Регулювання умов інноваційної діяльності здійснюється через систему
податків, проведення амортизаційної політики, надання фінансової допомоги у
вигляді дотацій, субсидій, субвенцій на розвиток окремих регіонів, галузей,
виробництв; проведення кредитної політики; через державні норми та
стандарти; антимонопольні заходи; регулювання сфер і об'єктів інвестування
інновацій; регулювання фінансових інвестицій.
Розглянемо найважливіші із засобів регулювання інноваційної діяльності,
тим більше що загальновизнаного переліку не існує.
1. Закони і законодавчі акти.
Однією з найважливіших економічних функцій держави в ринковій
економіці є створення правової основи її функціонування. Насамперед це
прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також
контроль за їх виконанням. Створюючи законодавчу базу, держава встановлює
юридичні принципи функціонування економіки, виконувати які зобов'язані всі
суб'єкти економічної діяльності. До числа таких правил належать закони,
законодавчі й нормативні акти, які захищають права власності, визначають
форми підприємництва, умови функціонування підприємств, їхні взаємозв'язки
між собою та державою.
Правове регулювання розвитку економіки України здійснюється шляхом
прийняття Верховною Радою України законів і законодавчих актів, видання
указів Президента, нормативних актів Уряду (постанов, розпоряджень),
Національного банку України, а також розроблення механізму їхньої реалізації
84
й контролю за їх виконанням. Закони, законодавчі і нормативні акти
визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних
осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довготермінового
правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткотер-
мінового, або оперативного.
На основі законодавства має бути створене сприятливе правове
середовище, яке забезпечує сукупність свобод і прав вітчизняних суб'єктів та
їхніх іноземних партнерів у виборі видів господарської діяльності, її
організаційних форм; у призначенні й використанні джерел фінансування,
доступів до ресурсів, право володіння й розпорядження коштами виробництва.
Розробка системи законів має бути спрямованою на функціонування ринкових
саморегуляторів.
Слід відзначити, що в Україні для регулювання виробничих відносин уже
створено законодавчу систему, яка включає Конституцію як основний закон та
комплекс законодавчих і нормативних актів. Сучасне українське законодавство
характеризується великою кількістю складових елементів — близько 600
законів і десятки тисяч нормативних актів. Разом із тим відсутність відповідних
пріоритетів і логічної їх послідовності знижує регулюючий вплив законо-
давства й ускладнює його використання.
2. Обсяги і джерела інвестування інновацій
Другим напрямом діяльності держави є безпосередня участь її
загальнодержавних, регіональних і місцевих органів у регулюванні обсягів і
використання різних джерел інвестування інновацій. Та замість директивного
планового управління централізованими капітальними вкладеннями і
монополізації функції інвестування ця діяльність має включати розробку
довготермінових концепцій розвитку держави та регіонів і виконання
конкретних цільових програм, спрямованих на розвиток певних галузей чи
виробництв. Здійснення цих програм базується на функції фінансування
інноваційної діяльності. У процесі формування ринку відбувається
переміщення фінансування від централізованих до децентралізованих джерел.
3. Асигнування і дотації з Державного та місцевих бюджетів Серед
засобів впливу держави на процес функціонування економіки важливе місце
належить державним асигнуванням і дотаціям, оскільки ключовим моментом у
побудові механізму державного регулювання є надійне забезпечення діяльності
всіх суб'єктів господарювання.
Державні асигнування — це виділення певної суми грошових коштів на
фінансування господарських об'єктів, видів діяльності або соціальних програм
за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а також державних
позабюджетних фондів.
Бюджетні асигнування встановлюють обов'язковий обсяг і цільове
призначення витрат бюджетних коштів. Розміри асигнувань для окремих
установ визначаються їх затвердженими кошторисами. Грошові кошти на
витрати, відповідно до визначених обсягів асигнувань, надаються установам
шляхом відкриття кредитів фінансовими органами у банківських установах.
Бюджетні асигнування на інновації перераховуються фінансовими
органами банкам, які й фінансують виконання робіт.
85
За допомогою асигнувань державного бюджету держава здійснює
цілеспрямований вплив на господарські об'єкти у вигляді прямої державної
допомоги на впровадження тих чи інших заходів. У цьому разі державний
бюджет відіграє роль інструменту цільового перерозподілу національного
доходу на користь вирішення народногосподарських проблем. Для визначення
дії механізму використання в управлінні економікою бюджетних асигнувань і
дотацій проводиться аналіз доходної й видаткової частин консолідованого
бюджету України за напрямами: непряме фінансування у вигляді податкових
пільг, пільгового кредитування і т. ін.; субвенції місцевим бюджетам;
транспортні платежі; субсидії; дотації.
