|
Серед різноманітних комерційних угод договір
купівлі-продажу - один із найбільш поширених. За
договором купівлі-продажу продавець
зобов'язується передати товар покупцю у
власність, а покупець зобов'язується сплатити
оговорену ціну. В торгівлі, і особливо в міжнародній, дуже часто
покупець товару знаходиться далеко. В цьому
випадку порядок передачі товару покупцю стає
важливим. Головні відмінності "внутрішньодержавної"
купівлі-продажу від міжнародної купівлі-продажу: - внутрішня купівля-продаж, як правило,
регулюється однією державою, в той час як
міжнародна купівля-продаж регулюється двома (або
більше) державами; - при міжнародній купівлі-продажу вартість товару
розраховується двома (або більше) сторонами; - при міжнародній купівлі-продажу варто
враховувати, які міждержавні угоди можуть
впливати на права й обов'язки сторін. При укладанні договору міжнародної купівлі-
продажу бажано пам'ятати такі положення: 1) найменування (прізвища, імена) й інша
інформація про сторони (телефон, факс, адреса
електронної пошти); 2) опис товарів; 3) кількість товару (у договорах, що передбачають
поставку товару в декілька етапів, - кількість
товару на кожному етапі); 4) час поставки (у договорах, що передбачають
поставку товару в декілька етапів, - час поставки
на кожному етапі); 5) метод і місце поставки, а також, якщо це
потрібно, перелік документів до товару, що
повинен мати продавець; 6) ціна; 7) час платежу; 8) засіб і місце платежу (включаючи валюту
платежу, а також поправку суми на рівень
інфляції); 9) вимоги про страхування; 10) гарантія виконання продавцем (резервний
акредитив); 11) гарантія платежу покупцем (документарний
акредитив); 12) митне оформлення товарів у країні продавця; 13) митне оформлення товарів у країні покупця
(включаючи сплату мита, зборів, податків і
т.ін.); 14) права покупця у випадку порушення договору
продавцем: - непоставка товарів; - неповна поставка товарів; - невчасна поставка товарів; - поставка ушкоджених, неякісних товарів або не
тих товарів, що були оговорені в договорі; 15) ризик випадкової втрати речі; 16) права продавця у випадку порушення договору
покупцем: - відмова прийняти товар; - неплатіж або затримка платежу; 17) припинення або розірвання договору: - коли або за яких обставин; - які передумови припускають припинення або
розірвання договору. 18) порядок розрахунку збитків; 19) виконання зобов'язань за договором у
натуральному вигляді (тобто поставка саме таких
товарів, що були зазначені в договорі); 20) інші засоби захисту; 21) неможливість виконання (форс-мажор,
комерційна нездійсненність, інші причини); 22) права третіх сторін, зобов'язання третіх
сторін; 23) наслідки банкрутства продавця; 24) наслідки банкрутства покупця; 25) вибір застосовуваного права; 26) вирішення спорів: - третейський суд; - вибір суду (який суд повинен вирішувати спір); 27) повідомлення: - у якій формі; - коли і де повинні передаватися; 28) поправки або одностороннє припинення
договору; 29) мова договору; 30) які документи і якою мовою складають
офіційний текст договору. Як видно з цього
переліку, при укладанні і виконанні договору
міжнародної купівлі-продажу може виникнути багато
запитань, у тому числі: - що потрібно для того, щоб угода вважалася
укладеною; - коли переходить право власності на товар; - коли переходить ризик випадкової втрати товару; - хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити
за страховку; - хто зобов'язаний організувати транспортування
товару і заплатити за транспортування; - хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори; - коли вважається, що сторона договору виконала
усі свої зобов'язання, що виникли в результаті
укладання договору; - наслідки невиконання договору; - неможливість виконання. В різних країнах існує різне законодавство з
питань, що можуть виникнути при укладанні і
виконанні договору міжнародної купівлі-продажу.
Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній
торгівлі - вони створюють зайві ускладнення.
Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як
саме будуть розглядати їхні дії у випадку
виникнення спору. Вчені, юристи, політики, менеджери давно прагнуть
подолати ці труднощі і спростити процес торгівлі.
