|
Фінансовий ринок З функціонального погляду — це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є гро-шовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світо-вих фінансових потоків для забезпечення безперервності та рен-табельності виробництва. З інституціонального погляду — це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фі-нансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансо-вих активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів. Об’єктивною основою розвитку світових фінансових ринків є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. У деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіта-лів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіта-лу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Сві-тові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства. Структуру світового фінансового ринку можна розглядати з різних поглядів.
З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансо-вий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (ко-роткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий). Короткостроковий характер значної частини світового фінан-сового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фі-нансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямо-вані на перебування на грошовому ринку для отримання мак-симальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кош-ти часто називають «жаркі гроші». Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних націона-ль¬них ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей. Відмінності світових фінансових ринків від національних: • величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансо-вих ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами); • відсутність географічних кордонів; • цілодобове проведення операцій; • використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР; • учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фі-нансово-кредитні інститути з високим рейтингом; • доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії; • диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг; • специфічні — міжнародні — процентні ставки; • стандартизація та високий ступінь інформаційних техноло-гій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.
|