Видатки державного бюджету виконують функції політичного,
соціального й господарського регулювання.
Перше місце в бюджетних витратах посідають соціальні статті: соціальні
допомоги, освіта, охорона здоров'я. У цьому виявляється головна мета
державного регулювання — стабілізація, збалансованість, зміцнення й
пристосування існуючого соціально-економічного устрою до умов, що постійно
змінюються. Соціальні витрати спрямовані на пом'якшення диференціації
соціальних груп, властивої соціальному ринковому господарству.
У витратах на господарські потреби майже в кожній країні виділяються
бюджетні субсидії сільському господарству. Жодна країна не може бути
зацікавлена у прискореному й масовому розоренні селянства, фермерства.
Адже від темпів переміщення робочої сили із села в місто залежать рівень
безробіття і ступінь самозабезпечення (або залежності від імпорту) країни у
продуктах і сільськогосподарській сировині. Від купівельної спроможності
фермерів і сільського населення залежить стан справ у декількох важливих
галузях виробництва й послуг.
Кошти державного бюджету можуть бути спрямовані на кредитування
експорту, страхування експортних кредитів. Таким чином держава
стимулюватиме експорт і в довготерміновому періоді покращить платіжний
баланс.
За допомогою асигнувань державного бюджету держава здійснює
цілеспрямований вплив на господарські об’єкти у вигляді прямої державної
допомоги на впровадження комплексу природозахисних заходів. У цьому разі
державний бюджет відіграє роль інструменту цільового перерозподілу
національного доходу на користь вирішення економічних проблем.
4. Норми і нормативи
Норми і нормативи як один із важливих засобів державного регулювання
використовуються як базовий елемент при розробці територіальних планів, а
також при обґрунтуванні варіантів розвитку країни в цілому.
Система норм і нормативів включає: соціально-економічні норми й
нормативи; норми та нормативи розвитку матеріальної бази й соціальної
інфраструктури; економіко-екологічні.
Соціально-економічні норми включають широке коло нормативів. Це й
прожитковий мінімум, і мінімальна заробітна плата, і неоподатковуваний
мінімум заробітної плати, і т. ін. Розробляти ці нормативи та механізми їхньої
дії слід виходячи з цін мінімального споживчого кошика для працівника та
86
членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні, а також ціни робочої
сили. Зазначені нормативи мають також враховувати особливості змін ціни
робочої сили на регіональному ринку праці та регіональний рівень цін на
споживчі товари.
Нормативи споживання товарів і послуг мають містити мінімальні норми
споживання у середньому на душу населення основних харчових продуктів,
виробів легкої промисловості, а також мінімальні нормативи забезпечення
населення та середні терміни використання предметів культурно-побутового й
господарського призначення.
Важливим елементом системи соціально-економічних нормативів, яка
формується на державному рівні, є нормативи забезпечення населення
об'єктами соціальної інфраструктури. Рівень її розвитку багато в чому
визначається ступенем задоволення потреб населення у матеріальних благах та
послугах. Планування у галузях невиробничого призначення за допомогою
нормативних методів мусить сприяти покращенню умов життя населення,
усунути соціальні відмінності між окремими регіонами країни, містом та селом,
забезпечити розробку комплексних планів з урахуванням природно-
кліматичних, соціально-демографічних та інших особливостей території.
Найважливішим напрямом забезпечення державного регулювання
охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних
ресурсів є економіко-екологічні норми й нормативи.
Діюча система екологічних нормативів включає: нормативи екологічної
безпеки; гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне
середовище забруднюючих хімічних речовин; нормативи використання
природних ресурсів; нормативи платежів та тарифів за використання
природних ресурсів та забруднення навколишнього середовища.
Викиди і скиди — це кількість забруднюючих речовин, що викидається
або скидається в навколишнє середовище з окремого джерела забруднення за
одиницю часу. Вона встановлюється на відповідний термін — до досягнення
гранично допустимої кількості викидів або скидів. Нормативи гранично
допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин розробляються
підприємствами й затверджуються центральними органами влади. Вони
погоджуються з місцевими органами державної виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування у частині термінів виконання заходів щодо зниження
викидів, термінів відселення людей і винесення об'єктів соціального
призначення із санітарно-захисних зон, зниження обсягів виробництва та
викидів шкідливих домішок.