Робота ця велася як на приватному, так і на
міждержавному рівні. На приватному рівні головна роль належить
Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в
середині двадцятого століття Міжнародною
торговельною палатою були розроблені Уніфіковані
торгові терміни ("Інкотермс"). "Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови
договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс"
застосовуються у всіх випадках, коли сторони
зробили посилання на них у договорі. "Інкотермс" можуть використовуватися при
укладанні договорів купівлі-продажу, які
вимагають від продавця транспортування товару
будь-яким видом транспорту, а також для
договорів, де покупець одержує товар на складі
продавця. У тлумаченні й застосуванні комерційного договору
можуть виникати труднощі, як у силу
неоднозначності тих або інших його положень, так
і в силу того, що деякі питання в ньому просто не
передбачені. "Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення
таких типових питань, що викликають труднощі при
тлумаченні і застосуванні договору: - коли переходить право власності на товар; - коли переходить ризик випадкової загибелі
товару; - хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити
за страховку; - хто зобов'язаний організувати транспортування
товару і заплатити за транспортування; - хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори. На сьогодні існує декілька редакцій "Інкотермс".
Розбіжності між ними не дуже суттєві. Будь-яку з
цих редакцій можна використовувати. Останньою є
редакція "Інкотермс" 2000 р. "Інкотермс" містить тринадцять типових умов
купівлі-продажу товарів: 1) EXW (із заводу); 2) FCA (вільний перевізник); 3) FAS (уздовж борту судна); 4) FOB (на борту); 5) CFR (вартість і фрахт); 6) CIF (вартість, страховка, фрахт); 7) СРТ (перевезення сплачені до); 8) СІР (перевезення і страховка сплачені до...); 9) DAF (поставлено на кордон); 10) DES (поставлено із судна); 11) DEQ (поставлено з причалу); 12) DDU (поставлено без сплати мита); 13) DDP (поставлено зі сплатою мита). Ці умови можна класифікувати за декількома
ознаками. По-перше, існує умова про продаж товарів, що не
потребує участі перевізника (EXW), і інші
дванадцять умов, що потребують участі
перевізника. По-друге, є шість типових умов продажу (FAS, FOB,
CFR, CIF, DES і DEQ), що передбачають перевезення
морським транспортом, і шість інших умов, що
можуть бути застосовані до продажу, які включають
перевезення будь-яким видом транспорту, у тому
числі декількома видами (FAC, СРТ, СІР, DAF, DDU,
DDP). Дванадцять умов купівлі-продажу, що передбачають
транспортування товару, також можна розділити на
"контракти відвантаження" і "контракти поставки".
В контрактах відвантаження продавець передає
товар у руки перевізника й організовує його
транспортування, але саме перевезення товару
здійснюється за рахунок покупця і на його ризик. У контрактах поставки продавець відповідає за
передачу товару перевізнику і організацію
перевезення, причому перевезення здійснюється за
рахунок продавця і на його ризик. Сама Міжнародна торговельна палата пропонує
поділяти всі умови поставки на чотири групи,
причому до кожної групи входять умови, в
скороченій назві яких перша буква відповідає
назві групи. В кожну групу входять умови, що за
головними положеннями схожі між собою: 1. Е - EXW. Товар передається покупцеві, але
використання послуг перевізника прямо не
передбачене. 2. F - FCA, FAS, FOB. Покупець несе всі витрати і
ризики до передачі товару перевізнику. 3. С - CFR, СІF, СРТ, СІР. Покупець повинен
здійснити поставку товару до перевізника, за свій
рахунок забезпечити транспортування товару
перевізником, і, за деякими типовими умовами,
застрахувати товар. Покупець не бере на себе
ризики, пов'язані з подіями, що мають місце після
передачі товару перевізнику. 4. D - DAF, DES, DEQ, DDU, DDE. Покупець повинен
передати товари перевізнику, забезпечити їхнє
транспортування і нести всі ризики і витрати до
прибуття товарів у країну призначення. ЮНСІТРАЛ і Віденська конвенція. На міждержавному
рівні головна роль належить Комісії ООН з права
міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Укладена в 1980
році Віденська конвенція про міжнародні договори
купівлі-продажу товарів (надалі - Віденська
конвенція) є плодом багатьох років роботи в
рамках цієї організації. Віденська конвенція стосується таких питань: - що потрібно для того, щоб угода вважалася
укладеною; - коли вважається, що сторона договору виконала
усі свої зобов'язання, що виникли в результаті
укладання договору; - наслідки невиконання договору; - неможливість виконання. Віденська конвенція застосовується сторонами,
якщо вони: 1) прямо не вказали в договорі, що Конвенція або
якась її частина до них не застосовується, і 2) сторони договору знаходяться в двох різних
державах: - для обох цих держав Конвенція набрала сили, або - для однієї з цих держав Конвенція набрала сили
і сторони домовилися про те, що до їхньої угоди
застосується саме право цієї держави, або - для однієї з цих держав Конвенція набрала сили,
і за нормами міжнародного приватного права
застосовуваним до угоди є право цієї держави.
|