УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНОЮ ПОЗИЦІЄЮ БАНКУ - Банківський менеджмент - Менеджмент - Каталог статей

Валютна позиція банку чи фірми визначається співвідношенням активів і пасивів, що виражені в одній і тій самій іноземній валюті. Валютна позиція визначається окремо за кожною іноземною валютою, в якій виражені активи чи пасиви. Кількість валютних позицій дорівнюватиме кількості ва-лют, які входять до мультивалютного портфеля банку.

Ав включає суму активів, деномінованих у даній валюті: готівку, лоро-рахунки, кредити, інвестиції, а також суму валюти, що куплена за торгівельними операціями банку. Відповідно Пв являє собою суму всіх зо-бов’язань у даній валюті: депозити, рахунки клієнтів, ностро-рахунки, одержані позики, а також суму валюти, проданої за торгівельними операціями банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо активи в іноземній валюті не збалансовані за сумами та термінами з пасивами в тій самій іноземній валюті. Існує два види відкритої позиції:

Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією за даною валютою. Експозиція визначає розмір валютного позиційного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості валютної позиції. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в даного учасника ринку, і навпаки.

У випадках, коли всі активи і пасиви в іноземній валюті збалансовані за сумами й термінами, тобто валютна позиція закрита, валютний ризик майже відсутній. Це пояснюється тим, що зміна курсу однієї валюти щодо іншої (базової) однаковою мірою позначиться як на вартості активів, так і на вартості пасивів. Це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.

Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті, як за сумами, так і за термінами, є одним з методів управління валютним ризиком. Теоретично можливість узгодити надходження та платежі в іноземній валюті існує, але в реальному житті досягти такої відповідності важко. Особливо це сто-сується банків, оскільки вони оперують великою кількістю валют, а також тому, що валютна позиція банків істотно залежить від потреб клієнтів.

Величина прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах. Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть "грати” на валютних курсах і отримувати прибутки, які мають спекулятивний характер. Але такі прибутки супроводжуються підвищеним рівнем валютного ризику. Чим більший ризик бере на себе учасник, тим більший прибуток він може отримати від "гри” на валютних курсах. Але за несприятливих змін на валютному ринку втрати через узятий валютний ризик також будуть значними. Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можливостей отримання як прибутків, так і збитків.

Учасники валютного ринку самі мають визначити той рівень валютно-го ризику, який вони згодні взяти з метою отримання прибутків. Але для тих учасників, фінансовий стан котрих зачіпає інтереси значної частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного ва-лютного ризику може регулюватися централізовано установленням нормативів та певних вимог. До цієї категорії належать, насамперед, банки.

Банківський бізнес полягає в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Роль банку в операціях з іноземною валютою полягає в тому, щоб бути по-середником між клієнтом і валютним ринком. Тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків рекомендовано утримуватись від спекулятивних операцій установленням лімітів валютної позиції та лімітів нічного валютного ризику — "овернайт” (overnite).

У деяких країнах функцію управління валютною позицією банку вико-нують Центральні банки. Наприклад, у Великобританії — "Bank of England” вимагає закриття валютної позиції банку в кінці кожного робочо-го дня. У США валютною позицією керує Комітет з управління активами і пасивами банку, який установлює ліміти для дилерів різних рангів та розмір експозиції банку. При цьому розмір експозиції має бути оголошений на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику дано-го банку. Наприклад, у банку "Чейз Манхеттен” валютний дилер найвищо-го рангу має експозицію з ризику "овернайт” в розмірі 500 млн дол. США. Оскільки американські банки не виключають повністю валютний ризик, то з метою страхування створюється резерв на покриття втрат від валютного ризику, який становить у середньому до 8% від розміру капіталу банку.

В Україні розмір валютної позиції банків регулюється централізовано Національним банком України. До березня 1995 року банки повинні були мати закриту валютну позицію. У наступний період розмір валютної позиції встановлювався диференційовано у відсотках від розміру статутно-го фонду банку.

Важливим моментом у регулюванні валютної позиції є методика її роз-рахунку. Донедавна в українських банках така методика докорінно відрізнялася від міжнародної практики. Співвідношення депозитів і кредитів та інвестицій в іноземній валюті в українських банках не бралося до розрахунку валютної позиції. Тобто поняття валютної позиції відносилося тільки до операцій купівлі та продажу валюти, за якими й установлювалися ліміти. Розрахунок розміру валютної позиції проводився шляхом вираження активів і пасивів у різних іноземних валютах в національній валюті — гривні. Такий підхід базується на припущенні про взаємну конвертованість усіх іноземних валют. Це означає, що маючи довгу позицію за доларами США і коротку позицію за німецькими марками, можна звести валютну позицію до нуля. Така методика розрахунку розміру валютної позиції не дозволяла точно визначити величину валютного ризи-ку, на який наражається банк, оскільки курси різних валют часто змінюються в протилежних напрямах.

У Правилах бухгалтерського обліку уповноваженими банками обмінних операцій в іноземній валюті та банківських металах, які затверджені постановою правління НБУ від 21.07.97 за № 238, ураховано міжнародний досвід визначення і регулювання валютної позиції. Згідно з Правилами на розмір валютної позиції в банку впливають такі операції:

• купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, в тому числі строкові операції (на умовах форвард, спот і т. ін.), за якими виника-ють вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

Валютна позиція банку згідно з Правилами визначається за кожною валютою окремо з наступним перерахунком у еквівалент грошової одиниці України. У разі купівлі-продажу іноземної валюти за національну перера-хунок проводять за ринковим курсом. Облік доходів та витрат, отриманих і сплачених у іноземній валюті, внесків до статутного фонду в іноземній валюті, купівлі-продажу основних засобів, товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту проводиться за офіційним курсом. У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту вартість придбаної валюти визначається на рівні вартості проданої валюти за офіційним курсом. Аналітичний облік за рахунком "Еквівалент валютної позиції” ведеться за видами валют, що й дозволяє визначати валютні позиції окремо за кожною іноземною валютою, з якою проводяться операції в банку.

Як банки, так і компанії не завжди схильні брати на себе валютний ри-зик і тому прагнуть його мінімізувати. Один з найпоширеніших методів управління валютним ризиком — це проведення операцій хеджування. Хеджування валютного ризику можна проводити за допомогою таких фінансових інструментів як форвардні валютні контракти, валютні ф’ю-черсні контракти, валютні своп-контракти. Для операцій страхування від валютного ризику використовуються валютні опціони. Усі ці фінансові угоди укладаються на строковому валютному ринку і за Правилами відно-сяться до форвардних валютних операцій банку.