5. Ціноутворення
За умов виходу економіки України з кризового стану великого значення
набуває такий засіб державного втручання, як цінове регулювання. Ціна, як
відомо, — це грошовий вираз вартості товарів, послуг, ресурсів. У ринковій
економіці ціна є найбільш поширеною економічною категорією. Вона виступає
загальним регулятором процесу суспільного відтворення, вплив якого на
діяльність господарюючих суб'єктів доповнюється іншими регуляторами, що їх
застосовує держава (податками, процентними ставками, валютним курсом,
дотаціями). Вартісна оцінка обсягів виробництва і підтримка економічного
87
порядку впродовж коливань ринкової кон'юнктури здійснюються за допомогою
системи ринкових цін.
Рух ринкових цін під впливом співвідношення попиту і пропозиції є
основою, вихідним моментом дії ринкового механізму регулювання
суспільного відтворення.
У ринковій економіці діють різні види цін, залежно від сфери обігу й
видів реалізованої продукції чи послуг. Так, у відносинах між підприємствами-
виробниками й підприємствами-споживачами, а також між підприємствами-
виробниками й оптово-побутовими організаціями використовуються ціни
оптового обігу. Це, передусім, оптові ціни, за якими реалізується промислова
продукція. Продукцію сільського господарства держава скуповує за
закупівельними цінами. У будівництві для розрахунків за споруджені об'єкти
застосовується ціна, яка визначається на основі кошторисної вартості
будівництва. Товари народного споживання для населення реалізуються за
роздрібними цінами. Розрахунки за послуги транспорту, комунально-
побутового господарства здійснюються за особливими цінами — тарифами.
Різні види цін складають єдину систему, в якій вони тісно взає-
мопов'язані. Так, оптові ціни промисловості, закупівельні ціни в сільському
господарстві є базою для утворення роздрібних цін.
В умовах ринку роздрібні ціни поділяються на ціни готівкові, які
передбачають термінову виплату грошей за товар, і кредитні, тобто ціни товару,
проданого в кредит. Одним із різновидів цін є прейскурантна ціна.
Значення ціни для процесу відтворення в ринковій економіці
визначається її основними функціями; вимірювально-інформаційною;
розподільчою; стимулюючою; орієнтуючою; врівноважуючою.
Впливаючи на процес ціноутворення, держава може коригувати
функціонування економіки в напрямі досягнення рівноваги цін на якомога
ширше коло товарів та послуг, що є ознакою здорової економіки. Це потребує
розробки конкретних заходів, які можуть забезпечити перехід до ціни
рівноваги.
Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутворення як
головний елемент підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Проте
ідеальної, всезагальної й повної свободи ціноутворення ніколи не існувало.
Проблема полягає у визначенні ступеня та форм обмеження вільного
ціноутворення.
У перехідний до ринку період, зважаючи на кризовий стан економіки
України, цінове регулювання має здійснюватися за кількома напрямами. Одним
із істотних є державне регулювання цін лише за природними монополіями
(енергетика, транспорт, житлово-комунальні послуги) та рядом штучних, які
диктують цінові вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку
країни. Отже, йдеться про необхідність суттєвого обмеження сфери цінового
регулювання з боку держави. У разі, коли порушень припускаються
підприємства, які посідають монопольне становище на ринку, слід застосовува-
ти норми антимонопольного законодавства, переводити ці підприємства на
режим прямого встановлення цін.
88
Новою проблемою для України є забезпечення державного контролю за
ціноутворенням у частині співвідношення внутрішніх і світових цін. Це
пов'язано з об'єктивною необхідністю адаптації українського ринку до умов
зовнішнього. У країні склалася ситуація, коли ціни на ряд видів промислової і
сільськогосподарської продукції перевищують світові, тоді як середня
заробітна плата є набагато нижчою; сировина й матеріали за цінами також
поступаються рівню цін зовнішнього ринку. До того ж продовжує
спостерігатися негативна тенденція падіння обсягів виробництва з одночасним
зростанням виробничих витрат, особливо непродуктивних. Це потребує контро-
лю з боку державних органів ціноутворення за зростанням витрат виробництва
(у разі зміни цін) та динамікою співвідношення з цінами світового ринку.
Особливе значення має систематичний контроль за рівнем цін на продукцію
базових галузей (гірничорудна, металургійна, хімічна).
Не втрачає свого значення також спрямування зусиль держави на
забезпечення фінансової стабілізації, недопущення інфляційних сплесків.
Політика цінового регулювання може здійснюватися шляхом
встановлення відповідної системи ціноутворення. Розв'язуючи це питання, слід
враховувати динаміку інфляції, рівень конкуренції та монополізації
виробництва, соціальну політику.
Механізм державного регулювання ціноутворення в країні поки що
перебуває у стадії становлення, і вирішення цього питання потребує значних
зусиль.