|
Фінанси підприємств комунальної форми власності є складо-вою частиною місцевих фінансів, але їм притаманні певні специ-фічні ознаки, які випливають з особливостей форм власності і господарювання. Так, майно підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім власних дже-рел, залучаються кошти місцевих бюджетів, а також кошти, отри¬мані в порядку перерозподілу між цими підприємствами. Важливо відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної сфери комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, тому організаційно їх можна розділити на три групи: ті, які пов¬ністю перебувають на бюджетному фінансуванні; підприємства, які частково фінансуються за рахунок місцевих бюджетів і підприємства, які функціонують на принципі самоокупності. Заклади культури, освіти, охорони здоров’я, туризму і спорту, як правило, фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; підприємства житлового та комунального господарства, транспортні підприємства в значній мірі фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів; ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проект¬ні організації та інші функціонують на принципах самоокупності. Таким чином, на рівні місцевого господарства створений сектор економіки зі специфікою формування доходів, видатків, отримання прибутку та його розподілу. Тобто підприємства комунальної форми власності, будучи складовою частиною місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин. Проблеми становлення, організації та розвитку місцевих фі-нансів широко висвітлені в економічній літературі. Що ж до пи-тання організації фінансів на підприємствах комунальної фор- ми власності, то вчені і економісти-практики розглядають його, головним чином, при висвітленні інших проблем місцевих фінан-сів. Нині відсутні спеціальні праці, присвячені комплексному дослідженню проблем фінансів підприємств комунальної форми власності, які б, зокрема, характеризували особливості прояву сутності фінансів в цьому секторі господарювання в умовах переходу до ринкових відносин, що до певної міри впливає на ефек¬тивність їх використання місцевими органами самоврядування. На наш погляд, фінанси підприємств комунальної форми вла-сності є складовою місцевих фінансів і водночас вони являють собою самостійну економічну категорією, яка віддзеркалює еко-номічні відносини, пов’язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування та використання централізованих і децентралізованих фондів гро-шових коштів на місцевому рівні з метою найбільш повного за-доволення житлово-комунальних потреб населення. Підприємства комунального господарства мають понад 20 на-прямів діяльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєдіяльності людини і за своїм функціональним призначен-ням поділяються на: • житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відо-кремлені будівлі); • санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття); • транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен та фунікулер); • комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мере-жі); • комунального обслуговування (готелі тощо); • міські шляхи. Житлово-комунальне господарство як галузь місцевого госпо-дарства було найменше підготовлене до ринкових умов господа-рювання. Це пов’язане з тим, що в умовах адміністративно-командних методів управління плата за житло тільки частково покривала видатки на його утримання. За рахунок державного бюджету та коштів підприємств майже повністю здійснювалось нове житлове будівництво та значна час¬тина видатків на капітальний ремонт житлового фонду, тому про самоокупність житлово-експлуатаційних організацій та госпрозрахунок у цей період не могло бути й мови. Значні кошти з місцевих бюджетів виділялись також комуна-ль¬ним підприємствам. Планування видатків місцевих бюджетів на фінансуван- ня підприємств комунальної форми власності має свої особли-вості, бо розпочинається з визначення доходів цих підприємств. Як правило, доходи підприємств комунальної форми власності значно мен¬ші ніж видатки, тому після ретельної перевірки роз-рахунків підприємств місцеві фінансові органи планують дер-жавну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування їх доходів і видатків. При цьому окремо планується дотація з урахуванням не тільки функціонального призначення підпри-ємств, а й напряму надання дотації. Так, житлово-експлуатацій-ним конторам нада¬ється: бюджетна дотація на покриття збитків від експлуатації, від перевищення сплаченого ПДВ над отрима-ним і на покриття різниці в тарифах на тепло, яке подається ві-домчими котельними; дотація на капітальний ремонт. Транспо-ртним підприємствам бюджетна дотація планується на покриття експлуатаційних витрат, на капітальний ремонт рухомого скла-ду, на придбання нового рухомого складу та на капітально-відновлювальні роботи. Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам плануються залежно від їх функці-онального призначення. Крім того, у дотації комунальним підп-риємствам може закладатися прибуток, розмір якого залежить від стану місцевого бюджету, з якого планується отримати прибуток. Фінансове планування в комунальних підприємствах почи-наєть¬ся з визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і струк¬тура залежать від функціонального призначення підприємс-тва. Наприклад, у житловому господарстві спочатку визначаються доходи за всіма джерелами надходжень: квартирна плата, оренд-на плата за нежитлові приміщення, відшкодування витрат на ут-римання внутрішньобудинкових мереж. Загальна сума квартир-ної плати розраховується виходячи з розмірів середньорічної жит¬лової площі, за яку проводиться оплата, і середньої ставки плати за 1 кв. м. При цьому розмір середньорічної оплаченої пло¬щі визначається за формулою: де: П — розмір житлової площі на початок планового року; В — розмір житлової площі, яка вводиться в дію в плановому році; Н — розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації в плановому році; М — кількість місяців функціонування житлової площі в плановому році (ця кількість обчислюється з 1 числа місяця, на-ступного за місяцем уведення житлової площі в експлуатацію; аналогічно роблять і щодо вибуваючої житлової площі); 12 — кількість місяців у році. Середня квартирна плата за 1 кв. м житлової площі визнача-ється, виходячи із звітних даних за попередній рік, шляхом ді-лення суми отриманої квартирної плати на середньорічний роз-мір житлової площі. На розмір індивідуальної квартирної плати впливають такі чинники: поліпшення в нових будинках умов благоустрою квар-тир, рішення уряду України і місцевих органів влади щодо зміни тарифів за користування житловою площею, забезпечення будин¬ків ліфтами, місцезнаходження та поверховість будинку. При плануванні доходів підприємств житлового господарства слід звернути увагу на те що, значна частина мешканців будинків має право на отримання різноманітних пільг, які фінансуються, як правило, з місцевого бюджету. Орендна плата за нежитлові приміщення обчислюється за та-рифами, диференційованими залежно від типу будови, цілей ви-користання та її місцезнаходження. Доходи від нежитлових приміщень складаються з орендної плати за встановленими тарифами, оплати опалення, комунальних послуг за встановленими ставками і тарифами, а також сплати загальних для всіх власників будинків видатків на управління, експлуатацію і по- точ¬ний ремонт житлового фонду пропорційно зайнятій площі. Важливо зазначити, що структура доходів житлового господарства має значні коливання, які пов’язані зі структурою житлової й орендної площі та її місцезнаходженням. Наприклад, у 2000 році житлові організації Ватутінського району м. Києва отримали 53% доходів від квартирної плати, у Дарницькому районі м. Києва це джерело доходів становило 59,5%, або на 6,5 пункту більше; орендна плата за нежитлові приміщення у Ватутінському районі становила 7,0%, а в Дарницькому — 19,3%, або на 12,3 пункту більше; кош¬ти, отримані на відшкодування витрат на утримання внутрішньобудинкових мереж у Ватутінському районі дорівнювали 5,4%, а в Дарницькому — 5,8%, або на 0,4% пункту менше; інші доходи у Ватутінському районі становили 30,0%, а в Дарницькому — 15,4%, або на 14,6% пункту менше. Дещо по-іншому плануються доходи транспортних підприємств комунальної форми власності. В основу планування пок¬ладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Крім того, плануються доходи від інших видів діяльності. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Пере¬везення пасажирів, яким надається пільга, здійс-нюється за рахунок бюджетних дотацій, сума якої визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді. До інших видів доходів належать доходи, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі. Слід зазначити, що на всіх видах транспорту склалась приблизно однакова структура доходів. Так, у м. Києві у 2000 році в доходах «Київміськ- автотрансу» надходження від перевезення пасажирів становили 95,0%, а інші надходження — 5,0%, анало¬гічна ситуація в «Метрополітені» та «Київелектротрансі». Видатки підприємств житлового господарства складаються з таких основних статей: заробітна плата, яка становила в м. Києві у 2000 році — 21,0% ; нарахування на заробітну плату — 8,2%; плата за технічне обслуговування житлових будинків — 14,0%; ремонт житлового фонду — 7,7%; вивезення сміття — 11,1%; матеріальні витрати — 4,4%; електроенергія на освітлення сходових кліток, роботу ліфтів та на власні потреби — 