторинг; • нерозкритий факторинг; • конвенційний факторинг; • конфіденційний факторинг.
|