|
Сучасна криза міжнародної заборгованості розпочалася в се-редині 70-х років, коли поєднання потрясіння на нафтовому ринку, різке зростання цін на товари широкого вжитку, падіння реальних ставок процента примусили багатьох країн-кредиторів і країн-пози¬чальників переглянути раніше укладені кредитні угоди, що стали недійсними внаслідок кардинальних змін об’єктивних зовнішніх умов. До початку 80-х років багато країн, що розвиваються, мали труднощі під час виконання своїх зобов’язань. Дійсна боргова криза вибухнула в 1982 р., коли Мексика заявила, що не в змозі більше обслуговувати свій іноземний борг. Умовно останні 20 років, протягом яких загострювались про-блеми міжнародної зовнішньої заборгованості, можна розділити на 3 стадії кризи 1. Перша стадія — 1980—1985 рр. Характерними рисами є зміни об’єму та структури заборгова-ності країн, що розвиваються, та країн із середнім доходом, які мали більшу частину заборгованості перед основними комерцій-ними банками, а інша частина заборгованості припадала на офі-ційних кредиторів. Стратегія вирішення проблем була спрямова-на на визнання унікальності явища. Для підтримання такої стратегії було вирішено ширше відкрити ринки для торгівлі та проводити розумні економічні реформи. Головна роль у цій політиці відводилася міжнародним організація — МВФ і (у меншому обсязі) Всесвітньому банку. 2. Друга стадія — 1985—1989 рр. Характеризувалась затримкою здійснення реформ. Економічні проблеми позичальників мали структурний характер і вимагали більш довгострокових зусиль як з боку позичальників, так і з боку кредиторів. Приватний капітал витікав із цих країн у пошуках вищих та стабільніших норм прибутку. Кредитори не передбачали скорочення заборгованості чи ско-рочення об’єму обслуговування заборгованості. Було розроблено план Бейкера — виділення нових грошових коштів для підтримки рівнів інвестування. 3. Третя стадія — з 1989 р. дотепер. У 1989 р. міжнародним фінансовим установам було запропо-новано використати свої ресурси для допомоги країнам-боржни-кам у справі обміну своїх боргових документів на нові випущені урядом цінні папери. Було зменшено величини ставок за основ-ною сумою чи процентах платежів у погашення нового боргу. Боржники використовували політику залучення як прямих так і побічних інвестицій; свопи борг/акції; викуп заборгованості; по-гашення заборгованості поставками товару. Для оцінки платоспроможності окремої країни використову-ють показник норми обслуговування державного боргу (НОБ): НОБ = СП : СВ • 100 %, де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим держа-вам за певний період; СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг. Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспро- можною. Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспроможності країн світу чи окремого регіо-ну: МВЛ = ВР : ІР • 100 %, де ВР — золотовалютні резерви центральних банків країн світо-вого співтовариства; ІР — сума річного імпорту товарів та послуг.
|