10,5%; амортизаційні відрахування на повне відновлення відокремлених нежитлових будинків — 3,4%; утримання будинкового господарства, технічного інвентаря, дре¬наж та механізоване прибирання — 16,9%; інші витрати становлять — 2,8%. Слід зазначити, що структура витрат на житлове господарство в різних регіонах країни не однакова, навіть більше того, в різних районах одного і того самого міста вона також не однакова — на неї впливають такі чинники, як місцезнаходження району, його територія, наявність місць загальноміського користування, поверховість будинків, компактність їх розміщення, технічна оснащеність будинків тощо. Дещо інший склад витрат мають транспортні підприємства. Крім однакових статей витрат з підприємствами житлового господарства, таких як заробітна плата, нарахування на заробітну плату та інші, мають місце специфічні статті витрат, притаманні тільки транспорт¬ним підприємствам певної спеціалізації. Наприклад, автотранспортні підприємства в складі витрат мають витрати на придбання палив¬но-мастильних матеріалів, які становлять 31,0%; у підприємствах «Київський метрополітен» у складі витрат є така стаття, як витрати на придбання електроенергії. Слід зазначити, що структура витрат в транспортних підприємствах різного призначення не однакова. Склад витрат, що включаються в собівартість виробництва і реалізації робіт та послуг визначаються відповідно до «Інструкції з планування, обліку і калькуляції собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарст¬ва», затвердженої наказом Держжитлокомунгоспу України № 24 від 31 березня 1997 року. Витрати на виконання робіт та послуг у вартісному виразі фор¬мують собівартість. Цей показник є одним з найголовніших економічних показників господарської діяльності підприємств житлово-комунального господарства. Планування собівартості може здійснюватися нормативним методом, коли розмір витрат за кожною її складовою визначається на підставі встановлених законодавством України (відповідними законодавчими актами), а також прийнятих на підприємстві норм використання сировини матеріалів, палива тощо, норм і розцінок з оплати праці, нормативів витрат на управління й обслуговування виробництва та норм на інші елементи витрат на виробництво. Лише за окремими елементами витрат, за якими неможливе їх об’єктивне нормування, планування здійснюється на підставі фа-к¬тичних витрат за попередні роки, кошторисів цих витрат або інших чинників. Наявність усього комплексу вказаних норм і нормативів на підприємстві є об’єктивною умовою його функціонування. Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг, на підприємствах комунального господарства групуються за такими елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація основних фондів та нематеріальних активів; інші витрати. До елемента «Матеріальні витрати» належать такі витрати: 1) пов’язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт та послуг; 2) на розробку та використання природної сировини; 3) не капітального характеру, пов’язані з удосконаленням тех-нологій та організацію виробництва; 4) на обслуговування виробничого процесу, які містять у собі витрати на матеріали, паливо, електроенергію; 5) на перевезення матеріалів; 6) на матеріали для проведення поточного ремонту, технічного огляду та технічного обслуговування основних фондів, забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням. У зв’язку з тим, що матеріальні витрати на виробництво в під-приємствах житлово-комунального господарства становлять не-значну частку, то їх планування здійснюється методом прямого обчислення. До елемента «Витрати на оплату праці» належать витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені з ура-хуванням прийнятої підприємством системи оплати праці, вклю-чаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат. Витрати на оплату праці плануються відповідно до штатного розкладу, норм трудових витрат на проведення кожного виду ро-біт та нормативів обслуговування, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, надбавок і доплат, які передбачені чинним законодавством і обумовлені колективним договором, а також до витрат на оплату праці позаштатних працівників. Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці розраховується виходячи з планового обсягу виконання робіт та надання послуг, установленої трудомісткості (норм виробітку) та відрядних оцінок і середньої годинної (денної) та- рифної ставки. Сума основної заробітної плати робітників за погодинної оплати праці визначається виходячи з їх планової кількості та се-редньої тарифної ставки або посадового окладу. До елемента «Відрахування на соціальний захист» належать відрахування на різні види державного обов’язкового соціально-го страхування і до Пенсійного фонду України. Планування цієї групи витрат здійснюється також методом прямого обчислення. Для цього сума заробітної плати множиться на відповідний норматив, встановлений державою щодо кожного фонду, ділиться на сто і додається. До елемента «Амортизація основних фондів та нематеріальних активів» належать витрати на повне відновлення основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних виробничих фондів за встановленими нормами і порядком, затрати, пов’язані зі зносом нематеріальних активів у сумі амортизаційних відрахувань, визначаються щомісяця за нор¬мами, розрахо¬ва¬ними виходячи з їх первісної вартості та строку корисного використання, але не більше 10 років безперервного використання або строку діяльності підприємства. Нематеріальні активи — це вартість промислової та інтелектуальної власності. До елемента «Інші витрати» належать витрати на перевезення працівників до місця роботи, набір робочої сили, страхування майна підприємства, виготовлення та придбання бланків цінних паперів, оплату відсотків за кредитами, оплату послуг комерцій-них банків та інші незначні витрати. Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визна-чається при складанні розрахунків до проектів місцевих бюдже-тів як різниця між сумою валових доходів, які містять у собі суму отриманої дотації з місцевого бюджету, і видатками. При плануванні прибутку застосовують метод прямого обчислення. Балансовий прибуток, отриманий підприємствами житлово-ко¬му¬нального господарства, розподіляється підпорядковуючись загальним правилам розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, після чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб’єктів господа¬рю¬вання, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності. Чистий прибуток підприємств житлово-комунального госпо-дарства, як правило, спрямовується на розвиток виробництва, за-доволення соціальних потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного виробництва. На відміну від промис-лових підприємств, де власні обігові кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у житлово-комунальних під-приємствах частка оборотних коштів незначна. У складі нормо-ваних оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів жи-тлово-комунальних підприємств — «Розрахунки з абонентами», або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок кош-тів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з установлених нормативів, виражених у днях. Норма-тив щодо малоцінного інвентаря, інструменту, спецодягу встано-в¬люється виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного працюючого. В умовах функціонування ринкових відносин значно зростає необхідність об’єктивного оцінювання фінансового стану підпри-ємств комунальної форми власності. Це пов’язано з тим, що місцеві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з’ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, майновий стан підприємства, його платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності. Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити динаміку найбільш загальних показників, що якомога повніше характеризують фінансовий стан підприємства. Позитивну сторону фінансової діяльності підприємства можуть характеризувати такі показники: стійка платоспроможність, ефективне використання капі¬талу, своєчасне проведення розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. Незадовільний фінансовий стан підприємства характеризують — неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві. Серед усієї сукупності показників фінансового стану підпри-ємства особлива увага приділяється таким показникам, як ліквід-ність і платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства означає його здатність швидко продати активи й одержані гроші використати для оплати своїх зобов’язань. Ліквідність під-приємства визначається цілою системою показників (коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття, загаль-ний коефіцієнт покриття, коефіцієнт обертання матеріальних за-пасів та інші), серед них найважливішим є співвідношення вели-чини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборго-ваності. Платоспроможність підприємства визначається на підс-таві звітного балансу. Для цього необхідно порівняти наявність платіжних засобів з терміновими зобов’язаннями, передбаченими платіжним календарем. Для досконалішої характеристики платоспроможності підприємства використовують цілу систему показників, а саме: відношення довгострокової заборгованості до капіталу підприємства, відношення надходжень коштів до довго¬строкової заборгованості, відношення суми прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат, відношення чистого прибутку до всієї суми активів та інші.
|