|
Розвиток Internet у США відбувався таким чином. Мережу з пакетною комутацією почали розробляти на замовлення військо-вих, а в 1968 р. до розроблення підключилися дослідні лаборато-рії університетів і наукові центри. Через рік склалася перша екс-периментальна базова інфраструктура, що об’єднала декілька університетських комунікаційних вузлів у мережу, яка працюва-ла. Вченим залишилось вивчити і вдосконалити її можливості і розробити технології та методи застосування її. З’явилися перші мережеві служби, які й зараз є базовими для Internet. У першій половині 70-х років був розроблений протокол TCP/IP, для якого було створено багато різних додатків. У дослідні проекти вкладалися в основному гроші американського уряду. На початку 90-х рр. до проектів, які можна перетворити в кін-цеві комерційні продукти, почали підключатися комерційні ком-панії. Так, мережа, що потребувала на свій розвиток значних інвестицій держави, поступово вийшла на самоокупність, з’яви-лися комерційні продукти і фахівці, спроможні обслуговувати їх. Створена мережа повністю перейшла в комерційну експлуатацію. Так з’явився Internet. З 1995 р. у США розгортається масштабна програма (до 2005 р.) розвитку нової дослідницької мережі Internet 2 на базі швидкісної магістралі vBNS, повністю ізольована від Internet. У проекті вже беруть участь сотні американських університетів, наукових центрів, кожний з них розробляє якусь частину нових технологій, служб і додатків на їх основі та водночас готує необхідні для їх розвитку кадри. Формується високопродуктивна дослідницька мережа, яка через декілька років стане основою загальнодоступної мережі нового покоління, працюючою на комерційних засадах. У новому проекті держава вкладає кошти не тільки в розвиток базової мережевої інфраструктури, а й у конкретні перспективні мережеві технології, служби і додатки. У 1999 р. уряд США витратив на проекти з безпеки в Internet близько 1,5 млрд дол. Основні напрями розвитку Internet 2: мережева підтримка ви-сокошвидкісної інтегрованої мережі (нові протоколи маршрути-зації і багато іншого); безпека мережі (захищені операційні сере-до¬вища, активний аудит, керованість мережі, сучасні засоби ідентифікації та аутентификації); розподілені додатки; багатоад-ресні та широкомовні мультимедіа-системи; сучасні кластерні технології; мережевий моніторинг (контроль ATM-каналів з опе-ративним аналізом результатів); моделі і методи дослідження ве-ликих мережевих структур. Як і в США, в Європі і в Азії держави вкладають гроші в перспективу. Європейські мережі об’єдналися не в національну структуру, як у США, а в міждержавну TEN-155. Вона також за-мкнена і не забезпечує прямого підключення учасників до Internet, але в її рамках були створені рішення, які стали основою нових мережевих технологій: нові протоколи маршрутизації, рі-шення, орієнтовані на IPv6, служби, створення яких було немож-ливе в Internet першого покоління, після чого технології були пе-редані в комерційне використання. Безперспективно замикати мережеву інфраструктуру в межах однієї країни, необхідно розвивати взаємодію на міжнародному рівні. Щоб з’єднати високопродуктивні дослідницькі мережі, у США створили вузол STAR TAP як точку міжнародного інфор-маційного обміну. Для країн, які підключатимуть свої мережі до STAR TAP, США оплачує половину каналу до цієї точки, щоб з’явилася міжнародна зв’язаність комп’ютерних мереж нового покоління. Так, у мережах Internet 2 складається міжнаціональна інфраструктура обміну трафіком. MirNET — перша заявка Росії на підключення до Internet 2. Ця програма використовується для розвитку нових мережевих технологій. Задачі, що вирішуються в її рамках, адекватні створюваній інфраструктурі: створення мережевого середовища для швидких обчислень, високопродуктивних систем і візуалізації, обмін великими масивами даних у реальному часі, дистанційне навчання з використанням високошвидкісної мережі. Сьогодні до програми MirNET приєднався Єкатеринбург, Санкт-Петербург і Краснодар. Географія програми в Росії, як і в США, розширюється, оскільки підключення до MirNET — це доступ не тільки у високопродуктивні мережі США, а й у науково-освітні мережі європейських країн, розвинених країн Азіатсько-тихоокеанського регіону. Тому держава повинна самостійно фінансувати такі високотехнологічні проекти, а потім стимулювати великі компанії вкладати гроші у доведення їх до комерційного рівня податковими пільгами.
|